Електронний конспект лекцій із вивчення дисципліни «Міжнародна економічна статистика» для студентів спеціальності «Міжнародна економіка». – Полтава: ПолтНТУ, 2013. – 136 с. 11 страница

Д_о – сума річного доходу за облігацією.

Однією з функцій біржі є забезпечення публічності курсів цінних паперів. Крім публікації середніх курсів щодо кожного виду цінних паперів. які обертаються на біржі, розраховуються й публікуються середні курси акцій певних груп компаній, а також усіх компаній, що зареєстровані на біржі. Серед цих показників найбільш відомим є індекс Доу-Джонса – індекс акцій Нью-Йоркської біржі. Тепер він складається з трьох індексів акцій: 30 провідних промислових компаній: 20 транспортних компаній і 15 компаній комунального обслуговування. Найважливіший з них – індекс акцій промислових компаній. До 1928 р. індекс обчислювався діленням суми цін акцій на їх кількість. Але оскільки курс одних акцій може різко знижуватися, а інших – підвищуватися, то для згладжування цих змін з 1928 р. почали застосовувати спеціально розрахований дільник, який періодично змінюється. Цей дільник дещо умовний, однак, незважаючи на це, розрахований за його допомогою індекс відображає тенденцію зміни курсу акцій у той чи інший бік. Разом з тим, хоч індекс Доу-Джонса і враховує курси акцій найбільших компаній, однак оборот їхніх акцій становить не більше ніж 1/3 загального біржового обороту. Тому рух цих акцій не може повністю характеризувати стан цінних паперів на ринку.

Крім індексу Доу-Джонса, застосовуються й інші індекси за більшою кількістю компаній, а також індекс по всіх акціях, які котируються на біржі.

5.6. Методи розрахунку валютних курсів

Валютний курс (rate of exchange) – ціна грошової одиниці певної національної валюти, виражена у грошових одиницях валюти іншої країни. У деяких країнах, що є учасниками економічних угруповань, застосовується валютний курс національних валют щодо міжнародних валютних одиниць CDR, EКЮ, $ та ін.

Серед основних факторів, які впливають на курс валют, можна виділити: стан платіжного балансу, рівень інфляції, міжгалузеву міграцію короткострокових капіталів.

На рух валютних курсів впливає співвідношення попиту і пропозиції кожної валюти, а також економічні та політичні фактори. У свою чергу валютний курс значно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, що є однією з передумов еквівалентності міжнародного обміну. Той чи інший рівень його впливає на експортну конкурентоспроможність товарів країни на світовому ринку і стійкість валюти.

Занижений валютний курс дає можливість одержати додаткові вкладення при експорті та сприяє припливу іноземних капіталів, одночасно дестимулює імпорт. За цих умов підвищується ймовірність реінвестицій капіталу і, навпаки, менш вигідним стає вивіз прибутків з країни. Протилежна економічна ситуація виникає при завищеному курсі валюти. В цьому випадку значно знижується ефективність експорту й підвищується ефективність імпорту.

Плаваючий курс – один з основних принципів ямайської валютної системи, що передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу на основі узгодження змін останнього з динамікою курсів окремих валют інших країн чи набору іноземних валют – валютної корзини. Для обмеження різких коливань курсів національних валют, які можуть призвести до непередбачених і несприятливих наслідків у взаємних валютно-фінансових та економічних відносинах країн, спочатку країни – члени ЄС, які ввійшли в 1972 р., а потім країни, що ввійшли до Європейської валютної системи в 1979 р. у рамках плаваючого курсу ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютних курсів.

При системі вільно плаваючих курсів, які складаються під дією співвідношення попиту та пропозиції, у практиці західних валютних ринків існує більш високий валютний курс (курс продавця) і більш низький курс (курс покупця), що публікуються у періодичних виданнях.

Різниця між цими курсами (маржа) формує дохід підприємців і банків, які займаються валютними операціями.

Фіксований валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що ґрунтується на валютних паритетах, визначених у законодавстві країни, яка встановлює фіксований курс валюти. Застосування фіксованого валютного курсу пов’язане з діяльністю інститутів міжнародних фінансових відносин, зокрема з Міжнародним валютним фондом, у рамках котрого передбачалось узгодження країнами – членами валютних паритетів.

Міжнародний валютний фонд для подальшого кредитування вимагає введення в країнах валютного коридору, який не давав би можливостей для спекуляцій на валютних біржах.

Котирування – спосіб подання відомостей про стан співвідношення між валютами на момент продажу або в інший момент. При визначенні валютних курсів застосовують два види котирування валют. Пряме котирування – застосовується у вигляді кількості валюти вимірника, що припадає на 1, 100, 1000 чи 10000 одиниць валюти, яка котирується; побічне котирування – у вигляді протилежного співвідношення.

Тепер в основному використовується доларовий курс, тобто кількість валюти певної країни котирується до долара (крім англійського фунту стерлінгів, де застосовується пряме котирування).

Котирування двох валют (cross rate), при якому співвідношення їх визначається щодо долара, наприклад, K_ij – співвідношення i -ої валюти до j -ої валюти; R_ij – співвідношення i -ої валюти до j -ої валюти. За цих умов зв’язок буде такий:

.

При котируванні cross rate, якщо K_i $ – котирування i -ої валюти до долара; R_j $ – котирування j -ої валюти до долара; K_j $ – котирування i -ої валюти до j -ої валюти. Звідси

Наприклад, один долар США дорівнює 1,6 німецької марки, або 2,5 французького франка. Звідси одна німецька марка дорівнюватиме 1,56 французького франка.

Середній курс – середнє арифметичне курсів продавця і покупця. Насправді такого курсу не існує, однак усі засоби масової інформації повідомляють його повсякденно. Так, за станом на 7 травня 2004 р. у середньому по Києву 100 американських доларів купували за 527,53 українських гривень, а продавали за 532,26 гривень. Цей курс використовується в економічних зіставленнях за деякі тривалі проміжки часу.

Торгівля валютою здійснюється у вигляді касової валютної операції – операції «спот» чи термінової.

За касовою валютною операцією чи операцією «спот» (spot rate), валюта поставляється відразу, як правило, не пізніше ніж через два робочих дні після укладання угоди. Операція «спот» застосовується насамперед для здійснення зовнішньоторгових операцій. Цей вид операцій використовується в основному на спеціалізованих валютних ринках – «ринках споту».

Термінова (forward rate), чи форвардна, валютна операція здійснюється, коли валюта перераховується протягом двох днів після укладення угоди. Разом з тим між укладанням угоди та її виконанням проходить досить великий проміжок часу. Цей період може досягти одного місяця (до одного року). Строк обумовлюється так само, як і курс, за котрим буде здійснено операцію. Такі операції застосовуються для страхування платежів у зовнішній торгівлі від ризику валютних втрат.

Термінова форвардна операція може здійснюватись у двох видах:

1. Проста форвардна операція – сторони домовляються надати певну суму у визначений строк за встановленим курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі укладають з метою страхування від різкої зміни валютного курсу.

2. Операція «своп» (SWOP) – валютна операція між банками, що являє собою комбінацію купівлі та продажу однієї й тієї самої валюти, але на різні стоки. Певна сума валюти купується в рамках однієї операції на строк і одночасно продається на касовому ринку або навпаки. Сума іноземної валюти, яка одержується до визначеного строку, збільшується (зменшується) на величину ставки «своп» при обміні валюти.

Ставка «своп» – це надбавка чи знижка, встановлена для цього курсу. У великих обсягах операція «своп» здійснюється між центральними банками в рамках міжнародного регулювання валютного курсу.

Зміни валютних курсів у часі визначаються за допомогою індексів, в основному індивідуальних. Однак ці індекси не дають повного уявлення про стан певної валюти, оскільки курс залежить не лише від кон’юнктури ринку по цій валюті, а й від попиту та пропозиції на цю валюту, щодо якої визначається курс. Тому для узагальнення динаміки курсів валют і співвідношення її з рядом валют-вимірників визначають індекс ефективного валютного курсу. Його розраховують за формулою

де – середній валютний курс у звітному періоді;

– середній валютний курс у базисному періоді;

– абсолютний розмір товарообороту i -ої країни з j -ою країною у базисному періоді.

Однак цей індекс не враховує змін купівельної спроможності валют, тому часто розраховують індекс реального ефективного курсу валюти за формулами:

де – індекс реального ефективного курсу;

– індекс цін;

– індекси цін у валюті i -ої та j -ої країн.

5.7. Статистичний аналіз інфляції у світовій економіці

Інфляція – процес знецінення паперових грошей у результаті переповнення ними каналів грошового обігу; він виражається в невпинному зростанні цін. На ранній стадії розвитку процес інфляції був пов’язаний з надзвичайними обставинами (війни, неврожай). Через деякий час ціни поверталися до належного рівня. Ця відносна стабільність грошового обігу і ціноутворення забезпечувалася золотомонетним стандартом.

Після Другої світової війни спостерігалося повсюдне зростання цін. Довгий час воно не припинялось, існує і сьогодні. Однак інтенсивність зростання цін не завжди однакова.

Феномен інфляції може мати різноманітні характеристики залежно від темпів її зростання, від умов, у яких вона виникає, від основних форм, яких вона набуває.

Залежно від темпів говорять:

1) про «повзучу» інфляцію («creeping inflation»): коли реальне підвищення цін не перевищує 3 – 4% за рік. Така форма інфляції не супроводжується економічними потрясіннями, але свідчить про повільне та поступове знецінення грошей. Вона була дуже поширена в останні десятиліття, вважали, що майже неможливо її уникнути. Стан, коли підвищення цін не перевищувало 2%, називали навіть «стабільним»;

2) про відкриту інфляцію «ореn inflation»): ця форма характеризується підвищенням цін на 5 – 10% за рік (досягаючи в деяких випадках 20%). Вона є явною інфляцією з усіма притаманними їй симптомами і наслідками, які впливають на економічні структури;

3) про «галопуючу» інфляцію або гіперінфляцію: вона супроводжується високими показниками зростання цін (більше ніж 20%). Економічна рівновага перебуває під загрозою, при прийнятті рішення виникає сумбур, економічні структури знаходяться в небезпеці; можливе виникнення кризи.

Новим явищем у процесі інфляції виявилось різке зростання нерівномірності цього процесу в різних країнах та значні варіації темпів зростання цін у кожній країні в різні роки.

Процес інфляції виникає через цілу низку причин:

1. Розширення діяльності держави у галузі економіки. Держава санкціонує монополістичну практику роздування цін, розміщуючи серед корпорацій урядові замовлення. За ними, як правило, встановлюються найвищі ціни. Стимулюючи ділову активність в умовах циклічного розвитку виробництва, держава випускає в канали грошового обігу додаткову грошово-паперову масу. В умовах відсутності золотого стандарту кошти, які циркулюють в обігу, не можуть бути вільно випущені з нього.

2. Високі військові витрати. По-перше, ці витрати непродуктивні; по-друге, вони часто призводять до дефіциту державного бюджету, який найчастіше покривається за рахунок додаткової емісії коштів, які не пов’язані з потребами товарообороту.

3. Діяльність монополій, які, користуючись своїм становищем, нестримно роздувають ціни для одержання високих прибутків.

4. Циклічний розвиток економіки.

Крім того, інфляція є наслідком не лише внутрішніх економічних причин, на неї впливають і зовнішні фактори. Відбувається процес так званого «експорту інфляції» з однієї країни в іншу. В умовах поглиблення міжнародного поділу праці дедалі частішими стають зовнішньоекономічні зв'язки між державами. Інфляційні процеси одних країн за допомогою експортних цін неминуче призводять до появи їх в інших. Зростання цін усередині держави підвищує ціни також на експортні товари. Через механізм експортних цін високі ціни застосовуються і на ринках інших країн-імпортерів.

Значна роль у зниженні інфляції належить податковій та кредитній політиці, що повинні стимулювати виробництво дефіцитних товарів, регулювати залишок грошових коштів державними позиками, землею, нерухомістю. Статистика вимірює індекс інфляції (І_інф) таким чином:

.

Під потужністю інфляційного поштовху у витратах населення на товари й послуги розуміється абсолютна вартісна оцінка купівельної сили грошей за рахунок інфляційного зростання середніх товарних цін та тарифів за послуги. У чисельнику враховується також формування надлишкових заощаджень і приховане зростання цін (зниження якості товару при незмінних цінах). У знаменнику фіксується загальна сума витрат населення на товари та послуги, а також приріст заощаджень у населення. Індекс прихованої інфляції розраховується як відношення суми загального приросту примусових заощаджень за цій рік до річного обсягу товарообігу. Протилежною поняттю «інфляція» є дефляція, яка виражається у зростанні цінності паперових грошей та підвищенні їх купівельної спроможності.

Головним інструментом вимірювання інфляції є індекси цін.

У практиці міжнародних зіставлень динаміки цін за базисний рік узято 1967 р. та щорічно розраховуються індекси цін у порівнянні 1967 р.

Важливим фактором інтернаціоналізації інфляційного процесу є долар США. Завдяки хронічному дефіциту платіжного балансу США у великих масштабах долар проникає у канали міжнародної валютної системи.

Надходження американської валюти в резерви центральних банків означає роздування грошової маси у світовій економіці, тобто посилення інфляції.

Значну роль у підсиленні інфляції відіграла девальвації деяких валют, у першу чергу долара, у яких виражаються світові ціни більшості товарів.

Велике значення має також діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК), які здійснюють масові переміщення з країни в країну так званих гарячих грошей.

Через нестримне зростання цін інфляція призводить до зниження життєвого рівня населення. Внаслідок цього спостерігається криза відтворюваного процесу. Наприклад, за підрахунками спеціалістів Міжнародного торгового центру (ЮНКТАД), підтримання темпів зростання економіки промисловості розвинених країн на рівні 4,47% за рік можливе лише при низьких середніх темпах інфляції – не більше ніж 3,8%. Посилення інфляції до 7% призводить до різкого уповільнення економічного зростання – 3,5%.

Інфляція підвищує рівень світових цін. Під її впливом ціни на світовому ринку за темпами зростання не лише дорівнюють внутрішнім цінам, а й перевищують їх.

Інфляція є головною причиною зростання процентних ставок центральних банків провідних країн. Це посилює погоню за більш високими процентами. У зв’язку з цим інфляція шляхом підвищення мобільності валютних коштів – переливання великої маси іноземної валюти з однієї країни в іншу – сприяє нестійкості світової валютної системи.

Зростання цін і падіння купівельної спроможності паперових грошей посилили тезаврацію золота, тобто загострили проблему міжнародної ліквідності.

Через нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах різними є також темпи знецінення валют. Тому в співвідношенні реальної купівельної сили національних грошових знаків відбуваються постійні зміни; це призводить до нееквівалентності валютних курсів, викликає невідповідність. між офіційними і ринковими курсами валют. З цієї причини різні країни змушені час від часу повідомляти про зміну курсів валют.

Отже, можна зробити висновок про те, що інфляція негативно впливає на всі економічні процеси більшості країн, у тому числі й на міжнародні економічні відносини.

За останні десятиліття змінився сам характер інфляції: переважає вже не «повзуча», а «галопуюча» інфляція. Однак посилення процесу інфляції може змінюватися її послабленням. Фактори, що породжують інфляцію, продовжують діяти, однак змінюється їх співвідношення, модифікуються загальноекономічні умови зростання цін.

Особливістю сучасного етапу інфляції є послаблення зростання цін, яке відбувається в умовах швидкого розширення грошової маси та різких коливань номінальних процентних ставок. Як і раніше, зберігається тенденція до випереджаючого зростання грошової маси порівняно зі збільшенням обсягу ВВП.

5.8. Джерела статистичної інформації міжнародних фінансових організацій

Вихідна статистична інформація, яка існує в міжнародних фінансових організаціях, досить широка. Регулярно публікуються статистичні щорічники, довідники, квартальні та щомісячні бюлетені, щотижневі видання. Крім того, є багато неперіодичних видань і матеріалів одноразових обстежень.

Щорічні довідники містять інформацію про діяльність, капітал, потенційні можливості країн-учасниць, їхній фінансовий стан та ін. Наприклад, щорічний статистичний довідник. «International Financial Statistics» уключає інформацію щодо кількох міжнародних організацій і окремо щодо 68 країн. Цей довідник готує й публікує Міжнародний валютний фонд.

Довідник містить такі відомості:

Щодо МВФ: місце фондів країн-членів, їхньої квоти (у золоті в національних грошових одиницях); доходи і витрати; стан грошових резервів; операції фонду.

Щодо МБРР: члени МВФ, керівні органи, директорат; субсидії; стан фондів.

Цей довідник містить інформацію і щодо інших міжнародних фінансових організацій (наприклад, European Fund, International Finance Corporation та ін.). Зокрема, інформація з IFC містить дані про курс валюти, ставку процента, індекс цін (в американських доларах), видобуток золота, обсяг золотих резервів (у мільйонах доларів) й іншу інформацію.

Статистичні служби міжнародних організацій широко застосовують автоматизовану систему обробки накопиченої інформації. Так, за допомогою ЕОМ розробляються дані для Щорічника статистики, національних рахунків, Щорічника промислової статистики тощо.

Забезпечення міжнародних фінансових організацій інформацією здійснюється на основі різних систем. Наприклад СВІФТ (SWIFT) – система електронної передачі інформації щодо міжнародних розрахунків (Товариство міжнародних міжбанківських телекомунікацій). Тепер система охоплює практично всю світову банківську систему. Банки-учасники цієї системи через термінальні пристрої пов’язані з її центральними пунктами, а через них – один з одним. У результаті цього зв’язку процес передачі інформації про виконані розрахунки скоротився до мінімуму: від 1 до 20 хвилин.

Одним з основних напрямів роботи МВФ є підвищення доступності статистичних даних. Для цього Статистичне управління МВФ видає посібники, що містять опис методологій, які слід використовувати для складання економічної й фінансової статистики. Треба зазначити про друге видання Посібника зі статистики державних фінансів. Цей посібник займає особливе місце серед інших посібників, підготовлених Статистичним управлінням, включаючи Посібник з платіжного балансу, Посібник із грошово-кредитної та фінансової статистики і Посібник із квартальних національних рахунків. Усі посібники погоджено із Системою національних рахунків 1993 року.

Рекомендована література

6. СТАТИСТИКА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

6.1. СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ІМПОРТУ ТА ЕКСПОРТУ

У минулому більшість країн не мала ніякої системи оцінювання товарів для статистики міжнародної торгівлі товарами. Проте вартість, що визначається для товарів для цілей митного оцінювання, була і залишається доступною для статистиків. Майже кожна країна має свій національний досвід митного оцінювання, і розробник статистики торгівлі, щоб зрозуміти критерії такого оцінювання, має знати про такий досвід.

Важливий крок у стандартизації митного підходу до оцінювання було зроблено в 1947 році завдяки прийняттю статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАTT). Сторони, між якими було укладено ГATT, погодилися основувати митне оцінювання імпортних товарів на їх фактичній ціні та визнавати дійсність цього підходу щодо всіх продуктів, з яких стягується мито або інші збори й на які поширюються обмеження на імпорт та експорт на основі вартості. У 1953 році було розроблено Брюссельське визначення
вартості (БВВ) з метою подальшої стандартизації митного оцінювання. У 1981 році було прийнято інший підхід в межах структури ГATT, відомий як Угода про впровадження статті VII ГATT (1981), або Угода про оцінку ГATT 1981 року. В 1995 році було здійснено подальше розроблення, за допомогою якого було укладено угоду про принципи оцінювання, відому як Угода про впровадження статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі – Угода СОТ про оцінювання). Вона набула чинності з 1 січня 1995 р. Це одна з багатосторонніх угод про торгівлю товарами, додана до Маракешської угоди про створення СОТ, і є обов’язковою для всіх членів СОТ. Структура Угоди СОТ про оцінювання ідентична структурі Угоди ГАТТ 1981 року.

Рекомендовано, щоб країни прийняли Угоду СОТ про оцінювання за основу оцінювання своєї зовнішньої торгівлі товарами для статистичних цілей. Цей метод оцінювання застосовується до всіх товарних потоків.

Угода СОТ про оцінювання дозволяє країнам уключати або виключати з митного оцінювання (частково або повністю) такі елементи, як:

· вартість транспортування імпортних товарів до порту або місця ввезення;

· вартість вантажно-розвантажувальних робіт та обробки, пов’язаних з транспортуванням імпортних товарів до порту або місця ввезення;

· вартість страхування.

Це означає, що в основному згідно з угодою країни можуть надавати перевагу цінам FOB або CIF. Показники FOB уключають операційну вартість товарів і вартість послуг з доставки товарів до кордону країни-експортера. Показники CIF уключають операційну вартість товарів, вартість послуг з доставки товарів до кордону країни-експортера та вартість послуг доставки товарів від кордону країни-експортера до кордону країни-імпортера.

З метою сприяння зіставності статистики міжнародної торгівлі товарами, а також враховуючи досвід більшості країн з торгівлі та складання звітних даних, рекомендується визнати статистичною вартістю імпортних товарів вартість CIF, а статистичною вартістю експортних товарів – вартість FOB.

Незважаючи на те, що митна адміністрація взагалі вимагає від учасників торговельних операцій зазначати ціну FOB або CIF у митних деклараціях, існують випадки, коли розробнику статистики торгівлі необхідно перевірити супровідні документи для того, щоб установити вартість самої операції або визначити вартість страхування та фрахту, або з інших причин. Ці супровідні документи можуть уключати контракт на реалізацію, котрий, як правило, включає «умови доставки» товарів.

У разі відправлення товарів з країни-експортера морем або внутрішнім водним шляхом можна використовувати FOB на момент експорту в місці вивезення; у разі відправлення товарів з країни-експортера іншими видами транспорту, коли відсутні операції на основі «франко-перевезення» (FCA) у порту вивезення, FCA може замінити FOB; у разі, коли не можна застосувати ні FOB, ні FCA (наприклад, експортування залізницею або трубопроводом), можна використовувати «доставлено на кордон» (DAF) країни-експортера. Оскільки FCA і DAF відображають вартість доставки товарів до кордону країни-експортера, вони аналогічні FOB. Застосування FOB, FCA та DAF трактується як оцінка типу FOB. Товари, ввезені морем або внутрішнім водним шляхом, можуть оцінюватися за типом CIF (порт увезення). У разі, коли товари ввезено іншими видами транспорту й коли не можна застосувати CIF, вони оцінюються на основі CIP «транспортування та страхування сплачено» у порті ввезення. Оскільки оцінка CIP відображає вартість доставки товарів до кордону країни-імпортера, включаючи фрахт і страхування, така оцінка трактується як CIF. Якщо застосовуються інші види умов доставки у будь-якій операції (такі, як ціна франко-завод, франко біля борта судна тощо), необхідно використовувати інші джерела даних, щоб установити вартість FOB або CIF для операції.

У комерційній практиці міжнародної торгівлі товарами щодо умов доставки товарів існує ціла низка особливостей. Статистикам слід уважно перевіряти наявні джерела даних, уключаючи умови доставки товарів, стандартизовані Міжнародною торговою палатою і відомі як Інкотермс, з метою отримання рекомендованих оцінок FOB/CIF. Крім того, вони повинні встановити тісне співробітництво з тими, хто збирає первинні дані, щоб забезпечити використання методології щодо статистичної вартості, а також наявність адекватних даних. Митна вартість, якщо вона встановлена відповідно до Угоди СОТ про оцінку, має становити основу статистичної вартості. Однак розробники даних мають усвідомлювати, що вартість товарів, установлена митними органами, не обов’язково відповідатиме статистичним вимогам.

Вартість імпорту CIF задовольняє декілька аналітичних потреб, але для деяких цілей також необхідна вартість FOB. Наприклад, вартість CIF імпортних товарів потрібна для порівняння ціни з іншими товарами, наявними на внутрішньому ринку. Вартість CIF імпортних товарів також необхідна для цілей побудови національних рахунків на рівні групи продукції. Вартість FOB (імпортних і експортних товарів) забезпечує єдину цінову основу для товарів – тобто встановлює єдиний пункт для оцінювання експорту та імпорту, а саме кордон статистичної території країни-експортера. Таким чином, вона використовується для складання національних рахунків і платіжного балансу на агрегованому рівні. Оцінка FOB імпортних товарів, наприклад, необхідна для окремої вартості фрахту й страхування, пов’язаних з транспортуванням товарів від місця експортування до місця імпортування (ці вартості вважаються вартістю послуг і виключаються з вартості товарів). Вартість FOB імпортних товарів може також посилити аналітичні можливості торговельної статистики. Наприклад, імпорт країни A з країни B на основі FOB можна використовувати для оцінки експорту країни B до країни A на основі FOB.

Рекомендується, щоб країни, які застосовують вартість CIF імпорту, намагалися окремо збирати дані щодо фрахту і страхування на рівні якомога більшої деталізації за товарами й партнерами для отримання вартості FOB, необхідної для статистики національних рахунків та платіжного балансу. Коли такі дані недоступні безпосередньо, країни можуть отримувати їх шляхом вибіркових обстежень.

Більшість товарів, охоплених статистикою міжнародної торгівлі, перетинають кордони в результаті торговельних операцій (купівля/продаж). Контракт на реалізацію включає, крім іншої інформації, ціну на товари (контрактна ціна). Ця ціна, як правило, відображається у відповідних торговельних документах, наприклад рахунках-фактурах, і може бути відправною точкою для визначення вартості операції. Контрактні ціни, однак, не відоб­ражають усіх витрат, пов’язаних з увезенням та вивезенням товарів. Визначення загальної вартості залежить, як зазначено раніще, від аналізу всіх умов доставки, включених до конкретних контрактів. Контрактна ціна може бути недоступною або не містити всієї необхідної інформації. У таких випадках розробник даних має використовувати інші торговельні документи, такі, як рахунки-фактури, контракти на перевезення та страхування.

Існують міжнародні операції, пов’язані з особливими труднощами або питаннями стосовно оцінки товарів у цих операціях. Деякі з труднощів пояснюються складністю операції або особливими властивостями товарів. В інших випадках операції можуть не потребувати оцінки товарів залученими сторонами і не супроводжуються рухом валюти або кредитів. Крім того, рекомендується:

· невипущені банкноти та цінні папери, а також монети, що не знаходяться в обігу, оцінювати за ціною операції друкованого паперу або штампованого металу, а не за їх номінальною вартістю;

· товари, що використовуються як носії інформації та програм­ного забезпечення, такі, як дискети чи CD-ROMи з програмним забезпеченням і/або даними, розробленими для загального чи комерційного використання (не на замовлення), оцінювати за повною вартістю операції (а не за вартістю порожніх дискет чи CD-ROMів, паперу або інших матеріалів);