Ноосфера як сфера діяльності людини

Як відомо, основними природними оболонками Землі є літосфера, гідросфера, біосфера та атмосфера. Проте життєдіяльність людини ще на початку цивілізації створила передумови для утворення (в межах існуючих) нової оболонки зі своїми характерними рисами та закономірностями розвитку. В цій оболонці Землі все більше і більше виявляється вплив людини на структуру і хімічний склад приповерхневої частини планети, де проявляється взаємодія природи й людського суспільства. Аналізуючи процеси цієї взаємодії, академік В.І. Вернадський прийшов до висновку про формування на нашій планеті нової, штучної геосфери – сфери діяльності людини.

Теоретичним підґрунтям цієї концепції стали його лекції про біосферу у Сорбонні (Париж, 1922 – 23 рр.). Згодом, у 1927 р., французький філософ Е. Леруа ввів у науку термін ноосфера. Проте саме В.І. Вернадський розвивав учення про ноосферу на матеріалістичній основі й по праву вважається у світовій науці його творцем.

Серед складових ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, й природних об’єктів, змінених у результаті життєдіяльності людства), та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для певного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Діяльність людини в гірництві включно з пошуками, розвідкою та видобуванням нафти та газу відбувається в межах техносфери. У ноосфері відбувається велетенське переміщення атомів елементів, їх розсіювання та концентрація. З продукцією сільського господарства й промисловості атоми і їх сполуки мігрують по різних регіонах та континентах. Впродовж небагатьох років розсіюються цілі родовища корисних копалин, що формувалися внаслідок геологічних процесів протягом мільйонів років.

Ноосфері властиві й механічні, й фізико-хімічні, і біологічні процеси. Але не вони визначають її своєрідність. Головну роль у ноосфері відіграють техногенні перетворення.

Якщо вплив первісного суспільства на геологічне середовище майже не відрізнявся від тваринного, то в античних державах, котрі докорінно змінювали долини Нілу (Єгипет), Амудар’ї (Хорезм), Тігру і Євфрату (Вавілонія), Тібру (Рим) та інші, цей вплив уже стає важливим геологічним фактором. Тому етап геологічної історії, що почався близько 8000 років тому, деякі вчені називають технозойським, або техногеєм.

У XXI ст. техногенез став головним геологічним фактором на земній поверхні. Щорічно з надр видобувається більше ніж 200 млрд. т мінеральної сировини. Внаслідок гірничих та будівельних робіт переміщується більше ніж 20 – 30 млрд. т гірських порід на рік. Потужність виробництва подвоюється кожні 15 – 20 років. Звідси і суттєва відмінність ноосфери від біосфери – ноосфера суттєво змінюється за десятки років.

Підраховано, що в античну епоху використовувалося лише 19 хімічних елементів, у XVIII ст. – 28, в XIX ст. – 50, а на початку XX ст. – 60. Нині в науці й техніці використовується близько 100 хімічних елементів. Причому почалося одержання і використання елементів, що відсутні у земній корі – Pu, Np, Cf та ін. Постійно збільшується потреба людства у воді – як у питній, так і у технічній. Це зумовлює необхідність розвідки та експлуатації нових водозаборів підземних вод і побудови водосховищ.

Потреба у мінеральній сировині випереджає зростання населення Землі. Лише з 1940 по 2000 роки використання сировини зросло з 3 до 100 разів, а населення земної кулі збільшилося за цей період менше ніж у 2 рази.

Одночасно із застосуванням сировини зростає і глибина розроблення родовищ корисних копалин. У Південній Африці сама глибока шахта у світі (Вітватерсранд) розробляє золоторудну жилу на глибині 3,5 – 3,7 км. Значних глибин – до 5,0…7,0 км – досягала експлуатація нафтогазових родовищ. А високосортне вугілля Донбасу видобувається з глибини 1,0 – 1,5 км.

Сьогодні основним напрямом розвитку енергетики є теплоенергетика та атомна енергетика, менше значення має гідроенергетика. Людство використовує глибинне тепло Землі, сонячну й інші види енергії. При цьому одна частина енергії, що використовується в ноосфері, виконує роботу, а інша виділяється у вигляді теплоти, що є причиною розігрівання атмосфери. Збільшення виробництва енергії з 4 до 10% на рік може призвести до того, що через 100 – 200 років кількість теплоти, яка виробляється людиною, зрівняється з величиною радіаційного балансу всієї земної поверхні. У такому випадку відбудуться величезні зміни клімату на всій планеті.

І таких прикладів сучасних або майбутніх змін у ноосфері можна навести багато. З цього випливає один важливий висновок – ноосфера, що сформувалася завдяки людській діяльності як окрема геосфера в межах літо-, гідро-, атмо- та біосфери, є вразливою природно-соціальною системою, яку слід оберігати від руйнування й знищення.