Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства

Ще двi тисячi рокiв до нашої ери для подiлу землi люди використовували землемiрнi стрiчки. Це можна вважати початком розвитку геодезичного приладознавства. Сто рокiв до нашої ери Герон Олександрiйський написав книжку про дiоптр. У цiй книжцi були викладенi основи землемiрної справи з описом найпростiших приладiв. Елементи геодезичного приладознавства були використанi також при спорудженнi єгипетських пiрамiд, для чого були використанi дерев'янi лотки заповненi водою.

Важливим поштовхом у розвитку геодезичних приладiв було винайдення компасу в Китаї. В давнину геодезiя розвивалась у нерозривному зв'язку з астрономiєю та математикою. Тому досягнення в астрономiї з розробки приладiв можна вiднести i до геодезичного приладознавства. У першу чергу це стосується розробки приладу для вимiрювання вертикальних та горизонтальних кутiв, який назвали астролябiєю. Цей прилад став прототипом теодолiта. Винайдення теодолiта приписують англiйцю Дiгсу. Це було в серединi XVI столiття.

Великим поштовхом для розвитку геодезичного приладознавства стало винайдення зорової труби Галiлео Галiлеєм у 1608 роцi. Особливо iнтенсивно геодезичне приладознавство стало розвиватись у XIX столiттi. Великий вклад у той час у розвиток геодезичного приладознавства зробив нiмецький вчений та підприємець Вiльд. Йому приписують винайдення:

1) оптичного мiкрометра;

2) iнварних рейок;

3) оптичних тахеометрiв.

У 40-х роках XX столiття вперше було використано свiтловiддалемiри. Пiсля цього цей напрямок геодезичного приладознавства почав швидко розвиватись. Паралельно йшло вдосконалення теодолiтiв i тахеометрiв.