Гормони кори наднирників

Наднирники – парні залози внутрішньої секреції. Кожний наднирник складається з кіркової і мозкової речовини. Кіркова речовина складає 60 – 70% загальної маси органу. Експериментальне видалення органу приводить до загибелі тварин.

Гормони кори наднирників почали вивчати після робіт Т. Аддісона (1855), який встановив, що причиною бронзової хвороби є дегенерація клітин кори наднирників. Е. Кендалл і співробітники, а також Т. Рейхштейн отримали з екстракту кори наднирників велику кількість стероїдів, які володіють гормональною активністю.

Хімічна природа. За фізіологічною дією гормони ділять на чотири групи:

· глюкокортикоїди (кортикостерон, гідрокортикостерон, кортизон),

· мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон),

· андрогени (андростендіон, дегідроепіандростерон, тестостерон та ін.),

· естроген (естрон, еквіленин та ін.).

Перші дві групи називають власне кортикостероїдами. Всі ці гормони є похідними циклопентанпергідрофенантрена. Його ядро служить основою для утворення всіх чотирьох груп гормонів. Гідрокортизон і кортикостерон складають близько 80% всіх гормонів кори, альдостерон – 2, інші – 18%. Найбільш докладно вивчено шість гормонів:

Біосинтез. У клітинах клубочкової зони кори наднирників утворюється альдостерон, в пучковій зоні – гормони, які забезпечують регуляцію обміну багатьох органічних речовин і реакцію організму на стресові дії. Біосинтез кортикостероїдів регулюється гормоном гіпофіза АКТГ, який з током крові поступає в тканини наднирників. Тут з попередників (холестерину і ацетил-КоА) утворюються гормони.

Між ендокринними залозами, що беруть участь в утворенні і регуляції біосинтезу кортикостероїдів, існує прямий і зворотний зв'язок. Так, при появі в кровоносному руслі надлишку кортикостероїдів у гіпоталамусі зменшується синтез і виділення кортиколіберина, що призводить до зменшення швидкості біосинтезу АКТГ в гіпофізі і навпаки. Деякі попередники гормонів утворюються в стероїдопродукуючих органах, особливо, в статевих залозах і плаценті, потім поступають у кору наднирників.

Специфічність в утворенні гормонів залежить від виду тварин, від активності ферментів, що каталізують дані процеси. Так, розрив бічного ланцюга прегнана здійснюється карбоксилазою. Утворення гідроксильних груп каталізується специфічними гідроксилазами, які розрізняються залежно від місця розташування груп – ОН. Джерелом водню найчастіше є вітамін С, яким багата кора наднирників. Водень транспортується у вигляді НАДФ∙Н₂.

Метаболізм. Синтезовані в корі наднирників гормони поступають у кровоносне русло. Близько 90% загальної кількості гормонів знаходиться у вигляді комплексних сполук з білками. Так, гідрокортизон і кортизон з'єднуються з a-глобулінами, альдостерон – з альбумінами крові. Це дає можливість клітинам поступово використовувати гормони і оберігає кортикостероїди від руйнування. Період біологічного напівжиття молекули гідрокортизону рівний 80 – 110 хв, кортикостерона – 60 – 90 і кортизону – 30 хв.

Основна маса кортикостероїдів виділяється з організму у вигляді їх метаболітів. Загальним для всіх стероїдних гормонів є переважання в їх обміні відновних реакцій. Відновлені метаболіти в печінці утворюють парні сполуки з глюкуроновою і сірчаною кислотами. Парні сполуки виділяються з організму з сечею і калом. Близько 1% гідрокортизону виділяється з сечею в незмінному вигляді. Кортикостерон виділяється з жовчю.

Біологічна дія. Під впливом глюкокортикоїдів збільшується розпад білків і гальмується їх синтез, зменшується маса тіла і зростає виділення з сечею сечовини, сечової кислоти й інших азотовмісних сполук, зростає вміст глікогену в м'язах, стимулюється глюконеогенез, підвищується рівень глюкози в крові і накопичення глікогену в печінці. При зменшенні виділення цих гормонів спостерігається зворотна дія. Інтенсивний синтез глюкокортикоїдів сприяє збільшенню в крові кількості лейкоцитів, особливо нейтрофілів, і зменшенню в ній числа еозинофілів і лімфоцитів.

Мінералокортикоїди впливають на водно-сольовий обмін. Вони затримують у тканинах іони Na⁺ і створюють передумови для утримування організмом води. При недостатній кількості цих гормонів зменшується вміст у тканинах іонів Na⁺ і хлорид-іонів, падає осмотичний тиск, настає зневоднення. Мінералокортикоїди, особливо альдостерон, володіють слабкою глюкокортикоїдною дією, впливаючи на обмін вуглеводів. Як і глюкокортикоїди, вони впливають на мінеральний обмін. Андрогени і естроген у корі наднирників синтезуються у невеликій кількості. Їх роль у виникненні і прояві статевих ознак невелика.

Патологія. При гіпофункції кори наднирників виникає гостра і хронічна недостатність всіх чотирьох груп гормонів. Причиною гострої недостатності можуть бути інфекційно-токсичні процеси, новоутворення, травми і інші ураження органу. При цьому слабшає серцева діяльність і порушується робота харчового каналу. Причиною хронічної недостатності може бути атрофія кори наднирників. При цьому падає кров'яний тиск, зменшується м'язовий тонус, виникає бронзове забарвлення шкіри і слизових оболонок (бронзова хвороба), наступає гіпоглікемія і гіпоазотемія, порушується водно-мінеральний обмін.

Іноді зустрічається гіперфункція кори наднирників. В її основі лежить посилення функціонування клітин якоїсь однієї зони. Так, при підвищеній функції клубочкової зони зростає виділення альдостерону і розвивається синдром альдостеронізма (гіпертонія, гіпернатрійемія, судоми, парез). Причиною цього можуть бути аденоми і карциноми кіркової речовини наднирників або різні інфекційні і токсичні процеси. При пухлинах пучкової зони кори починається надлишкове виділення глюкокортикоїдів, що призводить до виникнення наднирково-кіркового синдрому обмінного типу. При цьому поступово затухає синтез білків, зростає їх розпад і гальмується імунобіологічна реактивність організму.

Застосування. Гормони застосовуються відповідно до їх біологічної дії. Так, кортизон використовується при лікуванні ревматоїдного артриту, поліартритів, гострого суглобового ревматизму, вовчаку, спондіоартритів, бронхіальної астми і ін. Ацетат кортизону застосовується для лікування ревматизму, дерматитів, лейкозу; альдостерон (в 30 – 120 разів активніше дезоксикортикостерона) – при порушеннях мінерального обміну. Для цієї мети застосовуються деякі синтетичні аналоги – дексаметазон (у 30 разів активніший за гідрокортизон) і 9a-фторпреднізолон (у 50 разів активніший за гідрокортизон).