Загальна характеристика основних видів міжнародних транспортних відносин

Перший автомобіль з паровим двигуном побудував у 1769 р. французький інженер Н. Кюньо. Рухався він зі швидкістю 4 км/год. Автомобіль з двигуном внутрішнього згоряння створили в 1885-1887 pp. у Німеччині конструктори Г. Даймлер (1834-1900) і К. Бенц (1844-1929). Кожен з них до створення авто­мобіля йшов своїм шляхом.

Автомобільна промисловість виникла наприкінці XIX ст. у Франції, Німеччині, СІЛА, Великій Британії. У 1903 р. на американських підприємствах компанії "Форд мотор" почали масово (на конвеєрі) випускати автомобіль "Форд" моделі "Т".

Нині загальна протяжність світових автомобільних шляхів з твердим покриттям становить понад 20 млн км, найгустіша їх мережа в Західній Європі. У світі налічується понад 600 млн автомобілів, і щороку ця цифра збільшується. Близько 80 % їх

кількості зосереджено у США, Японії та Західній Європі. 50 % жителів цих країн мають автомобілі. У країнах, що розви­ваються, цей показник значно менший і в середньому становить 1 %. Навіть у таких порівняно розвинутих країнах, як Мексика і Бразилія, цей показник не перевищує 6 %.

У розрахунку на 1000 жителів найбільша кількість авто­мобілів припадає на США, ФРН, Нову Зеландію, Канаду, Австралію, Швейцарію, Швецію, Італію, Францію. Сучасний автомобільний транспорт постійно технічно переоснащується і вдосконалюється, внаслідок чого з'являються потужніші, швидкісніші, комфортабельніші та ефективніші автомобілі.

Використання рейкового транспорту, який приводився в дію мускульною силою людини або тварини, відоме людству ще з XVI ст. Залізничний транспорт виник у першій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком великої промисловості, зокрема кам'яновугільної і металургійної.

Піонером парового залізничного транспорту вважається англійський винахідник Дж. Стефенсон (1781-1848). Він почав будувати паровози з 1814 р. і створив перші придатні на прак­тиці моделі. Побудував першу залізницю загального користування Дарлінгтон — Стоктон (відкрита у 1825 р.). Свою відому модель паровоза "Ракета" Дж. Стефенсон створив у 1829 р. Ця модель стала прототипом парових локомотивів. Паровоз "Ракета" тягнув вагон з 36 пасажирами і рухався з небаченою до того швидкістю — 38 км/год.

Інший англійський винахідник Р. Тревітік створив безрейковий паровий візок (1801-1803 pp.), а в 1803 р. — паровоз для залізничної колії (випробуваний у 1804 p.).

Російські винахідники — кріпаки заводчиків Демидових батько (1774-1842) і син (1803-1849) Є. і М. Черепанови - по­будували перший у Росії паровоз (1833-1834) і залізницю про­тяжністю 3,5 км.

У 1830 р. в Англії запрацювала залізниця між Ліверпулем і Манчестером. На будівництві залізниць у Великій Британії в 1847 р. працювало 250 тис. землекопів. За станом на 1851 р. залізниці існували у 18 країнах світу, в тому числі у 1851 р. була введена в експлуатацію двоколійна залізниця протяжністю 650 км між Петербургом і Москвою, яка була тоді найдовшою в світі. Протяжність залізниць у Росії в 1861 р. становила 1500 верст, в Англії — у 10 разів більше.

У 1850-1900 pp. протяжність залізниць збільшилася: в Німеччині у 9 разів, у Франції — в 13, а в Росії — більш як у 100 разів. У 1869 р. була побудована перша трансконтиненталь­на лінія між Нью-Йорком і Сан-Франциско. Лінія Москва — Смоленськ — Мінськ — Брест — Варшава була збудована в 1871-1872 pp., залізниця Рига- Орел - у 1868-1871 pp.

У США в 1850-1860 pp. було побудовано 34 тис. км за­лізниць.

Дешевий залізничний транспорт сприяв усуненню регіональних відмінностей у Європі. Цей вид транспорту, зокрема, стимулював розвиток курортного бізнесу у Швейцарії та Середземномор'ї.

Нині в країнах Заходу протяжність залізничної мережі зменшується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспорту, який здатний виконувати перевезення за принципом "від дверей — до дверей". Водночас у багатьох країнах протяжність залізничної мережі збільшується. Це, як правило, відбувається у великих за площею країнах, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, зокрема, у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай щороку будує 1 тис. км залізниць.

У світі налічується понад 1,2 млн км залізниць загального користування, з них 200 тис. км електрифіковані.

Найдовша мережа залізниць у США (200 тис. км), на другому місці — Канада (90 тис. км), не набагато відстає Росія (87 тис. км). Значна протяжність залізничної мережі також в Індії (63 тис. км), Китаї (53 тис. км), ФРН (45 тис. км), Аргентині (40 тис. км), Австралії (36 тис. км), Франції (34 тис. км), Бразилії (31 тис. км).

Протяжність залізничної мережі не дає повного уявлення про розвиток цього виду транспорту через неоднакові території країн. Тому для характеристики мережі застосовують такий показник, як щільність (протяжність мережі ділять на площу території країни). За цим показником лідирує Німеччина, у якій на 1000 кв. км території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізничної мережі також у Польщі (80), Японії (75), Великій Британії (70), Італії (65), Франції (60). В інших країнах світу, в тому числі в економічно розвинутих, щільність дещо менша.

Залізниці як колишнього СРСР, так і нинішньої Росії використовуються дуже інтенсивно. Наприклад, на частку СРСР припадало лише 12 % залізничної мережі світу, але частка вантажообороту становила понад 50 %. Залізничний транспорт СРСР забезпечував і левову частку пасажиропе-ревезень.

Виробництво паровозів США припинили в 50-х роках XX ст., Європа — у 60-х роках. У 90-х роках поширилась інформація, що Китай залишився єдиною країною в світі, яка виготовляла невелику кількість паровозів.

Перший електровоз було продемонстровано у Берліні в 1879 р. Спочатку електричний потяг використовувався на міському та приміському транспорті, потім — у метро, а згодом — на магістральних залізницях. Одна з перших електрифікованих заліз­ниць з'явилася в Італії у 1902 р.

У Росії 43 % залізниць електрифіковані. У деяких країнах світу цей показник вищий. Наприклад, у Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці. Інші країни мають такі показники: Нідерланди — 70 %, Швеція — 65 %, Італія — 53 %, Австрія — 50 %, Польща — 46 %, Іспанія — 46 %. У США лише 1 % залізниць електрифіковані. Залізничний транспорт кінця XX ст. за технічним рівнем значно перевищує рівень XIX ст.

У 1964 р. в Японії почали функціонувати швидкісні поїзди ("шинксансен" — куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Згодом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з'явилися комутаторні поїзди {commuter trains), швидкотранзитні легкорейкові системи (light railway rapid-transit systems), потяги, що приводяться в рух стисненим повітрям, тощо.

Трубопровідний транспорт, як і залізничний, з'явився в XIX ст., його появі сприяв розвиток нафтової промисловості. Цей вид транспорту передає на відстань рідкі, газоподібні або тверді продукти по трубопроводах. Призначений здебільшого для транспортування газу (газопровід магістральний), нафти (нафтопровід), твердих матеріалів (гідравлічний і пневматичний). Нині протяжність нафто- і газопроводів у світі становить понад 1,5 млн км, з них 900 тис. км припадає на магістральні газопроводи, а 600 тис. км — на нафто- та продуктопроводи.

Найбільшого поширення цей вид транспорту дістав у США, Росії, Канаді, Китаї, ФРН, Франції, Італії, Саудівській Аравії, Мексиці.

Магістральні газопроводи є підземні, надземні, підводні, тиск транспортного газу — до 75 атмосфер — підтримується газокомпресорними станціями, діаметр труб досягає 1420 мм. Трубопровідний транспорт має досить високі шанси на розви­ток у недалекому майбутньому. Зокрема, у зв'язку з необхідні­стю транспортувати природні багатства з регіону Каспійського моря та Центральної Азії у розвинуті країни Заходу.

Морський транспорт здійснює перевезення вантажів і пасажирів океанами, морями і морськими каналами. Здавна людство використовувало вітрильники. Потім з'явилися судна, що приводилися в дію паровою машиною або турбінами.

Вважають, що найдавнішими морськими суднами були човни (canoes) та плоти (rafts), які використовувалися 60 тис. років тому тодішніми колонізаторами Австралії.

Вітрильники були основним транспортним засобом до середини XIX ст. Тривалий час судна будувалися з дерева. У 1839 р. винайшли спосіб застосування компасів на металевих суднах, що відкрило шлях до широкого використання таких суден для морських перевезень.

У 1778 р. у Франції парове судно "Піроскафф" близько години рухалося проти течії на р. Сона. Перший річковий пароплав колісного типу комерційного застосування за назвою "Клермонт" збудував у 1807 р. у США винахідник Р. Фултон (1765-1815). "Клермонт" за 32 год проти течії та вітру подолав відстань 278 км. Р. Фултон запро­понував свої конструкції торпеди та підводного човна. У 1800 р. від побудував паровий підводний човен "Наутілус", який міг досягати глибини 7,6 м. У 1814 р. винахідник створив перший у світі воєнний корабель "Фултон" з паровим двигуном.

У Росії перший пароплав "Єлизавета" для рейсів між Кронштадтом і Петербургом було збудовано в 1815 р.

У 1838 р. перший пароплав перетнув Атлантику.

Перший трансатлантичний корабель "Грейт Істерн" був гібридом 6-мачтового вітрильника і пароплава. На одну добу він потребував 330 т вугілля, а в бункерах містилося 12 тис. т. Такої кількості вистачало для подолання відстані від Англії до Індії. Атлантичний океан корабель долав за 11 діб, перевозячи 4 тис. пасажирів.

Нині на кораблях використовують дизельні, ядерні, теплові двигуни. Найінтенсивніші вантажопотоки йдуть через Атлантичний океан, на другому місці — Тихий, на третьому — Індійський океан.

Нині морський транспорт мало використовують для міжконтинентальних перевезень пасажирів у зв'язку з розвитком авіації. Частка морського транспорту у структурі вантажо­перевезень світу наприкінці XX ст. становила понад 60 %.

У світі існує понад 80 тис. суден різних типів. На щоглах морсь­ких суден майорять прапори понад 160 держав світу. Найбільший морський флот мають Ліберія і Панама, хоча під ліберійськими і панамськими прапорами плавають кораблі, власники яких перебувають у США, Японії, Норвегії, ФРН, Великої Британії. Це пояснюється тим, що панамські і ліберійські прапори вважаються "дешевшими", тобто власники кораблів під одним з таких пра­порів можуть уникати податків, не дотримуватися вимог трудо­вого законодавства і заходів з безпеки суден, які були б неминучими, якби судна реєструвалися в економічно розвинутих країнах.

Для вантажоперевезень використовують наливні і суховантажні судна.

Велике значення для розвитку морського транспорту мають Суецький і Панамський канали. Вони значно скорочують шлях: у першому випадку — між Атлантичним і Індійськими океанами, а в другому — між Тихим і Атлантичним. Суецький канал був відкритий 17 листопада 1869 р. Панамський канал почала будувати Франція (1879), але через крах французької компанії право на спорудження Панамського каналу перейш­ло до СІЛА. Перше судно пройшло ним у 1914 р.

На земній кулі налічується майже три тисячі морських портів. Вантажооборот близько ЗО портів перевищує щорічно 50 млн т. Це справжні суперпорти. Найбільший порт світу — Роттердам (Нідерланди).

Суперпортів немає в Україні та інших державах СНД, але до цього показника наближується Новоросійськ.

Морські порти бувають універсальними (приймають і відправляють найрізноманітніші вантажі) та спеціалізованими (наприклад, порти з експорту залізної руди, нафти). Такі порти є в країнах, що розвиваються, і в розвинутих країнах.

Морські порти розміщуються в глибоководних гаванях, неглибоких затоках, на берегових рівнинах, в естуаріях судноп­лавних річок. Понад 60 % перевезень у сфері міжнародної торгівлі забезпечує морський транспорт.

Загальна протяжність ліній внутрішнього водного транспорту (на річках, озерах, каналах) у світі перевищує 550 тис. км. Цей вид транспорту розвинутий у США, Росії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Китаї. У багатьох країнах він практично відсутній з огляду на природні умови (Японія, Куба, Монголія). У світі налічується близько двохсот міжнародних річок. Це, зокрема, Дунай, у басейні якого розташовані 14 держав Євро­пи, а також Рейн, Амазонка, Замбезі, Ніл, Конго та ін.

Десята частина внутрішніх водних шляхів припадає на поліпшені людиною ділянки. Це річки із шлюзами, а також канали (шлюзовані та каналізовані ріки).

Озерне судноплавство особливо поширене у СІЛА та Ка­наді. Морські судна по річці Святого Лаврентія та Великих озе­рах заходять углиб Американського континенту на 4 тис. км.

Виник у державах Європи та Америки після Першої світової війни.

Основне призначення повітряного транспорту — швидкісне перевезення пасажирів, пошти, вантажів і багажу. На­прикінці 50-х — початку 60-х років XX ст. на цивільному по­вітряному транспорті почалася ера реактивної авіації, завдяки якій збільшилися швидкість, комфортність, пасажиро- і ванта­жомісткість.

Авіацію почали широко використовувати у 20-х роках, хоча ідея польотів у повітрі існувала здавна. У XVII ст. було зроблено важливий висновок — мускульний політ людини неможливий. Винайдення у XVIII ст. парової машини і швидкий її розвиток привели в XIX ст. до спроб створити літальний апарат з паросиловою установкою. Вперше це зробив російський винахідник О. Можайський. У 1882-1884 pp. апарат було побудовано і випробувано під час руління на землі і в нетривалому польоті. У 1894 р. англієць X. Максим випробував літак з паросиловою установкою і під час першої спроби зазнав аварії.

Наприкінці XIX ст. з'явилися двигуни внутрішнього згоряння, придатні для використання в транспортних силових установках. Двигун автомобільного типу встановили на побудо­ваному ними літаку льотчики брати Райт. У 1903 р. їхній літак здійснив політ на 260 м. Схема братів Райт не дістала розвитку, але в них були послідовники. У 1909 р. Л. Блеріо на літаку своєї конструкції перелетів Ла-Манш. Проте розвиток авіації оплачу­вався численними жертвами, оскільки не було розроблено нау­кових основ літакобудування. Дж. Кейлі в Англії, О. Лілієнталь у Німеччині, С. Ленглі в США та інші виконували аналітичні й експериментальні дослідження з теорії польоту. Творцем сучас­ної аеродинаміки є М. Жуковський, з його ініціативи у 1902 р. була побудована перша аеродинамічна труба.

Завдяки працям М. Жуковського стало можливо конструювати літаки на науковій основі, що сприяло успіхам авіаційної науки і швидкому розвитку авіації.

Польоти на повітряних кулях відомі ще з кінця XVIII ст. Аеростати, що керуються і обладнані двигуном, називаються дирижаблями. Перший політ на дирижаблі з паровим двигуном здійснив француз А. Жиффар у 1852 р. До 50-х років XX ст. дирижаблі використовувалися для перевезення пасажирів і вантажів, а також у військових цілях. Після серії катастроф, пов'язаних з використанням легкозаймистого водню для наповнення оболонки, престиж і привабливість дирижаблів були серйозно підірвані. Починаючи з 70-х років виробництво дирижаблів відновлено (наприклад, у Франції і ФРН). У США дирижаблі, наповнені незаймистим газом гелієм, використовувалися береговою охороною для патрулювання. Нині дирижаблі застосовуються там у рекламних цілях і для фотографування поверхні планети.

Пол Корну (Paul Cornu) вперше підняв вертоліт у повітря на висоту ЗО см у 1907 р. Першим практично спроможним -, вертольотом вважається модель американця російського походження Ігоря Івановича Сікорського (1889-1972), яку він створив у 1939 р.

Протяжність повітряних шляхів світу становить близь­ко 8 млн км.

Нині в країнах світу функціонує близько 600 міжнародних аеропортів. Щорічно понад 100 млн пасажирів перевозяться літаками. Окремі аеропорти справді велетенські. Наприклад, у міжнародному аеропорту ім. Дж. Кеннеді (Нью-Йорк) щодня злітають понад 1000 літаків. Аеропорти є великими підприєм­ствами, на яких працюють тисячі людей.

Багато міжнародних аеропортів займають великі площі, наприклад, лондонський міжнародний аеропорт Хітроу має площу 1141га. Навколо аеропортів розміщуються служби обслуго­вування, вантажні склади, пасажирські термінали тощо.

У міжнародному аеропорту, призначеному для обслуговування літаків, що належать двом або більше країнам, мають бути щонайменше одна смуга приземлення-зльоту завдовжки понад 2550 м, митна та імміграційна служби, підприємства громадського харчування та ін.

Тема 9