Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
2. Умови цивільно-правової відповідальності.
3. Застосування цивільно-правової відповідальності.
1. Поняття і види цивільно-правової відповідальності
Цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вже скоєне правопорушення.
Особливостями цивільно-правової відповідальності є:
1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (моральної, наприклад);
2) крім державного примусу, який характеризує право загалом, для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки і т.п.);
3) державний і суспільний осуд порушника, який виражає йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.
Не менш часто, ніж з категорією «санкція» юридична відповідальність пов'язується з категорією «обов'язок». Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше, або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обґрунтованим, однак, потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному пра-вовідношенні.
Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі - в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність - це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним по відношенню до первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок полягає нерідко в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються зверх обов'язків, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка скоїла правопорушення.
З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві може бути визначена як правовідношення, що виникає в зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки.
Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід уявляється невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у випадку, коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.
По-перше, кредитору відшкодовується збиток, тобто виконується компенсаційна функція.
По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, то тим самим карається правопорушник, тобто, має місце покарання.
Нарешті, факт покладання обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших, схильних до правопорушення осіб.
Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою.
Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується, передусім, у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.
В рамках загальної категорії цивільно-правової відповідальності за виконання і неналежне виконання договірних зобов'язань, можна розрізняти кілька її видії. При цьому класифікація можлива з рівних підстав. Зупинимося на деяких в них.
1. У залежності від виду порушення договору, можяа поділити договірну відповідальність на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому - про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов належного виконання договору. Як показує вивчення практики вирішення спо рів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язане з недотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в низці випадків має місце виконання зобов'язання неналежній особі.
Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зобов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Наслідки прострочення боржника передбачені статтею 612 ЦК України, кредитора - статтею 613 ЦК України. Відповідно до статті 612 боржник, що прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Боржник не вважається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У свою чергу, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий документ або видати розписку боржникові (ч.4 ст. 545 ЦК України). Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкодування заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.
За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний платити проценти за час прострочення кредитора.
2. У залежності від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов'язаннях з множиною осіб, розрізнюють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність.
Слід зазначити, що іноді класифікація відповідальності в зобов'язаннях з множиною осіб проводиться з інших підстав. Так, розрізняють часткову і солідарну відповідальність; основну і субсидіарну (додаткову).
Хоч, здавалося б, в першому і у другому випадку названі схожі типи відповідальності, але другий підхід здається більш вдалим, оскільки дозволяє підкреслити як специфічні риси суб-сидіарної відповідальності, так і характер зобов'язань, в яких вона виникає.
Отже, візьмемо першу із названих пар: відповідальність часткову і солідарну.
Частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на двох чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором в рівних частках, оскільки інше не встановлене законом або договором.
Часткова відповідальність є у цивільному праві загальним правилом, що випливає зі ст. 541 ЦК України, яка передбачає, що солідарні обов'язки (а значить - і солідарна відповідальність) виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання.
Таким чином, солідарна відповідальність, тобто така, де кредитор має право вимагати від будь-якого з боржників виконання обов'язку у повному обсязі, так само як і санкції до кожного з боржників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо передбачена законом або договором. При цьому у договорі вона має бути виражена у ясній формі.
Слід зазначити, що на практиці договірне встановлення солідарної відповідальності зустрічається нечасто, як правило, в тих випадках, коли така вимога до договору встановлюється законом.
Основною відповідальністю в цивільному праві визнається відповідальність боржника, що виникає на підставі загальних приписів закону. Це є загальним правилом відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Разом з тим, для більш повного захисту інтересів кредитора іноді встановлюється додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка характеризується тим, що вона:
1) настає тільки у випадках, прямо передбачених законом або договором;
2) є покладанням додаткової відповідальності, що передбачає наявність основної відповідальності, яку несе основна відповідальна особа;
3) покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;
4) не може перевищувати обсягу основної відповідальності. Субсидіарно відповідальна особа, що задовольнила вимо гу кредитора, в передбачених законом випадках має право регресної вимоги до основної відповідальної особи; 5) може бути обмежена законом (або відповідно до нього договором) у часі або пов'язана законом з наявністю певних умов.
3. Наступним поділом є розмежування повної і обмеженої відповідальності.
При цьому загальним правилом є відповідальність боржника в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або за неналежне виконання зобов'язань. Обмеження відповідальності можливо як законом, так і угодою сторін, але з дотриманням певних вимог (так, між соціалістичними організаціями обмеження відповідальності не допускалося їх угодою, якщо розмір відповідальності для даного виду зобов'язань точно визначався законом). Звідси можна зробити висновок, що у всіх інших випадках сторони можуть встановлювати для себе обмежену відповідальність.
4. Крім вже названих вище, можуть бути також виділені такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії 1 відповідальність за дії інших осіб. Прихильники такої класифікації, зазначивши, що загальне правило полягав тому, що заходи відповідальнееті покладаються ха того, що порушив зобов'язання, разом а тим, вказують, що для нивки випадків лірвдбачіяі винятки а цього правила, Суть їх в найбільш загальній формі можі бути виражав© та* ким чином: в парадбачвхих законом випадках аа навикеная-хя або хехаліжха виконання зобов'язання однією овобою міри цивільно-правової майнової відповідальності можуть бути по-кладімі ха іншу.
2. Умови цивільно-правової відповідальності
Стосовно відповідальності за порушення зобов'язань, правильніше говорити про те, що вона настає за скоєння цивільного правопорушення, котре виступає тут як суспільно небезпечна поведінка.
Для конкретизації визначення правопорушення, необхідна характеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.
Слід відмітити існування двох підходів до визначення складу правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.
Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких чотирьох елементів: об' єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці і практиці широкої підтримки.
Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають чотири умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою, провина правопорушника.
Разом з тим, слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування і тим більше протиставлення двох названих підходів. Зокрема, ще в 1958 році С.С.Алєксєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення, виходячи із загальнотеоретичних положень, включаючи в нього: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.
Однак слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кримінального права, в цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопорушення трактуються однозначно. Об'єкт - це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт - учасники правовідносин.
Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторони цивільного правопорушення.
Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди. У літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності в формі відшкодування збитків.
Однак уявляється, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає.
Протиріччя в такому твердженні немає, оскільки поняття шкоди ширше, ніж поняття збитків.
Так, під збитками у відповідності зі ст. 22 ЦК України, маються на увазі витрати, що зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неотримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником.
Звідси слідує, що поняттям збитків не охоплюються випадки шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в даній нормі.
Отже, при всій важливості категорії збитків, ними не вичерпується поняття шкоди, як підстави цивільно-правової відповідальності.
У літературі вже давно відмічалося існування і такого виду шкоди, як шкода моральна. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися насторожено, то в останні роки відношення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відповідальність в таких випадках передбачена в законодавстві, наприклад, в зобов'язаннях із завдання шкоди, у відносинах із захисту прав споживачів і ін.
Таким чином, наявність шкоди, під якою мають на увазі сукупність моральної шкоди і збитків, є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.
У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого поняття правопорушення, яке, як зазначалося, є суспільно шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.
Разом з тим, можливе завдання шкоди, яке не є протиправним. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди нападнику при необхідній обороні або в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення не йдеться.
Звідси слідує, що протиправність є необхідним елементом правопорушення.
Специфікою її в цивільному правопорушенні є те, що протиправною є як дія, що порушує закон, так і порушення умов договору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відмітити і другу особливість розуміння протиправності, як елемента правопорушення, в цивільному праві. Вона полягає в тому, що, якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із завдання шкоди) характерні протиправні дії, то в договорах нерідко протиправною є саме бездіяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за договором про надання послуг. Протиправна бездіяльність може полягати також в непередачі проданої речі, непостачанні товару, невиконанні обов'язків про передачу внеску до статутного фонду і т.п.
Однак, взяті окремо, протиправність дій і виникнення шкоди можуть і не складати елементів єдиного правопорушення. Наприклад, продавець поставив частину товару з недотриманням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має місце. Однак до подання претензії про поставку неякісного товару, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла по не встановленій причині. Покупець поніс значні збитки. Природно, виникає питання: чи має нести постачальник перед покупцем відповідальність і якщо має, то в якій частині?
Відповідь на це питання можлива тільки після виявлення тієї обставини, в якій мірі протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, що виникла у покупця, тобто, після відповіді на питання: чи є причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, що наступила у потерпілого.
Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала.
Під причинним зв'язком звичайно мають на увазі такий взаємозв'язок, що об'єктивно існує між явищами, при якому одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому йдеться про безпосередній, прямий зв'язок, не спотворений іншими діями. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки. (Непрямі збитки не відшкодовуються). Зазвичай судова практика виходить з презумпції, що збитки, які виникли у кредитора в зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Разом з тим, враховується та обставина, що збитки можуть бути завдані дією непереборної сили (обставин, яких боржник не міг запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, яких боржник не міг передбачити і тому не запобіг).
Як зазначалося, в сукупності три вказаних елементи утворюють об'єктивну сторону складу правопорушення.
Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина (провина), котра трактується як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків.
Провина, як умова відповідальності, прямо згадується у ст. 614 ЦК «Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання, де сказано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність провини доводиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.
Аналізуючи текст наведеної норми, можна зробити такі висновки.
По-перше, відповідальність за провину є загальним правилом, винятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто, коли відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК України, яка передбачає, що у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
По-друге, провина можлива у формі наміру (умислу) або необережності. Але тут слід зазначити, що для договірної відповідальності вина у формі наміру нехарактерна. Хоч останнім часом зустрічаються і випадки навмисного невиконання зобов'язань: наприклад, продавець отримує передоплату, явно не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. В умовах інфляції, за умови відсутності у договорі відповідного застереження щодо індексації, такий прийом може дати порушнику відчутну вигоду. Вихід з такої ситуації полягає у встановленні в договорі достатньо ефективної неустойки за невиконання договору ку-півлі-продажу.
Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана провина). У цьому випадку суд відповідно до міри провини кожного з них, зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також у випадку, коли кредитор навмисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків або не зробив дій, необхідних для їх зменшення.
Вказані елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності.
Разом а тим, можливе застосування заходів відповідальності і при хіпвіхому, «усіченому» складі правопорушення за іід«еутеоеті яровини боржника, збитків у кредитора тощо.
3. Застосування цивільно-правової відповідальності
Так, виділяють дві основні форми відповідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована),
Перша основна форма полягає і покладанні на винного правопорушника обов'язку по передачі майка, сплаті грошей і т.п. При цьому характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має беаеквівалентний характер.
Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить.
Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм.
Більш вдалим уявляється розподіл форм відповідальності на загальні і спеціальні.
Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору.
Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія. Однак для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності в формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли.
Якщо ж вони відсутні, то застосовуються спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов'язаннях окремих видів.
Тут слід зазначити, що, оскільки стягнення збитків, які виникли внаслідок порушення договору, є загальною формою відповідальності, то відповідне правило безпосередньо передбачені і законі (вт.бІІ ЦК України). Навіть якщо сторони у договорі ни передбачили таку міру відповідальності, то застосування її є можливим і обґрунтованим.
Отже, стягнення збитнів можливе незалежно від спеціальної згадки яро це в договорі, Проте, як свідчить практика укладення договорів між громадянами і комерційними структурами, а також між громадянами і державними організаціями, якщо згадка пре таку форму відповідальності і міститься в розділі договору про відповідальність сторін, то частіше за всі ці положення формулюється таким чином: «У випадку виникнення збитків у одиівї з сторін договору з вики Іншої сторони, винний відшкодовує збитки в обсязі, порядку і на умовах, передбачених чинним цивільним законодавством».
Що стосується спеціальних форм відповідальності, то до них, передусім, слід віднести деякі способи забезпечення зобов'язань, передбачені главою 40 Цивільного кодексу України.
Серед таких способів називають неустойку, заставу, поруку, гарантію, притримання, завдаток (ст. 646 ЦК України). Виникає питання: чи всі вони можуть бути віднесені до заходів відповідальності? Адже у главі 61 Цивільного кодексу «Правові наслід ки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зо-бов'язаня», крім відшкодування збитків, згадується лише неустойка.
Очевидно, що не тільки неустойка, але і відшкодування збитків поручителя, і утрата завдатку є за своїм характером заходами відповідальності, оскільки кожен з них відповідає ознакам цивільно-правової відповідальності, названими раніше. Що ж до тієї обставини, що у главі 51 Цивільного кодексу названа тільки неустойка, то викликане це, передусім, бажанням законодавця дати орієнтири практиці для визначення співвідношення відшкодування збитків і неустойки. Крім того, неустойка відноситься до числа тих способів забезпечення зобов'язань, які частіше застосовувалися в практиці, особливо за участі організацій.
Можливі ситуації, коли за наявності формальних підстав (фактичного складу) для виникнення правовідносин відповідальності, законодавець не вважає доцільним настання таких наслідків. У таких випадках мова йде про звільнення від відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання.
При цьому неможливість виконання виникає не з вини боржника.
До числа підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, відносять:
1) провину кредитора;
2) непереборну силу;
3) випадок;
4) інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника.
Провина кредитора, як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, передбачена частиною четвертою ст. 612 ЦК України, в якій зазначено, що невиконання або неналежне виконання зобов'язання, зумовлене наміром або необережністю кредитора, звільняє боржника від відповідальності, якщо інше не встановлене законом.
Із змісту цієї норми слідують умови звільнення боржника від відповідальності. Це:
протиправність дій кредитора даного зобов'язання;
наявність його провини в будь-якій формі;
причинний зв язок між винними діями кредитора і неможливістю належного виконання даного зобов'язання.
Непереборна сила трактується як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання.
Непереборна сила може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал і т.п.), так і соціального (страйк, бойові дії і т.д.) характеру.
Її властивостями є:
- надзвичайність (вона виходить за межі звичайних повсякденних явищ - схід, захід сонця, дощ, вітер тощо);
- невідворотність (вона не може бути попередженою і подоланою при сучасному рівні розвитку науки і техніки).
Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а щоб вона перешкоджала виконанню даного зобов'язання (наприклад, повінь у Закарпатті є непереборною силою, але не перешкоджає виконанню зобов'язання з постачання цукру з Вінницької в Одеську область).
Непереборна сила звільняє боржника від відповідальності у всіх випадках, крім таких, що прямо зумовлені в законі.
Випадок трактується як обставина, яку не можна передбачити, а тому — запобігти в певній ситуації.
Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї надзвичайності, непідконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути вихід з ладу стернового управління внаслідок «втоми металу», відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха і т.д.
Нерідко випадок трактують як антипод провини, використовуючи дихотомію: винність — випадковість. У зв"язку з цим може бути зроблений висновок, що мова йде не про звільнення від відповідальності, а про її ненастання в зв'язку з відсутністю складу правопорушення і зокрема, такого його елемента, як вина.
Однак уявляється, що таке фактичне ототожнення цих понять є невиправданим. У цивільному праві можливою є і відповідальність при неповному складі правопорушення, в тому числі за відсутності провини. Можливе також покладання відповідальності на третіх осіб (батьків, опікунів, поручителів, гарантів тощо). Для таких випадків безвинної відповідальності може мати значення врахування випадку, як самостійної правової категорії. Наприклад, поручитель може бути звільнений від відпові дальності за невиконання зобов'язання боржником за наявності випадкової неможливості виконання цього зобов"язання.
Неможливість виконання зобов'язання може виникнути і внаслідок інших обставин. Наприклад, урядом встановлено мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголошений карантин і т.п. На відміну від ненастання відповідальності через відсутність складу правопорушення, тут, передусім, має бути встановлене не те, чи відсутня провина боржника, а доведена наявність обставини, що перешкоджає виконанню зобов'язання.
Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 1382 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!