Тема 6. Міжнародна міграція робочої сили

6.1. Сутність, види і причини міжнародної міграції робочої сили (ММРС).

6.2. Показники міжкраїнового переміщення трудових ресурсів

6.3. Міжнародні регіони міграції

6.4. Регулювання міжнародних міграційних процесів.

6.1. Сутність і види міжнародної міграції робочої сили.

"ММРС" - це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення між країнами світового співтовариства.

Імміграція - в'їзд працездатного населення в дану країну через її межі.

Еміграція - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо- різниця імміграції з країни й еміграції в країну

Обсяг валової міграції - сума імміграції з країни й еміграції в країну.

"Витік мозків"- міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція- повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання

Причини ММРС:

І. Економічні причини:

1. Розходження в рівні економічного розвитку окремих країн.

2. Національні розходження в розмірах заробітної плати.

3. Безробіття.

4. Функціонування міжнародних корпорацій

5. Інтеграційні процеси.

6. НТП, що супроводжується ростом потреб у робочій силі.

ІІ. Неекономічні:

1) Політико-правові, військові фактори (біженці)

2) Етнічні (возз'єднання німців, євреїв і т.п.)

3) Екологічні причини.

4) Швидкий ріст населення планети.

5) Ідеологічні причини

Види міграції:

1. по організації переміщення

- добровільна, у т.ч. - самодіяльна (незаконна), організована (набір робітників)

- змушена (біженці і змушені переселенці) у т.ч. примусова (за рішенням судових органів)

2. по термінах переміщення

- остаточна - зміна постійного місця проживання

- тимчасова - переміщення на певний строк:

- сезонна

- маятникова (працюють в одній країні - живуть в іншій - прикордонні зони)

3. по характеру переміщення

- внутрішня

- зовнішня - еміграція й імміграція

- інтеграційна - у межах держав інтеграційних угруповань

Особливості ММРС:

Для країни- експортера ММРС:

Позитивні:

-сприяє зменшенню безробіття (Так, у Пакистану в другій половині 80-х рр. міграція за рубіж дозволила скоротити безробіття на одну третину. Те ж саме відбулося в Бангладеш і Індії)

-сприяє придбанню знань і досвіду за рубежем,

-служить джерелом додаткових валютних надходжень у виді перекладів

-зменшується витрата засобів на соціальні нестатки

-емігранти вкладають інвестиції в економіку своєї країни

-мігранти, що повернулися, привозять досвід і гроші

Негативні:

-"витік мозків"- відтік кваліфікованої робочої сили веде до зниження технологічного потенціалу країни, її наукового і культурного рівня

Для країни- імпортера ММРС:

Позитивні:

-одержання дешевої робочої сили для шкідливої і важкої роботи. (у Франції емігранти складають одному четверту всіх зайнятих у будівництві й одна третина - в автомобілебудуванні; у Бельгії - половину віх шахтарів, у Швейцарії - два п'ятих будівельники.)

-кваліфікована РС несе із собою знання, досвід, навички.

-Економія витрат на утворення і профпідготовку. (приміром, у результаті "викрадення розумів" Сполучені Штати заощадили лише в сфері утворення і наукової діяльності за період з 1965 по 1990 р. не менш 15 млрд. дол.)

-Нащадки іммігрантів працюють більш сумлінно, а значить платять більше податків (нащадки іммігрантів у більшому ступені мають потребу у своєму суспільному іміджі, чим живучі вже протягом тривалого часу. Вони більш сумлінно працюють, щоб мати стандартний життєвий рівень, а виходить, більше платять податків)

Негативні:

-збільшення безробіття

-зниження рівня заробітної плати

-соціальна напруженість і міжнаціональні незгоди

Найбільшу вигоду від залучення в країну робочої сили, а особливо науковців, що самі себе відразу ж окупають, одержують США.

6.2. Показники міжкраїнового переміщення трудових ресурсів

Кількісні показники міжкраїнового переміщення трудових ресурсів - це показники, що фіксуються в платіжному балансі. Вони є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по трьох статтях:

1. Трудовий дохід (виплати зайнятим) – зарплати та інші виплати наявними або натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і всі виплати резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До приватних осіб-нерезидентів ставляться всі іноземні працівники, що перебувають у даній країні менш року, у т.ч. сезонні робітники, робітники із прикордонних зон, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.

2. Переміщення мігрантів - оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент - по даній статті.

3. Переклади працівників - пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання товарів ураховується їхня оцінна вартість.

Різниця між цими статтями в тім, що в статті «трудові доходи» ураховуються доходи нерезидентів, а у двох інших статтях - доходи й витрати резидентів, тобто мігрантів, що виїхали із країни більш ніж на 1 рік. Останні дві статті поєднуються в рамках поточних операцій у групу приватних неоплачених перекладів.

4. Приватні неоплачені переклади – оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їхнього від'їзду за кордон і наступні посилки товарів на батьківщину.

Облік ведеться на момент перетинання границі, і якщо навіть потім з'ясується, що запис був зроблений невірно її звичайно не переглядають (наприклад, людина поїхав на тимчасові заробітки, але затримався за рубежем на строк більше року, ставши мігрантом, или наоборот, человек, выехавший на ПМЖ возвращается на родину раньше, чем через 1 год).

6.3. Міжнародні регіони міграції

Перший масовий міжконтинентальний перелив робочої сили був насильницьким. Це було зв'язано з розвитком работоргівлі в 17-19вв. унаслідок такого переливу населення Африки за 1650-1850 р. зменшилося на 22%.

Що стосується переміщення вільних облич найманої праці, те найбільш великим міграційним потоком був виїзд європейців за океан у 19-20вв. у 19 в. емігрували до 30 млн. чоловік. На початку 20 в. до Першої світової війни з Європи виїхали понад 19 млн. чоловік, у 1914-1918 р. міграція була перервана, а потім відновилася, і за період 1918-1939 р. емігрували 9 млн. чоловік. Друга світова війна знову перервала заокеанську міграцію населення з Європи, після закінчення війни вона, оживилася, а потім пішла на збиток.

Направлялися емігранти насамперед у США, де бурхливо розвивався капіталізм, якому були потрібні робочі руки. Їхали також у Канаду, в Австралію, Нову Зеландію, Аргентину й ін. країни. Імміграція з'явилася найважливішим джерелом росту їхнього населення. Їхали ж з європейських країн - з Ірландії й Англії, Франції і Німеччині.

В останні десятиліття склалися нові світові ринки робочої сили:

1) регіон міграції - У Західній Європі тільки в країнах ЄС нараховується 13 млн. мігрантів і членів їхніх родин.

Основну частину іммігрантів приймають такі західноєвропейські країни, як Німеччина, Франція, Англія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція і Швейцарія.

Так, у ФРН нараховується 4630 тис. іноземців, у Франції- близько 4 млн. іспанців і італійців, у Швеції - 1 млн. переважно финнов.

2) регіон міграції- У регіоні Близькі Схід нафтовидобувні країни також притягають на промисли величезне число з Індії, Бангладеш, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також з Німеччини, Туреччини, Італії.

До початку 90-х рр. тут працювали більш 4,5 млн. іноземців, у той час як число місцевих робітників склало тільки 2 млн. чоловік.

Частка іммігрантів у загальній чисельності робочої сили окремих країн дуже значна. Так, в Об'єднаних Арабських Еміратах складає 97%, Кувейту- 86,5%, Саудівської Аравії - 40%, тобто гнітючу чи велику частину всієї промислової робочої сили.

Особливу групу мігрантів на Близькі Схід складають євреї. За період з 1989 по 1994р. із країн СНД в Ізраїль виїхали понад 500 тис. чоловік.

Причини втечі євреїв із країн колишнього комуністичного регіону є наступні:

- повернення на етнічну батьківщину,

- відхід від політичної невизначеності й економічних труднощів,

- бажання возз'єднатися з родичами

- і по релігійних мотивах.

3) регіон міграції - США. Трудові ресурси цієї країни історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Іноземці і зараз складають близько 5% робочої сили країни.

Післявоєнна імміграція в США складалася з декількох етапів. Перший представляв могутній європейський потік, коли в США з країн Західної Європи в'їхали 606 млн. чоловік.

Другий почався в 1965 р., коли був прийнятий закон, що створив сприятливі умови для вихідців з Азії і Латинської Америки

З 1993 р. веде свій відлік третій етап, коли віддається перевага емігранти з Європи- Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини.

Зазначена переорієнтація приведе до того, що до початку третього тисячоріччя США можуть стати країною, де білі виявляться в меншості в результаті прогнозованої високої народжуваності кольорового населення.

4) регіон міграції- Наступний міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії. У цій країні трудяться 200 тис. іноземних робітників. Австралії, як і США, орієнтована на асиміляцію іммігрантів. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. Відповідно до неї в країну в першу чергу приймалися іммігранти, що робили інвестиції в її економіку.

5) регіон міграції- П'ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-тихоокеанського регіону(АТР)- Бруней, Японія, Гонконг, Малайзия, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань, Пакистан. Наприклад, Японія починає ввозити робочу силу. Традиційно це були корейці, але останнім часом з'явилися й іранці, що виконують чорну роботу. У теж Японія може ввозити робочу силу високої кваліфікації, що супроводжує її прямі інвестиції в країни АТР. Цей тип міграції називають транзитною професійною міграцією.

6) Регіон міграції - У Латинській Америці складається шостий центр притягання робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела. Загальне число мігрантів досягає 3 млн. чоловік, більшість яких складають латиноамериканці. Але Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі і Парагвай субсидіюють спеціальні програми по залученню східноєвропейців, у тому числі вихідців з колишнього СРСР. Вони гостро мають потребу в нафтовиках, інженерах-хіміках, фермерах.

7) Регіон міграції- Існує й африканський центр. За приблизними оцінками межстрановая міграція в Африці складає 2 млн. чоловік. В основному більш багаті африканські країни беруть некваліфікованих працівників із сусідніх країн. ПАР зацікавлена в припливі фахівців з колишніх країн СРСР, але на постійне місце проживання.

6.4. Регулювання міжнародних міграційних процесів

"Державна міграційна політика"- це цілеспрямована діяльність держави по регулюванню процесів експорту й імпорту робочої сили в дану чи країну з її

Основні методи регулювання ММРС:

1.Адміністративно- правові методи

- міри національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні.

- дії національних служб міграцій

- міри міжурядових угод регулювання ММРС

2. Економічні методи

a) осуществлеение вербування іноземних робітників

- надання роботи

- більш високий рівень зарплати

- надання житла, поліпшення житлових умов

- одержання кваліфікації й утворення

- медичне обслуговування

б) залучення до вербування іммігрантів приватних посередників

в) видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном

Три рівні регулювання ММРС

1. Національний - сукупність мір окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

- МЗС (видача віз)

-Міністерство юстиції

-Міністерство праці (видача дозволів на роботу)

-Національні міграційні служби

-Посередницькі міграційні фірми

Задачі:

1) видача віз

2) видача дозволів на роботу

3) видача дозволів на в'їзд у країну і на час перебування в країні

2. Міжнародний - система заходів для регулювання ММРС у регіонах світового співтовариства

-Міжнародна організація праці (профспілки, організації підприємців, уряду)

1) регламентація робочого часу

2) регламентація набору робочої сили

3) боротьба з безробіттям

4) забезпечення нормальних умов життя і роботи емігрантів

5) реформування питань соцстраху і соцзабезпечення

6) організація професійно- технічного навчання

-Міжнародна організація міграції

1) розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків

2) надання допомоги в питаннях організації міграції

3) розвиток технічного співробітництва в області міграції

4) запобігання "витоку мозків" і реэмиграции

5) надання експертних послуг з питань ММРС

Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 р. відповідно до Версальського договору. Місцезнаходження - Женева (Швейцарія). Членами її є більше 170 країн. Як спеціалізована установа з 1946 р. входить у систему ООН. Основними цілями МОП є: забезпечення повної зайнятості й ріст рівня життя; заохочення економічних і соціальних програм; дотримання основних прав людини; охорона життя й здоров'я трудящих; регулювання міграції населення, заохочення співробітництва між підприємцями й трудящими.

Членами МОП можуть бути: урядуи країн учасниць; профспілки; організації підприємців.

В 1976 р. на Всесвітній конференції по зайнятості в рамках міжнародної організації праці (МОП) була прийнята Програма Дій, відповідно до якої організація набору робочої чинності повинна провадитися на основі 2-х або багатосторонніх угод, розроблених на основі вивчення економічних і соціальних потреб країн-експортерів і імпортерів робочої чинності.

Для організації професійно-технічного навчання під егідою МОП діють Міжнародний інститут трудових проблем (Женева) і Міжнародний центр по технічній і професійній підготовці підвищеного типу (м.Турін, Італія).

Структура МОП:

• Міжнародна конференція праці - вищий законодавчий орган;
• Адміністративна рада - для керівництва над комітетами й комісіями при МАРНОТРАТ;
• Міжнародне бюро праці - інформаційний і консультативний орган.

Основна функція МОП – прийняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплата праці, Соціальне забезпечення й т.д.). Усього було прийнято 172 конвенції й 181 рекомендація.

Міжнародна організація міграції (МОМ) утворена в 1949 р. як Міжнародна організація по справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й в 1989 р. вона була перейменована в МОМ. До неї входить 81 країна, у т.ч. 46 є членами МОМ, 35 - спостерігачами (Україна є спостерігачем). МОМ не входить у систему ООН, але тісно з ним співробітничає.

Основними функціями МОМ відповідно до уставу є: розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків; надання допомоги в питаннях організації міграції; розвиток технічного співробітництва в області міграції; запобігання відпливу умів і рееміграція; надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої сили. організація пересування біженців; надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

У цей час значне число установ і організацій, насамперед у рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами, пов'язаними з міграцією населення й трудових ресурсів.

Управління Верховного комісара по справах біженців (УВКБ) при ООН займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, у першу чергу репатріації.

Система постійного спостереження за міграцією (СОПЕМІ) при ОЕСР координує діяльність національних імміграційних керувань.

Комісія ООН по народонаселенню має у своєму розпорядженні відповідний фонд, частина якого використається на субсидування національних програм в області міграції населення. Ряд міжнародних договорів, прийнятих ВІЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), містить спеціальні норми, що стосуються фізичного стани трудящих-мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО є положення, спрямовані на поліпшення утворення трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

3. Інтеграційний - заходу для регулювання ММРС у рамках інтеграційного об'єднання

1) надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання

2) створення загальних інформаційних систем по міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання

3) уживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією

4) прийняття спільних технічних мір контролю над емігрантами

У ЄС прийнята "Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС" (підписана 9 грудня 1989 р.), у розділі 1 якої визначене, що "кожен працівник ЄЕС повинний мати права вільного. У цих умовах уряд змушений формувати і проводити активну багатоцільову міграційну політику, шукати підтримки у відповідних міжнародних організацій, розвивати співробітництво з іншими країнами в цій області.

Переміщення по території ЄС, підкоряючи правилам і обмеженням, обумовленим суспільним порядкам, суспільною безпекою і здоров'ям, а в другому - "воля переміщення повинна надавати право кожному працівнику вибрати будь-як чи заняття професію в ЄЕС на основі принципів рівноправності, що стосуються працевлаштування, умов праці і соціального захисту в приймаючій країні". Таким чином, у цьому документі декларується, що створення єдиного економічного простору підкріплюється його соціальним забезпеченням.

У Європі забезпеченням і захистом прав трудящих мігрантів займається Міжурядовий комітет з питань міграції (СІМЕ).

На інтеграційному рівні регулювання міжнародної міграції робочої чинності здійснюється шляхом виконання угод, договорів, правил, контрактів, укладених між державами інтеграційних об'єднань. Основні завдання: надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання; створення загальних інформаційних систем по міграції робочої чинності в рамках інтеграційного об'єднання; вживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією; прийняття спільних технічних мір для здійснення контролю над емігрантами.

Державна міграційна політика підрозділяється на 2 види: еміграційну й імміграційну, кожна з який має свої цілі і задачі.