Промислова санітарія

1.Санітарно – гігієнічне забезпечення робітників.

На кожній шахті повинен здійснюватися комплекс технічних та санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують нормальні умови праці та запобіга­ють професійним захворюванням.

Шахта повинна мати паспорт санітарно-тех­нічного стану умов праці.

Адміністративно-побутові комбінати шахт повинні розміщуватися поряд із надшахтною спору­дою та з'єднуватися з нею утепленим переходом.

У надшахтній споруді в місцях очікування лю­дей у зимовий період температура повітря повинна бути не меншою за + 16°С.

Для працюючих на відкритому повітрі шахт­ної поверхні, коли температура нижча за 4-10°С, необ­хідно передбачати приміщення для зігрівання з тем­пературою не нижче ніж +22°С та рухомістю по­вітря до 0,2 м/с. Приміщення повинні забезпечува­тися питною водою та окропом.

Санітарно-побутові приміщення в шахтно­му адмінпобуткомбінаті повинні бути обладнані згідно з діючими будівельними та санітарними нормами і правилами. У них повинна підтримуватися чистота, свіже повітря, а температура в душових та гардероб­них має бути не нижче ніж +22°С.

На шахтах, що наново будуються, перед початком робіт з проходки стволів та штолень повинні влаш­товуватися санітарно-побутові приміщення.

Вугільні шахти для питних потреб та пран­ня одягу повинні забезпечуватися водою питної якості, що відповідає вимогам державних стандартів.

В аварійних випадках дозволяється використан­ня очищеної та знезараженої шахтної води в душо­вих за дозволом органів Держсанепіднагляду.

Роздягальні та душові повинні мати 45-хви­линну пропускну здатність. Душові повинні забезпе­чуватися гарячою та холодною водою з розрахунку 60 л на Кожного, хто миється, та мати змішувальне устаткування. Крани, що регулюють подавання хо­лодної та гарячої води, повинні мати розпізнавальні знаки або написи.

Підігрівання води для душових повинне здійсню­ватися в підігрівачах. Використовувати відкриту пару для підігрівання води забороняється.

Труби, якими підводиться гаряча вода до відділен­ня для миття, повинні бути ізольованими або огород­женими на висоту не менш як 2 м.

Максимально допустима температура гарячої води повинна бути +65°С, а мінімальна - +37°С.

У шахтних лазнях працівники шахт повинні забезпечуватися: милом у розрахунку не менше ніж 800 г на людину на місяць, мочалками, рушниками та лазневим взуттям, виготовленим із пластмаси чи гуми.

Використання деревянних взуття, решіток та ла­вок у відділеннях, де миються, забороняється.

У гардеробних та душових підлога повинна бути влаштована таким чином, щоб запобігти падінню людей від ковзання.

На кожній шахті повинні проводитися уль­трафіолетове опромінювання, інгаляція, а також про­цедури з нейтралізації дії шкідливих факторів та відновлення працездатності працюючих.

На кожній шахті повинне бути організо­ване щоденне прання натільної білизни, прання або хімічне очищення спецодягу не рідше двох разів на місяць, своєчасний ремонт спецодягу та спецвзуття, а також санітарна обробка протипилових респіраторів, захисних касок, онуч (шкарпеток) та спецвзуття.

Забороняється використання в шахті натільної білизни, сорочок, светрів, підшоломників, підкладок, спецодягу та рукавичок із синтетичних матеріалів.

Підприємство зобов'язане забезпечити всіх працюючих газованою водою та іншими напоями, ре­комендованими органами охорони здоров'я. В умо­вах охолоджувального мікроклімату працівники по­винні забезпечуватися гарячим чаєм. Усі підземні працівники повинні споряджатися флягами або небиткими термосами місткістю, не мен­шою за 0,75 л. Фляги і термоси повинні мати ремені для носіння, зберігатися та щодня оброблятися цен­тралізовано на питній станції.

До робочих місць у разі потреби відправляються герметичні посудини з газованою водою або іншими напоями для наповнення фляг та термосів.

На кожній шахті повинна бути їдальня або буфет із гарячим харчуванням, які працюють у період перезміни.

Особи, які обслуговують питне водопоста­чання, їдальні та буфети на шахті повинні проходити медичні огляди в строки, установлені органами Держсанепіднагляду.

У приствольних дворах, у місцях очіку­вання підземного транспорту та на дільницях за про­ектами, погодженими з органами Держсанепіднагляду, повинні влаштовуватися туалети із розрахунку 50 чоловик на одне «очко».

Туалети повинні двічі на тиждень очищуватися на поверхні в спеціальних утеплених зливних пунк­тах та дезінфікуватися.

У разі появи в адміністративно-побутово­му комбінаті (будівлі) (далі - АПК) або в гірничих виробках шахт гризунів та комах повинні своєчасно здійснюватися заходи щодо їх знищення.

Приміщення камери та місця очікування повинні бути освітлені та обладнані сидіннями, телефонним зв'язком та сигналізацією про дозвіл посадки на транспорт. Температура в них повинна бути не ниж­чою за 4-16°С.

На кожній діючій та тій, що будується або ліквідується, шахті повинні здійснюватися оці­нка та контроль радіаційної обстановки.

2.Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)

Працівники шахт повинні бути забезпечені 313 згідно з діючими нормами та навчені правилам користування ними.

На шахтах повинні бути приміщення для зберігання, перевірки, очищення та ремонту 3І3.

Зберігання засобів індивідуального захисту поза територією шахти не дозволяється.

Для захисту очей повинні застосовуватися захисні окуляри, екрани або щитки.

Для захисту від опіків електролітом у за­рядних камерах повинні бути відповідні засоби, що нейтралізують дію їдкого лугу.

Буріння шпурів перфораторами, управлін­ня пневматичними лебідками, обслуговування комп­ресорів без застосування 313 органів слуху заборо­няється.

В очисних та підготовчих вибоях, а також під час перекріплення гірничих виробок, окрім за­хисних касок, в обов'язковому порядку повинні за­стосовуватися засоби індивідуального захисту хреб­та (протирадікулітні пояси), рук та ніг працюючих.

Працівники, зайняті у вибоях тонких пластів, повинні забезпечуватись і користуватися 313, що за­побігають захворюванням на бурсит.

3. Медичне забезпечення робітників

На шахтах згідно із санітарними нормами повинні обладнуватися підземні та поверхневі мед­пункти.

Підземний медпункт повинен розміщуватися в приствольному дворі і в спеціальній камері на свіжо­му струмені повітря на шляху пересування основної маси працівників. У разі великої довжини виробок підземні медпункти можуть бути наближені до місця найбільшої концентрації робочих місць.

Усі працівники шахти повинні бути навчені наданню першої допомоги потерпілим та мати із со­бою індивідуальні перев'язувальні пакети в міцній водонепроникній оболонці.

У всіх цехах поверхні шахти, гардеробних та надшахтних спорудах, у приствольних дворах, на підземних дільницях, у виходів із очисних вибоїв та у вибоях підготовчих виробок, а також у машинних ка­мерах повинні бути укомплектовані аптечки для на­дання першої допомоги та носилки з твердим ложем.

Носилки повинні бути пристосовані до встанов­лення їх у санітарному транспорті без перевантаження потерпілого.

4. Дія шуму на організм людини, джерела шуму в шахті.

Всі без виключення шахтні механізми є джерелами шуму. Найбільшою інтенсивністю володіють вентилятори, комбайни і пневматичні установки. Вибухові роботи також сильне джерело шуму.

Відомо, що шум несприятливо впливає на організм людини: викликає стомлення, знижує працездатність, може привести до травми органів слуху. Шум заглушає умовні сигнали при роботі механізмів. Така різноманітність можливих наслідків шуму залежить від широти діапазону звукових коливань, сили звуку і часу його дії.

Частота звукових коливань вимірюється в герцах (Гц), а інтенсивність, або сила звуку - у ватах на 1 м2 (Вт/м2). У діапазоні від 16 до 20 000 Гц людина чує звук, такий діапазон називають звуковим. Як основна величина, що бере участь в нормуванні шуму і розрахунках, приймається звуковий тиск і його рівень.

Звуковий тиск вимірюється в паскалях (Па), а рівень звукового тиску в децибелах (дБ).

Для наочності пропонуються характеристики деяких джерел шуму (дБ). Вентилятор місцевого провітрювання.........100

Шахтні електровози................ 95

Вугільні комбайни................. 86-94

Пневматичні двигуни.............. 120

Перфоратори.................... 111-124

Існують допустимі рівні звукового тиску і рівні звуку на робочих місцях.

Якщо фактична величина рівня звукового тиску перевищує нормативну, то слід вживати заходи по зниженню шуму, оскільки ця дія може відобразитися на здоров'ї людей.

5.Допустимі рівні шуму на робочих місцях.

Контроль за дотриманням допустимих рівнів і тривалості дії шуму повинен здійснюватися спеціалізованими організаціями під час атестації робочих місць згідно з діючими норма­тивними документами.

Таблиця 6.

Робочі місця (зони) та види робіт	Рівні шуму та еквівалентні рівні шуму, дБА (децибел за шкалою А)
1. Гірничі виробки, виробничі при­міщення, територія поверхні 2. Кабіни спостережень та дистанцій­ного керування: без мовного телефонного зв'язку з мовним телефонним зв'язком 3. Роботи, що вимагають зосередже­ності та уваги

6. Зниження шуму від шахтних механізмів

В даний час для зниження шуму застосовуються такі методи, як звукоізоляція і звукопоглинання, широко використовуються глушники шуму, а також індивідуальні засоби захисту. Звукопоглинання - це здатність конструкцій або матеріалів поглинати звукову енергію. Дуже високими звукопоглинальними властивостями володіє мінеральна або скляна вата, повсть, синтетичні волокна і інші волокнисті матеріали.

Звукоізоляція заснована на огорожі джерела шуму, що перешкоджає розповсюдженню звукових хвиль в навколишнє середовище.

Глушники шуму за принципом роботи діляться на активні і реактивні. Перші засновані на поглинанні звукової енергії, а реактивні - відображають звукову енергію до джерела і містять комбінацію камер із сполучними елементами. До індивідуальних засобів захисту можна віднести спеціальні шоломи, навушники, тампони з волокнистих матеріалів, еластичні вкладиші і т.д.

Для зниження шуму від роботи вентиляторів головного провітрювання повинні застосовуватися наступні засоби:

для осьових вентиляторів - глушник шуму в каналах повітряводів і звукоізольовані приміщення для приводів і дифузорів вентиляторів;

для відцентрових вентиляторів - звукоізольовані апаратні, звукоїзольовані приміщення для приводів і вентиляторів і електродвигуна закритого виконання.

Зниження шуму вентиляторів місцевого провітрювання може бути досягнуте застосуванням приставних глушників шуму.

Звукоізолюючі огорожі кабінного типу знаходять застосування і для зниження шуму при роботі компресорних установок.

Робота пневматичних ковшових вантажних машин супроводжується шумом з рівнем звуку до 100 дБ. Тому на машині ППН-3 передбачено два глушники шумів вихлопів пневмоприводів, є також глушник пульта управління, а для зниження шуму основних вихлопів встановлений комбінований глушник.

7. Дія вібрації на організм людини, джерела вібрації в шахті.

Вібрація - це коливання пружних тіл з частотою нижче 20 Гц. Вона виникає при роботі механізмів і ручних механізованих інструментів. Вібрація впливає на організм людини і при тривалій дії приводить до вібраційного захворювання.

Вібрації розділяють на місцеві і загальні. Місцеві вібрації впливають на руки робочого, а загальні передаються всьому тілу через ноги або сидіння. У свою чергу загальні вібрації підрозділяються на транспортні, транспортно-технологічні і технологічні.

Транспортні вібрації виникають при виконанні транспортних робіт; джерелами таких вібрацій можуть бути скрепери, вантажні машини, тягачі і т.д.

Транспортно-технологічні вібрації властиві механізмам, що переміщаються по спеціально підготовлених ділянках. Джерелами таких вібрацій можуть бути гірничі комбайни, бурові верстати, путні машини і ін. Технологічні вібрації виникають в результаті роботи стаціонарних машин: вентиляторів, компресорів, насосів і т.д.

8. Допустимі рівні вібрації на робочих місцях.

Контроль за дотриманням допустимих рівнів і тривалості дії вібрації повинен здійснюватися спеціалізованими організаціями під час атестації робочих місць згідно з діючими норма­тивними документами.

Таблиця 7

Вид вібрації	Категорія вібрації (вид машин та устаткування)	Коректовані щодо частоти та еквіва­лентні коректовані значення, дБ.
віброприс-корення	віброшвид-кості
Локальна   Загальна	Відбійні молотки, свердла, перфоратори Транспортна (самохідний шахтний транспорт) Транспортно-технологічна (гірничі комбайни, шахтні на­вантажувальні машини, само­хідні бурильні установки) Технологічна (насоси, венти­лятори, підйомні машини, компресори та ін.)

9.Засоби та методи захисту від вібрації.

Основні методи боротьби з вібраціями - віброїзоляция і вібропоглощеніє, які практично здійснюються за допомогою безлічі різних інженерних рішень, викладених в спеціальній літературі. Окрім цього, для забезпечення вібробезопасних умов праці встановлені гігієнічні характеристики і норми виробничих вібрацій.

До роботи з віброопасним устаткуванням допускаються особи не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, що мають відповідну кваліфікацію і що здали техмінімум за правилами безпеки виконання робіт.

При роботі сумарний час контакту з вібруючими поверхнями не повинен перевищувати 2/3 тривалість робочого дня. Наднормові роботи не допускаються. Щорічно особи, що працюють з вібруючим устаткуванням, повинні проходити медичний огляд.

Передбачається також проведення вимірювань вібрацій на робочих місцях у встановлені технічною документацією терміни, не рідше одного разу на рік для загальних вібрацій і не рідше за два рази на рік для місцевих вібрацій.

З індивідуальних засобів захисту від дії вібрації можна рекомендувати застосування антивібраційних чобіт і антивібраційних рукавиць.

10. Дія шахтного пилу на організм людини, джерела утворювання пилу.

Вугільний і порідний пил відносять до категорії неотруйних, проте наявність пилу в повітрі шкодить великий здоров'ю людини.

Систематичне тривале вдихання пилу робочими вугільної шахти може привести до важкого професійного захворювання легенів, різні форми якого носять загальну назву «пневмоконіози» (від греч. «пнеймон» - легені, «коніє» - пил). Ранні ознаки пневмоконіоза звичайно виникають у шахтарів після 8- 9 і більше років роботи в умовах значної запиленої повітря.

Пневмоконіоз, викликаний порідним пилом, що містить вільний двоокис кремнію SiO₂ (пил кварцу, гранітів, гранодіорітов, пісковиків, кварцитів і ін., тобто пил кислих порід), називають силікозом, а вугільним пилом - антрокозом. Найбільш важке захворювання - силікоз.

Спрощено процес захворювання силікозом можна представити таким чином: порошинки, переважно розміром менше 5 мк, проникають разом з вдихаємим повітрям в альвеоли і затримуються в них. Під впливом тканинних рідин SiO₂ переходить в кремнієву кислоту (H₂Si0₃), що надає хімічну дію на тканині. Замість еластичної тканини утворюється груба (що омертвіла) тканина у вигляді волокон і вузликів розміром 1- 4 мм. Утворення такої тканини носить назву фіброзного процесу, або фіброзу. Таким чином, окремі групи альвеол легені поступово заміщаються фіброзною тканиною.

Силікоз протікає в три стадії: перша - поява дрібних вузликів в легенях, незначна задишка, сухий кашель, біль в грудях; друга - виникнення в легких вогнищ, посилена задишка, сильний кашель з виділенням мокроти, бронхіт; третя - поява в легких вогнищ, важкі задишки і кашель з рясною мокротою, часто з кров'ю, розлад серцевої і легеневої діяльності.

Захворювання пневмоконіозом (особливо силікозом) характеризується змінами не тільки органів дихання, але і інших органів і систем (нервової, серцево-судинної і шлунково-кишкового тракту), тому воно є захворюванням всього організму, при якому основне значення має захворювання легенів. У міру свого розвитку силікоз може ускладнюватися туберкульозом.

Розрізняють декілька форм силікозу: звичайний, швидкоплинний і пізній. Найбільш поширена форма - звичайний силікоз. На першій стадії захворювання людина відчуває болі в грудях, легкий сухий кашель, задишку при великій напрузі.

Пізній силікоз наступає у людини через деякий час після того, як він вже залишив роботу в силікозонебезпечних умовах. Це пояснюється дією тієї, що накопичилася в легенях пилу, який в початковий період хвороби успішно пригнічувався організмом.

Окрім цих форм виділяють ще так звану «підозру на силікоз» з вельми маловідчутними зовнішніми ознаками, але визначуваними рентенографієй.

При захворюванні антракозом утворення фіброзної тканини в легенях відбувається менш інтенсивно і поразка легенів не буває такою важкою, як при силікозі.

Дослідження гігієністів свідчать про вищі показники захворюваності пневмоконіозом робочих очисних вибоїв в порівнянні із захворюваністю прохідників.

Захворюваність пневмоконіозом на антрацитних шахтах і на шахтах з крутими пластами вище, ніж на шахтах, розробляючих вугілля, що коксується і бурі. Сумісна дія пилу, вібрацій і шуму прискорює розвиток захворювання. Несприятливий мікроклімат, будучи причиною простудних захворювань, може також обтяжити перебіг пневмоконіоза.

11. Профілактика пневмоконіозів

Важливе значення для профілактики пневмоконіозів має проведення попередніх і періодичних медичних оглядів. Періодичні огляди проводяться в цілях виявлення хворих пневмоконіозом і своєчасного перекладу їх на роботу, не пов'язану з вдиханням пилу і шкідливих газів.

Основний напрям в профілактиці пневмоконіозів - проведення заходів, що забезпечують зменшення пилоутворюванн6я і придушення пилу. Якщо вказані заходи не забезпечують зниження запиленої копальневого повітря на робочих місцях до гранично допустимих концентрацій, то обов'язково застосування протипилових респіраторів.

У оздоровчих цілях на шахтах передбачено проведення низки соціально-побутових заходів: інгаляція, ультрафіолетове опромінювання і профілактичне живлення.

Для робочих, зайнятих на роботах, небезпечних по силікозу, введені: додаткова відпустка тривалістю 4 - 32 дня, лікувально-профілактичне живлення, напрям в будинки відпочинку, профілакторії (нічні санаторії), санаторно-курортне лікування. Розширюється мережа буфетів і їдалень, а також лікувальних установ.

12.Допустимий вміст пилу в шахтному повітрі.

Таблиця 8. Гранично допустимі концентрації (далі - ГДК) пилу вугільних шахт

13. Заходи щодо боротьби з пилом

Сучасний стан техніки боротьби з пилом поки не дає можливості рекомендувати яке-небудь один захід, що дозволяє понизити запилену повітря до санітарних норм. Тому на кожній шахті проводиться звичайно цілий комплекс заходів щодо боротьби з пилом як професійною шкідливістю.

Весь комплекс інженерно-технічних заходів щодо боротьби з пилом як професійною шкідливістю ділиться на три групи: зниження або усунення пилеобразованія, придушення і уловлювання пилу, що утворюється, винесення витаючого пилу з гірських вироблень і знепилювання повітряних потоків.

14. Попереднє зволоження вугільних пластів

Порядок застосування попереднього зволоження вугілля у масиві та параметри нагнітання рідини на викидонебезпечних пластах повинні бути ув'язані із заходами щодо боротьби з раптовими викидами вугілля та газу.

Нагнітання рідини для зволоження пласта в очисній виробці може провадитися через свердловини, пробурені із підготовчих виробок, або через шпури (свердловини), пробурені із очисної виробки.

Свердловини для нагнітання рідини в пласт можуть бути пробурені з відкотного (вентиляційного) штреку або з обох штреків. Під час буріння свердловин з одного штреку глибина їх повинна бути меншою за висоту етажа (підетажа) або довжину лави на величину, що дорівнює глибині герметизації свердловини. У разі буріння з обох штреків відстань між вибоями свердловин повинна бути рівною подвійній глибині герметизації свердловин.

Свердловини повинні пробурюватися по найбільш міцній пачці пласта.

Герметизація свердловин повинна провадитися на глибину не менш як 10 м.

Відстань між свердловинами повинна бути рівною подвійній глибині герметизації свердловини.

При суцільній системі розробки нагнітання рідини може бути передбачене через шпури (свердловини), які пробурені з очисної виробки.

Шпури (свердловини) повинні розташовуватися посередині потужності пласта. Якщо пласт складається з декількох пачок різної міцності, то шпури (свердловини) слід бурити по пачці з більш міцним вугіллям. Якщо покрівля або ґрунт складається з порід, які втрачають стійкість при зволоженні, шпури розташовують від них на відстані, що дорівнює 2/3 потужності пласта.

Нагнітання рідини повинно здійснюватись за допомогою високонапірної насосної установки.

Тиск рідини, що нагнітається у пласт, повинен бути на 20-30% нижче величини, при якій виникає гідророзрив пласта.

Темп нагнітання рідини для ефективного зволоження вугілля повинен становити 10-15 л/хв.

Питома витрата води 20-40л/т. Для забезпечення вказаного темпу нагнітання рідини в пласт повинні застосовуватися насосні установки з автоматичним підтриманням параметрів зволоження вугілля у масиві.

Для підвищення ефективності зволоження вугілля у масиві рекомендується додавати у воду змочувач, у кількості, що рекомендована в технічній характеристиці на застосовуваний вид поверхнево-активної речовини (далі - ПАР).

Нагнітання рідини у пласт треба проводити у ремонтну зміну. В очисних виробках крутих пластів під час нагнітання рідини у пласт не допускається знаходження робітників нижче зволожуваної зони пласта.

У разі прориву рідини зі свердловини (шпура) до сусідньої свердловини (шпура) або очисної виробки нагнітання у цю свердловину (шпур) припиняють.

Забороняється знаходитися напроти устя свердловин (шпурів) у процесі нагнітання рідини і під час спуску води.

Дані про виконаний об'єм робіт із зволоження вугілля в масиві повинні бути записані у Книзі нарядів дільниці, що проводила ці роботи.

15. Знепилювання повітря в очисних виробках

Крім попереднього зволоження вугільного пласта, повинні застосовуватися заходи пилоподавлення та знепилення повітря:

під час виймання вугілля;

на вантажному пункті лави;

під час виймання і навантаження вугілля у нішах, пічах і просіках;

у разі пневматичної закладки виробленого простору й закладки бутових смуг.

Під час комбайнового виймання пилоподавлення піною рекомендується застосовувати на пластах потужністю до 0,9 м і за швидкості повітря у вибої при висхідному провітрюванні не більше 2 м/с (при низхідному провітрюванні комбайнових вибоїв обмеження швидкості повітря не встановлюється). Піногенератори слід установлювати у верхній частині лави (під вентиляційним штреком).

Заходи придушення пилу при основних виробничих процесах в очисних виробках:

- Зрошення під час виймання вугілля комбайнами

- Зрошення у разі виймання вугілля стругами, агрегатами

- Зрошення у разі підрубки пласта врубмашинами

- Зрошення у разі пересування секти кріплення

- Зрошення на вантажних пунктах

- Зрошення у разі ручного завантаження вугілля у нішах

- Зрошення у разі пневматичної закладки вугілля й викладки бутових смуг

- Подавлення пилу піною під час виймання вугілля

Під час виймання вугільних пластів, для яких характерне значне виділення пилу, треба застосовувати таку організацію робіт в очисному вибої, при якій виключається необхідність знаходження людей у місцях із високим рівнем запилення повітря.

При підготовці виймальної машини до експлуатації, а також після виконання ремонтних робіт, під час яких проводилося роз'єднання окремих вузлів зрошувального приладу, повинна бути перевірена герметичність з'єднань трубопроводів розведення води, а перед установленням зрошувачів усі канали для подання води у зрошувальному пристрої повинні бути ретельно промиті водою або продуті стисненим повітрям.

Подавання води до зрошувального пристрою машини повинне проводитися по водопроводу, яким укомплектована машина. Допускається застосування водопроводів, виготовлених на шахті. Для цих водопроводів повинні застосовуватися напірні рукави з робочим тиском не менш як 3,0 МПа і з'єднувальна арматура заводського виготовлення.

Вмикання зрошувального насосу і керованих вентилів повинно бути зблоковано із включенням виймальної машини. Зрошувальний насос системи придушення пилу механізованого кріплення повинен мати незалежне вмикання.

Забороняється працювати без комбайнового й штрекового фільтрів, регулювати продуктивність центробіжних зрошувальних насосів шляхом скидання частини води з боку високого тиску.

Під час виймання вугілля у нішах рекомендується подавати воду для задушення пилу по окремому гнучкому водопроводу і додавати до води змочувач.

Під час буропідривного виймання зрошення або зв'язування відкладеного пилу на поверхні виробок необхідно проводити на відстані до 20 м від зарядів, що підриваються, і не більше ніж за 20-30 хв. до підривання шпурів.

При пневматичній закладці необхідно забезпечити:

зволоження матеріалу для закладки; герметичність трубопроводів для закладки; періодичне обмивання поверхні виробки в місцях осідання пилу; швидкість повітря у зоні закладки не більше як 2 м/с.

Для зниження пилоутворення при проведенні закладання бутових смуг в лавах крутих пластів повинно провадитись зволоження породної маси водою або розчином змочувача перед завантаженням її у вагонетки.

16. Боротьба з пилом у підготовчих виробках

Для зниження запилення повітря під час проведення тупикових виробок необхідно:

передбачувати схему провітрювання, при якій виключається надходження пилу із сусідніх діючих вибоїв;

застосовувати керування вибійними машинами з пунктів, розташованих на свіжому струмені або поза зоною основного пилового потоку;

передбачати мінімальну кількість пунктів перевантаження відбитої гірничої маси; забезпечувати провітрювання з оптимальною за пиловим фактором швидкістю повітря 0,4-0,75 м/с, якщо не вимагається більша швидкість за газовим або тепловим фактором.

Під час проведення виробок комбайнами слід застосовувати способи і засоби (зрошення, обмивка вибою і виробки й ін.) для забезпечення технічно досяжного рівня залишкової запиленості рудникової атмосфери:

- Зрошення під час роботи прохідницьких комбайнів

- Зрошення під час роботи вантажних машин

- Промивка під час буріння свердловин

- Промивка під час буріння шпурів

- Обмивка гірничої виробки перед підривними роботами

- Водяна завіса під час підривних робіт.

- У разі використання автономних пилоуловлюючих установок провітрювання тупикової підготовчої виробки може бути нагнітально-всмоктуюче або всмоктуюче. При розробці технологічних схем нагнітально-всмоктуючого провітрювання повинні бути ураховані вимоги Керівництва щодо проектування вентиляції вугільних шахт.

Нагнітально-всмоктуюче провітрювання з використанням автономних пилоуловлюючих установок може бути впроваджене в шахтах будь-якої категорії за метаном, крім виробок, небезпечних за раптовими викидами та суфлярами.

Всмоктуюче провітрювання допускається до застосування у виробках негазових шахт.

Буріння шпурів (свердловин) повинно здійснюватися з промивкою. У випадках, коли здійснення промивки під час буріння шпурів (свердловин) утруднене, допускається використовувати зрошення устя шпуру (свердловини) водою, а за наявності стисненого повітря - водоповітряною сумішшю. Під час зрошування водоповітряною сумішшю витрата води може бути зменшена удвічі порівняно із зрошуванням водою.

Обмивання водою або 0,1% водяним розчином змочувача вибою й виробки на відстані не менш як 20 м від зарядів, що підриваються, повинно проводитись за 20-30 хв. до підривання. У виробках шахт, небезпечних за газом і пилом, заходи щодо боротьби з пилом повинні застосовуватися в об'ємі й послідовності,

обумовлених діючими Єдиними правилами безпеки при підривних роботах.

У вертикальних стволах, що проводяться буропідривним способом, із припливом води більше ніж 5 м³/год. обмивання вибою перед підривними роботами й зрошення під час вантаження породи проводити не обов'язково.

17. Боротьба з пилом у транспортних і приствольних виробках

На пересувних та напівстаціонарних вантажних пунктах, а також у пунктах навантаження й перевантаження на стрічкових конвеєрах повинно застосовуватися зрошення завантажуваної гірничої маси.

Зрошувачі необхідно встановлювати таким чином, щоб розпилювана вода повністю перекривала осередок пиловиділення. Питома витрата води на зрошування повинна бути не менш як 5 л/т, а тиск води - не менше за 0,5 МПа.

У пунктах навантаження й перевантаження на стрічкових конвеєрах слід передбачати:

загорожу борту на ділянці довжиною не менш як 5 м;

укриття для запобігання видуванню пилу;

пристрої для очищення від пилу й штибу неробочої вітки конвеєра.

В головних транспортних виробках, обладнаних стрічковими конвеєрами, рекомендується передбачати:

провітрювання з оптимальною за пиловим фактором швидкістю повітря 0,7-1,3 м/с;

укриття вантажної вітки конвеєра у виробках із швидкістю повітря понад 3 м/с.

5.4. У разі застосування зрошення на стрічкових конвеєрах необхідно передбачати автоматичне включення подавання води.

5.5. Не рідше одного разу на місяць треба проводити обмивання конвеєрних виробок і прибирання скупченого вугільного дрібняка й шламу. На шахтах, які розробляють пласти, небезпечні за вибухами пилу, обмивання повинно проводитися відповідно до вимог Інструкції із запобігання й локалізації вибухів вугільного пилу.

Для зниження пиловиділення під час роботи перекидувача і комплексів завантажувальних пристроїв повинні застосовуватися: укриття основних джерел пиловиділення, аспірація та очищення запиленого повітря.

Відведення запиленого повітря з укриттів перекидачів, вантажних пристроїв допускається проводити з використанням загальношахтної депресії. У такому випадку у виробці з вихідним запиленим вентиляційним струменем необхідно встановлювати водяні завіси з питомою витратою води 0,1-0,2 л/м³ очищуваного повітря.

18. Знепилювання вхідних та вихідних вентиляційних потоків

З метою знепилення повітряних потоків, що проходять гірничими виробками, повинні застосовуватися водяні та водоповітряні (туманоутворюючі) завіси, водоповітряні ежектори, засоби уловлювання та очищення від пилу повітряних потоків (пилоуловлюючі установки), лабіринтно-тканинні завіси.

У разі застосування туманоутворюючих завіс із метою безперервного зв'язування пилу інші види пиловибухозахисних завіс можуть не застосовуватися.

Витрата рідини для водяної завіси повинна прийматися такою, що дорівнює 0,1 л на 1 м³ повітря, що проходить під тиском 0,5 МПа, для туманоутворюючої завіси - 0,05 л на 1 м³ повітря, що проходить під тиском 0,3-0,4 МПа. Для водоповітряних ежекторів витрата та тиск води приймаються у відповідності до технічної характеристики ежектора.

Завіси для знепилювання повітряного потоку встановлюються на відстані не більш як 20.м від вікна лави у напрямку руху повітря.

Зрошувачі водяної або водоповітряної завіси встановлюються таким чином, щоб переріз виробки було повністю перекрито факелами розпиленої рідини.

На кожні 500 м³/хв. прохідного повітря встановлюється по одній завісі. У разі необхідності встановлення кількох завіс відстань між ними повинна дорівнювати 3-5 м.

Завіси повинні діяти протягом усього часу виймання вугілля або іншого технологічного процесу, що супроводжується пиловиділенням. Вмикання подачі води на завіси повинно проводитися під час запуску виймальної машини.

19. Організація робіт щодо боротьби з пилом та контроль якості застосовуваних заходів

Організація робіт щодо боротьби з пилом на шахті покладається на технічного керівника підприємства.

Виконання заходів щодо боротьби з пилом проводиться силами дільниць у закріплених за ними виробках. Окремі види робіт для різних дільниць можуть виконуватися дільницею профілактичних робіт із техніки безпеки.

Керівник виробничої дільниці разом із керівником дільниці ВТБ визначає потребу і складає заявку на обладнання, запасні частини, контрольно-вимірювальні прилади й матеріали для боротьби з пилом.

Механік дільниці повинен забезпечити технічне обслуговування й роботу обладнання для боротьби з пилом. Організація робіт щодо водопідготовки та водозабезпечення з метою пилоподавлення покладається на головного механіка шахти.

Контроль обладнання, що надходить на шахту, здійснюється енергомеханічною службою шахти відповідно до технічної документації.

Посадові особи під час виявлення порушень заходів із боротьби з пилом повинні вживати заходів щодо їх усунення.

Загальний контроль за виконанням протипилових заходів і станом засобів боротьби з пилом на шахті, а також організація контролю запилення повітря у підземних виробках покладаються на дільниці вентиляції й техніки безпеки.

Контроль якості заходів щодо боротьби з пилом містить:

- контроль за станом обладнання для пилоподавлення, який розподіляється на оперативний і періодичний;

- контроль концентрації пилу у повітрі відповідно до Інструкції з виміру концентрації пилу в шахтах та обліку пилових навантажень.

Оперативний (щозмінний) контроль здійснюється посадовими особами дільниці, у віданні яких знаходяться виробки, а також посадовими особами шахти і дільниці ВТБ під час відвідування виробок.

Періодичний контроль провадиться не рідше одного разу на місяць керівником дільниці ВТБ або його помічником разом із керівником виробничої дільниці (помічником або механіком дільниці).

Результати контролю та усунення порушень відображаються в книзі нарядів дільниці ВТБ.

Під час оперативного контролю контролюється стан обладнання для боротьби з пилом, справність його роботи, стан пожежно-зрошувальних трубопроводів та вибійних водопроводів.

У випадку виявлення під час оперативного контролю несправностей або невикористовування засобів боротьби з пилом, а також при порушенні технології проведення заходів знепилювання роботи у виробках повинні бути зупинені й вжиті заходи щодо усунення цих недоліків.

Під час періодичного контролю перевіряється відповідність фактичних параметрів використовуваних способів і засобів боротьби з пилом, зазначених у паспортах виїмкової дільниці, проведення та кріплення підземних виробок за допомогою контрольно-вимірювальних приладів (манометрів, лічильників-витратомірів, водомірів, вологомірів та ін.). У випадку виявлення порушень повинні бути дані приписи відповідним службам для їх усунення.

20.Вплив освітлення на безпечність робіт та продуктивність праці.

Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня

освітленості).

Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція —здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі. Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення.

При надмірній яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

21.Вимоги правил безпеки до освітлення робочих місць та виробок світильниками, що живляться від електричної мережі.

Світильниками, що живляться від елект­ричної мережі, у підземних умовах повинні освітлю­ватися із забезпеченням нормованих рівнів освітле­ності:

а) електромашинні, лебідкові та диспетчерські ка­мери, центральні підземні підстанції, локомотивні гаражі, медпункти, роздаточні камери вибухових ма­теріалів, підземні ремонтні майстерні;

б) транспортні виробки в межах приствольного двору;

в) приймальні майданчики стволів, уклонів та бремсбергів, роз'їзду в приствольних та дільничних відкатних виробках, ділянки виробок, де відбуваєть­ся перевантаження вугілля, пункти посадки людей у транспортні засоби та підходи до них;

г) привибійний простір стволів, сполучень та ка­мер під час проходки та прохідницькі підвісні помо­сти;

ґ) очисні виробки на пологих та похилих пластах, обладнані механізованими комплексами та струго­вими установками (світильниками, що входять до складу комплексу або установки);

д) електромашинні установки, що постійно обслу­говуються, пересувні підстанції та розподільні пунк­ти поза межами спеціальних камер;

є) виробки, обладнані стрічковими конвеєрами та підвісними крісельними дорогами, призначеними для перевезення людей;

є) людські хідники, обладнані засобами механізо­ваного перевезення людей.

Привибійний простір підготовчих виробок, що про­водяться із застосуванням прохідницьких комплексів або комбайнів, повинен освітлюватися вмонтованими у комплекс або комбайн світильниками.

Для живлення підземних освітлювальних установок повинна використовуватися напруга, не вища за 220 В.

Для ручних переносних світильників, що живлять­ся від іскробезпечних джерел, допускається напруга, не вища за 42 В.

22.Вимоги правил безпеки до освітлення робочих місць акумуляторними світильниками.

Акумуляторні світильники повинні бути запломбовані дротом діаметром, не меншим за 1 мм, і забезпечувати безперервне нормальне горіння три­валістю не менш як 10 годин. Світильники повинні обладнуватися двонитковими лампами.

Забороняється розкривати світильники в шахті.

Світильники та заряджувальні станції не рідше одного разу на місяць підлягають контрольній пе­ревірці механіком дільниці ВТБ.

Світильники, призначені для працівників дільниці буропідривних робіт, повинні бути виділені в окрему групу, для них не допускається режим са­мообслуговування. Світильники повинні обслугову­ватися працівниками лампової, які забезпечують по­стійний контроль їх справного стану.

23. Шахтні лампові, вимоги ПБ до іх обслуговування.

При кожній шахті або групі шахт повинна бути влаштована лампова, що розміщується у при­міщенні з негорючих матеріалів. Лампова в середині адміністративно-побутового комбінату повинна відділятися від решти будівлі стінами з негорючих матеріалів, у яких дозволяється влаштовувати отво­ри з металевими дверима.

Усі приміщення лампових повинні мати приплив­но-витяжну вентиляцію як загальну, так і місцеву.

Лампова повинна обладнуватися автома­тичними заряджувальними станціями, розраховани­ми на експлуатацію герметичних та доливних аку­муляторних батарей, а також мати тренувальну за­ряджу вальну станцію.

Заряджувальні станції в ламповій повинні бути встановлені таким чином, щоб струмоведучі частини були ізольовані або відгороджені. Допуска­ються відкриті контакти, призначені для приєднан­ня акумуляторних світильників до заряджувального пристрою, за умови, якщо напруга на них не переви­щує 24 В.

Для приготування розчину електроліту та заливання ним акумуляторів повинні застосову­ватися спеціальні пристрої, які запобігають розбриз­куванню або розливанню електроліту. Обслуговуваль-ний персонал повинен забезпечуватися захисними окулярами, гумовими рукавичками та фартухами. У приміщенні повинні бути нейтралізувальні розчини або порошки у разі опіків електролітом.

Основи пожежної профілактики.

1. Теоретичні основи горіння.

Горіння — це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свічення. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окислювача, і неповне — при нестачі окислювача. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.). За швидкістю розповсюдження полум'я горіння поділяється на дефлаграційне (в межах 2—7 м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).

Горіння може бути гомогенним та гетерогеним. При гомогенному горінні речовини, що вступають в реакцію окислення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Гетерогенне горіння, при якому одночасно утворюються потоки горючих газоподібних речовин, є одночасно й дифузним.

2. Різновидності горіння.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду.

Спалах — швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

Займання — виникнення горіння під впливом джерела запалювання

Спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я

Самозаймання — початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання (самоспалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання — виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані (через повітря). При цьому речовина розкладається, адсорбує і в результаті дії процесів оксидування самонагрівається.

Мікробіологічне самозаймання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин.

3.Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами.

Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Вогонь — надзвичайно небезпечний фактор пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей досить нечасті. Під час пожежі температура полум'я може досягати 1200—1400 °С і у людей, що знаходяться у зоні пожежі випромінювання полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття.

Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться у повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу).

Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів.

Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами.

руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів.

Паніка, в основному, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації (пожежі).

4. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів.

Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура самоспаяахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

5. Причини виникнення і класифікація підземних пожеж

Підземною пожежею називається будь-яке виникле в шахті горіння, тління або самозапалювання горючої речовини з виділенням тепла і газів. Підземні пожежі залежно від характеру виникнення розділяються на екзогенні і ендогенні.

Екзогенні пожежі викликаються зовнішніми джерелами теплового імпульсу.

Причини екзогенних пожеж в шахті:

недбале поводження з відкритим вогнем (куріння, недотримання запобіжних засобів при і автогенних роботах, електрозварювань, і ін.);

неправильна експлуатація електроустаткування;

недотримання правил ведення вибухових робіт і погана якість ВМ;

надмірне тертя рухомих частин машин і механізмів;

загоряння метану в вибоях і вироблених просторах.

Ендогенні пожежі виникають під дією внутрішніх джерел тепла, що утворюються унаслідок физико-хімічних процесів, породах, що відбуваються у вугіллі, вуглистих, сланцах, колчеданових і сірчаних рудах, схильних до самоокислювання і самозапалювання.

6. Засоби пожежогасінні і їх розміщення на проммайданчику шахти

Вода - один з найефективніших засобів пожежогасінні у зв'язку з її високими огнегасительнимі властивостями і малою вартістю. Пожежне водопостачання поверхні шахт може здійснюватися з господарсько-питного або технічного водопроводу і їх шахтного водовідливу.

Проектом протипожежного захисту шахти передбачається пристрій на поверхні шахт водоймища. Вода з водоймища подається за допомогою насосів по трубопроводу до пожежних кранів, встановлених у стовбура і у будівель, споруд і по водовідливних ставах, розташованих в стовбурі.

Мережа зовнішнього пожежника трубопроводу на проммайданчику шахти прокладається, як правило, кільцева з труб діаметром не менше 100 мм, що укладається в траншеї на глибину нижче за відмітку промерзання грунту. Огорожа води з трубопроводу проводиться через гідранти. Гідранти розташовуються уподовж доріг і проїздів на відстані не більше 100 м один від одного, не менше 5 м від стін будівель і не більше 2,5 м від проїжджої частини.

Окрім зовнішнього водопроводу влаштовується внутрішній водопровід, на якому встановлюються пожежні крани (спеціальні вентилі). До пожежних кранів за допомогою особливих гайок приєднуються пожежні рукави і стовбури. Пожежними кранами може користуватися не тільки пожежна команда, але і будь-який робочий: розвернувши рукав і відкривши вентиль, він може направити струмінь із стовбура на вогонь.

Усередині будівель може бути встановлено устаткування автоматичного гасіння вогню: спринклерний пристрій, дренчери.

Спринклерний пристрій складається з системи труб, наповнених водою. У ті, що розводять труби угвинчуються спринклерні головки, що мають розетки для розбризкування води. При пожежі від підвищення температури спринклери автоматично відкриваються, тоді вода у вигляді душу розливається над місцем вогню і гасить пожежу.

Дренчери влаштовуються для захисту будівель зовні від виниклої в сусідній будівлі пожежі. Вони нагадують по конструкції спринклери, але діють не автоматично. Дренчери зрошують стіни і вікна, схильні до впливу високої температури, при пожежі сусідньої будівлі.

Для гасіння пожеж в їх початковій стадії можуть бути використані пожежні відра. Для користування відрами у разі відсутності водопроводу слід мати наповнені водою бочки. Відра забарвлюються в червоний колір і мають напис «пожежні».

Для гасіння легкозаймистих рідин як первинний засіб застосовують пісок, який зберігається в спеціальних ящиках або відрах. Для подачі води використовують ручні насоси і гідропульти, мотопомпи і авто насоси. Вода до вогнища пожежі подається по всмоктуючих і викидних рукавах. До кінця викидного рукава приєднується стовбур, що служить для отримання компактної або розпорошених струменів, і також для управління цими струменями.

До первинних засобів пожежегасінні відносять вогнегасники різноманітних конструкцій. Вогнегасники ручні, пересувні і стаціонарні.

Вогнегасні речовини, що входять до складу зарядів вогнегасника, повинні бути простими, дешевими, не робити шкідливого впливу на прилади, що застосовуються для гасіння, бути безпечними і зручними в обігу, зберіганні і транспортуванні. Вогнегасні речовини сухі (порошкоподібні), пінні і газоподібні.

Один з вирішальних чинників для ліквідації пожеж - пожежна сигналізація, яка сповіщає про пожежу в його початковій стадії.

7. Протипожежні вимоги до розташування і пристрою будівель і споруд на поверхні шахт

При розміщенні будівель і споруд на проммайданчику шахти необхідно:

Орієнтувати будівлі і споруди з урахуванням переважаючого напряму вітру;

передбачати в будівлях і спорудах протипожежні зони;

дотримувати протипожежні розриви між будівлями і спорудами;

передбачати пристрій доріг і під'їздів до кожного окремого об'єкту шахти.

Найбільш пожаронебезпечні будівлі і споруди повинні бути розташовані з підвітряної сторони від інших, а також від стволів і інших виробок, по яких подається повітря в шахту, і на певному видаленні від них. Так, склад лісових матеріалів повинен знаходитися на відстані 80 м від стовбура і не менше 30 м від порідних відвалів. Виробничі і житлові будівлі забороняється розташовувати ближче 100 м від нижнього проектного контура порідного відвала, за винятком виробничих приміщень, пов'язаних з технологією роботи на них.

У промислових будівлях і спорудах значної довжини і ширини влаштовуються протипожежні перешкоди брандмауери (мал. 10), протипожежні зони стіни, що не згорають, і перекриття і інші конструкції, що не згорають, вогнестійка зона перекривають по вертикалі елементи, що згорають, споруди, роз'єднуючі конструкції елементів будівель, що згорають, і знижуючи небезпеку розповсюдження пожежі від однієї будівлі до іншої.

На шахтах протипожежні зони мають місце також при споруді естакад, переходів і галерей. Протипожежні зони повинні бути як в місці примикання їх до не вогнестійкої будівлі і споруди, так і на всьому протязі через кожні 100 м.

Мал. 11 Дія брандмауера при пожежі

Мал.12.Протипожежна зона

У місцях перетину галерей і естакад із залізничними коліями протипожежні зони повинні виступати від осі шляху в обидві сторони не менше ніж на 3 м.

Вугільні склади, вантажні бункери, збагачувальні фабрики крім пожежної небезпеки сильно забруднюють атмосферу. Тому їх розташовують з підвітряної сторони від адміністративно-побутового комбінату і стволів, що подають повітря в шахту, на відстані не менше 60 м.

В цілому проммайданчик шахти повинна розташовуватися по відношенню до найближчого селища (району) з підвітряної сторони і відділятися від меж житлового району санітарно-захисними зонами. Територія зони повинна бути упорядкована і озелена.

Проммайданчик шахти повинна мати не менше двох в'їздів з доріг загального користування. Між будівлями і спорудами залежно від їх вогнестійкості повинні бути протипожежні розриви необхідної ширини. При недостатній ширині розриву між невогнестійкими будівлями одна із стін їх в місці розриву робиться з негорючого матеріалу.

Для захисту будівель і споруд від прямих ударів блискавок влаштовуються громовідводи, що складаються з молнієпріємника, струмовідвода -провідника і заземлення. Громовідводи стрижньові, антенні і сітчасті.

8. Заходи пожежної безпеки на найбільш пожароопасних об'єктах поверхні шахт

Вугільні склади. Загоряння вугілля може бути як від самозагорання, так і від зовнішніх причин.

Майданчик, призначений для складування вугілля, повинен бути очищений від рослинних залишків, утрамбований або покритий худим бетоном. Тривале зберігання вугілля повинне бути тільки в штабелях обмеженої висоти, трапецієвидної форми і із закругленими верхніми брівками. Для обмеження доступу повітря вугілля в штабелях слід утрамбовувати. Між штабелями повинні бути проїзди шириною не менше 6 м і проходи шириною не менше 2 м. Від нижньої брівки укосу штабелю до осі залізничної колії повинне бути не менше 2,5 м. В цілях пожежної безпеки повинен бути безперервний контроль за температурою вугілля в штабелі. Для цього в різні точки штабелю вставляють труби із заглушеними нижніми кінцями. Якщо термометр показує 60^о С і більш, то потрібно вживати термінові заходи по зниженню температури (розвал вугілля, охолоджування його водою і ін.).

Склади лісових матеріалів. Лісові матеріали слід зберігати в штабелях. Висота штабелів допускається до 2 м при ручному укладанні і не більше 4 м при механізованій. Довжина штабелів не повинна перевищувати 100 м, а ширина - довжини колоди або двох стійок. Між штабелями повинні бути проїзди шириною не менше 4 м і проходи - не менше 1,5 м. Відходи від обробки лісових матеріалів (кора, тріска, тирса і ін.) потрібно систематично прибирати. Склад обладнався протипожежним водопроводом і щитами з протипожежним інвентарем.

Склади горючих рідин. Такі склади рекомендується влаштовувати в приміщеннях напівпідвального типа. Склад легкозаймистих рідин і змащувальних матеріалів звичайно складається з окремих сховищ і роздаточних приміщень. Змащувальні матеріали зберігаються в закритих металевих судинах (бочках), а горючі рідини в цистернах, поглиблених в землю. Склади повинні мати природну вентиляцію. Пролиті пальні і змащувальні матеріали негайно засинають піском або прибирають. Усередині кожного приміщення і на зовнішній стіні біля входу в склад повинні бути пінні вогнегасники і ящики з піском.

Склади кислот. Кислоти (сірчана, соляна, азотна) самі по собі не є горючими, проте від взаємодії їх з деревом і металами можуть бути пожежі. Тому склади кислот будують з негорючого матеріалу без застосування металів. Підлоги складу роблять з кислототривких матеріалів із стічними канавками. Зберігають кислоти в закритих скляних бутлях, встановлених в плетених корзинах з тирсою, стружками або соломою, просочених вогнезахисними речовинами (розчин хлористого кальцію, рідке скло і ін.).

Склади балонів з газами. Гази зберігаються в сталевих балонах в стислому (кисень, азот, водень) і в зрідженому (вуглекислота, аміак) стані. Балони із стислим і зрідженим газом можуть вибухнути при підвищенні в них тиску під впливом тепла, а балони із стислим газом - також унаслідок ударів, струсів і при втраті механічної міцності від корозії, зносу і втоми, металу корпусу і вентилів.

При витоках горючих газів в складі може утворитися вибухонебезпечна суміш їх з повітрям. Склади для зберігання наповнених балонів повинні добре провітрюватися (природно або штучно). Забороняється зберігати в одному відділенні складу балони з взаемонебезпечними газами. Порожні балони повинні зберігатися поза складом, в штабелях під навісами. Наповнені балони зберігають у вертикальному положенні в стелажах, кублах і інших пристроях, що виключають їх падіння.

Перевезення наповнених балонів проводиться з обов'язковим пристроєм прокладок між ними, з ковпаками, що нагвинчують, на вентилі.

Склади балонів з газами повинні мати первинні засоби пожежегасіння: вогнегасники, пісок і повсть.

Порідні відвали. Порідні відвали, що горять, можуть бути причиною виникнення пожеж в недалеко розташованих від них будівлях і спорудах і на вугільних пластах під ними, а також виділяти їдкий дим і отруйні гази, які можуть отруювати атмосферу в шахті. Крім того, порідні відвали можуть давати обвали, чому в значній мірі сприяють зливові дощі.

Порідні відвали, що тому знов закладаються, повинні бути плоскої форми, розміщуватися в балках, ярах і відпрацьованих кар'єрах із забезпеченням відведення води від них. Висота порідних відвалів повинна визначатися з умов забезпечення стійкості їх укосів і що несе здібності підстави.

Для попередження самозагорання порідних відвалів необхідно вживати заходи по зниженню змісту горючих речовин у відвальній масі за рахунок поліпшення технології виїмки вугілля і його збагачення. Породу у відвалах слід укладати шарами з ущільненням, замулюванням або засипкою негорючими матеріалами. Всі відвали, що горять, підлягають обов'язковому гасінню.

9. Попередження підземних пожеж від самозапалювання

Схильність до самозапалювання усіх шахтопластів вугілля встановлюється НДІГС на стадії проведення геологорозвідувальних робіт в умовах шахтного поля.

Розкриття, підготовка і розробка пластів ву­гілля, схильного до самозапалювання, повинні прова­дитись шляхом проходження польових виробок.

У разі відробки тонких і середньої потужності ви-кидонебезпечних та з високою газоносністю пластів вугілля, схильного до самозапалювання, допускаєть­ся застосування пластових виробок.

Головні квершлаги та дільничні квершлаги з терміном служби (експлуатації) понад 1 рік у місцях пересікання з пластами вугілля, схильного до самоза­палювання, і на відстані 5 м в обидва боки від останніх повинні бути закріплені негорючим кріпленням.

Провітрювання виїмкових дільниць повин­но бути зворотноточним на передні виробки. У разі газовості виїмкових дільниць 3 м³/хв та більше, а також на пластах, небезпечних щодо раптових ви­кидів вугілля та газу, дозволяється застосовувати інші схеми провітрювання за умови виконання заходів щодо зниження втрати повітря через вироблений простір відповідно до ДНАОП 1.1.30-6.09-93.

Забороняється під час розробки пластів ву­гілля, схильного до самозапалювання, залишати у виробленому просторі цілики і пачки вугілля, не пе­редбачені проектом, а також відбите та подрібнене вугілля.

Усі відроблені дільниці повинні бути ізо­льовані в терміни, що не перевищують часу інкуба­ційного періоду самозапалювання.

Відроблені дільниці повинні бути ізольовані не пізніше як за 10 діб після демонтажу устаткування.

У шахтах, що розробляють пласти вугілля, схильного до самозапалювання, повинен бути органі­зований безперервний автоматичний (за допомогою спеціальної апаратури) контроль за початковими оз­наками самонагрівання (самозапалювання) вугілля.

У всіх місцях, що підлягають контролю, необхідно визначати фон СО і Н₂ та спостерігати за його зміною. У разі зростання концентрації СО чи Н₂ роботи по­винні бути зупинені, люди виведені в безпечні місця, виявлені джерела появи цих газів та здійснені захо­де щодо їх локалізації.

Перевірка стану ізоляційних споруд по­винна виконуватися не рідше одного разу на місяць посадовими особами дільниці ВТБ і дільниці, за якою закріплені виробки.

Результати огляду перемичок, а також список про­ведених робіт з усунення виявлених дефектів зано­сяться до Книги спостережень за пожежними дільни­цями та перевірки стану ізоляційних перемичок.

10. Попередження пожеж від зовнішніх причин

У підземних виробках та надшахтних спо­рудах повинні використовуватися технологічні про­цеси й устаткування, які забезпечують пожежну без­пеку.

Забороняється у підземних виробках і над­шахтних спорудах застосовувати та зберігати легко­займисті матеріали. Мастильні й обтиральні матері­али повинні зберігатися в закритих ємкостях, у кількостях, що не перевищують добову потребу. За­паси мастил і мастильних матеріалів понад добову потребу слід зберігати в герметично закритих посу­динах у спеціальних камерах (приміщеннях), що за­кріплені негорючими матеріалами і мають металеві пожежні двері.

У разі виникнення аварійних витікань горючих рідин або їх проливань треба вжити заходів щодо прибирання й надання місцю проливання пожежо-безпечного стану.

У разі експлуатації стрічкових конвеєрів не дозволяється:

а) робота конвеєра під час зниження тиску води нижче від нормативної кількості в пожежному тру­бопроводі, прокладеному в конвеєрній виробці;

б) робота конвеєра за відсутності чи несправності засобів протипожежного захисту;

в) робота конвеєра в разі несправного захисту від пробуксовки, заштибування, сходу стрічки в бік і змен­шення швидкості;

г) одночасне керування автоматизованою конве­єрною лінією з двох чи більше місць (пультів), а та­кож стопоріння рухомих елементів апаратури спосо­бами й засобами, не передбаченими інструкцією за-воду