Організаційна модель прогнозування зростання промислового виробництва

Модель дозволяє визначити основні напрями її розвитку з виділенням основних аспектів діяльності: розвиток технічної бази виробництва, організаційно-технічний рівень виробництва, потреба в продукції і ступінь її задоволення, потреба в ресурсах, зміна структури, темпів, обсягів виробництва.

14. Сутність структури промисловості: відтворювальні пропорції, галузева структура, регіональна структура, соціальна структура, зовнішньоекономічна структура промисловості.

Економіка будь-якої країни як об'єкт досліджень є склад­ною системою, тобто сукупністю якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв'язок. Головною з таких підсистем є промисловість. Промисловість — це найбільша сфера матеріального виробництва, де суб'єкти господарювання видобу­вають сировину та паливо, виробляють усю сукупність знарядь праці, більшу частину предметів праці і предметів споживання на основі застосування машинної техніки. Промисловість є системою нижчого рівня щодо економіки в цілому. Промисловості як системі притаманні специфічні ознаки: цілісність, ієрархічна побудова, ек­зогенний характер та безперервність розвитку.

Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалеж­ності між окремими частинами промисловості в процесі її розвит­ку, складають поняття структури промисловості. Структура промисловості має велике значення для збалансо­ваного розвитку економіки, її ефективного та стабільного зро­стання.

Дослідженням впливу структурних зрушень на економічний розвиток належить важливе місце в економічній науці. Зокрема, ве­лику увагу цім проблемам приділяли американські вчені В. Леонтьєв, С. Кузнєц, Дж. Гелбрейт, В. Найдьонова та багато інших.

Структура промисловості — багатопланове поняття, його мо­жна розглядати з багатьох поглядів, які відображають співвідно­шення різних елементів економічної системи. Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних спів­відношень:

Відтворювальні пропорції - вони відображають можливо­сті зростання промислового виробництва і його ефективності. Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва (група галузей «А») і вироб­ництвом предметів споживання (група галузей «Б»), між замі­щенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничи­ми галузями та інфраструктурою.

Галузева структура - пов'язана із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних пере­твореннях промисловості на шляху від централізованої до ринкової економіки. Це означає, що традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджувалася динаміка співвід­ношення між важкою та легкою промисловістю і т. п., втрачає ко­лишню актуальність. Основу галузевої структури сьогодні станов­лять макропропорції між галузевими комплексами, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

У складі промисловості виділяють три групи галузей: перша — галузі, пов'язані з видобуванням ресурсів; друга — галузі, зайня­ті переробкою цих ресурсів та виготовленням готової продукції; третя — сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інфор­маційне обслуговування виробництва.

Регіональна структура - територіальне розміщення основних елементів того чи іншого міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їх зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфрастру­ктуру, системи природокористування та захисту природи) форму­ють економічну основу регіональної структури промисловості. Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських сис­тем і населення даної території, наявність корисних копалин та си­ровинної бази, природні умови, культурні традиції і т. п. На цій ос­нові формуються два типи регіональних систем: перший — розподіляє промисловість за економічним принципом — на еконо­мічні райони, територіальні виробничі комплекси, спеціальні еко­номічні зони; другий — за адміністративним принципом — на про­мисловість автономної республіки, областей, районів.

Соціальна структура -відображає розподіл промисловості за формами власності, за організаційно-правовими формами під­приємництва, за рівнем доходів робітників.

Структура зовнішньої торгівлі – є своєрідним дзеркалом народного господарства. Для індустріально розвинутих країн харак­терна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, з високим технологічним рівнем, наукомісткої. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сиро­вина та матеріали. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідли­вих виробництв, обладнання, машини, транспортні засоби тощо.

15. Структурний ефект та його вимірювання в промисловості.

Вплив структурних змін у промисловості на динаміку економіч­них показників називається структурним ефектом. Він відбиває зв'язок між змінами галузевої структури і динамікою показників обсягу виробництва продукції передовсім таких, як валовий випуск промисловості (ВВп), валовий внутрішній продукт промисловості (ВВПп) і чистий внутрішній продукт промисловості (ЧВПп).

Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтує­ться на використанні в якості індикатора індексу структурних змін, що визначається за формулою:

Де │a_i│ — абсолютна величина зміни питомої ваги 7-го елемента структури промисловості;

п — кількість структурних елементів.

На підставі динаміки індексу структурних змін та аналізова­ного показника обсягу продукції промисловості розраховується кореляційне рівняння та коефіцієнт кореляції, який показує рі­вень зв'язку між цими показниками.

Треба зауважити, що динаміка промислового виробництва формується під впливом багатьох факторів, а не тільки структур­них зрушень. Однак є доцільним виділення з усієї сукупності фа­кторів зростання промислового виробництва того впливу, який справляють структурні зміни на розвиток промисловості. Для цього й розраховується структурний ефект. Він позитивний, як­що велике зростання індексу структурних змін супроводжується швидкими темпами зростання промислового виробництва. Він негативний, якщо індекс структурних змін є невеликим, а пропо­рції в промисловості характеризуються як консервативні — спо­стерігається застій або зниження обсягів виробництва.

Аналіз ста­тистичних даних указує на те, що найбільше зростання обсягів виробництва відбувається тоді, коли прискорено розвивається виробництво у високотехнологічних та науковомістких галузях.

Використання як індикатора структурних зрушень індексу структурних змін має суттєві недоліки. Головним з них є те, що цей індекс розраховується як середньоарифметична величина статичного стану структури промисловості. Для вимірювання динаміки основних пропорцій у промисловості використовують­ся коефіцієнти прирощення абсолютних та відносних структур­них зрушень.

Лінійний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень:

, де a(i, t₁) — питома вага і-го елемента структури в базовому пе­ріоді; а(і, t₂) — питома вага і-го елемента структури в періоді, що аналізується; I — сукупність індексів елементів структури (iє І).

Квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень:

Лінійний коефіцієнт відносних структурних зрушень:

Квадратичний коефіцієнт відносних структурних зрушень:

Використання коефіцієнтів прирощення абсолютних та віднос­них структурних зрушень уможливлює розрахунок кореляційно­го рівняння приросту обсягу виробництва як функцію від зміни структурних пропорцій в промисловості, але не виключає впливу інших факторів зростання промислового виробництва.

Точніше визначити вплив структурних зрушень на динаміку обсягів виробництва промисловості можна за допомогою дослі­дження ресурсовіддачі факторів виробництва в кожній окремій галузі (промисловому комплексі).

Графічно зобразити вплив структурних зрушень на обсяг вироб­ництва продукції можна за допомогою графіка виробничої функції. Як відомо, графік виробничої функції за умов впливу технічного прогресу та спадної граничної продуктивності факторів виробниц­тва праці (L) та капіталу (К) має вигляд поверхні пагорба, найбільша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції.

16. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції.

Графічно подати вплив структурних зрушень на обсяг виробництва продукції можна за допомогою графіка виробничої функції за умов впливу технічного прогресу та спадної граничної продуктивності факторів виробництва праці (L) і капіталу (K) має вигляд поверхні пагорба, найбільша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції. Якщо зробити зріз цього пагорба, то можна зауважити, що кожному варіанту співвідношення праці й капіталу відповідатимуть свої специфічні показники галузевої структури промисловості.

Графік 1. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції

на площині зрізу пагорба виробничої функції умовно зображена динаміка галузевої структури промисловості за допомогою зміни товщини „шарів”, кожен з яких відповідає питомій вазі будь-якої галузі (a_i N). Позначимо через a₁ питому вагу галузей, які визначають науково-технічний рівень продукції промисловості. Тоді, як видно з графіка, найбільші структурні зміни відповідають максимуму виробничої функції та певному співвідношенню витрат праці (L) та капіталу (K). Таким чином, пошук оптимального зростання промислового виробництва виконується за допомогою оптимального розподілу ресурсів між галузями, тобто зводиться до розрахунку оптимальної структури промисловості.

17. Активна та пасивна стратегії структурної політики: напрями й методи активної структурної політики.

Регулювання структурних зрушень у промисловості здійснюється за допомогою структурної політики. У широкому розумінні структурна політика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів для підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв’язання актуальних проблем сьогодення.

На практиці існують два типи структурної політики: пасивна й активна. Вони відрізняються рівнем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу і праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Однак, такий спосіб формування структури економіки потребує багато часу і пов’язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує важелі для прискорення прогресивних зрушень. Її концепція ґрунтується на чіткому визначенні найефективніших напрямків структурної трансформації промисловості. До основних напрямків можна віднести:

1. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які значну частину продукції реалізують на експорт.

2. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.

3. Розвиток виробництва конкурентноздатних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються.

4. Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозбережні технології, з метою скорочення попиту на дефіцитні для країни ресурси.

5. Скорочення виробництва в депресуючих галузях.

6. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість промислової продукції.

Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання.

До методів непрямого регулювання належать: методи індикативного планування; надання податкових і кредитних пільг; політика прискореної амортизації; відповідна цінова та експортно-імпортна політика (встановлення різних імпортних та експортних тарифів) тощо.

До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; використання системи державних замовлень та закупівель тощо.

18. Критерії пріоритетності у структурній політиці.

У формуванні активної структурної політики велику роль відіграє вибір пріоритетних напрямків у розвитку окремих галузей, видів виробництва, економічних районів.

При виборі пріоритетної галузі враховують критерії пріоритетності: експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурсомісткості промислового виробництва у цілому; мінімізація дефіциту в торговельному балансі країни; розв’язання проблем зайнятості населення; подолання екологічних проблем тощо. Однак, зміни, які постійно відбуваються в умовах економічного розвитку, корегують перелік пріоритетів.

Згідно з Державною програмою заохочення іноземних інвестицій визнано, що пріоритетними сферами і галузями в Україні є: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість. металургійний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв’язок, хімічна та нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

Світовий досвід засвідчує, що структурна політика, спрямована на рятування кризових галузей та виробництв, хоч і послаблює гостроту соціальних проблем, але водночас досить часто не сприяє піднесенню ефективності в них. Тому в останні роки більшість країн зосереджують свою увагу на прогресивних галузях, які забезпечують досягнення найкращих результатів за рахунок структурного ефекту.

19. Нові організаційні форми структурної політики: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.

Одним з напрямків структурної перебудови науково-технічної сфери є підтримка державою нових інноваційних структур: технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, венчурних фірм, які сприяють активізації і розвитку науково-технічної діяльності.

Бізнес-інкубатор. Він працює з реально існуючими проектами на стадіях отримання експериментальних зразків та маркетингу продукції і надає додаткові послуги фірмам:

1/оформлення документів для отримання пільг;

2/сприяння отриманню інвестицій “ризикового капіталу”;

3/пільгова оренда обладнання для НДЕКР та дослідного виробництва;

4/пільгова оренда офісних приміщень;

5/послуги з маркетингу;

6/консультації з питань управління та організації виробництва.

Бізнес-інкубатори можна організувати при вузах, технологічно передових підприємствах, в тому числі при підприємствах ВПК, науково-дослідних станціях, тощо.

Технологічний парк. Він забезпечує умови проведення науково-дослідної роботи фірм, надає послуги на стадії виходу проекту в вільне ринкове середовище. Технопарк виконує:

- забезпечення фірм сучасною науково-технічною базою (засобами обчислювальної техніки, унікальними видами обладнання, лабораторними приміщеннями, тощо);

- забезпечення виробничими площами для виробництва дослідних партій продукції;

- рекламно-видавничі послуги;

- консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності;

- оформлення гарантій інвестицій для найбільш важливих проектів;

- послуги зв'язку;

- надання на пільгових умовах земельних ділянок;

- виставочно-демонстраційні послуги;

- навчання керівників фірм;

- послуги з організації різного роду презентацій, переговорів, семінарів, тощо;

- соціально-побутові послуги (розміщення, харчування, транспорт, тощо).

Базою майбутніх технопарків, які визначатимуть пріоритети науково-технічної їх діяльності повинні стати передові та перспективні наукові, учбові заклади, промислові підприємства.

“Технополіс” включає:створення телекомунікаційних мереж, підтримка венчурного капіталу і венчурних фірм, селективне заохочування імпорту. На відміну від практики минулих років, ці напрями зв'язані не з величезними бюджетними витратами, скоріше, вони грунтуються на максимальному використанні переваг, які витікають із основних змін у японському суспільстві

“Венчурне підприємництво”.

Венчурна фірма створюється невеликою групою однодумців-інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.

Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші, більш перспективні напрямки діяльності. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни НЕДКР, інтенсифікувати процес втілення нововведення у виробництво.

Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно користуються підтримкою держави і великих компаній, яким самим невигідно займатись цим через високу вірогідність високих збитків.

Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведень, акумулюючи під ці ідеї кошти приватних та інституційних інвесторів.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування.

20. Амортизаційні нарахування у системі джерел відтворення основного капіталу у промисловості України.

амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших

необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

* на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

* на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення осн зас

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування. вних засобів.

Нарахування амортизації починається з кварталу наступного за кварталом їх зарахування на баланс підприємства.

амортизації підлягають: витрати на придбання ОЗ, НА та довгострокових біологічних активів; витрати на самостійне виготовлення ОЗ; витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення ОЗ, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп ОЗ; витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом; капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету; сума переоцінки вартості ОЗ; вартість безоплатно отриманих об'єктів.

Під основними фондами, що підлягають амортизації, розуміють матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в таких розмірах:

- на будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальне устаткування - 5%;

- на транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання, побутові електромеханічні прилади та
інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні
та інші машини для автоматичної обробки інформації - 25%;

- інші основні фонди, що не ввійшли у дві перші групи, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження - 3-15%.

Сума амортизаційних відрахувань, що підлягає віднесенню на витрати виробництва (обігу) у звітному кварталі, визначається як добуток балансової вартості окремих основних фондів відповідної групи за станом на початок звітного кварталу та встановленої для цієї групи основних фондів норми амортизаційних відрахувань.

21. Методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу в промисловості.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Вартісне зношування є грошовим виразом фізичного і морального зносу.

У зв'язку з об'єктивними процесами прискорення НТП, швидким моральним і фізичним зносом і необхідністю у короткі строки оновити основні фонди потрібно прискорити їх амортизацію. Це вимагає докорінних змін в амортизаційній політиці, тобто суттєвого підвищення норми амортизації.

методи амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів):

 прямолінійний;

 зменшення залишкової вартості;

 прискореного зменшення залишкової вартості (подвійного залишку, що зменшується);

 кумулятивний;

 виробничий.