Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Операція на стременці



Після того, як на прикінці минулого віку всі намагання такого виду втручань були визнані непотрібними, до 1952 року операції на стременці майже не виконувалися. Це було пов’язано з тим, що розглянути стремено, особливо його підніжку, пластинку, через невеликий отвір, зроблений в задньому квадраті барабанної перетинки майже неможливо; освітленість глибоких відділів барабанної порожнини була недостатння, відсутність антибіотиків і сульфаніламідів проводило нерідко до розвитку ускладнень з боку лабіринту і повної втрати слуху.

Відродження операцій на стременці зв’язане з ім’ям Розена.

Розен запропонував слідуючі варіанти операцій:

- розхитування стремена (непряма мобілізація);

- безпосереднє діяння на край підніжної пластинки (пряма мобілізація);

- створення штучного отвору в підніжній пластинці (фенестрація підніжної пластинки).

Розробка різних операцій, уточнення показань до їх примінення, удосконалення методик, інстументарія дозволила підвищити ефективність хірургічних втручань на стременці в середньому з 50-60 % на початку їх відродження до 86-95 % на сучасному етапі, що обумовлено, в основному, поступовим відходом від методів мобілізації стремена і переходу до більш досконалих видів хірургічних втручань типа стапедектомії і стапедопластики.

Згідно міркування більшості отохірургів, найбільш доцільно з практичної точки зору виконувати основні види операції на стременці:

- непряма мобілізація стременця;

- пряма мобілізація стременця;

- перфорація або фрагментація підніжної пластинки стременця;

- ізоляція отосклеротичного вогнища;

- стапедектомія і стапедопластика (у тому числі поршнева).

Хвороба Меньєра (деякі питання етіопатогенезу та лікування).

Хвороба Меньєра (ХМ) – особлива нозологічна форма в оториноларингології. В науковому відношенні це збірне понятя в якому відображені не тільки клінічні але і теоретичні питання медицини. В клінічному плані вона розглядається як хронічне захворювання з загостреннями і ремісіями в якості характерних її ознак.

Найбільш слабкою ланкою у вивчені цієї патології є патогенез. В наш час вважається, що причиною захворювання є гідропс (водянка) лабіринту, який розвивається як наслідок розладу нейровегетативної інервації судин кровопостачаючих лабіринт.

Розповсюдженість хвороби Меньєра на Україні серед дорослого населення 1: 5000 (Марченко В.М., Кондаков М.М., 1994). Соціальне значення цього факта в тому, що вражаються люди найбільш працездатного віку (25 – 55 років).

Питання етіопатогенезу, клініки, діагностики, лікування ХМ інтересують лікарів різних спеціальностей (в першу чергу невропатологів, нефрологів, алергологів, оториноларингологів та інших).

ХМ характеризується відомою тріадою: симптомами ураження кохлеарного, вестибулярного апарату та вегетативної нервової системи.

Спостереження показують, що класичний варіант ХМ зустрічається приблизно в 1/3 випадків, частіше, майже в половині випадків, вона починається з слухових розладів, вестибулярні (1/5 – 1/6) приєднуються пізніше.

Ведучим в клінічній картині ХМ є спонтані вестибулярні розлади: запаморочення, вестибуло-вегетативні порушення, атаксія, ністагм. Багато авторів відмічають, що самим важким симптомом ХМ є напади запаморочення.

Вважають, що слухові порушення можуть бути пов’язані з накопиченням в завитці кінцевих продуктів обміну, гіпоксією в результаті чого виникають зміни біохімічної і метаболічної активності волоскових клітин лабіринту, а в подальшому їх дегенерація і атрофія. За даними М.С.Плужнікова в лабіринтній рідині порушується обмін ацетилхоліну, що змінює властивості медіатора, інактивує або навіть руйнує його, і як наслідок є однією з причин загибелі волоскових клітин, спірального органу, макул сакулюса і утрікулюса, кріст півколових каналів.

При одночасному ураженні слухової і вестибулярної функції (приблизно в 1/3 випадків) діагноз не викликає утруднень.

В терапії ХМ виділяють купірування вестибуло-кохлео-вегетативного нападу, лікування в післяприступному і міжприступному періоді.

Лікування під час нападу хвороби: суровий ліжковий режим, виключення подразників (яскравого світла, сильних звуків; відволікаючі (грілка до ніг, гірчичники на шийно-потиличну ділянку); приміняють дегідратаційну, антигістаміну, кортикостероїдну терапію; широко використовують різні новокаїнові блокади і внутрішньовене введення 0,5% розчин новокаїну.

В після- і міжнападному періоді проводять: рефлексотерапію, оксигено-карбогену терапію, гіпербаричну, оксигенотерапію (виходячи з наявності гіпоксії лабіринту); стрептоміцино- і рентгенотерапію верхнього шийного симпатичного ганглія (з метою виключення функції заднього відділу лабіринту).

Велике значення надається лікувальній фізкультурі, дієтотерапії.

Хірургічні методи лікування можна застосовувати у хворих (біля 20%) з вираженими вестибулярними розладами і неефективним консервативним лікуванням.

Основні хірургічні втручання:

- Операції на ВНС (хордотомія, тимпанотомія).

- Декомпресивні операції на лабіринті (дренування і шунтування ендолімфатичного мішка).

- Розкриття перилімфатичного простору шляхом перфорації підніжної пластинки стремена.

- Деструктивні операції на лабіринті.

- Деструктивні операції на кохлеарно-вестибулярному нерві.





Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 346 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.007 с)...