Пізнавальна функція

Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ

а) раціонально;

б) у формі абстрактних логічних понять, визначень (приміром, „атом”, „водень”,”метан”, “психіка”, “матерія”, “фонема”, “метафора” тощо).

Мистецтво ж пізнає світ

а) емоційно-раціонально (тобто не відкидає розум, а поєднує його з почуттями);

б) у формі конкретно-чуттєвих образів. Для прикладу нага­даймо героя роману Панаса Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Чіпку. Це уособлення руйнівних сил в українському суспільстві другої половини XIX ст. Лише так розглядав би цю постать науковець - історик чи політолог. Для митця ж, крім того, Чіпка ще й конкретна, жива, неповторна людина зі своїм родоводом, долею, вдачею, індивідуальними особливостями мови і зовнішності. Або ось інший твір – вірш Є. Плужника “А він молодий-молодий...”. Явище, у ньому відтворене, – розстріл загарбниками полоненого зов­сім юного козака-петлюрівця – історик описав би, досліджуючи його причини, перебіг, наслідки, наводячи певну статистику; психолог дослідив би на цьому прикладі вияви біофілії (життєствердної настанови людської психіки) та некрофілії (нахилу до смертотворення); демограф[25] скористався б цим випадком, якщо він докумен­тально підтверджений, обґрунтовуючи причини різкого скорочення населення України у 1918-1921 рр. Усі ці аспекти так чи інак зачіпає і Плужник, але він показує це явище очима жертви, фіксує емоційний стан саме цього юнака в останні його хвилини, підкреслює його індивідуальні особливості, а завдяки усьому цьому при­мушує читача невільно відчувати себе на місці героя, на мить увійти в його душу. У символічному плані, який проступає тут за конкретно-історичним, ця картина говорить про метафізичне[26] зіт­кнення життя і смерті, про протиприродність людиновбивства:

* * *

А він молодий-молодий...

Неголений пух на обличчі.

Ще вчора до школи ходив...

Ще, мабуть, кохати не вивчив...

Так очі ж навколо лихі...

Крізь зуби один – розстріляти!

...А там десь солома дахів...

...А там десь Шевченко і мати...

Долоню на чоло поклав;

Крізь пальці майбутньому в вічі...

Хвилина текла, не текла...

Наган дав осічку аж двічі...

А втрете... І сонячний сміх

На драні упав черевики...

І правда, і радість, і гріх,

І біль не навіки!

Таке поєднання емоційно-інтуїтивного і раціонального, конкрет­но-чуттєвого й узагальненого дозволяє мистецтву успішно, часом на­віть глибше, аніж наука, пізнавати буття. Т. Осьмачка якось зауважив: “Поетом зву я ту людину, що про Бога і про людей, і про речі світу може сказати правдивіше, ніж я”.

Основним об’єктом пізнання, дослідження у мистецтві є людина, її внутрішшній світ. А відтак характерна ознака мистецтва – психологізм. Це – художнє відтворення внутрішнього життя особистості, її думок, переживань, почуттів, дослідження глибин свідомого і позасвідомого. Психологізм у літературі може виражатися найрізноманітнішими засобами: за допомогою діалогів і монологів, прямої та невласне прямої мови, різноманітних деталей, пейзажів, ліричних відступів, авторської характеристики тощо.

3. Ігрова функція.

Мистецтво у прадавні часи розвинулося з гри. Ігрову природу воно збері­гає і далі. Отож, сприймаючи мисте­цький твір як гру, людина

а) збуває надмір емоційної енерґії, що часом переповнює її;

б) відпочиває, розслабляється після зусиль;

в) уявно ставлячи себе на місце героя, готується до життєвих випробувань чи

г) компен­сує нездійснені бажання, мрії;

ґ) одержує втіху, приємно проводить час.