Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів (екклесія), ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів

У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність.

Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта.

Спарта. На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння.

У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Ця область була вже заселена. За Гомером (“Ілліада”), її займали 12 ахейських громад. Однією з них була Спарта на чолі з “царем” Менелаєм.

Маленька Лаконіка була тісною для нової громади (300 кв. км). В VI ст. до н. е. дорійські племена підкорили собі Мессенію (боротьба тривала кілька сторіч – з VIII ст. до н. е. по VI ст. до н. е.), її землі стали спільною власністю переможців, а населення перетворене на державних рабів-ілотів. Для того, щоб утвердити і зберегти своє панування над корінними мешканцями Мессенії, дорійці були змушені об’єднатися з 12 ахейськими общинами. З того часу спільну спартанську общину очолювали 2 царі – дорійський і ахейський. Невелика група повноправних громадян-спартіатів експлуатувала величезну кількість поневолених ілотів. Це звісно вимагало створення сильної воєнної організації.

Захоплену землю спартіати розділили на спадкові ділянки (клери), які оброблялися ілотами. Спартіат не міг продати, закласти чи здати в оренду свій клер. Ілоти, що обробляли цю землю, сплачували податок (половину отриманого врожаю), який йшов на утримання спартіата. Обов’язком останнього була військова справа, а весь вільний час зайнятий полюванням, гімнастикою, хороводами. Чисельність спартіатів разом з сім’ями не перевищувала 10 відсотків від загальної кількості населення.

Основи такого ладу у Спарті заклав ще легендарний законодавець Лікург (ІХ-УІІІ ст. до н. е.). Саме йому приписується поділ території Лаконіки (первісного ядра майбутньої держави, площею усього в 300 кв. км) на 39 тис. ділянок-клерів, введення залізних грошей (для запобігання хабарництву, навіть незначні суми доводилося перевозити волами), розробка законів проти розкоші (дах мав зводитися лише сокирою, двері – пилкою, без оздоб і прикрас).

Образ життя спартанців від народження до смерті жорстко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і виховання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника.

Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побиттю з боку жінок.

Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава.

Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину.

Військова справа була основним заняттям громадян. Спартіатам заборонялося займатися ремеслом, торгівлею, фінансово-кредитними операціями.

На чолі вільної общини, як уже згадувалося, стояли два царі – дорійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний – вищі жреці. Влада царів була спадковою.

Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася колегія ефорів(спостерігачів) з 5 чол. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори (апелу), вели переговори з іноземними послами. Старший ефор – епонім давав своє ім’я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступниками.