Страховий ринок України на сучасному етапі

Страхування як об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав та інтересів у випадках втрат, заподіяних вогнем, стихійними лихами, техногенними аваріями, транспортними аваріями та іншими непередбаченими обставинами.

У той же час страхування не лише звільняє державу від витрат на відшкодування збитків при появі страхових подій, а й суттєво впливає на зміцнення фінансів держави, є ефективною формою накопичення коштів громадян і значним стабільним джерелом довгострокових інвестицій.

Незважаючи на труднощі становлення національного страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають. Це зумовлено тим, що в неринкових умовах господарювання відшкодування збитків, в основному, здійснювалося державою за рахунок коштів бюджету. Реалізація в Україні програми приватизації об'єктів державної власності зумовила необхідність страхового захисту нових власників майна від ризиків, що призводять до його втрат або пошкодження.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудовувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

У сучасних умовах розвитку України, зареєстровано понад 310 страхових компаній, з яких майже третина працює масштабно і ефективно.

Проте рівень розвитку страхового ринку в Україні покриває ще не більше 10% потенційних ризиків, тоді як в більшості розвинутих країн це не менше 90-95%.

Низькими залишаються фінансові можливості вітчизняних страхових компаній щодо покриття великих ризиків.

Не сприяє розвитку страхової справи в Україні і відсутність законодавчо визначених механізмів стимулювання власників майна як юридичних, так і фізичних осіб, до ширшого використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів.

Вимагає подальшого вдосконалення державний контроль за фінансовою надійністю та виконанням страховими організаціями набутих зобов'язань.

Законотворча робота ще недостатньо спирається на наукові дослідження та практику. Кадровий потенціал не завжди уособлює висококваліфікованих менеджерів страхової справи.

Через недооцінку державними структурами значимості страхового захисту в розвитку економіки держави основний тягар витрат з упередження та ліквідації наслідків природних явищ, катастроф та техногенних аварій продовжує лягати на бюджет.

У той же час, входження України в міжнародну спільноту, зокрема, виконання Угоди про партнерство і співпрацю між Україною і Європейським Союзом та підготовка вступу України до Всесвітньої організації торгівлі, здійснення широкої програми приватизації об'єктів державної власності, зміни в економічному механізмі управління державним сектором економіки, спрямовані на розширення самофінансування виробничих потреб, вимагають зміцнення ринкових відносин у системі страхового захисту.

Страховий ринок - це система фінансово-економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Необхідність забезпечення безперервності відтворювального процесу у випадку непередбачених несприятливих обставин обумовлює розвиток страхового ринку.

Страховий ринок є також формою організації фінансових відносин у формуванні та розподілі страхового фонду для забезпечення страхового захисту.

Обов'язковою умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страхові послуги і наявність страховиків, спроможних задовольнити ці потреби. Перехід вітчизняної економіки до ринку істотно змінює роль і місце страховика в системі економічних відношень. Страхові компанії перетворюються на повноправних суб'єктів господарського життя.

Страховий ринок, що функціонує, являє собою складну, інтегровану систему, яка включає різноманітні структурні ланки.

Базова ланка страхового ринку - страхове товариство або страхова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і використання страхового фонду, формуються й з'являються інші економічні відносини, особисті, групові, колективні інтереси.

Страхова компанія - історично визначена суспільна форма функціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страховій компанії властива техніко-організаційна єдність. Економічна відокремленість страхової компанії полягає в повній відокремленості її ресурсів, їх самостійному повному обсягу. Економічно самостійні страхові компанії будують свої відносини з іншими страховиками на основі перестрахування і співстрахування.

Ринкова економіка ґрунтується на свободі вибору громадян. Кожний може вирішити сам, як йому вчинити: вільно витрачати свої прибутки, і крім того, споживач має свободу укладання угод з іншими суб'єктами. Все це враховує страховий ринок, пропонуючи широкий набір страхових послуг.

Вільна гра попиту та пропозиції в умовах ринкової економіки стимулює появу таких страхових послуг, які необхідні потенційному страхувальнику. Свобода ціноутворення, виражена в тарифних ставках на страхові послуги, створює умови для конкуренції між страховиками. Страховий ринок виконує регулюючу функцію за умови існування економічної конкуренції. Успіхи на страховому ринку значною мірою залежать від страховика, що мотивує співробітників страхового товариства до постійного пошуку нових потенційних клієнтів, удосконалення форм і методів страхового обслуговування. Важливо, особливо на етапі створення страхового товариства, щоб страховик особисто керував усією внутрішньою і зовнішньою діяльністю, закладаючи тим самим основи корпоративної страхової культури.

Рішення, що приймає андеррайтер, підписуючи страховий поліс, засновано на очікуваннях, що підтверджуються суспільною практикою. В умовах ринкової економіки страховик гостро відчуває свою залежність від того, як він використовує наявні в його розпорядженні ресурси страхового фонду. Він виступає в ролі підприємця, він є зацікавленою особою, оскільки відповідає перед співвласниками (акціонерами) підприємства за стан справ, що закріплено у відповідних законодавчих актах.

У широкому значенні страховий ринок є сукупністю економічних відносин із приводу купівлі-продажу страхового продукту. Ринок забезпечує зв'язок між страховиком і страхувальником. Тут здійснюється суспільне визнання страхової послуги. Базовими економічними законами функціонування страхового ринку є закон вартості і закон попиту та пропозиції.

Страховий ринок формується в процесі становлення товарного господарства і є його невід'ємним та важливим елементом. Умовою виникнення того чи іншого типу ринку є суспільний поділ праці та існування різноманітних власників - відокремлених товаровиробників. Реальне співвідношення даних умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. Страховий ринок припускає самостійність суб'єктів, їх рівноправне партнерство з приводу купівлі-продажу страхової послуги, розвиток системи горизонтальних і вертикальних зв'язків.

Елементом державного регулювання страхової діяльності є запобігання змови, угоди, а також дій страхових компаній щодо поділу ринку з метою обмеження конкуренції, виключення або обмеження доступу на ринок інших учасників. Вважається неприпустимим використання засобів і методів недобросовісної конкуренції: штучного підвищення або зниження тарифів, спроби ввести страхувальника в оману в результаті необ'єктивного інформування про умови даного виду страхування або своїх конкурентів.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному та територіальному аспектах.

В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Розвиток ринкових відносин знищує територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, веде до включення національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може служити створення загальноєвропейського страхового ринку країн - членів ЄЕС.

У залежності від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній, зовнішній і міжнародний страхові ринки.

Внутрішній страховий ринок - місцевий ринок, в якому є безпосередній попит на страхові послуги та який тяжіє до задоволення конкретними страховиками.

Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який перебуває за межами внутрішнього ринку і тяжіє до суміжних страхових компаній як у даному регіоні, так і за його межами.

Під світовим страховим ринком варто розуміти пропозицію і попит на страхові послуги в масштабах світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринок: особистого страхування, майнового страхування, страхування відповідальності. У свою чергу кожний із них можна розділити на відокремлені сегменти, наприклад, ринок страхування від нещасних випадків, ринок страхування домашнього майна.

Учасниками страхового ринку виступають продавці, покупці і посередники. Категорію продавців складають страхові і перестрахувальні компанії. У ролі покупців виступають страхувальники - фізичні та юридичні особи, що вирішили оформити договір страхування з тим або іншим продавцем. Посередниками між продавцями і покупцями є страхові агенти та страхові брокери, які своїми зусиллями сприяють укладанню договору страхування.

Страхова послуга - специфічний товар, запропонований на страховому ринку. Вона може бути надана фізичній або юридичній особі на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов'язковому страхуванні). У тих випадках, коли надання страхового захисту необхідно з позицій суспільних інтересів, страхування носить обов'язковий характер. Акт купівлі-продажу страхової послуги оформляється укладанням договору страхування, на підтвердження чого страхувальнику видається страхове посвідчення (поліс). Перелік видів страхування, яким може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку.

На сьогодні у світовій практиці страхування посилилися дві тенденції: спеціалізація й універсалізація діяльності страховиків. Перша безпосередньо пов'язана із суспільним поділом праці, який поглиблюється: відповідний процес стає об'єктивно необхідним і в страховій справі. В останні роки поряд із спеціалізацією страховиків посилюються тенденції до універсалізації їх діяльності. Страховики, які традиційно займалися тими або іншими видами страхування, пропонують суміжні види діяльності (наприклад, купують біржові маклерські фірми, підприємства роздрібної торгівлі, готелі та ін.).

Нова роль страхових компаній полягає в тому, що вони все більше виконують функції спеціалізованих кредитних інститутів - опосередковано займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарської діяльності. Страхові компанії мають головні після банків позиції за розмірами активів і за можливістю використання їх в якості позичкового капіталу. Характер ресурсів, які ними акумулюються, дозволяє використовувати їх для довгострокових виробничих капіталовкладень через ринок цінних паперів. Такі можливості банків, які спираються на порівняно короткотермінові залучені кошти, обмежені, тому страхові компанії повинні зайняти чільне положення на ринку капіталів. Одержання коштів у вигляді страхових премій і прибутків від активних операцій, як правило, набагато перевищує суму щорічних виплат власникам полісів. Це дозволяє страховим компаніям із року в рік збільшувати інвестиції у високоприбуткові довгострокові цінні папери з фіксованими термінами погашення, головним чином, в облігації промислових корпорацій, державні облігації і заставні під нерухомість.

Держава може прямо брати участь у ринкових відносинах як страховик через державні страхові організації і мати все більше зростаючий вплив на функціонування страхового ринку різноманітними правовими засобами. У розвинутих країнах Заходу страховий ринок є об'єктом пильного державного регулювання. Аналогічно воно широко використовується в практиці функціонування страхового ринку Росії.

Закордонний досвід свідчить, що страховому ринку властиві потужні стимули саморозвитку: ініціатива і підприємливість, більш повне задоволення запитів страхувальників. Державне регулювання страхової діяльності доповнює ринковий механізм страхування, посилюючи його позитивні сторони. При цьому механізм державного регулювання страхової діяльності перегукується з ринковим механізмом страхування [18, c. 36-40].

Страховий ринок становить складну багатофакторну динамічну систему. Під системою варто розуміти групу регулярно взаємодіючих і взаємно пов'язаних окремих складових частин, які утворюють єдине ціле. Групою цих частин, що взаємодіють у ринковій системі страхових послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страховиків, засоби взаємодії з клієнтурою тощо. Це система взаємодії із навколишнім середовищем за допомогою зовнішніх зв'язків, що характеризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на середовище. Слід зауважити, що виділення системи і середовища є чисто умовним методологічним прийомом, що дозволяє більш точно визначити місце і цільову функцію конкретного ринку в більш загальній ринковій системі.

Таким чином, страховий ринок становить діалектичну єдність двох систем - внутрішньої системи і зовнішнього оточення. Внутрішня система цілком підлягає керуванню з боку страховика. Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може надавати управлінський вплив, а також з елементів, не керованих із боку страховика. При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему й обмежує її.

До внутрішньої системи належать керовані зміни, що становлять ядро ринкової системи страхової компанії. Основні з них: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.

До внутрішньої системи належать також керовані страховиком змінні, що не входять у ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети щодо оволодіння ринком: матеріальні, фінансові і людські ресурси страхової компанії, що визначають положення даного страховика на ринку. Особливе значення має фінансовий стан страхового товариства і довіра до нього з боку фінансових інститутів, ліквідність страхових резервів. Важлива також наявність підготовленого кваліфікованого персоналу страховика, який спроможний здійснювати ефективну фінансово-організаційну роботу. Багато чого залежить від компетентності керівного складу страхового товариства.

Сукупність усіх цих факторів визначає політику страхової компанії на ринку, її імідж, який істотно впливає на формування попиту. Велике значення має робота страховика в дослідженні ринку.

Всі перераховані керовані компоненти взаємозалежні. З великої кількості варіацій кожного з них генеральний менеджер страхової компанії повинен підібрати оптимальне сполучення, яке мало б максимальний ринковий ефект.

Страхові продукти, з якими страховик виходить на ринок, є одними з основних керованих факторів. Це умови конкретних видів особистого і майнового страхування. У залежності від умов ринку керівництво страхової компанії повинно вирішувати, чи вводити новий вид страхування, чи змінити його умови та ін.

Гнучка система тарифів також є однією з основних складових внутрішньої ринкової системи. Керівництво страхової компанії повинно виробити цілеспрямовану тарифну-політику і застосовувати її відповідно до умов ринку, тобто визначити, які ціни пропонувати на ринку, які знижки і пільги надавати. Повинна також бути відпрацьована система пільгових тарифів, комісійних, заохочувальних бонусів.

Зовнішнє оточення ринку - це система взаємодіючих сил, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї. Страховик планує і проводить свою ринкову роботу в умовах зовнішнього оточення; останнє у свою чергу складається з керованих змінних, на які страховик може мати визначений вплив, і некерованих складових, на які страховик впливати не може.

Ринок - система незамкнута, оскільки світовий страховий ринок практично необмежений.

До основних елементів зовнішнього оточення, на які страхова компанія може надавати частково керуючий вплив, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика.

Ринковий попит на страхові послуги - один із головних елементів зовнішнього середовища, тому на нього спрямовано основні зусилля ринкової комерційної діяльності страховика.

Мотивування прийняття рішень потенційним страхувальником ґрунтується на таких економічних і психологічних передумовах:

—людина завжди прагне максимально задовольнити свої страхові
інтереси при мінімальних фінансових витратах; перед тим, як прийняти рішення про укладання договору страхування, вона вивчає всі альтернативи для задоволення власних страхових інтересів;

—страхувальник завжди діє раціонально; не знаходячи ідеальної
альтернативи, людина іде на компроміс, знаходячи оптимальний баланс між своїми бажаннями і можливостями їх задоволення з урахуванням ліміту коштів, які вкладаються у страхування.

Важливою складовою зовнішнього оточення, на яку спрямований керуючий вплив страхової компанії, є конкуренція. Страхові компанії відчувають жорстку конкуренцію в боротьбі за страховий ринок як з боку інших страховиків, так і з боку фінансово-банківських інститутів, які включаються у продаж страхових продуктів, як додаткових послуг своїм клієнтам.

Технічний рівень страхової компанії - оснащення комп'ютерною технікою, телефаксами, каналами електронного зв'язку - значною мірою впливає на розвиток страховика.

Державне законодавство, політичні сили впливають на діяльність страховиків. Це здійснюється шляхом видання відповідних нормативних актів.

Діяльність в умовах ринку супроводжується різноманітного роду ризиками. Тому принципово змінюються характер і функції страхування в Україні, зростає його значення як ефективного, раціонального, економічного і доступного засобу захисту майнових інтересів господарюючих суб'єктів, виробників товарів і послуг, а також громадян.

Ринок страхових послуг є одним із необхідних елементів ринкової інфраструктури, тісно пов'язаний із ринком засобів виробництва, споживчих товарів, ринком капіталу і цінних паперів, праці і робочої сили, у країнах з розвинутою економікою страхова справа набула великого розмаху, забезпечуючи підприємцям надійну охорону їх інтересів від несприятливих наслідків різноманітного роду. В умовах панування державної форми власності й адміністративно-командної системи управління потенціал інституту страхування не міг бути розкритий повною мірою, сфера його застосування була дуже обмежена. Страхової справи в її справжньому значенні не було, оскільки не було основи - підприємництва.

Види страхування, притаманні для країн із розвинутою ринковою економікою, не мали можливості одержати розвиток в Україні. Громадяни були змушені задовольнятися страхуванням будівель, домашнього майна, засобів транспорту і деяких інших об'єктів, а також визначеним переліком різновидів особистого страхування, проведеного на умовах, що диктуються єдиним страховиком-монополістом в особі системи органів державного страхування.

Розвиток підприємницької діяльності громадян призводить до появи в товаровиробників засобів і предметів виробництва, що також потребують страхового захисту. Починаючи підприємницьку діяльність, громадяни включаються в такі взаємовідносини, при яких їх фінансова чи господарська неспроможність або неспроможність їх партнерів можуть призвести до зростання збитків.

Відповідно, виникає ще одна галузь, що розширює сферу застосування страхування (страхування комерційних, фінансових ризиків). Кризові явища в економіці, ріст безробіття, що супроводжують становлення ринкових відносин, посилюють необхідність соціального захисту робітників. У перехідний до ринку період число соціальних груп, які потребують страхових послуг (робітники з низькою кваліфікацією, люди похилого віку та ін.), збільшується. До цієї категорії потрапляють і робітники нерентабельних підприємств, створюваних товариств та ін.

В умовах повної господарської самостійності підприємств, розширення їх свободи і підвищення відповідальності за прийняті рішення посилюється роль роботодавця. Тому йому необхідно вивчити й оцінити весь спектр можливих ризиків, яким він піддається, зокрема, ризик одержання недостовірної інформації про прийнятих на роботу спеціалістів; ризик втрат через трудовий конфлікт на виробництві; ризик, пов'язаний із недостатньо оптимальним набором робітників як за кількістю, так і за професійно-кваліфікаційною структурою.

Як свідчать спеціалісти, ризик належить до факторів, що обмежують капіталовкладення і підприємницьку активність. Спроби втекти від ризику, як правило, супроводжуються скороченням темпів виробництва, а також і робочих місць.

Отже, в умовах ринку, що супроводжується різноманітними ризиками, зростає значення страхування як важливого засобу захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб. До сфери страхування втягуються нові суб'єкти як із боку осіб, що пропонують страхові послуги, так і з боку одержувачів, користувачів цих послуг. Гармонізація їх інтересів, а також належна організація страхової справи в країні, дієвість і розвиток страхування неможливі без належної правової бази, основу якого складає Закон України «Про страхування».

Макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування. У сучасних умовах перед державою і органами державного нагляду постало завдання розв'язати ті проблеми, які заважають нормальному розвитку і функціонуванню страхового ринку і, як наслідок, не сприяють формуванню дієвого вітчизняного страхового ринку, підвищенню його ефективності та впливу на розвиток економіки країни [18].

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

правила (умови) страхування;

економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Про внесення змін у зазначені у цій статті документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку [1].

Контрольні запитання та завдання:

1. Які існують форми створення страхових фондів?

2. Учому полягає сутність терміну «страхування»?

3. Чим характеризується самострахування?

4. Що таке страховий ринок та хто його суб’єкти?

5. За якими ознаками здійснюється класифікація страхування?

6. У чому полягають особливості функціонування страхових компаній?

7. Якими чинниками забезпечується фінансова надійність страховика?

8. Охарактеризуйте особливості страхування життя.

9. Які слід зібрати документи для одержання ліценції, щоб мати право страхування життя?

10. Які особливості має зовнішній та внутрішній страховий ринок?

Література:

8. Закон Украины "О внесении изменений в Закон Украины “О страховании" От 10.04.2001 № 27-46-III/ - К.: Украина, 7.11.2001.

9. Александров А.А. Страхование. – М.: Приор, 1998.

10.Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 1997.

11. Внукова Н.Н. К вопросу о лицензировании страховой деятельности.//Бизнес информ, 1993, №32.

12. Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія і практика. – Харків: Бурун Книга, 2004.

13.Горенко В. Управление рисками в работе страховых компаний.//Бизнес (приложение), 1998, №34.

14.Горенко В. Страхование коммерческих рисков.//Бизнес (приложение), 1999, №5.

15.Заруба О.Д. Страхова справа. /Підручн. - К.: Знання, 1998.

16.Лутак Н. Рынок страховых услуг в Украине: состояние и перспективы развития.//Бухучет и аудит, 1998, №7.

17.Манэс А. Основы страхового дела. – М.: Анкил, 2000.

18. Осадець С.С. Страхування. – К: КНЕУ, 2002.

19.Редька Н. Бизнес особого риска. Страховой рынок Украины.//Капитал, 1998, №7-8.

20.Страховое дело.// Под ред. Рейтмана Л.И. М.: 2001.

21.Шахов В.В. Страхование. – М.: ЮНИТИ, 2000.

ТЕМА 14: «ФІНАНСОВИЙ РИНОК»

14.1 Сутність та особливості функціонування фінансового ринку

14.2 Структура фінансового ринку

14.3 Характеристика основних інструментів фінансового ринку.

14.4 Регулювання фінансового ринку

Понятійний апарат: фінансовий ринок, ринок грошей і капіталів, кредитний ринок, ринок цінних паперів, грошові потоки, фондова біржа, фінансові посередники, валюта, валютний ринок, комерційний кредит, банківський кредит, ринок позикового капіталу, облігації, акції, казначейський вексель, депозит, сертифікат, інвестиційний сертифікат, інвестор, фінансовий посередник.