Економічні цикли та їх фази. Теорія «довгих хвиль» в економіці

Циклічні коливання ринкової економіки представляють собою специфічну форму руху капіталістичної системи. Це означає, що ринкова економіка розвивається циклічно, що є об’єктивною закономірністю розвитку капіталізму. Це давно вже було помічено економістами, і свої теорії циклу були свого часу представлені К. Марксом, М. Туган-Барановським, М. Кондратьєвим, К. Ерроу, Й. Шумпетером, Д. Хіксом та іншими, які відзначили, що циклічність – це невід`ємна риса розвитку ринкової системи.

У загальному вигляді економічний цикл означає посилення або спад економічної активності, що втілюється у коливаннях різних макроекономічних показників (темпів зростання ВНП, загального обсягу виробництва і продажу товарів, рівня безробіття та зайнятості, завантаження виробничих потужностей, рівня цін, тощо).

Класифікація економічних циклів за тривалістю

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли (3 – 5 років)називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для СІЛА 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли (10 – 20 років)їх ще називають циклами Клемента Джаглера (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Довгострокові цикли або довгі хвилі (40 – 60 років) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Розглянемо характерні риси середніх циклів, які ще називають промисловими.

Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 12).

Рис. 12. Схема класичного ділового циклу.

Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.

Ознаки економічної кризи:

– перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

– значне скорочення обсягів виробництва;

– падіння цін;

– дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

– біржовий крах і банкрутство підприємців;

– зростання безробіття;

– зниження рівня заробітної плати;

– спад рівня прибутку;

– масове знищення товарів, устаткування тощо;

– дезорганізація кредитної системи.

Депресія:

– застій виробництва;

– низький рівень цін;

– незначний обсяг торгівлі;

– невисока ставка позичкового відсотка;

– ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:

– розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;

– зростання цін;

– підвищення прибутку;

– зростання зайнятості;

– пожвавлення торгівлі;

– посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення:

– перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;

– швидке зростання зайнятості;

– підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

– кредитна експансія;

– штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

– розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

– рецесія — включає в себе кризу та депресію;

– піднесення— включає в себе пожвавлення і бум.

Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

За визначенням національного бюро економічних досліджень США (КВЕК), рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року іхарактеризується значним спадом у багатьох секторах економіки.

Американські вчені Артур Берне та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає Ті зниження, яке знову змінюється зростанням.

Відмінність сучасних економічних циклів від циклів кінця XIX — першої половини XX століття.

1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то фазу рецесіїназивають депресією.

2. Зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об`єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум), та нижня (спад) точки ділового циклу.

3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.

Особливості сучасних економічних циклів:

1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу іробить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.

4. Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і в межах регіонів та у світі в цілому.

Значення циклічного розвитку для економіки:

по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.

Циклічність є не тільки злом, а й благом для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.