художній. 2 страница

Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальна класифікація термінів.

Термін – це слово, або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь знань має свою термінологію.

Термінологія – сукупність термінв певної галузі, наука, що вивчає терміни.

Основні ознаки терміна:

- системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення;

- точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає;

- прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми;

- наявність дефініції – наявність означення, яке чітко окреслює його значення.

Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фон. Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на:

1. Загальнонаукові – вживаються майже в усіх галузевих термінологіях.

2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях.

3. Вузькоспеціалізовані терміни – слова, словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі.

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб'єктивно-оціночних відтінків. Діловому стилю притаманна термінологія, яка утво­рюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утво­рюється за допомогою власних слів та частин іншомовних ибо із запозичених складників (фотокамера, фототелетайп) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні. Нестандартні терміни в справочинстві не бажані, бо вони засмічують й ускладнюють складання та функціонування ділових паперів.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медич­ні — вживаються у медицині, технологічні — в техніці і т. д.

Особливості походження економічної термінології.

Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки. Серед економічно-правових термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія. Латинських запозичень на позначення економічно-правових понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. «Словник іншомовних слів» фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація та ін.

Після того, як Україна здобула незалежність і українська мова отримала статус державної, у 1990 році почався новий етап у становленні економічної термінології, основними напрямками розвитку якого є:

1) архаїзація та поновлення частини економічного словника. Цей процес пов’язаний передусім зі зникненням реалій та понять радянської епохи (стахановець, суботник, п’ятирічка). Почали вживатися терміни, вилучені в попередній період з ідеологічних міркувань (пільговик, урядовець, благодійник, благодійність). Близькими до них є переорієнтовані терміни, тобто ті, які раніше позначали зарубіжну або дореволюційну дійсність, а тепер починають використовуватися для номінування економічних реалій в Україні кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст. Цей процес пов’язаний насамперед з появою ринкової економіки та зміною ідеологічних орієнтацій (бізнес, бізнесмен, мер).;

2)інтенсивне запозичення термінів, особливо з американського варіанту англійської мови (менеджер, спонсор, рекетир).;

3) вилучення з термінології зросійщених форм, штучно нав’язаних у попередній період (страховка, імущий, малоімущий).;

4) творення нових слів за допомогою власних україномовних ресурсів (завідувач, страхувач, посадовець, рекетирство, спонсорство, елітарність, корумпованість).

Pізновидu способу творення економічних термінів:

1. Спеціалізація, або звуження значення загальновживаних слів: біржова гра, валютні цінності, цінова дискримінація.

2. Метафоричне перенесення: вічнозелений кредит, заморожування заробітної платні, парасолька цін.

3. Метонімічне перенесення: вексельний портфель, споживчий кошик.

4. Ретермінологізація (запозичення з іншої термінологічної системи): податковий імунітет, фінансові санкції.

Тематично в економічній термінології виокремлюються групи слів, пов’язані з фінансовою, соціальною та іншими сферами економічного життя. Розглянемо основні тематичні групи соціально-економічних термінів:

1. Група назв суб’єктів економічного життя, яка включає декілька підгруп, а саме:

назви осіб, що відрізняються за ознаками класовості (інтелігент, еліта, декласант, аристократ);

назви осіб, що відрізняються місцем в ієрархічній структурі управління, професійними якостями;

назви осіб за професіями (начальник, керівник, підлеглий, бюрократ та ін.);

назви осіб, які відрізняються статусом зайнятості в секторах економіки (робітники, безробітні, сумісник, погодинник);

назви осіб, що відрізняються за рівнем грошових виплат і безплатних (пільгових) послуг, одержуваних із суспільних фондів споживання (пенсіонер, пільговик, інвалід, ветеран);

назви осіб, які належать до «тіньової» економіки та отримують нелегальні доходи (рекетир, вимагач, мафіозі);

назви установ, організацій, які беруть участь у соціально-економічних процесах, та їхніх відділів (центр роботи з інвалідами, центр зайнятості, пенсійний фонд, профспілка).

2. Назви об’єктів соціально-економічного життя, яка також охоплює ряд дрібніших тематичних об’єднань, зокрема:

назви документів (перепис, службовий паспорт);

назви властивостей (привілейованість, заможність, декласованість);

назви наук, наукових напрямків, теорій, галузей, концепцій (соціально орієнтована економіка, соціальна політика);

назви на позначення розрахункових понять, а також понять, пов’язаних зі сферою грошового чи матеріального стимулювання суб’єктів господарських відносин (гонорар, премія, пенсія, пільги);

назви на позначення інших соціально-економічних понять та реалій (фах, мотив праці, гарантія зайнятості).

3. Назви процесів та дій, що пов’язані з економічним життям (відрахування, збагачення, керування, стимулювання праці, професійна адаптація).

Крім того, у термінологічному полі соціальної економіки функціонують терміни різних галузей знань. Основу цього термінополя становлять терміни соціальної економіки (їх небагато): соціальна ринкова економіка, соціально-економічний інститут, соціально-економічна функція (держави), соціально-трансфертна функція (держави), соціальний порядок, економічний порядок, конкурентний порядок, соціально-економічні відносини, соціальна технологія, соціальна ефективність тощо. З точки зору значень у структурі цих термінів ключовими є поняття «соціальний» та «економіка». Периферію цього термінополя складають слова, пов’язані з соціальною економікою лише диференційними поняттями. До них зокрема належать терміни загальнонаукові (структура, функції, процес), філософські (метод пізнання, діалектика), економічні (виробництво, обмін, розподіл), юридичні (повноваження, порушник), фізичні (об’єм, тиск), математичні (математична модель, коефіцієнт), загальносоціологічні (соціальна структура, соціальна роль), економіко-соціологічні (споживацька поведінка, підприємництво), соціально-психологічні (колектив, особистість) тощо. Велика кількість запозичених термінів – своєрідна риса соціально-економічної термінології. Цей факт пояснюємо тим, що соціальна економіка почала формуватися в умовах, коли система суспільних наук вже існувала впродовж тривалого часу. Але в межах термінологічної системи соціальної економіки зміст та інтерпретація більшості запозичених термінів змінилися.

Використання канцеляризмів, мовних штампів і кліше в сучасних офіційно-ділових текстах.

Для лексики текстів офіційного стилю харак­терно використання експресивно не забарвлених слів, стандартизованих виразів, штампів, канцеляризмів, абревіатур. Характерною рисою офіційно-ділового стилю є наявність в нім багато чисельних мовних стандартів – кліше. Якщо в інших стилях шаблонні звороти незрідка виступають як стилістичний недолік, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як сповна природна його приналежність. Багато видів ділових документів мають загальноприйняті форми викладу і розташування матеріалу, а це, поза сумнівом, полегшує і спрощує користування ними. Не випадково в тих або інших випадках ділової практики використовуються готові бланки, які потрібно лише заповнювати. Навіть конверти прийнято надписувати в певному порядку. При використанні офіційно-ділового стилю недопустимою вважається полісемія, тобто багатозначність, метафоричне використання слів, вживання слів в переносних значеннях. Діловій мові властиві безособовість і відсутність оцінки.

Традиційно (доречно) використовуються в офіційно-діловому стилі

канцеляризми – слова, стійкі словосполучення, конструкції, що є специфічною одиницею канцелярського підстилю: належить зробити (повідомити, з’явитися), факт засвідчується, повідомлення про одержання.

Канцеляризми –слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад: восени й узимку – в осінньо-зимовий період, хвилюватися – переживати стан занепокоєння, зголодніти – відчувати потребу в харчуванні.

Штамп – прийнятий загальновизнаний зразок, що його сліпо наслідують.

Мовний штамп – це зворот, що багаторазово механічно повторюється без

творчого осмислення. Не має ні інформативної, ні експресивної цінності: взятии до відома, з метою обговорення.

У писемному діловому мовленні швидка відтворюваність, автоматизм,

мовна економність штампів полегшують комунікативний процес

Мовне кліше – це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в

текстах офіційно-ділового стилю: з метою підвищення якості продукції.

Наукова комунікація як складова фахової діяльності.

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації.

Наукова комунікація (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами. У процесі НК виділяють 5 основних елементів:

1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).

2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).

3) канал (спосіб передачі наукової інформації).

4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).

5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.

Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.

Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, вищі навчальні заклади, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наук. результатів.

Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є екон. часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.

Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі.

Кодифікація і стандартизація термінів (термінологічні словники- довідники та ін.).

Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовольняти потреби у спілкування фахівців в тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання..
Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів нкраїни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.

Енциклопедично -довідкові словники подають пояснення науко вих понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і по дають йог о тлумачення.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Сьогодні в Україні стандартизація термінологі ї стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи:

а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в ) загальнонаукові (загальнотехнічні ); станд артизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відпо відних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову:

— назва поняття українською мовою;

— скорочена форма терміна;

— недозволений (не рекомендован ий) синонім;

— родове поняття;

— видове поняття;

— еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

— дефініція (означення);

— формула або схема.

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна, завдання – передання інформації. Загальні ознаки наукового стилю – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість.

Особливості науково го тек сту:

- відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези,орієнтує на нове знання;

- має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів;

- текст не ґрунтується на обр азі, не активізує почуттєвий світ, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

- його призначення обґрунтувати, довести істину. Н аукові дослідження здійс нюються з метою одержання наукового результату.

Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукової діяльності та зафіксоване на носіях інформації у формі наукового звіту, наукової прац і, наукової доповіді, наукового відкриття тощо.

План –це короткий перелік проблем, досліджува них у науковому текстіслідна), бакалаврська, дипломна робота (дипломний проект) – професійно орієнтоване дослідження, може мати теоретично-практичний характер для виявлення фахових навиків і вмінь, здобутих під час навчання. Магістерська роботи (дисертація) – випускна кваліфікаційна робота наукового змісту.

Аналітична записка, науковий звіт – підсумок науково-дослідної роботи з обраної проблематики; одна із форм – науковий звіт до дипломної чи магістерської робіт.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань.

Наукова монографія - це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або кільком авторам (колективна монографія). Найчастіше монографія існує у вигляді книги обсягом від 6 др. арк. (тобто від 240 тис. зн.).

Рецензія. Важливим жанром наукової комунікації виступає рецензія. Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінку певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Відгук - стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). Особливість відгуку, як правило, наукового керівника чи консультанта, полягає у підтвердженні готовності виконаної роботи до захисту, зосередженні уваги на найважливіших моментах та якості дослідження. Обсяг відгуку невеликий – 1–3 сторінки (3–5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

Навчально-методичні видання:

- підручники - подається систематизований виклад дисципліни або її розділу чи частини, що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджено.

- посібники - призначений для опанування певної навчальної дисципліни та допомоги в практичній діяльності.

- навчально-методичні збірники - видання, що містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру, викладені у зручній для вивчення і викладання формі.

- вказівки,

- матеріали,

- хрестоматії - навчальне видання літературно-художніх, історичних, політичних та інших творів чи уривків із них, які є об’єктом вивчення

Дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.), анотація до автореферату.

Особливості наукового мовлення. Поняття про науковий етикет.

Морфологічні особливості наукового стилю

Морфологічні особливості наукового стилю української мови полягають у деякій обмеженості використовуваних граматичних форм і частої повторюваності деяких частин мови. Так, у мові науки переважають іменники і прикметники. До того ж переважають іменники, що означають неістоти, збільшується використання слів середнього роду і форм однини; серед відмінкових форм перше місце посідає родовий відмінок. Службові частини мови в науковому стилі поповнюються за рахунок самостійних частин мови, перш за все іменників. Наприклад, у значенні прийменників уживаються в міру, в силу, за певних обставин, у разі потреби, у випадку, згідно з, у значенні, у процесі, внаслідок, у результаті, за допомогою чого, за рахунок, у вигляді, на підставі, шляхом чого, методом, через що, яким чином тощо.

Багато іменників, які не мають у загальнолітературній мові форм множини, у науково-технічному контексті набувають їх. Це насамперед іменники речовинні (масла, нафти, мармури, бетони, солі, кварци, граніти) і абстраговані іменники (вологості, місткості, потужності, тощо).

Нормою є вживання в науковому мовленні сполучень з іменниками у знахідному відмінку з прийменником (вагою у 70 кг, відстань у 5 км), інколи без нього (прискорення 0,5 м/сек, швидкість 5 м на секунду, довжина 20 м).

Синтаксичні особливості наукового мовлення

Одним із найбільш поширених типів речення в науковій мовленні є речення із складеним іменним присудком, іменна частина якого виражається:

– іменником у називному або орудному відмінках (Швидкість також є векторна величина. Знаходження рівнодіючої кількох сил називається складанням сил);

– повною формою прикметника (Деформації стиснення і розтягування є пружними у всіх станах тіл);

– прикметником у формі ступеня порівняння (Робота тим більша, чим більша прикладена сила і чим значніше переміщення тіла);

– зворотньою формою дієслова (Термін „біотип” застосовується до певних ліній і сортів вищих рослин).

Оскільки часто вживаються речення з іменним присудком, то відповідно маємо в науковому стилі велику кількість дієслів-зв’язок: бути, є, називатися, становитися, робитися, здаватися, мати, залишатися, володіти, визнаватися, відрізнятися, розпізнаватися, характеризуватися, складатися, тощо.

Характерною особливістю наукового стилю мовлення є досить часте вживання сполучення „ дієслово + іменник ” замість синонімічного дієслова: піддавати впливові, чинити опір, піддаватися окисленню, піддаватися вивітрюванню (а не опиратися, окислюватися,вивітрюватися). Наприклад: При вивітрюванні всі сульфіди піддаються окисленню.

Для наукового стилю мовлення, більш ніж для інших стилів, характерна значна кількість неозначенно особових речень (без підмета), наприклад: У залежності від агрегатного стану розподіленої речовини суміш поділяють на суспензії та емульсії. Інколи при розгляді руху тіл можна нехтувати їхніми розмірами.

Часті також безособові речення: Вивчення не можна вести у відриві від умов. Після цього залишається знайти фронтальну проекцію точки перетину.

Замість підрядних речень у науковому мовленні часто вживають прийменниково-відмінкові сполучення. Наприклад, при підвищенні температури замість коли (якщо) температура підвищується; у результаті процесів вивітрювання замість у результаті того, що відбуваються процеси вивітрювання; із збільшенням обсягу замість по мірі того, як обсяг збільшується тощо.

Вживаються також дієприкметникові і дієприслівникові звороти, наприклад: Багато цінних відомостей про обмін речовин отримано методом гістоавторадіографії, заснованому на виявленні фотографічним способом радіоактивних ізотопів, уведених у тіло тварини.

Обов’язковим елементом наукової роботи є огляд джерел, за допомогою яких з’ясовується стан розробки порушеної проблеми й підтверджується необхідність подальшого її розроблення. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору дослідник наводить цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного висловлювання може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладанні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо це знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;