Закінчення таблиці 3. 3 страница

Вимоги до опалення у лікувально-профілактичних закладах

У дитячих та лікувальних закладах зазвичай має бути центральне опалення.

Забороняється розміщати хворих і нічні групи дітей у кількості понад 25 осіб у дерев’яних будівлях з пічним опаленням.

Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенераторні й калориферні установки, печі та інші опалювальні прилади необхідно старанно пе­ревірити і відремонтувати. Несправні опалювальні пристрої забороняється до­пускати до експлуатації.

Особи, призначені відповідальними за технічний стан опалювальних уста­новок, зобов’язані організовувати постійний контроль за правильністю їх утримання та експлуатації, своєчасний і якісний ремонт. Опалювальні установки мають відповідати протипожежним вимогам стандартів, будівельних норм та інших нормативних актів.

Топлення печей повинні проводити спеціально призначені особи, які пройшли протипожежний інструктаж. Режим, час і тривалість топлення печей встановлюються розпорядженням керівника закладу з урахуванням місцевих умов. Топлення печей у будівлях та спорудах має припинятися не менше як за 2 год до закінчення роботи, а в лікарнях та на інших об’єктах з цілодобовим перебуванням людей — за 2 год до сну. Повітронагрівальні й опалювальні прилади слід розміщувати так, щоб до них був забезпечений вільний доступ для огляду й очищення.

Очищення димоходів та печей від сажі потрібно проводити перед початком, а також протягом усього опалювального сезону, а саме:

— опалювальних печей періодичної дії на твердому та рідкому паливі — не рідше одного разу на три місяці;

— печей та осередків вогню безперервної дії — не рідше одного разу на два місяці;

— кухонних плит та кип’ятильників — один раз на місяць.

Результати чищення димоходів та печей необхідно фіксувати в журналі.

Печі та інші опалювальні прилади повинні мати протипожежні розриви (тобто знаходитись на певній відстані) від горючих конструкцій, що відповідають ви­могам будівельних норм. Біля кожної печі перед топковим отвором на підлозі 2 горючого матеріалу має бути прибитий металевий лист розміром не менше 0,5 х 0,7м. Відстань від печей до товарів, стелажів, шаф та іншого обладнання повинна бути не менше 0,7 м, а від топкових отворів — не менше 1,25 м. На горищах усі димові труби і стіни, в яких проходять димові канали, мають бути відштукатурені та побілені.

Димові труби будівель з покрівлями з горючих матеріалів слід обладнувати надійними іскрогасниками. Золу і шлак, які вигрібають з топки, необхідно за­ливати водою та виносити в місця, спеціально для цього відведені. Не дозволя­ється висипати їх поблизу будівель. Улаштування тимчасових печей у примі­щеннях, як правило, не дозволяється.

Під час експлуатації пічного опалення не допускається:

— залишати печі, які топляться, без нагляду або доручати нагляд за ними малолітнім дітям;

— користуватися печами й осередками вогню, які мають тріщини;

— розміщати паливо та інші горючі речовини і матеріали безпосередньо перед топковим отвором;

— зберігати незагашені вуглини та золу в металевому посуді, установлено­му на дерев’яній підлозі або підставці з горючого матеріалу;

— сушити й складати на печах одяг, дрова, інші горючі предмети та матеріали;

— застосовувати для розпалювання печей легкозаймисті та горючі речови­ни; топити вугіллям, коксом і газом печі, не пристосовані для цієї мети;

— використовувати для топлення дрова, довжина яких перевищує розміри топки;

— здійснювати топлення печей з відкритими дверцятами топки;

— використовувати вентиляційні та газові канали як димоходи;

— прокладати димоходи (борови) опалювальних печей по основах з горю­чих матеріалів;

— здійснювати топлення печей під час проведення в приміщеннях масових заходів;

— закріплювати на димових трубах антени телевізорів, радіоприймачів тощо;

— зберігати у приміщенні запас палива, який перевищує добову потребу;

— використовувати для димових труб азбестоцементні й металеві труби, улаштовувати глиноплетені та дерев’яні димоходи.

Забороняється розміщати котельні центрального опалення під приміщенням з постійним перебуванням хворих і дітей. Біля кожної форсунки котель­ної або теплогенерувальної установки, яка працює на рідкому паливі, має бути встановлений піддон з піском, а на паливопроводі — не менше двох вентилів (по одному біля топки та біля резервуара з паливом). Паливо слід зберігати у спеціально пристосованих для цього приміщеннях або на спеціально виділе­них майданчиках (у резервуарах) з урахуванням вимог будівельних норм. У котельних приміщеннях допускається встановлення витратних баків закрито­го типу для рідкого палива: у вбудованих котельнях — об’ємом не більше 1 м³ (для мазуту), в окремо розташованих котельнях — об’ємом не більше 5 м³ (для мазуту) або 1 м³ (для легкого нафтового палива).

При встановленні зазначених баків слід керуватися вимогами будівельних норм проектування котелень та складів нафти і нафтопродуктів. У приміщенні котелень та інших теплогенерувальних установок забороняється:

— допускати до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання та протипожежного інструктажу, не отримали відповідних кваліфікаційних посвід­чень;

— залишати без нагляду працюючі котли і нагрівники;

— експлуатувати установки в разі підтікання рідкого палива або витікан­ня газу із системи паливоподачі;

— розпалювати установки без їх попереднього продування;

— подавати паливо, коли форсунки або газові пальники згасли;

— працювати при зіпсованих або відключених приладах контролю й регулювання, а також за їх відсутності;

— сушити спецодяг, взуття, інші матеріали на котлах та паропроводах;

— користуватися витратними баками, які не мають пристроїв для підве­дення палива в аварійний резервуар у разі пожежі (безпечне місце).

Вимоги до освітлення та нагрівальних приладів у

лікувально- профілактичних закладах

Освітлення та нагрівальні прилади (можливість їх застосування, монтаж, налагодження та експлуатація) мають відповідати вимогам чинних Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ), Правил безпечної експлуатації електроуста­новок споживачів (ПБЕЕС) та інших нормативних документів. Освітлення ди­тячих і лікувальних закладів має бути електричним.

Як аварійне освітлення (при відключенні електрики) дозволяється застосо­вувати тільки електричні ліхтарі чи ліхтарі «летюча миша». У будівлях дитя­чих та лікувальних закладів, де знаходиться понад 50 осіб, необхідно обладну­вати аварійне освітлення.

Керівники закладів охорони здоров’я для обслуговування електроустановок повинні укласти договір зі спеціалізованою експлуатаційною організацією чи мати у штаті кваліфікованого електромонтера.

Електронагрівальні та інші електроприлади й апарати повинні мати гнучкі шланги, вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсель­них з’єднань.

При експлуатації електромереж та електроприладів забороняється підвішувати електропровід на гвіздки, заклеювати його шпалерами, застосовувати електропровід з пошкодженою ізоляцією, некалібровані (саморобні) запобіж­ники, обгортати електричні лампи папером чи матерією, використовувати електропроводку, ролики для підвішування одягу та ін.

Забороняється користуватися прасками, електроплитками та іншими елек­тронагрівальними приладами у спальних кімнатах, лікарняних палатах та ін­ших приміщеннях, де знаходяться діти і хворі.

Не можна залишати без нагляду включені в електромережу прилади (за ви­нятком холодильників), а також користуватись цими приладами без підставок з негорючих матеріалів. Електричні мережі майстерень, складів, горищ та ін­ших приміщень, не пов’язаних із цілодобовою роботою, потрібно обладнувати рубильниками чи двополюсними вимикачами для усунення напруги в неробо­чий час.

Рубильники (вимикачі) слід встановлювати із зовнішнього боку (поза при­міщенням) у нішах чи металевих ящиках, які замикаються (мал. 59).

Гасове освітлення в закладах охорони здоров’я допускається тільки в тих випадках, коли ці заклади не підключені до місцевої чи державної електромережі. У цих випадках можна користуватись ліх­тарями «летюча миша».

Забороняється користуватися настільними та іншими гасовими ліхтарями. Для зберігання гасу і заправлення гасових ліхтарів відводяться спеціальні приміщення поза будівлями, де зна­ходяться діти і хворі.

Гас має бути тільки освітлений; зберігати його необхідно лише у справній металевій тарі; використовувати скляну тару забороняється. Застосовувати бензин забороняється.

Засоби гасіння пожежі, їх призначення і класифікація

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

1. Охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільним струменем води; розпиленими струменями води; перемішуванням горючих речовин.

2. Ізоляція горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння: ша­ром піни, шаром продуктів вибуху вибухонебезпечних речовин; утворенням розривів у горючій речовині; шаром вогнегасного порошку, вогнегасними смугами.

3. Розбавлення повітря чи горючих речовин: тонко розпиленими струменя­ми води; газоводяними струменями; негорючими газами чи водяною парою; водою (для горючих та легкозаймистих рідин).

4. Хімічне гальмування (інгібування) реакції горіння: вогнегасники порошками, галогеновуглеводнями.

Засоби гасіння пожежі поділяють на первинні (схема 10), автоматичні і спеціальні.

До первинних засобів гасіння пожежі належать пожежні відра і діжки з водою, ломовий інструмент (ніж, сокира, гак, лом, багор — розміщуються на пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами і стволами, ручні вогнегасники (мал. 60) усіх типів.

Розміщують їх на спеціальних щитах. Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ із вогне­небезпечними матеріалами — не більше 50 м, або з розрахунку — один щит на 5000 м². Фарбують їх у сигнальний червоний колір, а написи на них та на щи­тах роблять контрастним білим кольором.

Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення. Вибір типу і визначення потрібної кіль­кості вогнегасників здійснюється залежно від їх вогнегасної спроможності,

граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або об’єкті (дод. 30):

Клас А — пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір).

Клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються.

Клас С — пожежі газів.

Клас D — пожежі металів та їх сплавів.

Клас Е — пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Слід враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, виби­раючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.

Заклади охорони здоров’я повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників. Переносні вогнегасники необхідно розміщувати шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достат­ній для її повного відчинення; встановлювання в пожежні шафи поруч із по­жежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Автоматичні засоби гасіння пожежі бувають різні: повітряно-пінні, газові, порошкові, водяні. Прикладом автоматичних водяних систем є спринклерні і дренчерні пристрої. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним при­строєм, а напівавтоматичні та ручні — людиною. Зараз найширше застосову­ються автоматичні установки пожежогасіння, призначені для виявлення осе­редку пожежі, забезпечення подавання і випускання вогнегасної речовини в захищуване приміщення та оповіщення про пожежу.

Спринклерна установка (мал. 61) водяного пожежогасіння містить: джере­ло водопостачання, водоживильники для подавання води під відповідним на­пором, мережу відповідних труб для транспортування води до зрошувачів, зрошувачі для випускання та подавання води до місця виникнення пожежі.

Спринклерна система обладнується у приміщеннях з великою кількістю вогненебезпечних матеріалів: складах, сховищах, сушарках, де люди не перебувають постійно. Спринклерна система постійно заповнена водою.

В інших випадках застосовуються дренчерні установки (мал. 62), в яких замість спринклерних зрошувачів встановлені дренчери — відкриті зрошувачі без легкоплавких замків. Вода в дренчер надходить через штуцер 3 і розбризкується розеткою 1, яка утримується дужками 2.

За звичайних умов вхід води в мережу водопровідних труб із дренчерними зрошувачами закритий запірним клапаном вузла керування, який у випадку пожежі відкривається автоматично (від автоматичних пожежних сповіщувачів 4 спонукальної системи з легкоплавкими замками 5) чи вручну. При цьому вода одразу подається через дренчерні зрошувачі в приміщення, в якому ви­никла пожежа. Одночасно через оповіщувачі (динаміки) подається сигнал три­воги.

Розроблені й успішно застосовуються модульні установки пожежогасіння тощо.

Спеціальні засоби гасіння пожежі включають обладнання пожежних частин: пожежні машини і насоси, гідранти, піногенератори різних типів та уста­новки гасіння пожежі.

Поряд із перерахованими засобами гасіння пожежі на підприємствах, виробництвах і складах обладнуються системи автоматичної пожежної сигналізації, що спрацьовують у місцях загорання, за допомогою пожежних вісників, які подають сигнал світлової і звукової тривоги на пульт пожежної сигналіза­ції пожежної охорони.

Пожежна сигналізація, оповіщення та зв’язок

Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що перебувають у зоні можливої небезпеки, дають змогу швидко локалізувати осередки пожежі, провести евакуацію та необхідні заходи для гасіння пожежі.

Для передачі повідомлення про пожежу в будь-який час доби можуть використовуватись телефони спеціального та загального призначення, радіо зв’язок, централізовані установки пожежної сигналізації. Системи оповіщен­ня про пожежу мають забезпечувати згідно з розробленими планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всій споруді, за необхідності — по­слідовно або вибірково в окремі його частини. Кількість оповіщувачів (динамі­ків), їх розміщення та потужність вибирається таким чином, щоб забезпечити необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Приміщення, з якого здійснюється керування системою пожежного оповіщення, належить розмі­щувати на нижніх поверхах будівель, біля входу на сходові клітки, у місцях цілодобового перебування чергового персоналу. Найшвидшим та надійним за­собом виявлення і сповіщення про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації, яка має працювати цілодобово. Одним з основних еле­ментів цієї установки є пожежні сповіщувачі — пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручний пожежний сповіщувач (мал. 63) вмикає людина, що виявила пожежу, шляхом натискання на пускову кнопку.

Автоматичні пожежні сповіщувачі (мал. 64) спрацьовують без участі людини, від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення темпе­ратури, дим, полум’я. Пожежні сповіщувачі характеризуються порогом спра­цювання — найменшим значенням параметра, на який вони реагують; інерційністю — часом від початку дії чинника, що контролюється, до моменту спрацювання; захищуваною площею — площею підлоги, яку контролює один сповіщувач. При виборі типу та принципу дії автоматичного пожежного сповіщувача необхідно враховувати призначення захищуваного приміщення, по­жежну характеристику матеріалів, що в ньому знаходяться, первинні ознаки пожежі та умови експлуатації.

Правила поводження персоналу у разі виникнення пожежі

Системи оповіщення про пожежу мають забезпечувати згідно з розроблени­ми планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всьому бу­динку (споруді), за необхідності — послідовно або вибірково в окремі його час­тини (поверхи, секції тощо).

У лікувальних та дитячих дошкільних закладах, а також спальних корпусах шкіл-інтернатів про пожежу оповіщають тільки адміністрація та персо­нал.

При виявленні пожежі (ознак горіння) необхідно негайно повідомити про це по телефону пожежну охорону.

При цьому слід назвати адресу закладу, вказати кількість поверхів, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, своє прізвище, а також повідомити про це керівника закладу. Усіх дітей і хворих необхідно виводити чи виносити з будівлі через коридори та виходи негайно після виявлен­ня пожежі. Евакуйованих дітей і хворих слід перерахувати і звірити їх наяв­ність із поіменними списками, які складаються для кожної палати і групи. їх розміщують у заздалегідь визначеній будівлі (адреса).

Гасіння пожежі організовує персонал, не зайнятий евакуацією людей, негайно після виявлення пожежі. Для гасіння використовують усі наявні засоби пожежогасіння.

Керівник закладу або інша відповідальна особа зобов’язані перевірити, чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення); видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не задіяних у ліквідації пожежі; за необхідності — відключити електроенергію (за винятком систем протипожежного захисту), зупинити транспортувальні пристрої, агрегати, апарати, перекрити сировинні, газові, парові та водяні комунікації, зупинити системи вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв проти­димового захисту) та вжити інших заходів для запобігання розвитку пожежі й задимленості будівлі.

Одночасно з гасінням пожежі слід організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей, забезпечити дотримання охорони праці працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

Слід також організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та підключення до джерел води.

Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація і технічний персонал закладу зобов’язані взяти участь у консультуванні керівника гасіння про конструктивні і технологічні особливості об’єкта, де виникла пожежа, прилеглих будівель та пристроїв; організувати залучення сил і засобів об’єкта до вжиття необхідних заходів, пов’язаних з ліквідацією пожежі та попередженням її роз­витку.

Для лікувальних закладів зі складним плануванням приміщень і цілодобовим перебуванням хворих має бути розроблена схема приміщень з нанесенням шляхів евакуації людей на випадок пожежі. Ця схема, а також опис обов’язків і дій персоналу на випадок пожежі вивішуються на видному місці.

Шляхи проходження дітей і хворих під час евакуації не повинні перетинатися, їх можна змінювати залежно від обставин.

Обов’язки чергового персоналу і вартових у разі виникнення пожежі

Черговий персонал закладів охорони здоров’я, а також вартових повинні добре знати свої обов’язки на випадок пожежі, вміти користуватись вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, добре знати, як викликати по­жежну частину (добровільну пожежну дружину), вжити негайних заходів для спасіння дітей і хворих при пожежі. Черговий по закладу, приступаючи до чергування, повинен:

— знати кількість хворих, які знаходяться в палатах, кількість дітей, які залишились на ніч, і повідомити по телефону про їх чисельність і місцезнаходження в найближчу пожежну частину;

— перевірити наявність і справність засобів пожежогасіння, телефонного зв’язку;

— перевірити протипожежний стан всіх евакуаційних виходів, коридорів, тамбурів, сходових кліток, а також упевнитись у можливості швидкого і безперешкодного відкривання дверей усіх евакуаційних виходів;

— при виявленні будь-яких порушень вжити заходів щодо їх ліквідації, а за необхідності доповісти про це керівництву.

Черговий повинен постійно мати при собі комплект ключів від дверей ева­куаційних виходів і ручний електричний ліхтар. Уночі черговому персоналу (медичним сестрам, молодшим сестрам, вартовому та іншим) забороняється спати і виходити за межі закладу.

Основні вимоги щодо пожежної безпеки у навчальних та

науково-дослідних закладах

У навчальних класах та кабінетах слід розміщувати лише необхідні для безпосереднього забезпечення навчально-виховного процесу (навчальних та позаурочних занять) меблі, прилади, моделі, речі, приладдя тощо, які мають зберігатись у шафах, на стелажах або на стаціонарно встановлених стояках.

Фільмокопії, діапозитиви, слайди та магнітні стрічки варто зберігати в обмежених кількостях, лише для забезпечення навчального процесу відповідно до затверджених програм, у лаборантських (препараторських) при відповід­них навчальних кабінетах.

Після закінчення занять усі пожежо- та вибухонебезпечні речовини і мате­ріали потрібно прибрати з навчальних класів, кабінетів, майстерень у спеці­ально виділені та обладнані приміщення.

Кількість парт (столів) у навчальних класах та кабінетах не може перевищувати граничну нормативну наповнюваність класних груп, встановлену Мі­ністерством освіти і науки України, а також показники, визначені чинними нормами проектування навчальних закладів.

Зі складу учнів та вихованців шкіл, шкіл-інтернатів потрібно створювати дружини юних пожежників, роботу яких організовують згідно з Положенням про цю організацію, затвердженим Президією Добровільного пожежного товариства України та узгодженим з Міністерством внутрішніх справ України й Міністерством освіти і науки України.

У багатоповерхових будівлях шкіл та шкіл-інтернатів класи для дітей молодшого віку слід розміщувати на нижніх поверхах з урахуванням вимог буді­вельних норм.

У навчальних закладах забороняється використовувати побутові електрокип’ятильники, праски та інші електронагрівальні пристрої за межами спеці­ально відведених і обладнаних приміщень. Не дозволяється розміщувати в бу­дівлях діючих шкіл вибухо- та пожежонебезпечні приміщення і склади, у тому числі на підставі оренди.

Співробітники навчальних закладів та наукових установ зобов’язані знати про пожежну небезпеку під час застосування хімічних речовин і матеріалів, засоби їх гасіння та дотримуватися заходів безпеки під час роботи з ними. У лабораторіях, де застосовуються легкозаймисті та горючі речовини й гази, необхідно передбачити централізоване їх постачання та роздавання на робочі місця із застосуванням закритої безпечної тари. На робочих місцях кількість цих речовин не повинна перевищувати добову потребу. Добова кількість легкозаймистих і горючих речовин має зберігатися в металевих ящиках або шафах.

Усі роботи, пов’язані з можливістю виділення токсичних або пожежонебезпечних парів та газів, необхідно проводити лише у витяжних шафах водночас з роботою вентиляції.

Користуватися витяжними шафами з розбитим склом або несправною вен­тиляцією, а також за наявності в них речовин, матеріалів та устаткування, не призначених для виконуваних операцій, забороняється. Витяжні шафи, в яких проводяться такі роботи, повинні мати верхні та нижні відсоси, а також бортики, що запобігають стіканню рідини на підлогу.

Відпрацьовані легкозаймисті та горючі речовини слід збирати у спеціальну герметичну тару, яку наприкінці робочого дня видаляють з приміщення для регенерації або утилізації.

Посудини, в яких проводилися роботи з легкозаймистими та горючими ре­човинами, після закінчення досліджень потрібно негайно промивати пожежобезпечними розчинами.

По закінченні роботи у фотолабораторіях, приміщеннях із рентгенівськими установками проявлені плівки необхідно здавати на зберігання до архіву. У невеликих кількостях (не більше 10 кг) дозволяється їх зберігання у вогне­тривкій шафі на робочому місці.

Проведення робіт на дослідних установках, де застосовуються пожежо- та вибухонебезпечні речовини і матеріали, допускається лише після прийняття їх в експлуатацію спеціальною комісією, призначеною наказом по установі. Комісія повинна підготувати висновок (акт) про можливість використання таких установок у конкретному приміщенні.

Вимоги Правил пожежної безпеки до розроблення відповідних інструкцій та Положення про спеціальне навчання

Основні вимоги до інструкцій про заходи з пожежної безпеки. Інструкції про заходи з пожежної безпеки мають розроблятися на основі діючих правил та інших нормативних актів з пожежної безпеки, виходячи зі специфіки по­жежної небезпеки будівель, споруд, технологічних процесів та виробничого обладнання.

Вони повинні встановлювати порядок та спосіб забезпечення пожежної без­пеки, обов’язки і дії працівників у разі виникнення пожежі, включаючи порядок оповіщення людей та повідомлення про неї пожежної охорони, евакуації людей, тварин і матеріальних цінностей, застосування засобів пожежога­сіння та взаємодії з підрозділами пожежної охорони.

Як додаток інструкції можуть містити план евакуації людей (тварин) і матеріальних цінностей.

Інструкції про заходи пожежної безпеки поділяють на такі види:

— загальні (загальнооб’єктові) інструкції для підприємств, організацій, установ;

— інструкції для окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, приміщень тощо;

— інструкції щодо проведення пожежонебезпечних видів робіт, експлуата­ції технологічних установок, обладнання тощо.

У загальнооб’єктовій інструкції необхідно відобразити основні положення з питань пожежної безпеки, у тому числі:

1) порядок утримання території, будівель, приміщень, споруд, протипожежних розривів, під’їздів до будівель, споруд та вододжерел;

2) вимоги щодо утримання шляхів евакуації;

3) правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

4) місця для зберігання різноманітних товарів і допустиму кількість розташування на їх території сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

5) допустимість (місця) куріння;

6) порядок використання відкритого вогню та проведення пожежонебезпечних робіт;

7) порядок збирання, зберігання та видалення горючих відходів виробництва;

8) утримання та зберігання спецодягу;

9) основні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів;

10) вимоги щодо зберігання пожежо- і вибухонебезпечних речовин та матеріалів;

11) правила утримання технічних засобів протипожежного захисту, у тому числі автоматичних установок і первинних засобів пожежогасіння;

12) порядок огляду, приведення в пожежобезпечний стан і закриття приміщень після закінчення роботи;

13) особливості утримання електроустановок, вентиляційного та іншого інженерного обладнання, застосування опалювальних та нагрівальних прила­дів;

14) обов’язки та дії працівників у разі пожежі із зазначенням:

— порядку (системи) оповіщення людей про пожежу та виклику пожежної охорони;

— порядку евакуації людей та матеріальних цінностей;

— правил застосування засобів пожежогасіння та установок пожежної автоматики;

— порядку аварійного вимкнення електрообладнання, вентиляції, зупи­нення роботи технологічного обладнання тощо.

В інструкціях для окремих приміщень (дільниць) мають вказуватися:

— категорія приміщення (для виробничих і складських приміщень, лабораторій тощо) з вибухопожежної та пожежної небезпеки;

— вимоги щодо утримання евакуаційних шляхів та виходів;

— місця для куріння та вимоги до них;

— правила утримання приміщень, робочих місць, зберігання та застосу­вання легкозаймистих і горючих речовин, пожежо- і вибухонебезпечних мате­ріалів;

— порядок прибирання робочих місць, збирання, зберігання та видалення горючих відходів, а також промасленого шмаття;

— утримання та зберігання спецодягу;

— місця, порядок та норми одночасного зберігання у приміщенні сирови­ни, напівфабрикатів і готової продукції;

— умови проведення зварювальних та інших вогненебезпечних робіт;

— порядок огляду, вимкнення електроустановок, приведення у пожежобезпечний стан приміщень та робочих місць, закриття приміщень після закін­чення роботи;

— заходи пожежної безпеки при роботі на технологічних установках та апаратах, які мають підвищену пожежну небезпеку;

— граничні показання контрольно-вимірювальних приладів (манометрів, термометрів тощо), відхилення від яких можуть спричинити пожежу або ви­бух;