Навчально-методичні матеріали

з дисципліни Військова підготовка

з розділу 4. Військово - технічна і віськово - спеціальна підготовка

Модуль 4.2. ОСНОВИ НАВІГАЦІЇ

Тема № 4.2.1. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ПОВІТРЯНОЇ НАВІГАЦІЇ

НАВЧАЛЬНА ТА ВИХОВНА МЕТА

У результаті вивчення матеріалу лекції студенти повинні знати:

- Основні завдання повітряної навігації.

- Основні навігаційні визначення та поняття.

Бути ознайомлені з основними керівними документами, що регламентують льотну роботу, підручниками і навчальними посібниками по навігації, призначенням і побудовою шкал навігаційної лінійки НЛ-10.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Предмет повітряної навігації. Основні задачі повітряної навігації.

2. Основні навігаційні поняття й визначення.

3. Основні керівні документи, навчальна література і навчальні посібники

з повітряної навігації.

4. Призначення та побудова навігаційної лінійки НЛ-10м.

НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Самолётовождение. Часть I. Воениздат, 1972 г. Учебник под ред. Молоканова Г.Ф., с. 3.

2. Самолётовождение. Часть II. Воениздат, 1974г. Учебник под ред. Молоканова Г.Ф., с. 134-151.

3. Руководство по самолетовождению. Воениздат, 1972 г., с. 5-9.

4. Вертолётовождение. Воениздат, 1986 г. Учебник, с. 3-8.

5. Самолётовождение. ДСП. Воениздат, 1977 г., Учебник под ред. Тимофеева В.Д., с. 3-10.

6. Применение геотехнических средств воздушной навигации. Воениздат, 1992 г. Учебник под ред. Романовского А.П.

ВСТУП.

Слово «навігація» походить від латинського слова «navigare», що означає «їздити по морю». У російську мову - це поняття ввійшло при Петрові першім, коли всі, хто навчався за кордоном морській справі стали називатися «навігаторами».

У 1701 р. було видано указ про відкриття в Москві школи «Математических и навигационных, то есть мореходных хитросно наук учению». У школі навчалися наукам, знання яких необхідно було для водіння човнів. З тієї пори термін навігація одержав двоїсте значення: як «їзда по морю» і як одна з ведучих наукових дисциплін кораблеводіння.

Основи сучасної повітряної навігації були закладені в роботах видатних учених і практиків – моряків, повітроплавців та авіаторів.

Праці учених М.В.Ломоносова, К.Е.Ціолковського, М.Є.Жуковського, О.Ф.Можайського, О.С.Попова й моряків російського флоту полягли у підґрунтя теорії та практики водіння кораблів і літальних апаратів. Так, наприклад, основа теорії й практики водіння судів за магнітним компасом була викладена ще в 1759 р. великим російським ученим М.В.Ломоносовим.

У 1878 р. російський винахідник О.Ф.Можайський, побудувавши перший у світі літак, в якості необхідного обладнання передбачив установку таких приладів, як магнітний компас, покажчик швидкості, барометричний висотомір, годинник і планшет для карти. Ці ж самі прилади в удосконаленому вигляді встановлені на сучасних літаках.

У період 1926 - 1929 р. були зроблені перші вдалі спроби застосувати радіопеленгатори для виводу літаків на аеродром, а трохи пізніше – і для польоту від пеленгатора, заходу на посадку у складних метеорологічних умовах та вночі. У 1930 - 1933 р. були розроблені й випробувані радіотехнічні засоби, що забезпечують захід на посадку по приладах поза видимістю землі.

У період 1936 - 1939 р. організується декілька безпосадочних перельотів на великі відстані. Це, в першу чергу, перельоти в 1937 р. екіпажів В.П.Чкалова і М.М.Громова через Північний полюс у США й екіпажа В.К.Коккінакі в 1938 р. по маршруті Москва - Владивосток, а в 1939 р. по маршруті Москва - Нью-Йорк. У цих та інших перельотах одержали перевірку вітчизняна навігаційна апаратура й способи її застосування.

Починаючи з 1930 р. розроблялися радіолокаційні станції виявлення й наведення. Перша така була побудована в 1937 р. і успішно пройшла бойову перевірку в 1939 - 1940 р. у війні з Фінляндією. До початку Великої Вітчизняної війни були встановлені радіонапівкомпасы на літаках бомбардувальної й розвідувальної авіації, а далі і на літаках штурмової й винищувальної авіації. Під час війни почали використовуватися наземні радіо маячні системи.

Важливим етапом у розвитку навігаційного обладнання з'явилися розробка БРЛС. Вони дозволили упевнено виконувати польоти у складних метеоумовах поза видимістю земної поверхні.

В даний час навігаційні системи стали створюватися на базі бортових цифрових обчислювальних машин. З'явилися принципово нові навігаційні пристрої – інерційні навігаційні системи, радіонавігаційні системи ближньої й далекої навігації. Розвиваються пілотажно-навігаційні комплекси, які звільняють екіпаж від безпосереднього пілотування та розрахунків..

До числа останніх розробок відносяться астроінерційні, супутникові, магніто аномальні й кореляційно – екстремальні системи

I. ПРЕДМЕТ ПОВІТРЯНОЇ НАВІГАЦІЇ. ОСНОВНІ ЗАДАЧІ ПОВІТРЯНОЇ НАВІГАЦІЇ.

Під повітряною навігацією розуміють прикладну науку про точне надійне та безпечне водіння у повітрі літальних апаратів з одного пункту в іншій по оптимальній траєкторії у встановлений час. До літальних апаратів (ЛА) в основному відносяться літаки, вертольоти та безпілотні ЛА.

У теорії навігації розглядаються переважно: цілеспрямоване переміщення ЛА, методи й засоби, що забезпечують політ по обраній траєкторії. Повітряна навігація, покликана відповідати на питання: де в даний момент знаходиться ЛА, які його фактична і необхідна швидкість та напрямок руху, які забезпечують своєчасне прибуття в задану точку (ціль, аеродром посадки). Задачі визначення місцезнаходження ЛА, потрібної швидкості й напрямку польоту займають головне місце в теорії навігації.

На практиці повітряна навігація є процесом визначення місця ЛА, та обрання необхідних параметрів його руху (К, V, H) для переміщення по обраній траєкторії.

При рішенні навігаційних завдань широко використовуються польотні карти, спеціальні інструменти й обчислювальна техніка. Пропонований шлях ЛА наноситься перед польотом на карту і виконується розрахунок польоту. Вирішення завдання визначення місця ЛА в польоті також, як правило, зв'язано з картою. На карті вимірюються відстані й кути, визначаються координати та інші дані для польоту в задану точку.

Наявність на ЛА навігаційної системи дозволяє підвищити точність і надійність навігації, звільняє екіпаж від великої частини вимірювальних і обчислювальних операцій. Однак екіпаж, зобов'язаний контролювати роботу автоматичних приладів навігації й керування польотом ЛА, при необхідності вносити корективи у програму польоту.