Особливості конституційного статусу глав держави

Глава держави — це конституційний орган і водночас вища посадова особа держави, яка вважається верховним представником держави і, як правило, носієм виконавчої влади. У монархіях главою держави є монарх, у республіках — президент. Відрізняються вони правовим статусом, передусім порядком за­міщення поста глави держави і строком перебування на ньому. Монарх є одноособовим главою держави, який отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за влас­ним правом довічно. Монарх вважається джерелом усієї державної влади, його влада юридично не походить від якоїсь іншої влади — народу або якого-небудь державного органу чи посадової особи. У монархіях все державне правління здійснюється від імені монарха. На відміну від монарха президент обирається. Його влада є похідною від народу як єдиного джерела влади у державах із республіканською формою правління. В одних державах влада президента походить від народу безпосередньо — у разі обрання його шляхом загальних і прямих виборів, в інших — опосередковано — у разі обрання президента загальнонаціональною представницькою установою (парламен­том). Перебувати на посту президента одна й та сама особа може тільки визначений законом (конституцією) обмежений строк. В абсолютній більшості країн інститут глави держави пред­ставлений однією особою, але є такі країни, де функції глави держави здійснюються колегіальним органом або розподіля­ються між двома особами. У соціалістичних країнах — Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, на Кубі — немає одноособового глави держави, його функції виконує постійно діючий колегіальний орган загальнонаціональної представницької установи. При цьому окремі повноваження глави держави, які неможливо здійснювати коле­гіально, наприклад, прийняття вірчих грамот іноземних диплома­тичних представників, передаються голові колегіального органу. В усіх демократичних державах є одноособовий глава держа­ви, найважливіше призначення якого полягає у тому, щоб пред­ставляти державу в цілому й забезпечувати узгоджене функці­онування і взаємодію державних органів. Згідно з текстами конституцій глава держави або не входить до жодної гілки влади, або (що трапляється найчастіше) належить водночас до законодавчої і виконавчої гілок влади, або тільки до виконавчої, рідко — тільки до законодавчої. Конституції більшос­ті держав не містять положень про належність глави держави до тієї чи тієї гілки влади. Місце глави держави в системі поділу вла­ди визначається його функціями і повноваженнями.

Конституційний статус глави держа­ви — це встановлена нормами консти­туції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності. Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низкою принци­пів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадо­вих осіб держави. Основоположними з таких принципів є незміню­ваність, невідповідальність і нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави держави належать недоторканність і несумісність поста з іншими посадами або видами діяльності, які тією чи тією мірою притаманні статусу інших посадових осіб орга­нів публічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципів закріплюються в конституціях безпосередньо, інші є похідними від них або випливають із конституційно закрі­плених функцій і повноважень глави держави. Незмінюваність глави держави означає неможливість усу­нення його з поста законним шляхом за життя (монарх) або до закінчення встановленого законом (конституцією) строку повно­важень (президент). Якщо повноваження парламенту можуть бути припинені достроково главою держави за настання певних підстав, уряд може бути відправлений у відставку парламентом або главою держави, то повноваження самого глави держави яким-небудь державним органом не можуть бути достроково при­пинені. Незмінюваність монарха є абсолютною — він перебуває на посту довічно. Усунення спадкового монарха з поста юридич­но, законним шляхом неможливе. Його можна тільки примусити зректися престолу, скинути або усунути фізично. Незмінюваність президента не є абсолютною. Його можна усунути з поста не тіль­ки незаконним шляхом — у результаті державного перевороту, а й законним — у порядку конституційно встановленої особливої процедури — імпічменту.

Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, неза­лежно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність глави держави не слід плутати з безвідповідальністю, як це іноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і є оцінковою моральною, а не юридичною категорією. За парла­ментарних (парламентарна монархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правління юридичним оформ­ленням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти є контрасигнатура (лат. contrasignatura — міністерський підпис, від contra — проти і signo — підписую) — скріплення акта глави держави підписом прем'єр-міністра та/або відповідного міністра, без якого акт не набирає юридичної сили.

Формально призначення контрасигнатури полягає у тому, щоб зняти політичну і юридичну відповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд та окремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеження повно­важень глави держави і здійснення їх від імені глави держави урядом. У різних країнах сфера застосування контрасигнатури неоднакова. У країнах з парламентарними формами правління контрасигнуються всі, або майже всі, акти глави держави, вклю­чаючи рішення про призначення глави і членів уряду, про про­мульгацію (підписання і оприлюднення) закону, про повернення закону на повторний розгляд до парламенту і про розпуск парла­менту. У таких країнах повноваження глави держави фактично здійснюються урядом.

У країнах зі змішаною республіканською формою правління інститут контрасигнатури застосовується значно меншою мірою, більшість рішень президента в них не потребують контрасигну­вання взагалі.

Принцип невідповідальності глави держави включає також його недоторканність, яка означає, що він не може бути при­тягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи за­арештований. Невідповідальність монарха є абсолютною — він не відповідає навіть за кримінально карні дії. Якщо «король не бу­ває неправий», то президент може бути притягнений до юридичної відповідальності в порядку імпічменту у разі вчинення ним зло­чину або інших протиправних дій. Імпічмент — це конституцій­но встановлений порядок притягнення парламентом до відпові­дальності вищих посадових осіб держави (президента, міністрів, суддів вищих судів та ін.) за порушення ними законів. Стосовно президента до таких порушень зазвичай належать державна зра­да та інші тяжкі злочини.

Конституції по-різному визначають види правопорушень, за які президент може бути притягнений до відповідальності в по­рядку імпічменту. Процедура імпічменту неоднакова в різних країнах. В одних країнах порушення справи та висунення обвинувачення здій­снюється нижньою палатою парламенту, а верхня палата для її розгляду перетворюється на судову колегію (США, Бразилія). В інших країнах рішення про порушення справи приймається або обома палатами парламенту (Італія, Польща, Франція), або будь-якою з палат (ФРН, Індія). Рішення приймається кваліфікованою більшістю голосів членів палати. У США ухвалений верхньою па­латою обвинувальний висновок стосується тільки усунення пре­зидента з посади. У подальшому справа про його обвинувачення може бути розглянута звичайним судом із винесенням відповід­ного кримінального покарання. В інших країнах розгляд справи здійснюється спеціальним (Греція, Польща, Франція) або консти­туційним (Італія, Словаччина, Словенія,Угорщина, ФРН) судом.

Загалом ефективність інституту імпічменту є низькою.У парла­ментарних республіках, де діяльність президента контролюється урядом, імпічмент практично не застосовується. У республіках із президентською і змішаною формами правління загроза імпіч­менту може використовуватись як засіб тиску парламенту на пре­зидента. Випадки усунення президента з поста в порядку імпіч­менту є рідкісними. Конституції деяких держав передбачають інші, крім імпіч­менту, можливості усунення президента з поста. Так, в Австрії дострокове припинення повноважень президента можливе за результатами референдуму, що проводиться на вимогу спіль­ного засідання обох палат парламенту (Федеральних Зборів) за ініціативою нижньої палати (Національної Ради). Відхилення на референдумі ініціативи Національної Ради тягне за собою її роз­пуск. Конституційні принципи незмінюваності і невідповідальності президента, з одного боку, є важливими гарантіями його діяльнос­ті як глави держави, сприяють політичній стабільності у суспіль­стві, з іншого боку вони означають неможливість дострокового усунення законним шляхом з поста президента і такої особи, яка не виконує своїх передвиборчих обіцянок і не виправдовує довіри виборців, або за професійними чи моральними рисами виявилась недостойною цього високого поста. Відомі непоодинокі випадки, особливо у президентських республіках Латинської Америки, коли президентів, які не виправдовували довіри виборців, через недієвість конституційних засобів впливу на них виборці приму­шували йти у відставку і навіть утікати з країни масовими акція­ми протесту. Нейтральність глави держави полягає в тому, що він, як ви­разник загальнонаціональних інтересів, має бути політично ней­тральною постаттю, стояти поза політичною боротьбою. Монарх не може належати до будь-якої політичної партії. Кандидат у пре­зиденти, як правило, є представником якоїсь політичної сили (пар­тії, виборчого блоку партій, руху) і користується її підтримкою на виборах, однак у разі обрання президентом він не повинен вияв­ляти прихильність до тих чи тих політичних сил. На підтверджен­ня своєї політичної нейтральності президент на час перебування на посаді може припинити членство у політичній партії з власної ініціативи або зобов'язаний зробити це за законодавством. Ще одним принципом конституційного статусу глави держави є несумісність його поста з іншими посадами або видами діяль­ності. Принцип несумісності є характерним для багатьох посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, депутатських мандатів. Стосовно президента несумісність означає, що він не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-яку іншу посаду, займатися іншою оплачуваною чи підпри­ємницькою діяльністю.