Стаття 33. Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період

Стаття 33. Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період

1. Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.

2. Національний банк України до 15 березня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України прогнозні монетарні показники на наступний рік та до 1 квітня року, що передує плановому, - проект кошторису доходів та витрат Національного банку України на наступний рік, які використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет України.

3. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

4. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення щодо:

1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівня безробіття);

2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту) державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу, встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;

3) пріоритетних завдань податкової політики;

4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм;

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;

6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Розгляд і виконання фінансових планів у всієї їхньої сукупності визначають зміст фінансового планування, а формування і виконання державного бюджету - зміст бюджетного планування. І фінансове, і бюджетне планування здійснюється органічно й одночасно, у єдиному плановому процесі, у якому першість належить бюджетному плануванню. Водночас і фінансове, і бюджетне планування є невід'ємною складовою частиною державного планування.

До складу єдиної системи фінансових планів України входять:

§ Державний бюджет України.

§ Місцеві бюджети.

§ Бюджети соціального страхування і соціального забезпечення населення.

§ Пенсійний фонд.

§ Баланси прибутків і витрат державних, приватних, комерційних, спільних підприємств і організацій.

§ Фінансові плани громадських організацій.

§ Кошториси установ невиробничої сфери.

§ Фінансові плани державного і приватного майнового й особистого страхування.

§ Фінансові плани підприємств і організацій зовнішньо пов'язані з бюджетом через податкову систему.

Задачами фінансового планування є:

1. Встановлення оптимальних пропорцій між централізованими і децентралізованими фінансами.

2. Визначення обсягів і джерела фінансових ресурсів у розрізі галузей, окремих підприємств і об'єднань.

3. Раціональний розподіл фінансових ресурсів між: виробничою і невиробничою сферою, галузями економіки, економічними регіонами країни.

4. Стимулювання найбільше ефективного використання коштів.

5. Концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках економічного розвитку.

6. Активний вплив фінансів на формування раціональної структури виробництва з урахуванням його соціальної спрямованості.

Завдання, принципи та методи бюджетного планування

Завдання бюджетного планування:

• забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;
• виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;
• ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бю­джетні видатки;
• сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;
• забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;
• утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;
• передбачити в системі здіснення бюджетних платежів мож­ливість прозорого бюджетного контролю.

Принципи бюджетного планування:

• наукова обгрунтованість;

• оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат;

• центральне місце бюджетного планування в системі фінансо­вого планування;

• органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бю­джетними планами;

• директивний характер бюджетних виплат;

• єдність загальнодержавного та місцевихбюджетів;

• наявність відповідних бюджетних резервів;

• демократичність.

Методи планування показників бюджету:

§ метод прямого фінансового розрахунку;

§ балансовий;

§ нормативний;

§ аналітичний;

§ метод економіко-математичного моделювання.

Метод прямого фінансового розрахунку передбачає обчислення показників в бюджеті виходячи із реальних потреб і показників у розрізі окре­мих статей доходів і видатків по кожному підприємству, органі­зації, установі, громадянину. По кожному виду доходів або видатків визначають вихідну базову величину за період, що передує плановому, а потім ураховуючи фактори, які вплинуть на показник в періоді, що планується, розраховують його рівень.

Балансовий метод досягає узгодження показників бюд­жету з показниками загальної величини фінансових ресур­сів у народному господарстві, доходів і видатків населення, з фінансовими планами міністерств, відомств і різних гос­подарських суб'єктів.

Нормативний метод заснований на використанні норм та нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і узагальнюючих показників.

Аналітичний метод передбачає обчислення планових показ­ників на основі визначення впливу на них різноманітних чинни­ків, засновується на моделюванні бюджетних показників.

Метод економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.

3. Бюджетне планування на державному рівні.

Бюджетне планування на загальнодержавному рівні здійснюєть­ся у два етапи — зведене й адресне.

На першому етапі, який називається зведеним бюджетним пла­нуванням, визначаються основні напрями організації роботи та за­соби мобілізації бюджетних ресурсів, здійснюється взаємоузгоджен­ня основних макроекономічних показників. На цьому етапі здійснюються комплексні економічні розрахунки за показниками валового внутрішнього продукту, національного до­ходу, визначається рівень бюджетних надходжень, мінімальний рівень соціальних потреб тощо.

На другому етапі проводиться адресне бюджетне планування, яке має на меті встановити конкретні зв'язки з іншими фінансовими планами держави.

Мінімально необхідні видатки обчислюються за єдиними або гру­повими мінімальними соціальними й фінансовими нормами та нор­мативами, установленими вищими нормами виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних адмініст­ративно-територіальних одиниць.

Для повного врахування всіх фінансових ресурсів, а також визна­чення середньої фінансової забезпеченості Автономної Республіки Крим, адміністративно - територіальних одиниць відповідний вико­навчий орган влади складає територіальний зведений баланс фінан­сових ресурсів, дані якого можуть бути враховані при визначенні розмірів міжбюджетних трансфертів.

Кабінет Міністрів України організовує доведення до відома вико­навчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя таких показників:

• проектних нормативів (відсотків) відрахувань від регулюючих доходів та сум контингентів цих доходів;
• розмірів дотацій та субвенцій, які передбачається надати з Дер­жавного бюджету України, та їх цільового призначення;
• переліку видатків, які передбачається передати з Державного бюджету України на фінансування з бюджетів Автономної Респуб­ліки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Аналогічні показники доводять виконавчі органи влади вищого рівня безпосередньо до рад народних депутатів та їх виконавчих органів влади нижчого рівня у строки, які б забезпечували затвер­дження бюджетів до початку бюджетного року.

Вивчаючи проблему бюджетного процесу, студентам слід також зосередити увагу на освоєнні процедури складання, розгляду, прийняття та виконання Державного бюджету, що є в Україні досить складною і тривалою, а тому заслуговує на досить детальне вивчення. У Бюджетному кодексі України ця процедура визначена у розділі ІІ, главах VI—Х, статтях 32—62 (див. Бюджетний кодекс України).

Процедура включає чотири етапи:

1) складання проекту Закону України про Державний бюджет України;

2) розгляд та прийняття цього закону;

3) виконання бюджету;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету, прийняття рішення щодо нього (див. рис. 2, 3).

Рис. 3. Підготовка бюджету України та його структура

При вивченні основних аспектів бюджетного процесу студентам слід особливу увагу звернути на головні критерії процесу формування Державного бюджету України:

1. Методологія формування бюджету.

Як відомо, Державний бюджет України формується за існуючою у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного обсягу ВВП. Залежно від того, як він визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджет­ного фонду України.

2. Технологія складання Державного бюджету.

Існує два підходи до технології формування бюджету: 1-й — стратегічний; 2-й — ситуативний. Останні роки переважав ситуативний підхід, але прийняття Бюджетного та Податкового кодексів України сприятиме переходу до стратегічного підходу формування бюджету.

3. Розподіл повноважень і взаємодія між ланками бюджетної системи.

Світова бюджетна практика пропонує чіткий розподіл компетенції між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавче закріплення їх за ними. Нове законодавство в Україні вже заклало принципи самостійності у складанні бюджетів усіх рівнів, але вони мають бути зміцнені бюджетно-податковим механізмом, що нині формується.

Рис. 2. Схема руху формування бюджетних документів при складанні проекту Державного бюджету

1. Бюджетне вирівнювання регіонів.

Перерозподіл бюджетних коштів має базуватись на єдиних критеріях організації всіх видів фінансової допомоги з метою максимальної реалізації потенціалу їх цілеспрямованого впливу на економіку регіону.

Слід зазначити, що до проекту Закону про Державний бюджет України обов’язково додаються такі інформаційні матеріали:

· прогноз доходів і видатків Державного бюджету України на три наступні роки, розроблені виходячи з Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на цей період;

· перелік законів, окремих статей законів та інших нормативних актів, яким суперечить проект Закону про Державний бюджет України, із зазначенням причин розбіжностей;

· перелік податків, зборів, інших обов’язкових платежів із зазначенням ставок і пільг;

· перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, в разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб’єктів. Подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб’єкта і загальні витрати на програму.

Вивчаючи проблему якості розробки та виконання бюджету, студентам слід звернути увагу на ряд чинників, що її зумовлюють (див. рис. 4).

На стадії підготовки проекту бюджету на цей процес мають значний вплив політичні інтереси владних структур та осіб, вимоги МВФ, залежність від прийняття інших рішень (наприклад податкового пакета), недостатній професіоналізм розробників проекту і відсутність надійних наукових інструментів.

На стадії розгляду і затвердження Закону про бюджет на його якість впливають лобістські інтереси і некомпетентність частини народних депутатів, що спричиняє незабезпеченість належного інформаційно-аналітичного супроводження проекту бюджету.

На стадії виконання на результатах позначаються недотримання норм Закону про бюджет і відсутність системи ефективного оперативного контролю. Отже, нинішня бюджетна практика і досі залишається проблемною і недоско­налою.

Рис. 4. Чинники, які визначають якість розробки бюджету

Бюджетне планування — комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою частиною фінансового плану­вання і грунтується на одних з ним принципах. Організаційно-технічний бік регламентується законодавчими акта­ми, передусім Конституцією України, Законами "Про бюд­жетну систему України", "Про податкову систему Украї­ни" і такими підзаконними актами, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які за­тверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові орга­ни, які виконують заключні розрахунки та їх обгрунту­вання.

Матеріали для складання бюджету подають до Міністер­ства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністер­ства, відомства, підприємства, організації, установи, корпо­рації, асоціації всіх форм власності. На основі поданих да­них встановлюються взаємовідносини цих господарських структур з бюджетом — платежі до бюджету і асигнування з нього.

Для планування показників бюджету використовують ряд загальноекономічних показників на плановий рік, таких як національний доход, прибуток, фонд заробітної плати тощо. Крім того, застосовуються сітьові показники — чисельність населення, учнів, студентів, пенсіонерів, кількість шкіл, лі­карень, бібліотек тощо.

Використовуючи ці показники, а також відповідні бюд­жетні норми, фінансові органи розробляють проект бюдже­ту і подають на розгляд вищим органам державної влади і управління. Відповідно до чинного законодавства вони вносять поправки до показників бюджету, зміни, що випливають з положень фінансової політики держави, ставлять питання про уточнення окремих розрахунків. Після розгля­ду бюджет затверджується Верховною Радою України і на­бирає силу закону. В процесі виконання бюджетів їх окремі показники можуть змінюватися або уточнюватися відповід­но до вимог, що випливають з конкретної економічної ситу­ації в державі.

Бюджетне прогнозування. Під бюджетним прогнозуванням ро­зуміють визначення основних показників бюджету на перспективу. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті.

За періодом бюджетне прогнозування може бути короткостроковим (1-5 р.) і довгостроковим (5-10 р.);

Методи бюджетного прогнозування: екстраполяція, моделювання, експертні оцінки;

Етапи бюджетного прогнозування:

§ визначення завдань, цілей;

§ збирання, аналіз та опрацювання інформації;

§ вибір моделі прогнозування;

§ розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків.

Бюджетне регулювання – це складова бюджетного планування, яка регламентує міжбюджетні потоки. Ці потоки можуть рухатися у двох напрямках – як від бюджетів нижчого рівня до вищих, так і навпаки.