Х. Зміст і форма твору. Складники змісту

У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.

Зміст твору — це життєві явища, факти, проблеми, відобрані, естетично осмислені й перетворені та емоційно оцінені митцем відповідно до того світогляду.

Форма твору — це сукупність способів і засобів вираження змісту, його внутрішня організація.

Тобто зміст – це те, що сказано у творі, форма – як сказано.

Зміст визначають такі основні складники:

1. Тема твору (гр. théma — те, що лежить в основі) — основний предмет розповіді, те, про що говориться у творі.

2. Ідея (гр. idea — першообраз) — ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору. Це ідеали й переконаня, які автор прагне донести до читача своїм твором

У розлогих, багатопланових творах зазвичай виділяють теми й ідеї основні (провідні, центральні) і часткові.

Сукупність основних і часткових тем та ідей становить проблематику твору (проблематика може бути морально-етична, психологічна, філософська, національна, суспільно-побутова тощо).

У ліричному творі найчастіше відбувається переплетення, сплав теми та ідеї, що іменується мотив, провідний мотив.

Наприклад, тему новели М.Хвильового «Я (Романтика)» можна сформулювати так: відтворення трагічних подій громадянської війни; ідею — показ протиприродности війни, заклик до людини бути гуманною, милостивою, заперечення фанатизму. Мотив поезії В.Симоненка «Лебеді материнства» — утвердження любови до матері і Вітчизни як найвищої цінности людського життя.

3. Конфлікт (лат. conflictus — сутичка), або колíзія (лат. collisio, від collido - стикаюся) — суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).

У перебігу розгортання конфлікту виявляють свої риси персонажі.

Конфлікти класифікують:

♣ за тематикою (на виробничі, політичні, національні, побутові, етичні);

♣ за типовістю (типові і нетипові);

♣за значимістю у творі (головні і другорядні);

♣за цариною побутування (зовнішні чи внутрішні) тощо.

Наприклад, у повісті «Микола Джеря» І.Нечуя-Левицького розгортається конфлікт між прагненням кріпака до волі і суспільством, що базується на поневоленні (суспільно-політичний, етичний, типовий, головний, зовнішній).

У драмі «Лісова пісня» Лесі Українки конфліктом є змагання духовної і матеріальної первин у людській душі (етичний, типовий, головний, внутрішній).

4. Фáбула (лат. fabula – байка, розповідь, історія) – це поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, змальованих у художньому творі.

Разом з конфліктом фабула є ядром, „ кістяком ” сюжету твору. Проте вона не тотожна сюжетові, бо тільки розповідає про події, а не показує їх (цю функію показу, змалювання подій виконує вже сюжет). Фабула визначає межі руху сюжету у часі і просторі, являє собою подієву основу змісту твору, оскільки її ключова одиниця – подія. Події для фабул письменники черпають з повсякденного життя, історії людства, мітології, інших творів мистецтва тощо.

Форму твору складають жанр, композиція, художня мова, віршування. Розглянемо докладніше ці поняття.