Херсон 2012 3 страница

На багатокомпонентних хімічних станціях можна одержувати робочі розчини одного складу, але з різною концентрацією компонентів, що входять до складу робочого розчину.

Багатокомпонентні станції розділяються на дві підгрупи.

До першої підгрупи відносяться станції, на яких готують робочі розчини, що являють собою механічні суміші окремих компонентів.

Типовими станціями першої групи є станції для приготування розчинів для відварювання, емульсій для замаслювання, водовідштовхувальних складів, препаратів для нових видів обробок.

До другої підгрупи відносяться станції, на яких робочі розчини одержують шляхом хімічних реакцій. Так, при приготуванні нафтолів утворюються натрієві солі, легко розчинні у воді. Прикладами станцій другої підгрупи є станції для приготування мила, нейтралізованого контакту, нафтолів, диазолів і т.д.

На мал. 2 приведена принципова схема багатокомпонентної хімічної станції, що складає з апаратів розчинення 1, відстійників 2, змішувачів 3 і дозаторів 4.

Мал. 2. Схема багатокомпонентної станції

До третьої групи варто віднести такі станції, на яких шляхом змішування компонентів і хімічних реакцій між ними можна одержувати робочі розчини зі вмістом різного числа компонентів усіляких властивостей і призначень. Такі хімічні станції називаються комбінованими.

Прикладами комбінованих станцій є станції, призначені для приготування розчинів прямих і сірчистих барвників.

На мал.3 приведена принципова схема комбінованої хімічної станції, що складається з апаратів для розчинення 1, відстійників 2, змішувачів 3 і дозаторів 4.

Вибір тієї чи іншої групи хімічної станції залежить в основному від характеру і специфіки основного виробництва.

Мал. 3. Схема комбінованої хімстанції

Розглядаючи типові схеми хімічних станцій, можна помітити, що вони складаються з окремих технологічних ланцюжків, до складу яких входять апарати для розчинення, відстоювання, дозування, змішування і збереження готових розчинів.

Під технологічним ланцюжком у хімічній станції варто розуміти сукупність апаратів, з'єднаних між собою комунікаціями для забезпечення єдиного технологічного процесу.

Якщо на даній хімічній станції необхідно буде готувати одночасно кілька робочих розчинів, то необхідно встановлювати декілька паралельні ланцюжки для запобігання забруднення одних розчинів іншими, причому кількість ланцюжків для приготування необхідної кількості робочих розчинів буде залежати від обсягу основного виробництва.

Устаткування хімічних станцій по своєму призначенню розділяється на основне, допоміжне, підйомно-транспортне і контрольно-вимірювальне.

Основним устаткуванням називається таке, у якому здійснюється розчинення окремих компонентів, змішування і збереження готової продукції. Сюди відносяться реактори, збірники, змішувачі, нейтралізатори й ін.

Допоміжним устаткуванням називаються бункери і проміжні ємності.

Підйомно-транспортним устаткуванням називаються трубопроводи, насоси, компресори, монжуси і т.д.

До контрольно-вимірювального устаткування відносяться прилади для регулювання температури, рівня і витрати рідини.

ТИПОВІ ХІМІЧНІ СТАНЦІЇ ФАРБУВАЛЬНО-ОЗДОБЛЮВАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

ХІМІЧНІ СТАНЦІЇ ЦЕХІВ ВИБІЛЮВАННЯ

На хімічній станції вибільного цеху передбачають приготування розчинів для мерсеризації, відварювання та вибілювання, а також розчинів сірчаної кислоти.

До хімічних станцій цеху вибілювання повинен примикати склад наливних продуктів, у якому зберігаються запаси пергідролю, сірчаної кислоти, їдкого натру й інших хімічних матеріалів, що можуть надходити в залізничних цистернах чи контейнерах.

Приготування розчинів їдкого натру

Для мерсеризації тканин потрібна велика кількість їдкого натру.

Робочі розчини їдкого натру для мерсеризації (200 - 300 г/л) готують розведенням його концентрованих розчинів, що надходять у залізничних цистернах і зберігаються на центральних складах. З центрального складу розчин їдкого натру надходить у видаткові баки.

У робочий бак через мірник чи дозатор подається розрахована кількість концентрованого розчину їдкого натру з видаткового баку.

Попередньо в бак наливається вода в кількості, необхідній для одержання розчину робочої концентрації. Бак обладнують автоматичним регулятором рівня рідини.

Приготування розчинів у цеху вибілювання.

Розчини їдкого натру для відварювання готуються з відпрацьованих розчинів чи випарених мерсеризаційних розчинів їдкого натру.

Приготування пероксидних розчинів для вибілювання повинне проектуватися з урахуванням запобігання їх від розкладанню. Передбачається роздільне приготування нейтрального розчину пероксиду водню і розчинів хімічних компонентів. З розчинів компонентів складається змішаний розчин, що містить їдкий натр, чи силікат, метасилікат і ін.

Концентрації живильних розчинів пероксиду водню і сумішей компонентів у 8 - 10 разів перевищують концентрації робочих розчинів і подаються на вибільне устаткування з відповідних живильних баків чи дозаторами-витратомірами безпосередньо на машину через змішувальний пристрій, у якому вони утворять розчин, що вибілює.

Розчини сірчаної кислоти готуються концентрацією 100 - 150 г/л, що звичайно значно вище концентрації, необхідної для роботи. До робочої концентрації її можна розбавити у ванні машини.

Робочі розчини ТДР, метасилікату натрію, бісульфіту чи сульфіту натрію й інших речовин готуються концентрацією більш високою, чим необхідно для роботи.

У випадку приготування робочих розчинів для використання в апаратах періодичної дії, наприклад, варочному котлі чи пряжефарбувальних апаратух, на хімстанції заготовлюється розчин, що містить розрахункову кількість усіх компонентів. Звичайно такий розчин готують у розрахунку на менший модуль ванни в порівнянні з необхідним, тобто більш високої концентрації. Розведення здійснюється безпосередньо в апараті.

Можливе приготування робочого розчину в розрахунку на робочий модуль ванни, тоді живильний бак повинен мати місткість, рівну місткості варильного апарату.

Принципова схема автоматизованої станції показана на мал.4. На схемі прийняті наступні позначення трубопроводів для подачі: холодної води I, гарячої води II пари III, концентрованого розчину каустику (42 %-ного) IV, відпрацьованого після мерсеризації розчину їдкого натру (40—50 г/л) V, випареного розчину їдкого натру (300 г/л) VI концентрованого розчину силікату VII, розчину перекису водню 30 %-нoго (пергідролю) VIII, концентрованої сірчаної кислоти IX, зливів у каналізацію X, стиснутого повітря XI, повітряного клапану XII.

Змивний лужний розчин після мерсеризації, із прийомних баків, установлених біля машин (на малюнку не показані), перекачується в збірники 21 з конусними днищами, у яких піддається регенерації і відстоюванню. Розчини їдкого натру після мерсеризації мають низьку концентрацію (50 - 70 г/л), тому їхн не можна знову використовувати для мерсеризації. Ці розчини звичайно випарюють до вмісту їдкого натру 300 г/л у випарних апаратух.

Видаткові баки 2, 6, 7, 9 і 10 рекомендується виконувати у виді двох спарених для того, щоб один бак використовувався для подачі розчину на технологічне устаткування, а інший готувався до прийому нової порції розчину чи міг би бути поставлений на чищення і ремонт.

Мал. 4. Схема автоматизованої хімічної станції

цеху вибілювання бавовняних тканин.

Приготування сірчаної кислоти здійснюється в такий спосіб: концентрована кислота з автоцистерни чи складу наливних хімікатів надходить у бак 23, з якого самопливом переливається в бак-змішувач 22 з холодною водою, потім перемішується стисненим повітрям за допомогою барботера, і розведена сірчана кислота (звичайно 150-250 г/л) перекачується у видатковий бак 10, з якого подається на машину.

Лужні розчини повинні бути попередньо очищені від зважених механічних домішок (відстоюванням) і далі випарені до потрібної концентрації.

Устаткування для випарювання звичайно містить у собі:

· ємності для прийому і відстоювання відпрацьованих лужних мерсеризаційних розчинів від зважених домішок;

· підігрівач для нагрівання розчину лугу перед надходженням його у випарні апарати;

· відцентрові насоси для перекачування розчину з відстійника через підігрівник у випарні апарати;

· випарні апарати (в установці їх найчастіше три);

· теплообмінник для охолодження випарених лужних розчинів;

· ємність для збору конденсату;

· відцентрові насоси для перекачування випареного охолодженого розчину у видаткові баки.

Частково лужний розчин утилізують, тобто використовують повторно, наприклад для розведення концентрованих розчинів їдкого натру, приготування розчинів для відварювання та вибілювання, приготування сірчистих барвників і ін., а надлишок направляється на випарювання.

Випарна установка складається звичайно з трьох відділень: підготовки розведених розчинів (регенерація, відстоювання, підігрівання); випарювання; підготовки випарених розчинів до подальшого використання (охолодження і розподіл між споживачами).

В даний час випускаються випарні апарати періодичної дії продуктивністю 40 м³/добу (по розведеному розчину) і апарати безупинної дії (двокорпусні) продуктивністю 200 м³/сут. Концентрація випареного їдкого натру в умовах оздоблювального виробництва складає 300—400 г/л. У залежності від обсягу виробництва випарні апарати можуть бути вибрані за каталогом УкрНДІ-хіммашу.

ХІМІЧНІ СТАНЦІЇ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ ФАРБУВАЛЬНИХ

І МИЮЧИХ РОЗЧИНІВ.

Серед сучасних ситцевибивних фабрик особливо поширені фабрики потужністю 300 і 500 тис. м тканини в добу. У першому випадку на фабриці встановлюють 5—6 фарбувальних і 4-5 мильно-промивних апаратів, а в другому — 10 фарбувальних і 8—10 мильно-промивних апаратів. При обох потужностях устаткування хімічної станції майже однакове, тому що поза залежністю від кількості встановлених на фабриці апаратів повинні бути забезпечені: ще й найбільш розповсюджені види фарбування: кубове — суспензійне і лейкокислотне, індигозолеве, кубозолеве, холодне, пігментне, пряме з закріпленням, активне, сірчисте й ін.

Мильно-промивні апарати мають постійне призначення — промивання, милування й окислювання тканини після вибивання і зрілення; тому рецептура розчинів для них постійна.

Фарбувальні розчини подаються з хімічної станції безпосередньо у фарбувальну частину апарату (плюсовку), де наносяться на суху вибілену тканину; тому концентрація живильних розчинів повинна бути одночасно і робочою.

Барвники всіх класів, за винятком сірчистих, готують у реакторах.

Зважений барвник в пасті чи порошку завантажується в реактор через люк, а всі добавки, незалежно від того, у якому фізичному стані вони надходять до хімстанції з центрального складу, переводяться в розчини і додаються в реактори по трубах.

На хімічній станції фарбувального цеху для кожного з передбачених видів фарбування потрібно установити баки-реактори для розчинення барвників і потрібних допоміжних речовин.

При використанні барвників одного класу, але різноманітних кольорів установлюють 4-6 реакторів і стільки ж (чи більше) баків для збереження. Необхідно передбачити баки для змішування (якщо є змішані кольори) і баки для збереження сумішей барвників.

Масова концентрація розчинів барвників, які готуються, складає 20 - 40 г/л з урахуванням розчинності барвників.

Для зручності обслуговування реактори розміщують на підлозі хімстанції чи навіть частково заглиблюють у підлогу на 0,5—0,6 м.

Готові розчини з реакторів переганяються стисненим повітрям у баки відповідної ємності. З останніх розчини надходять у фарбувальні апарати. Баки, що живлять апарати, звичайно розміщають на площадках на висоті 3—3,5 м від підлоги для забезпечення подачі розчину в апарат самопливом.

Допоміжні розчини заготовляють по-різному, у залежності від їхньої консистенції. Пастоподібні чи тверді хімікати, які потрібно розчиняти (сірчистий натрій і ін.), готують у спеціальних бакух, оснащених циркуляційною системою і форсункою для вимивання продукту. Для хімікатів, що вимагають розігріву (змочувач ОП-10 і ін.), застосовують баки зі спеціальним розігрівом хімікату в тарі. Порошкоподібні і кристалічні хімікати (сіль поварена, сода кальцинована й ін.) розчиняються в бакух з мішалками. Рідкі ж хімікати (їдкий натр, пергідроль, кислоти) надходять у прийомні баки з центрального складу по трубах.

Допоміжні розчини готують максимальної концентрації, як це дозволяють їхня розчинність і умови збереження при нормальній температурі цеху. Слід зазначити, що розчини диазолів, що вимагають зниженої температури, повинні зберігатися в особливих бакух, оснащених змійовиком, по якому циркулює охолоджений розсіл з холодильної установки.

Для розчинення сірчистого натрію і сірчистих барвників на хімстанції повинно бути передбачене спеціальне приміщення. Обидва продукти надходять у залізних бідонах вагою 50—200 кг. Розчиняють їх у бакух, що мають для розмиву циркуляційну систему з форсункою, причому сірчистий натрій — при подачі в бак пари і гарячої води, а сірчисті барвники — очищеним розчином сірчистого натрію при включеній парі. Розчин сірчистого натрію подається далі в бак-відстійник з конічним дном; відтіля після відстоювання його в міру потреби забирають для розчинення сірчистих барвників.

Мило для мильно-содових розчинів, застосовуваних у мильно-промивних апаратух, готують так само на хімічній станції фабрики. Готове мило перекачується насосом у напірний бак, відкіля самопливом через дозатори подається в коробки мильно-промивних апаратів.

В даний час на фабриках широко застосовують синтетичні миючі засоби ТМС, «Новость», ОП-10 і ін. Розчиняють їх у бакух з мішалками. Щоб уникнути спінювання продукту число обертів мішалки в хвилину не повинне перевищувати 20—25.

Сучасна хімічна станція повинна бути максимально автоматизована. Це насамперед відноситься до таких процесів, як:

· дозування електродами рівня рідких хімікатів і води при подачі їх у реактори;

· керування процесами приготування розчинів (повинне бути програмним);

· транспортування робочих розчинів у живильні баки і контроль рівня в цих баках;

· подача робочих розчинів в апарати.

Устаткування станції вибирають відповідно до тих хімічних матеріалів, що необхідні для приготування фарбувальних і миючих розчинів. Щоб при проектуванні визначити витрати хімічних матеріалів складають відповідні розрахункові таблиці.

Принципова схема автоматизованої станції показана на мал.5. На схемі прийняті наступні позначення трубопроводів для подачі: холодної води I, гарячої води II, пари III, концентрованого розчину каустику IV, змочувача V, розчину гідросульфіту VI, загусника VII, розчину кам"яної солі VIII, оцтової кислоти IX, зливів у каналізацію X, стиснутого повітря XI (повітряний клапан XII}, диспергатору XIII, конденсатозбірника XIV, ручне завантаження реактора XV.

Приготування 20%-ного розчину сірчистого натру здійснюється в робочому баці 12, у який завантажується барабан з розплавом сірчистого натру відкритим днищем униз. З пульта керування подається команда на заповнення баку холодною водою до заданого обсягу, що контролюється електродами рівнеміра, після чого автоматично за допомогою електромагнітного клапану включаються пара і відцентровий насос на замкнуту циркуляцію. Розварювання сірчистого натру відбувається при температурі 80 °С, що підтримується регулятором температури, який керується електромагнітним клапаном подачі пари в робочий бак. Готовий розчин перекачується в бак-відстійник 1. У реакторі 13 готують матковий розчин сірчистого барвника: автоматично з баку 1 у реактор дозується розчин сірчистого натру, включається пара для нагрівання розчину до температури 90—95 °С, засипають вручну порошкоподібний барвник, включається мішалка, через мірник 6 вводиться порція розчину їдкого натру і змочувача, після перемішування готового розчину протягом 1 год мішалка відключається і розчин стисненим повітрям передавлюється у видатковий бак 2.

Робочий розчин готується в баці-змішувачі 14, у який дозується концентрований розчин і вода та направляється до машин. В даний час уже розроблені способи вакуумного завантаження сипучих матеріалів у реактори. При такому завантаженні майже немає пилоутворення і підвищується продуктивність праці заготівельника фарб.

Розчин для проявлення (лужно-гідросульфітний), використовуваний при кубовому фарбуванні (за суспензійним чи лейкокислотним способами), готується в баці-реакторі

Мал.5.Схема автоматизованої станції для приготування

а - сірчистих барвників; б - лужно-гідросульфітного розчину; в - суспензії кубового барвника

циліндричної форми 15 з мішалкою. За допомогою електродів рівнеміра за заданою програмою в нього через мірник 8 дозуються розчини кам"яної солі, їдкого натру, холодної і гарячої води, після чого включається мішалка, вводяться розчини загущувача і гідросульфіту. Після перемішування протягом 15 хв розчин насосом перекачується у видатковий бак 4, а з нього подається самопливом до машини.

У реакторі 16 здійснюється приготування кубової суспензії. За заданою програмою в нього вводяться перша порція води і через мірник 10 порція змочувача, після чого включається мішалка і через цей же мірник 10 вводиться розчин диспергатору і барвника. Після перемішування протягом 15 хв мішалку виключають, розчин відстоюється 1,5 год, через мірник 9 вводиться порція оцтової кислоти і друга порція води, знову включається мішалка на 15 хв, розчин відстоюється протягом 1 год., після чого перекачується стисненим повітрям у видатковий бак 5 і з нього самопливом надходить на машину.

Розглянуті приклади дозволяють скласти схеми хімічних станцій для приготування інших барвників чи допоміжних речовин. У реакторі 16 можна приготувати лейкосполуки кубових барвників з подачею їдкого натру через мірник 11.

Станції для приготування розчинів прямих барвників

(схема й опис роботи хімічної станції).

Процес приготування розчинів складається з двох стадій. На першій стадії проводять заготівлю окремих компонентів фарбувального розчину і хімікатів.

На другій стадії шляхом дозування і змішування окремих компонентів складають за рецептурами розчини.

Централізованим порядком готують розчини барвників, що застосовуються для фарбування в найбільш розповсюджені кольори: синій, зелений, коричневий, червоний і ін. Барвники для менш розповсюджених кольорів розчиняють у виді окремих порцій у спеціальній апаратурі.

З допоміжних матеріалів на хімічній станції готують розчини кальцинованої соди, закріплювачів, оцтової кислоти, змочувача НБ, нафтолу, хромпіку, гексаметафосфату, нітриту натрію й ін.

На мал.6. приведено схему станції для приготування розчинів прямих барвників, що складається з устаткування для розчинення барвників, змочувачів, соди, закріплювачів і солі.

Установка для розчинення барвників складається з реакторів 1 ємністю по 600 л для розчинення барвників, баків 2 ємністю по 600 л для збереження розчинів барвників, баків 3 ємністю по 1000 л для приготування змішаних барвників.

Установка для приготування розчину кам"яної солі складається з прийомного баку 4 ємністю 800 л, проміжних баків 5 ємністю по 2000 л і баків 6 для відстоювання і збереження робочих розчинів солі ємністю по 2000 л. Установка для розчинення алкамону і гексаметафосфату складається з апарату 7 для розчинення ємністю 1200 л, баків 8 для збереження розчину змочувача ємністю по 600 л і баку 9 для збереження розчину гексаметафосфату.

Установка для приготування розчину кальцинованої соди і бетанафтолу складається з реактора 10, баків 14 ємністю по 600 л для збереження розчинів соди і баку 15 для збереження бетанафтолу ємністю 600 л.

Мал.6. Схема хімічної станції для приготування

розчинів прямих барвників

Установка для приготування розчину закріплювача і нітриту натрію складається з реактора 16 і баку 17 для збереження розчину закріплювача ємністю 1000 л і баку 18 для збереження розчину нітриту ємністю 600 л.

Робота на станції проводиться в такий спосіб. Після того як закінчене розчинення окремих компонентів, оператор перекачує готові розчини у відстійники відцентровими насосуми, чи вони передавлюються стисненим повітрям. Для цього йому необхідно відкрити відповідну арматуру на нагнітальних лініях.

Відцентровими насосуми перекачують розчини кам"яної солі з баків 5 у баки 6, а алкамону і гексаметафосфату - з апарату 7 у баки 8 і 9.

Стисненим повітрям перекачують готові розчини барвників, кальцинованої соди, бетанафтолу, закріплювачів, нітриту з реакторів у ємності. Розчини барвників перекачують з реакторів 1 у баки 2, розчини кальцинованої соди і бетанафтолу з реакторів 10 у баки 14 і 15, розчини закріплювачів і нітриту передавлюють з реактору 16 у баки 17 і 18.

Змішані барвники за рецептами складають у баках 3. Для цього шість баків 2 з'єднані трубопроводами з двома баками 3, а шість інших баків 2 з іншими двома баками 3.

При такому компонуванні можна роздільно готувати в кожній парі баків 5 чотири комбінації змішаних барвників.

На схемі передбачено зливання окремих барвників у змішувачі самопливом, так само як і видача у виробництво готових розчинів. Якщо висота приміщення не дозволяє так розставити ємності, перекачування розчинів з баків 2 у змішувальні баки 3 повинно проводитися примусово.

Приготування розчинів барвників ведеться в такий спосіб. У реактор 1 ємністю 600 л наливають 100 л води, вводять необхідну кількість розчину соди і змочувача НБ. Розчини соди і змочувача НБ подаються з баків для збереження через дозатори чи мірники. Засипають барвник і перемішують, додають 200 л води, пускають пару і нагрівають розчин до 75-95° при перемішуванні. Температуру регулюють автоматичним терморегулятором. Барвник розварюється протягом 50-60 хв. Повноту розчинення барвника визначають шляхом нанесення краплі розчину на фільтрувальний папір. Після цього в реактор заливають воду з таким розрахунком, щоб концентрація барвника була 25 - 40 г/л, і стисненим повітрям передавлюють розчин у бак для збереження.

Розчини алкамону, змочувача НБ, гексаметафосфату готують в установці, що складається з апарату 7 для розчинення, насосу і баків 8 і 9 для збереження. Розчин готують у такий спосіб.

У бочки розкривають дно, на бочку надягають захватний пристрій і електротельфером установлюють її в апарат для розчинення. У бак наливають воду з таким розрахунком, щоб вміст продукту в розчині становив 200 г/л, і нагрівають воду гострою парою. Для вимивання однієї бочки затрачається 60-90 хв. Готовий розчин насосом перекачують у баки для збереження.

Кальцинована сода розчиняється в установці, що складається з реактора 10 і баків 14 для збереження розчину.

Реактор 10 також використовується для приготування розчину бетанафтолу.

Розчин бетанафтолу готують у такий спосіб. У реактор 10 наливають 30 л 42%-ного розчину каустичної соди, додають 170 л води і засипають 20 кг бетанафтолу. Потім включають мішалку і вміст у реакторі нагрівають до кипіння, перемішують 15 - 20 хв. до повного розчинення бетанафтолу. Уміст реактора передавлюють у бак 15 для збереження. Концентрація розчину бетанафтолу повинна бути 100 г/л. Для розчинення бетанафтолу можна застосовувати і слабкі розчини каустику концентрацією 35-40 г/л. На 1 кг бетанафтолу потрібно 850 г 100%-ного їдкого натру.

У випадку застосування замість бетанафтолу фенилметилпиразолону розчинення останнього ведуть у такий спосіб. У реактор 10 заливають 35 л розчину соди концентрацією 200 г/л, засипають 7 кг фенилметилпиразолону і додають 200-250 л води. Вміст реактору при перемішуванні нагрівають до кипіння. Розчин з реактора 10 передавлюють у бак 15 для збереження. Розчин фенилметилпиразолону готують з розрахунку 25-30 г/л.

Для приготування розчинів закріплювачів у реактор 16 наливають 250 л води, після чого вводять 50 кг закріплювача і 1 л оцтової кислоти. Включають мішалку, і вміст реактору 16 перемішують і потім передавлюють у бак 17 для збереження. Маточні розчини закріплювачів готують концентрацією 250 г/л.

У виробництві звичайно застосовуються розчини закріплювачів концентрацією 30-50 г/л. Тому матковий розчин розбавляють у баці водою до необхідної концентрації.

ХІМІЧНІ СТАНЦІЇ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ ФАРБ ДЛЯ ВИБИВАННЯ

На хімстанції цеху вибивання передбачають устаткування для розварювання загусток виходячи з їхньої добової витрати.

Для приготування розчинів окремих компонентів фарб для вибивання передбачають реактори, відстійники і баки для збереження. Розрахунок ємностей здійснюється за тими ж формулам, що і для фарбувального цеху.

Об"єм хімічної станції цеху вибивання визначається кількістю агрегатів для вибивання, встановлених на фабриці, і середньою вальністю малюнків. Фабрика середньої потужності - на 300 тис. мтканини в добу - має у складі 10-12 агрегатів для вибивання.

Середня витрати фарби для вибивання на 100 м тканини складає 3—7 кг у залежності від грунтовитості малюнку. Частіше всього кількість фарби, що витрачається, 5 -6 кг на 100 м тканини.

Фарби для вибивання звичайно складаються із двох компонентів: барвника з усіма необхідними за рецептурою добавками і загусника.

В даний час загусники на основі крохмалів -картопляного, маїсового, кукурудзяного - успішно заміняються синтетичними: КМЦ, загусниками емульсіями «олія у воді», синтетичними загусниками. За експлуатаційними якостями синтетичні загусники виявилися цілком конкурентноздатними з харчовими крохмалями. Крім того, тривалість приготування синтетичних загусників у 1,5-2 рази менше.

Порошкоподібні загусники готують у такий спосіб.

КМЦ, наприклад, подається по монорейці в дробарку, потім, роздрібнена — у дозуючий бункер, відкіля висипається в бак з мішалкою, де перемішується в теплій воді протягом 1—1,5 год до повної готовності. Далі перекачується насосом у бак для збереження.

Другий компонент - барвник - готують так само, як у фарбувальному цеху, різниця лише в тім, що концентрації барвників для фарб для вибивання значно вищі, ніж для фарбувальних розчинів.

Що стосується змішування барвника з загусником, те цей процес здійснюють на автоматичних установках. Робота автомата для змішування і проціджування готової фарби для вибивання за заданою програмою полягає в наступному. З групи бачків, у яких зберігаються розчини барвників різних кольорів, а також загусник, машиніст автомата, натискаючи кнопку на пульті керування, подає по трубах у резервуар заздалегідь визначені порції обох компонентів. Далі здійснюється ретельне їхнє перемішування і проціджування через спеціальну насадку в цебер для подачі до машини для вибивання. Весь процес займає 1,5-2 хв.

Зазначений автомат можна використовувати тільки при роботі з холодними барвниками найбільш розповсюджених кольорів; приготування ж фарби для вибивання з інших барвників на автоматі не практикується через їх великий колористичний асортимент і значну кількість компонентів, що додаються до барвників. У цьому випадку барвники змішують із загусниками наступним, менш продуктивним способом. Готовий загусник з баків для його збереження подається (по вазі) в установку для фарб для вибивання; туди ж через мірники (по об"єму) подається барвник і всі необхідні добавки. Отримана суміш ретельно перемішується; цим же насосом готова фарба для вибивання перекачується в цебер, який подається до машини для вибивання. По шляху на машину цебер підвозиться до щіткової цідилки, де фарба для вибивання додатково протирається щітками через сито.