Методи оцінки вартості підприємства

В основі майнових методів оцінки вартості майна підприємства лежить визначення вартості власних або “чистих” активів підприємства, які залишаються в його власності після виконання всіх зовнішніх зобов’язань. Вартість підприємства в цьому разі визначається так:

ВП_м = А – ЗЗ,

де А – активи, що знаходяться в розпорядженні підприємства;

ЗЗ – зовнішні зобов’язання підприємства (по кредитах, займах,

розрахунках з контрагентами, персоналом, бюджетом та інше).

Вартість активів, що знаходяться на момент оцінки в розпорядженні підприємства може бути обчислена по-різному:

- на основі бухгалтерської оцінки, тобто в розмірі, який відображено в балансі підприємства;

- на основі експертного коригування бухгалтерської інформації з метою врахування невідповідності між балансовою та ринковою вартістю окремих елементів майна (шляхом використання коригуючи коефіцієнтів, експертного зменшення або збільшення вартості окремих активів);

- на основі розрахунку вартості формування сукупності активів підприємства, виходячи з сучасних ринкових цін їх придбання та врахування фізичного та морального зносу;

Експертна оцінка вартості окремих елементів майна має враховувати особливості їх формування та фактори, що визначають ринкову вартість.

Зовнішні зобов’язання підприємства оцінюються на основі балансових даних про обсяг заборгованості по кредитах, займах перед постачальниками, бюджетом, персоналом та іншими кредиторами. При проведенні цієї роботи слід пам’ятати, що у балансі підприємства знаходить відображення тільки обсяг основного боргу, без відсотків (або інших форм платні), які не сплачені на момент проведення оцінки. Останні мають бути обчислені окремо, виходячи з умов отримання окремих видів позикових ресурсів.

Порядок оцінки вартості активів та зобов’язань підприємства обумовлює точність та обґрунтованість отриманої оцінки.

Використання тільки бухгалтерської інформації дозволяє легко та швидко оцінити вартість підприємства, але об’єктивність такої оцінки є досить низкою, оскільки “книжна” вартість бізнесу, як правило, не відповідає дійсності.

Використання спеціальних методів та засобів оцінки ускладнює процедуру, потребує додаткового часу та інформації. Проте така оцінка є більш об’єктивною.

Оскільки об’єктом купівлі-продажу є не тільки майно, що належить підприємству, вартість підприємства не може обмежуватись вартісною оцінкою його активів. Підприємство набуває “спроможності” приносити доход, право привласнення цього доходу на законних засадах.

Саме тому доходові методи оцінки визначають вартість підприємства, виходячи з розміру доходів, котрі можуть бути отримані в майбутньому в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, використання його майна. При проведенні оцінки чистий прибуток власника підприємства або грошовій потік від інвестування визначається як сума чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів.

В іноземній практиці для оцінки вартості підприємства за доходом використовують метод капіталізації та метод дисконтування прибутку.

Метод капіталізації використовується для стабільних підприємств, з стійкими або незначно хиткими “темпами” росту чистого доходу (прибутку).

Використання цього методу передбачає проведення наступної роботи.

1-й етап – визначення середньорічного чистого доходу, який отримується в результаті діяльності підприємства.

Для проведення цієї роботи необхідно дослідити динаміку отримання чистого прибутку за декілька минулих років (як правило, п’ять, однак можливі й інші часові інтервали, якщо вони забезпечують необхідне уявлення про стан справ).

На основі побудованого динамічного ряду та з використанням методів середньоарифметичної середньої, ковзкої, середньої, вагових коефіцієнтів (для встановлення значущості окремих часових періодів) або шляхом побудови рівняння Треньової прямої, розраховується середньорічний доход. Вибір методу розрахунку залежить від ступеня коливальності динамічного ряду.

2-й етап – визначення ставки капіталізації або норми рентабельності інвестицій.

Рівень ставки капіталізації залежить від особливостей формування інвестиційних ресурсів покупця, що і визначає індивідуальність її оцінки. З іншого боку, вона повинна враховувати стійкість отримання доходу (ризик інвестування), що обумовлює диференціацію її обсягу при оцінці вартості різноманітних підприємств. Чим стійкіші темпи росту прибутку має підприємство, тим нижча ставка капіталізації повинна прийматися.

3-й етап – оцінка вартості підприємства.

Вартість підприємства за цим методом визначається так:

ВП_кап =

де ЧД_ср – середньорічний чистий доход;

С_к - ставка капіталізації, %.

Другим можливим методичним підходом до оцінки вартості підприємства за доходом є метод дисконтування майбутніх доходів.

Особливістю даного методу є врахування не тільки поточної норми та маси отримання чистого прибутку, а й перспектив їх зростання в майбутньому.

Основними етапами роботи при застосуванні цього методу є:

- прогнозування доходів підприємства;

- прогнозування витрат підприємства;

- розрахунок грошового потоку, який отримується в кожному прогнозованому періоді;

- вибір ставки дисконтування;

- оцінка теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.

Найбільш складним етапом роботи є визначення ставки дисконтування. Ставка дисконтування використовується для оцінки реальної вартості права присвоєння майбутніх грошових потоків, вона повинна перевищувати безризикову норму доходності на величину премії за всі види ризиків, пов’язаних з інвестуванням в підприємство, що оцінюється.

Світова практика довела незаперечні позитивні якості цього методу оцінки вартості підприємства, однак його практичне використання потребує відповідних знань та досвіду в області оцінки бізнесу, прогнозування, фінансової математики.

Викладені підходи до оцінки вартості підприємства за доходом є базовими.

В сучасній фінансовій літературі описано, а в практиці країн з розвиненою ринковою економікою використовується велика кількість похідних підходів та моделей оцінки, зокрема на базі використання спеціальних математичних методів та комп’ютерних програм.

Величина, отримана в результаті описаних вище розрахунків, визначає вартість 100% контрольного пакету акцій або паїв підприємства. У випадку оцінки меншої долі власності робиться знижка (у відсотках до оціночної вартості) за неконтрольований характер, у зв’язку з неможливістю впливу покупця на стратегію та тактику діяльності підприємства. При оцінці акцій закритих акціонерних товариств застосовується знижка на недостатню ліквідність капіталу.

Відносно простими, але досить об’єктивними методами оцінки вартості підприємства, є аналогові методи оцінки вартості підприємства – метод ринку капіталів, метод угод, метод галузевих коефіцієнтів та інші.

На відміну від методів, розглянутих вище, при використанні аналогових методів оцінки вартість підприємства визначається, виходячи з фактичної ринкової оцінки підприємств, що порівнюється з підприємством, вартість якого оцінюється.

Практичне застосування даних методів передбачає наявність інформації про фактичні ринкові ціни на порівнювані підприємства, яка може бути отримана на основі моніторингу угод з купівлі-продажу підприємств-аналогів, що реально відбулися.

Формування сукупності підприємств-аналогів проводиться з урахуванням специфіки та профілю діяльності, місцезнаходження, орієнтації на певну групу покупців, стадії життєвого циклу, розміру підприємства, тривалості роботи на ринку, стратегії та тактики діяльності, фінансових характеристик та інше.

Застосування методу ринку капіталу припускає аналіз ринкових цін на акції підприємств-аналогів та виявлення на цій основі залежностей між ціною акції та фінансовими показниками діяльності підприємств. Найбільш часто використовують наступні залежності, які формуються через мультиплікатори (співвідношення):

- ціна до грошового потоку;

- ціна до балансової вартості активів за мінусом зобов’язань;

- ціна до балансового прибутку;

- ціна до брутто - результату експлуатації інвестицій (доходу до вирахування відсотків та податків).

Як показують дослідження, значення мультиплікатора залежить від ефективності господарсько-фінансової діяльності підприємства, як правило, рівня рентабельності власного капіталу.

При відомому значенні мультиплікатора (з урахуванням фінансового становища підприємства) вартість підприємства визначається так:

ВПрк – БП М ц/бп,

де БП – балансове значення показника підприємства, що оцінюється (наприклад, балансова вартість активів за вирахуванням зобов’язань);

М ц/бп – мультиплікатор, який оцінює співвідношення між ринковою ціною та балансовим значенням показника (наприклад, ціна до балансової вартості активів).

При використанні методу угод відбирають угоди на купівлю-продаж підприємств з найбільш схожим характеристиками, насамперед фінансовими. За цими угодами розраховують мультиплікатор ринкової ціни до балансового значення показника (як правило, балансової вартості активів або балансового прибутку).

Отримані результати усереднюють та використовують для прогнозування ринкової вартості підприємства, яке оцінюється.

Метод галузевих коефіцієнтів передбачає побудову одно - або багатофакторної корелятивно-регресивної моделі, яка описує залежність між ринковою ціною підприємства та будь-якими показниками його господарсько-фінансової діяльності. Наприклад, в роздрібній торгівлі такими показниками (факторами) є: чистий доход (прибуток); вартість активної частини основних фондів підприємства; вартість товарних запасів підприємства.

В завершення аналізу методів оцінки вартості підприємства, що використовуються в світовій практиці, треба ще раз підкреслити необхідність комплексної оцінки на базі використання різноманітних методичних підходів. Це дозволяє використовувати переваги окремих методів при мінімізації притаманних їм недоліків.

Кожна група методів, які розглянуті, має свою сферу застосування:

- майнові методи використовуються для визначення мінімальної ціни продажу підприємства, при визначенні його заставної, відновлювальної та ліквідаційної вартості;

- доходові методи дозволяють визначити максимально допустиму (з точки зору індивідуального покупця) інвестиційну вартість підприємства, при якій забезпечується окупність витрат на його придбання та отримання необхідної норми суми прибутку;

- аналогові методи дозволяють проаналізувати найбільш ймовірну вартість купівлі-продажу підприємства.

Оцінка вартості підприємства, зроблена кількома методами, може давати різні комбінації результатів.

Література:

Питання ДЛЯ самоконтролю знань

1. Охарактеризуйте підприємство, його майно та окремі елементи майна як об’єкти купівлі-продажу. Які властивості притаманні підприємству як товару?

2. Перелічіть види вартості підприємства, які використовуються, і охарактеризуйте кожний з них.

3. Наведіть методи оцінки вартості підприємства залежно від мети оцінювання та виду вартості.

4. В чому полягає сутність майнових методів оцінки вартості підприємства?

5. Які методичні підходи використовуються для оцінки вартості активів, що знаходяться в розпорядженні підприємства?

6. Розкрийте зміст методики експертної оцінки окремих елементів торгівельного майна підприємства.

7. Розкрийте сутність доходних методів оцінки вартості підприємства.

8. Дайте характеристику сутності методу капіталізації, умов його використання і послідовності робіт з визначення вартості підприємства.

9. В чому полягає сутність методу дисконтування майбутніх доходів? Визначте його особливості і основні етапи роботи щодо оцінки вартості підприємства.

10. Охарактеризуйте аналогові методи оцінки вартості підприємства: а) метод ринку капіталів; б) метод угод; в) метод галузевих коефіцієнтів.

11. Визначте сферу застосування різних методів оцінки вартості підприємства, їх переваги та недоліки.

ЛЕКЦІЯ №

ТЕМА «Управління обіговими активами»

План

1. Сутність стратегії управління обіговими активами та стратегічні цілі.

2. Послідовність розробки стратегії управління обіговими активами.

Під стратегією управління обіговими активами торговельного підприємства прийнято розуміти цілеспрямований процес формування обсягу та складу обігових активів, який дозволяє забезпечити досягнення стратегічних цілей та завдань управління.

Управління обіговими активами торговельного підприємства здійснюється з метою досягнення певної системи.

Стратегічні цілі управління обіговими активами

Сутність кожної мети управління полягає у наступному:

Оптимізація розміру обігових активів, що обслуговують господарські потреби підприємства.

Оскільки економічні ресурси надаються підприємству на платній основі, кожне підприємство зацікавлене в скороченні своїх фінансових потреб з метою мінімізації витрат на їх обслуговування. Це може бути досягнуто шляхом планування потреби підприємства в формуванні обігових активів, нормуванні обсягів окремих груп обігових активів, контролю за ступенем виконання розроблених планів і нормативів та організації роботи з виявлення можливостей скорочення потреби в обігових активах.

Прискорення швидкості кругообігу (або скорочення тривалості обороту) обігових активів.

Потреба підприємства в формуванні обігових активів (ОбА_необ) залежить від обсягів товарообігу (Т), тривалості кругообігу обвгових активів та тривалості періоду (Д). Кількісно ця залежність може бути описана так:

ОбА_необ = Т Н_ОбА / Д

Зростання обсягів діяльності потребує адекватного зростання потреби в обігових активах, і відповідно – витрат на їх формування. Протидією цьому є підвищення швидкості кругообігу, яке дозволяє скоротити потребу в обігових активах.

Можливе скорочення потреби підприємства за рахунок прискорення швидкості кругообігу може бути обчислене так:

ЕобА = (О_ОбА_ф - О_ОбА_норм) Т / Д,

де О_ОбА_ф – фактичне значення періоду кругообігу активів, в днях;

О_ОбА_норм – оптимальна (нормативна) тривалість кругообігу, в днях.

Забезпечення поточної платоспроможності та ліквідності активів підприємства.

Одним із вагомих завдань управління обіговими активами є забезпечення умов для стабільної платоспроможності підприємства протягом усього періоду його життєдіяльності. Під платоспроможністю розуміється можливість підприємства забезпечувати виконання всіх своїх платіжних зобов’язань для безперервного фінансування господарської діяльності підприємства.

Стан поточної платоспроможності визначається обсягом грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства на будь-яку дату порівняно з розміром платіжних зобов’язань та платежів, які на цю дату необхідно здійснити.

Ліквідність торговельного підприємства визначається можливістю та тривалістю перетворення в грошову форму всіх обігових активів, що є у підприємства для виконання зовнішніх зобов’язань.

Стан ліквідності характеризує можливість виконання зобов’язань з повернення позикового капіталу за рахунок наявних обігових активів, та час, потрібний для цього.

Управління ліквідністю та платоспроможністю відбувається шляхом дотримання певних пропорцій між обсягом формування матеріальних обігових активів, дебіторською заборгованістю та грошовими коштами підприємства.

Підвищення прибутковості використання обігових активів.

Будь-яке підприємство зацікавлене в зростанні доходу (прибутку), який отримується, зокрема за рахунок ефективного використання обігового капіталу. Досягнення цього завдання потребує:

- дослідження кожного етапу кругообігу активів для визначення понад нормативних активів, активів, що не використовуються в господарському обігові або проносять збитки;

- розробку та реалізацію програми ліквідації виявлених активів та вивільнення грошових коштів, що в них вкладені;

- включення “мертвого капіталу” до роботи.

Забезпечення інфляційної захищеності обігових активів.

Вагомим недоліком обігових активів є їх інфляційна незахищеність, перш за все, монетарних активів (грошових коштів, дебіторської заборгованості покупців тощо). Гроші, авансовані в формування немонетарних обігових активів (товарних та інших матеріальних запасів, дебіторської заборгованості постачальників) також певною мірою страждають від інфляції, але рівень інфляційних втрат порівняно менший.

Забезпечення інфляційної захищеності обігових активів потребує, з одного боку, підтримання певних пропорцій між обсягом монетарних та немонетарних активів, з другого – розробки та впровадження спеціальних інструментів захисту обігових активів від інфляції.

Зниження вартості формування обігових активів.

Формування обігових активів проводиться за рахунок різних джерел фінансування, що є в розпорядженні підприємства. Оскільки кожне з них має свою вартість залучення, підприємство ставить за мету мінімізацію витрат за рахунок управління структурою фінансування обігових активів.

Це досягається за рахунок визначення джерел фінансування та підтримання певних пропорцій їх використання.

Особливе значення для фінансової стійкості та платоспроможності торговельного підприємства має наявність власних обігових активів, тобто обігових активів, що формуються за рахунок власних джерел фінансування.

Розмір власних обігових активів визначається так:

ВОБА = ВК+ДП-ПА,

де ВК – власний капітал (1 розділ пасиву балансу);

ДП – довгострокові пасиви (2 розділ пасиву балансу);

ПА – позаобігові активи (1 розділ активу балансу).

Застосування наведеної методики є коректним лише за умови, що довгострокові пасиви, які використані для здійснення капітальних вкладень в розвиток підприємства (що відображено у відповідній статті 1 розділу активу балансу), мають цільовий інвестиційний характер.

Для контролю за ступенем досягнення означеної системи цілей управління обіговими активами підприємства проводять групування обігових активів відповідно до мети управління ними, що наведено у таблиці.