Фінансові умови зовнішньоторговельних контрактів

Фінансові умови передбачають наступне: спосіб платежу (готівковий, авансовий, в кредит); міжнародні розрахунки та їх форми (акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок); засоби платежу (чеки, векселі, поштові і телеграфні перекази, інструкції системи SWIFT); заходи проти необґрунтованої затримки платежу та неплатежу (санкції, банківські гарантії, авалі і т.ін.).

Спосіб платежу визначає, коли здійснюється платіж за товар відносно його фактичної поставки. До основних способів платежу відносять:

· Готівковий платіж – повна або часткова оплата товару до чи проти передачі експортером товару або товаророзпоряджувальних документів у розпорядження покупця.

· Авансовий платіж передбачає виплату покупцем постачальнику обумовлених у контракті сум як частки платежів за договором до початку виконання замовлення. Аванс може бути як у грошовій, так і в товарній формі. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках від загальної вартості замовлення.

· Платіж у кредит - передбачає розрахунки на основі наданого експортером імпортерові комерційного (фірмового) кредиту. Фірмові кредити надаються у грошовій і товарній формах. При наданні кредиту в грошовій формі в контракті детально оговорюється його умови: вартість кредиту, термін погашення кредиту, ін. Надання кредиту в товарній формі здійснюється шляхом відстрочки або розстрочки платежу.

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язання­ми, які з'являються при здійсненні зовнішньо-економічної діяль­ності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю то­варами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являють­ся експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних об­ставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країна­ми; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне зако­нодавство; міжнародні торгові правила і звичаї, стан платіжних балансів та ін. В зв’язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, міжнародні розрахун­ки регулюються не тільки національними нормативними і законо­давчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями (Єдиний вексельний за­кон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 p., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів).

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає ди­наміка валютних курсів, а з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн.

По-третє, особливістю міжнародних розрахунків яв­ляється й те, що часто держава використовує певні валютні обмеження, які являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінно­стями.

По-четверте, міжнародні розрахунки носять документарний характер, тобто платежі здійснюються тільки проти пред'явлення належним чином оформлених комерційних або фінансових документів.

При здійсненні зовнішньоторгових операцій дуже важливий пра­вильний вибір форми розрахунків, оскільки це дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризики, пов’язані з невиконанням протилежною стороною своїх зобов’язань за угодою.

Форми розрахунків — це урегульовані законодавством країн-учасниць розрахунків способи виконання через банк гро­шових зобов'язань підприємств. Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: інка­со, акредитив, банківський переказ (авансовий платіж) і відкритий рахунок.

Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322).

Інкасо — це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахунко­вих документів належні експортеру кошти від платника за відванта­женні на його адресу товари або за надані йому послуги і зарахо­вує ці кошти на його рахунок в банку. Основний документ — інкасове доручення, що виходить від експортера. В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахун­ках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіри­тель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент).

Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів, не супроводжене ко­мерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.) Документальне інкасо — це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів. Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зобов'язання банку одержати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру. Інкасова форма розрахунків здійснюється по такій схемі (рис. 6.1)

Банк імпортера, (інкасуючий, представляючий)

Банк експортера (банк-ремітент)

6

3

7 2 4 5

Експортер (довіритель)

Імпортер (платник)

1

1. Експортер відвантажує товар на адресу імпортера у відповідності до умов договору.
2. Експортер направляє своєму банку пакет товаросупроводжуючих документів та інкасове доручення.
3. Банк експортера, перевіривши відповідність наданих доку­ментів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх ра­зом з інкасовим дорученням банку імпортера.
4. Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру.
5. Банк імпортера одержує платіж від імпортера.
6. Сума платежу переводиться банком покупця банку про­давця.
7. Банк експортера зараховує гроші на рахунок експортера.

Рис. 6.1 – Схема інкасової форми платежу

Інкасові операції порівняно прості і недорогі для контрагентів. Ра­зом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують пе­реваги в розрахунках по експорту: розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що затримує обо­ротність коштів експортера.

Недоліки інкасо для експортера: затримки в отриманні платежів від 2 тижнів до 1 місяця; немає гарантій платежу за випадку неплатоспроможності імпортера або його відмови прийняти товар. Нейтралізувати ці вади можна: застосовуючи телеграфне “інкасо”; вимагаючи банківської гарантії платежу.

Акредитивна форма розрахунків. В міжнародній торговій і банківській практиці використо­вуються єдині стандартизовані процедури і правила використан­ня документальних акредитивів. Ці процедури були сформульо­вані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих пра­вилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично пере­глядаються. В даний час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500).

Акредитив являє собою письмове зобов’язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти на­бору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву. Головний документ — акредитивне доручення, що виходить від імпортера та містить: суму, строк дії акредитива, вид акредитива, інструкція банку про умови виплати коштів з акредитива.

В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк). Документальний акредитив здійснюється за такою схемою (рис. 6.2.)

7

9 6 4 2 10 11

Імпортер

Експортер (беиефіціар)

1

1. Експортер відправляє імпортеру товару факс про го­товність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив.
2. Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи за кордоном.
3. Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття ак­редитива і відправляє акредитивний лист, в якому доклад­но викладені умови акредитива.
4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива.
5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору.
6. Продавець передає виконуючому акредитив банку товаросупроводжуючі документи.
7. Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку імпортера.
8. Банк імпортера теж перевіряє документи і тоді перера­ховує відповідну суму валюти на кореспондентський ра­хунок виконуючого банку.
9. Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара.
10. Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі доку­менти разом з акредитивним листом імпортеру.
11. Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку наказодавця по акредитиву.

Рис. 6.2 - Схема акредитивної форми платежу

При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акреди­тива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Види акредитивів визначаються по таких ознаках:

1) у залежності від ступеня відповідальності банку:

· відкличні — які можуть бути відкликані імпортером достроково;

· безвідкличні — які не можуть бути відкликані достроково без згоди всіх сторін угоди. Безвідкличні акредитиви бувають: а) підтверджені — ті, котрі підтверджуються додатково банком експортера, тобто гарантовані двома банками; б) непідтверджені — ті, котрі гарантовані лише банком імпортера.

2) у залежності від використання засобів з акредитива:

· подільні — відкриваються на єдину суму, але оплата проводиться частинами;

· неподільні — акредитив відкривається на єдину суму і стягується єдиною сумою;

· трансферабельні - надають право експортерові уступити можливістю використання засобів з акредитива третій особі (у рамках терміну дії акредитива і суми акредитива). Використовуються, якщо експортер виступає як посередник або постачання товару проводиться багатьма постачальниками.

· револьверні — відкриваються на всю суму, але стягуються частинами з одночасним відновленням умов для нового стягнення наступними частинами, поки не будуть стягнені усі суму. Використовуються при рівномірних періодичних постачаннях.

Переваги акредитивної операції для експортера: швидкість отримання коштів; гарантованість отримання коштів. Недоліки для імпортера: заморожування грошових коштів на рахунку під строк дії акредитива; висока вартість комісійних банку.

Банківський переказ – імпортер дає доручення своєму банку провести платіж на користь експортера з його валютного рахунку. Головний документ — платіжне доручення, що виходить від імпортера.

Оскільки банківські перекази не супроводжуються комерційними документами та містять максимальний ризик неплатежу або непоставки товару, то в зовнішній торгівлі практично не використовуються, за винятком доплат, авансів, перерахунків, штрафних санкцій. Ця форма оплати найдешевша.

Найбільш розповсюдженою формою банківського переказу є авансовий платіж. Аванс — це грошова сума чи майно­ва цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження това­ру в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировин­них матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виго­товлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі пе­редбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках: 1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покуп­ця; 2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні по­купця нестабільна; 3) при постачанні дорогого обладнання; 4) при поставці товарів стратегічного призначення; 5) при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети аван­су, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлен­ня. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в договорі. Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше — імпортеру.

При розрахунках по відкритому ра­хунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної забор­гованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованість в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Ос­танній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі переведення. Особливості даної форми розрахунків: 1) передбачає ведення контрагентами великого обсягу робо­ти; 2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв’язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди; 3) рух товару передує руху валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди. Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого то­вару, а відсотки за користування кредитом не знімаються. Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк. Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів).

На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, нестачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій формі.