Конституційний статус глави держави у країнах з монархічною формою правління

Монарх є одноособовим главою держави, який отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за влас­ним правом довічно. Монарх вважається джерелом усієї державної влади, його влада юридично не походить від якоїсь іншої влади — народу або якого-небудь державного органу чи посадової особи. У монархіях все державне правління здійснюється від імені монарха. Конституційний статус глави держа­ви — це встановлена нормами консти­туції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності. Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низкою принци­пів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадо­вих осіб держави. Основоположними з таких принципів є незміню­ваність, невідповідальність і нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави держави належать недоторканність і несумісність поста з іншими посадами або видами діяльності, які тією чи тією мірою притаманні статусу інших посадових осіб орга­нів публічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципів закріплюються в конституціях безпосередньо, інші є похідними від них або випливають із конституційно закрі­плених функцій і повноважень глави держави. Незмінюваність глави держави означає неможливість усу­нення його з поста законним шляхом за життя (монарх) або до закінчення встановленого законом (конституцією) строку повно­важень (президент). Незмінюваність монарха є абсолютною — він перебуває на посту довічно. Усунення спадкового монарха з поста юридич­но, законним шляхом неможливе. Його можна тільки примусити зректися престолу, скинути або усунути фізично. Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, неза­лежно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність глави держави не слід плутати з безвідповідальністю, як це іноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і є оцінковою моральною, а не юридичною категорією. За парла­ментарних (парламентарна монархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правління юридичним оформ­ленням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти є контрасигнатура — скріплення акта глави держави підписом прем'єр-міністра та/або відповідного міністра, без якого акт не набирає юридичної сили. Формально призначення контрасигнатури полягає у тому, щоб зняти політичну і юридичну відповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд та окремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеження повно­важень глави держави і здійснення їх від імені глави держави урядом. Принцип невідповідальності глави держави включає також його недоторканність, яка означає, що він не може бути при­тягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи за­арештований. Невідповідальність монарха є абсолютною — він не відповідає навіть за кримінально карні дії. Нейтральність глави держави полягає в тому, що він, як ви­разник загальнонаціональних інтересів, має бути політично ней­тральною постаттю, стояти поза політичною боротьбою. Монарх не може належати до будь-якої політичної партії. У демократичних республіках главою держави є президент або прем'єр-міністр, а в конституційних монархіях - монарх (король, князь, цар тощо). У конституційних монархіях монарх офіційно і значною мірою формально є главою держави, оскільки реальна політична влада сконцентрована в Кабінеті міністрів і парламенті. Він є главою держави і зберігає за собою цю державну посаду як результат політичного компромісу між класом буржуазії та кла­сом феодалів і дворян в епоху буржуазних революцій, а в сучасний період монарх зберігається як політична традиція, як наслідок примирення і компромісу різних політичних сил і класів, як гарант громадянського миру, конституційного ладу та основних прав і свобод людини і громадянина. У конституційних монархіях мо­нарх іще посідає важливе місце в системі органів дер­жавної влади, після обмеження його абсолютної влади і переходу до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно до конституції й традицій монарх має низку прав стосовно до парламенту. Він має право збирати (скликати) сесії парламенту, право розпуску парламенту (найчастіше нижні па­лати), призначати членів верхніх палат, де це встановлено. Мо­нарх офіційно затверджує закони і здійснює їх публікацію. Він призначає главу уряду (Кабінету міністрів), враховуючи позиції та думки фракцій партійної більшості в парламенті або коаліції фракцій парламенту. Він є офіційним представником держави в міжнародних відносинах як глава держави. Формально вважаєть­ся верховним головнокомандувачем збройних сил. У більшості випадків ці повноваження реально здійснює уряд або відповідний міністр оборони чи закордонних справ. Наприклад, в Англії гла­вою держави є король (королева). Формально йому належать ши­рокі права, але всі вони віднесені до «силової прерогативи». Це означає, що формально або юридично монарх не позбавлений широких владних повноважень, але він здійснює свої владні пов­новаження за порадою міністрів, тобто всі акти монарха контра­сигнуються (підписуються або візуються) міністрами, які входять до Кабінету міністрів, відповідно всі міністри повинні бути і чле­нами парламенту. У Великій Британії, крім писаних конституцій­них законів, існують і неписані «фрагменти» конституції, так звані конституційні угоди, які становлять великий обсяг неписа­ної конституції. На основі таких конституційних угод (у формі звичаєвого конституційного права) здійснюється формування уряду і регламентується його основна діяльність. Монарх при­значає керівником уряду кандидатуру, яка має підтримку більшо­сті депутатів у нижній палаті парламенту. Такі конституційні угоди забезпечують функціонування державного механізму на засадах парламентарної, або конституційної, монархії. Крім того, монарх Англії призначає кандидатів у верхню палату парламенту палату лордів, і надає титул довічного лорда довіреним особам, за поданням прем'єр-міністра тощо. Отже, глава держави в конституційній монархії має офіційно широкі юридичні повноваження, але провідну роль у державному механізмі відіграє Кабінет міністрів. В Іспанії аналогічно главою держави є король, який за Конс­титуцією Іспанії визначається як символ державної єдності. Водночас політичні та юридичні права монарха обмежено. Усі нормативні акти глави держави скріплюються (ві­зуються або контрасигнуються) керівником уряду та відповідним міністром. Він не має право вето на закони. Отже, глава держави в конституційних монархіях має різний об'єм повноважень, різний політичний і юридичний статус. За­звичай глава держави управляє державою разом з парламентом і Кабінетом міністрів та відповідно несе спільну часткову відпові­дальність за реалізацію державної політики в сучасних умовах. Нині у світі налічується 38 таких держав і 42 монархічних форм державного устрою і правління.