Показники, які використовують для розрахунку продуктивності праці

Показники
обсягу продукції (послуг)	обсягу трудовитрат
а) вартісні	— рік
— загальна вартість продукції (послуг)	— квартал
— обсяг продажу	— місяць
— додана вартість	— доба
б) натуральні	— зміна
— обсяг продукції у фізичних одиницях	— година
в) трудові
— обсяг продукції (послуг) у нормо-годинах

Динаміку рівня продуктивності праці вимірюють індексом І _пп:

де В_б і В_п — виробіток у базовому та плановому періодах.

У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання продуктивності праці використовують обернений метод. Продуктивність праці визначається кількістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) — трудомісткість продукції (Тр), год:

Точність вимірювання зростає, якщо затрати праці розраховувати за повною трудомісткістю виготовлення продукції (робіт). Повна трудомісткість виробничої програми охоплює виробничу трудомісткість і трудомісткість управління.

Виробничу трудомісткість (Тр_вир) обчислюють:

де Тр — відрядна технологічна трудомісткість; К _в.н — коефіцієнт виконання норм; Тр_пог — погодинна технологічна трудомісткість; Ч^І — фактична чисельність допоміжних робітників, осіб; Ч^ІІ — фактична чисельність основних робітників, осіб. Повна трудоміст­кість виробничої програми (Тр) дорівнює:

де Ч^ІІІ — чисельність апарату управління, осіб.

Передплановим етапом планування продуктивності праці є її аналіз. Для оцінювання рівня продуктивності праці використову­ють показники середньорічний, середньоденний, середньогодин­ний виробіток продукції одним робітником; середньорічний виро­біток продукції на одного працівника; трудомісткість продукції.

Узагальнюючим показником є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. Він залежить від виробітку, їх питомої ваги в загальній чисельності, а також кількості відпрацьованих днів і тривалості робочого дня. У процесі передпланового аналізу треба з’ясувати резерви зростання середньорічного виробітку одного працівника промислово-виробничого персоналу.

У перспективному плануванні продуктивності праці використовують метод екстраполяції та метод коригування базового рівня продуктивності праці з урахуванням його зміни під дією техніко-економічних факторів.

Метод екстраполяції має невелику трудомісткість, хоча він і не досить точний, оскільки не враховує позитивні зрушення в продуктивності праці, можливі в плановому періоді.

Метод коригування базової продуктивності праці під дією техніко-економічних факторів більш трудомісткий, але дає точніші результати й застосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок планованого скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічного фактора й на цій підставі визначення планованого зростання продуктивно-
сті праці в такій послідовності:

а) розрахунок вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства в плановому періоді (тобто умовна чисель­ність, яка була б потрібна для випуску планового обсягу продукції за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника (Ч_ви)):

,

де Ч₆ – чисельність працівників у базовому періоді, осіб; К₀ – темп зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;

б) визначення зміни чисельності працівників під впливом різних факторів зростання продуктивності праці і розрахунок загального зменшення (збільшення) чисельності (Є):

,

де Є_і – зміна чисельності під впливом і-го фактора, осіб; а – кількість факторів, які впливають на зміну продуктивності праці в плановому періоді;

в) визначення планового приросту продуктивності праці () стосовно до базового (перед планового) періоду:

,

Для розрахунку приросту продуктивності праці завдяки окремому фактору () використовують формулу:

.

Питому вагу кожного фактора в загальному прирості продуктивності праці () обчислюють за формулою:

.

г) розрахунок планового рівня продуктивності праці (Вп):

;%

;

,

де Чп – планова чисельність працівників, осіб;

д) визначення питомої ваги приросту обсягу виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці ():

,

де - темпи приросту обсягу виробництва в плановому періоді, %; - темпи приросту чисельності працівників у плановому періоді, %.

Темп приросту чисельності розраховують так:

.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

З метою планування продуктивності праці ці чинники можна об’єднати в такі групи:

- підвищення науково-технологічного рівня виробництва;

- удосконалення організації виробництва, праці й управління;

- зміна обсягу та структури продукції, що випускається;

- інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продук­тивності праці, та їхній зміст залежать від галузевої специфіки підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників на продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Можливий такий порядок розрахунку вивільнення чисельності.

До першої групи чинників — «Підвищення науково-техноло­гічного рівня виробництва» належать: упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва; поліпшення використання сировини; застосування прогресивних матеріалів тощо. Здійснення цих заходів знижує трудо­місткість продукції.

Зміну чисельності працівників під дією будь-якого заходу цієї групи (Є_т) визначають за формулою:

,

де Тр_о, Тр₁ — затрати праці на одиницю продукції в натуральному або вартісному виразі до та після впровадження заходу, що планується, нормо-год; ОВ₁ — обсяг продукції в натуральному (або вартісному) вимірі, планований до випуску після реалізації заходу; Ф — корисний фонд робочого часу одного працівника в базовому році (періоді), год; К_в.н — базовий коефіцієнт виконання норм виробітку; К _д — коефіцієнт, який ураховує термін дії заходу в плановому періоді:

або

де М — кількість повних місяців дії заходу в плановому році; — кількість місяців у плановому періоді.

Економію чисельності завдяки впровадженню нового, більш продуктивного устаткування (Є_н) визначають так:

де Ц — загальна кількість устаткування, од.; Ц₁ — кількість діючого устаткування, од.; Ц₂ — кількість нового устаткування, од.; П — продуктивність нового устаткування порівняно з діючим, %; У — питома вага робітників, які обслуговують устаткування у чисельності промислово-виробничого персоналу.

Дослідження доводять, що заміна універсальних верстатів автоматами й напівавтоматами забезпечує зростання продуктивності у 3, спеціальними — у 4 й агрегатними верстатами — у 5 разів.

Визначення вивільнення чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці й управ­ління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників.

Зменшення чисельності апарату управління виробництвом
(за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до і після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу.

Вивільнення робітників у зв’язку з підвищенням норм обслуговування (Є_но) можна розрахувати так:

,

де Ц — планова кількість устаткування, на якому планується підвищити норми обслуговування, од.; НО_п, НО_б — норми обслуговування відповідно в плановому й базовому періодах.

Зменшення чисельності працівників за рахунок поліпшення використання корисного фонду робочого часу (Є_ф) визначають за формулою:

,

де Ф_б, Ф_п — відповідно базовий та плановий фонди робочого часу одного робітника, год; У — питома вага чисельності робітників у вихідній чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства, частки одиниці.

За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов’язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних виробничих робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва. Так, скорочення чисельності в плановому періоді у зв’язку зі зростанням обсягу виробництва (Є_о) визначають за формулою:

,

де — зростання чисельності промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у зв’язку зі збільшенням обсягу виробництва, %; Ч^І — чисельність промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у базовому періоді, осіб.

Відносна економія чисельності основних робітників підприємства у зв’язку зі зрушеннями в складі продукції (Є_с):

,

де Тр_{б і} , Тр_{п і} — трудомісткість 1000 грн і -го виду продукції відповідно в базовому та плановому періодах, нормо-год; ОВ_{п і} — плановий обсяг продукції і- го виду, грн; К _в.н — плановий коефіцієнт виконання норм виробітку; Ф — плановий корисний фонд робочого часу одного робітника, год.

Зменшення (збільшення) чисельності працівників (Є_г) у зв’язку зі зміною питомої ваги купованих напівфабрикатів:

,

де Г_б, Г_п — питома вага купованих напівфабрикатів у базовому та плановому періодах відповідно, %.

Чинники, які не можна віднести до розглянутих вище груп, належать до чинників зовнішнього середовища. Розрахунок впливу зовнішніх чинників на чисельність працівників слід здійснювати, ураховуючи зміни трудомісткості або виробітку. Так, вплив природних умов на підприємствах, які переробляють сільськогосподарську продукцію, можна розрахувати так:

,

де Тр_б, Тр_п — трудомісткість перероблення одиниці продукції в базисних і планових умовах, нормо-год; ОВ_п — плановий обсяг випуску продукції, од.

За неможливості розрахувати економію чисельності під впливом деяких чинників (наприклад, соціальних) її визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розраховуючи економію чисельності в плановому періоді, треба брати до уваги перехідну економію, яку буде отримано від заходів, які здійснені в попередній період, але не дали повного розрахункового ефекту.

ПЛАН ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПЕРІОД

Чинники зміни продуктивності праці	Зміна чисельності, осіб (–,+)	Зміна продуктивності праці, % (–,+)
1. Підвищення науково-технологічного рів­ня — усього у тому числі: ……………………………………………… ………………………………………………
2. Удосконалення організації виробництва, праці та управління — усього у тому числі: ………………………………………………………………………………………………
3. Зміна обсягу і структури продукції — усього у тому числі: ………………………………………………………………………………………………
4. Зміна чинників зовнішнього середови- ща — усього у тому числі: ………………………………………………………………………………………………
5. Заходи, які впроваджено в передплановому періоді, але повний розрахунковий ефект буде отримано в плановому періо- ді, — усього у тому числі: ………………………………………………………………………………………………
6. Усього за всіма чинниками:

Зміст і порядок планування персоналу та оплати праці

У плануванні діяльності підприємства чільне місце відводиться плануванню трудових показників, тому що персонал підприємства є важливим фактором виробництва, від якого залежать ефективність використання засобів виробництва та кінцеві результати роботи. Затрати на утримання персоналу становлять значну частину витрат підприємства, впливають на ціну продукції та її конкурентоспроможність.

Стратегічні цілі підприємства — освоєння нової продукції, захоплення або розширення своєї ніші на ринку — потребують відповідного персоналу та його оплати.

Метою розроблення плану персоналу та оплати праці є визначення економічно обґрунтованої потреби підприємства в персоналі й забезпечення його ефективного використання в плановому періоді.

Відповідно до структури загального плану підприємства місце плану персоналу та оплати праці, його зв’язки з іншими розділами можна побачити на рис. 8.1.

План персоналу та оплати праці розробляють на підставі плану виробництва й реалізації продукції.

План інновацій впливає на чисельність персоналу, його фаховий склад і кваліфікаційний рівень.

Затрати на утримання персоналу визначають рівень витрат виробництва.

Взаємозв’язки плану персоналу та оплати праці з іншими розділами

плану підприємства

План персоналу складається з трьох підрозділів: план продуктивності праці, план чисельності персоналу та план оплати праці.

Порядок розроблення плану персоналу та оплати праці охоплює такі етапи:

- аналіз стратегічних цілей і завдань підприємства на плановий період і завдань щодо персоналу та оплати праці;

- аналіз базових показників персоналу та оплати праці;

- розрахунок планових показників продуктивності праці;

- обчислення планового бюджету робочого часу одного працівника;

- визначення потреби в персоналі;

- розрахунок додаткової потреби (вивільнення) персоналу;

- планування підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу;

- обчислення фонду оплати праці;

- визначення середньої заробітної плати.

Структура і показники плана персоналу та оплати праці

Взаємозв’язок етапів розроблення плану персоналу та оплати праці

Планування чисельності персоналу

Завданням планування чисельності персоналу є визначення потреби у всіх категоріях працівників, потрібних для забезпечення безперебійного виробничого процесу й виконання виробничих планів. При цьому треба забезпечити раціональне використання трудових ресурсів, оптимальне співвідношення різних категорій персоналу. Для цього розрахунки необхідно здійснювати за категоріями персоналу.
Усіх працівників підприємства розподіляють на дві групи:
1) персонал основної діяльності (промислово-виробничий пер­сонал);
2) персонал неосновної діяльності (непромислових організацій, які перебувають на балансі підприємства).

Такий розподіл викликається потребою розрахунків показників заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці враховують тільки чисельність промислово-виробни­чого персоналу).

Загальну планову чисельність працівників визначають як суму чисельності промислово-виробничого персоналу й персоналу, зайнятого у непромислових господарствах та організаціях підприємства.

Під час планування чисельності працівників підприємства розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність.

Явочну чисельність — кількість робітників, які повинні для забезпечення нормального процесу виробництва щодня перебу­вати на робочих місцях — визначають під час планування робітників.

Облікова чисельність охоплює загальну кількість усіх працівників підприємства (постійних, сезонних, тимчасових), у тому числі фактично працюючих працівників, які перебувають у відрядженні, у відпустках, хворіють, виконують державні обов’язки, відсутні на роботі з дозволу адміністрації тощо.

Під час планування чисельність визначають як середньооблікову. Її розраховують діленням суми облікової чисельності за всі календарні дні періоду на кількість календарних днів у періоді.

Для приведення явочної чисельності (Чя) до середньооблікової (Чсо) у планових розрахунках використовують коефіцієнт облікового складу (Кос):

Чсо = Чя Кос, (8.25)

Кос=Дн/Дп

де Д_н — номінальний фонд робочого часу в плановому періоді, дні; Д_п — кількість робочих днів одного робітника в тому самому періоді, що планується, дні.

Плануванню персоналу передують оцінювання й аналіз наявного персоналу на початок планового періоду. Треба з’ясувати по кож­ному структурному підрозділу й по підприємству в цілому чисель­ність промислово-виробничого персоналу; чисельність робітників та їхню питому вагу в чисельності промислово-виробничого персоналу; наявність робітників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

Важливим показником використання робочої сили є нормування
робочого часу визначенням планового бюджету робочого часу одного середньооблікового працівника (робітника). Його розрахову­ють так: складають звітний бюджет, проводять його аналіз, розробляють заходи щодо скорочення втрат робочого часу й визначають плановий бюджет робочого часу одного працівника (робітника).

Бюджет складають щодо підприємства, підрозділів, дільниць, які мають однаковий режим роботи й ту саму тривалість відпусток.

Бюджет розраховують у три етапи:

1) обчислення середньої кількості робочих днів;

2) визначення середньої тривалості робочого дня;

3) розрахунок корисного (ефективного) фонду робочого часу в годинах.

Визначення середньої кількості робочих днів охоплює розрахунки: а) кількості календарних робочих днів у плановому періоді; б) кількості календарних робочих днів (номінальний фонд робочого часу); в) кількості робочих днів (різниця між календарним фондом і кількістю невиходів на роботу).

До планових невиходів належать невиходи на роботу у зв’язку з черговими й додатковими відпустками, відпустками у зв’язку з пологами, невиходи у зв’язку з виконанням державних і громадських обов’язків, хворобою.

Середню тривалість чергових і додаткових відпусток визначають як середньозважену на підставі співвідношення чисельнос­ті працівників з різною тривалістю відпусток.

Відпустки у зв’язку з пологами планують на підставі даних базового періоду з урахуванням зміни питомої ваги жінок у чисель­ності персоналу на підприємстві.

Невиходи, пов’язані з виконанням державних і громадських обов’язків, визначають на підставі даних базового періоду з урахуванням масово-політичних заходів, що плануються.

Невиходи у зв’язку з хворобами визначають на підставі звітних даних з урахуванням можливого їх скорочення завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних умов і проведенню заходів з техніки безпеки й охорони праці.

Середню тривалість робочого дня обчислюють так: розраховують номінальну тривалість робочого дня як середньозважену на підставі співвідношення чисельності працівників з різною тривалістю робочого дня, установленою законом. Номінальну тривалість робочого дня коригують на скорочення робочого дня в передсвяткові дні, які не збігаються з вихідними днями, скорочення робочого дня для підлітків, жінок, які годують немовлят, для зайнятих у шкідливих умовах і на важких роботах.

Корисний (ефективний) фонд робочого часу середньооблікового працівника визначають множенням кількості робочих днів на середню тривалість робочого дня