Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Тема 9. Держава і право франків. Значна частина західноєвропейської території ще задовго до нашої ери і на початку нашої була населена численними германськими племенами



Значна частина західноєвропейської території ще задовго до нашої ери і на початку нашої була населена численними германськими племенами, які знаходились на стадії первіснообщинного ладу – готів (ост- і вестготів), франків, бургундів, аламанів, англів, саксів, тевтонів, вандалів і ін. Кожне з них, у свою чергу ділилось на дрібніші племена, ті – на роди і сім’ї.

Основним заняття населення спочатку було скотарство, мисливство, рибальство, згодом – землеробство.

Родова община у міру розкладу родоплемінних відносин перетворювались у сусідсько-територіальну, названу маркою.

Серед германців спочатку існував один суспільний поділ – на вільних і невільних (рабів). Рабами ставали військовополонені і діти, народжені від батьків-рабів, іноді – боржники.

У деяких племен відомою була й категорія напіввільних. До них належало населення племен, які добровільно піддались сильнішим племенам.

Повноту прав мали тільки вільні. На них лежав обов’язок брати участь в народних зборах тощо. Але згодом і серед вільних починається майнова й політично-правова диференціація. Виділяється спочатку родоплемінна, а далі майнова знать, особи заможні й впливові. Знать, крім більших і кращих земель, мала право мати свою військову дружину.

На рубежі до нашої і нашої ери у германців виникли племінні державні утворення, які римські історики називають civitates. Кожне civis поділялось на певну кількість округів – “земель” або пагів (pagus), які охоплювали по кілька поселень.

Найвищим органом влади в цих державних утвореннях були народні збори, до участі у яких допускались вільні громадяни чоловічої статі, повнолітні (військова демократія). Вони вирішували усі найважливіші питання війни і миру, важливі спірні справи, судили тяжкі злочини (зрада громади, вбивство і т.п.), приймали до складу общини, обирали вождя, а подекуди й короля (деякі з цих державних утворень були монархіями).

Існувала, для вирішення менш важливих справ, рада старійшин (principes). Вона попередньо обговорювала справи, які виносились на народні збори, готувала “проект рішення” останніх.

На народних зборах обирали короля, зазвичай із знатного роду, переважно одного і того ж, по спадковості.

Судочинство, крім народних зборів, здійснювали старійшини, а також спеціально вибрані на народних зборах громадські судді, які їздили на місця, по округах.

Завоювання римлянами Галії у ІІ – І ст. до н.е. наблизило їх до інших величезних територій у Центральній Європі, де проживали якраз численні германські племена. Римлянам не вдалось їх підкорити і включити до складу своєї світової, за розмірами, держави. Вони змушені були вивести свої легіони назад за Рейн, який став кордоном між Римською державою і германцями. Оскільки землі вздовж Рейну на римській території були заселені рідко, то вже з І ст. н.е. на них починали проникати і селитися різні германські племена – франки, готи, бургунди і ін. Римляни, спочатку проганяли їх, а згодом дозволили і уклали відповідні договори.

У ІV-V ст. германці таким чином зайняли не тільки прирейнські землі, але й проникли далеко вглиб Галлії.

Особливості виникнення держави у франків. Держава франків у своєму розвитку пройшла два основні періоди, в залежності від того, яка правляча династія стояла при владі:

1) з кінця V ст. – до середини VІІ ст. – монархія Меровінгів;

2) з VІІІ – до середини ІХ ст. – монархія Каролінгів.

Утворення держави франків безпосередньо пов‘язане із занепадом та розпадом Західно-Римської імперії, а падіння імперії, у свою чергу, поєднане з процесом, який отримав назву в історії людства “великого переселення народів”.

Франки жили на правому березі нижньої течії р. Рейну і біля побережжя Північного моря. Вони поділялись на дві групи. Племена, які займали землі біля побережжя Північного моря, називалися салічними (кельт. sal – море, тобто приморські) франками, а племена, розміщені біля р. Рейн, – рипуарськими.

Наприкінці V ст. салічні франки, підкоривши рипуарських і декілька інших германських племен, а також скориставшись розпадом Римської імперії в 486 р., захопили всю Галію. Очолювали франкські володіння вожді колишніх племен. З-поміж вождів франків цього періоду був відомим легендарний Меровей, від імені котрого започаткувалася назва королівського роду Меровінгів. Франську державу започаткував Хлодвіг І (з роду Меровінгів). Він особливо дбав про те, щоб усунути від влади дрібних князів і утворити єдину та сильну германську державу. Після смерті Хлодвіга правили його сини.

В подальший період влада династії Меровінгів ще більше занепадає. З 639 р. у франків почали появлятися “ліниві королі”, які хоч і очолювали державу, але замість них реально правили державою їх майордоми. Тому вже з середини VІІ ст. верховна влада в королівстві фактично опинилась у майордомів.

Майордом Карл Мартелла (715-741 рр.) прийняв владу, коли держава перебувала на межі розпаду. В 741 р. майордомом став син Карла Мартелла – Піпін Короткий. Він усунув з престолу останнього Меровінга і заснував нову королівську династію Каролінгів. В 751 р. на зборах світської та духовної знаті Піпін був проголошений королем.

Найбільшого розквіту держава франків досягла при синові Піпіна Карлі Великому (768-814 рр.). У 800 р. Папа Римський Лев ІІІ, намагаючись поширити владу Римської Церкви, коронував його імператорською короною.

Однак імперія Карла Великого вже довго не проіснувала, оскільки: 1) охоплювала великі території, на яких проживали народи, які належали до різних племен, володіли різними мовами, вели власну незалежну економіку та ін. (вони розвивалися окремо); 2) відбуваються суперечки між правителем і крупними феодалами; 3) боротьба підкорених народів за самостійність; 4) VІІІ-поч. ІХ ст. набіги норманів.

Після смерті Людовика Благочестивого між його трьома синами розпочалася міжусобна війна за владу, що завершилась 843 р. підписанням Верденського договору.

Суспільний лад. У V-VI ст. у франків зберігались общинні родові відносини. Община називалась «марка». Соціальну диференціацію прискорили завоювання Галії. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. Франки розселялися на нові території сільськими общинами – марками. Марка вважалась власником всієї землі общини. В VІ ст. зароджується приватна власність у формі аллода – земельна ділянка вільних франків, яка передавалася у спадок.

Все франко-римське населення поділялося на соціальні групи: до найнижчої групи населення відносилися раби (серви), колони та вільновідпущені. Групу напіввільного населення становили літи. Вони особисто і частково матеріально залежали від вільних осіб, однак лит міг бути відпущений на волю, а також володів обмеженою правоздатністю в суді. До вільного населення належали вільні франки.





Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 1325 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.007 с)...