Радянська архітектура

Рр.

Початком революційних змін в архітектурі була зміна призначення ряду будинків: в палацах розташовувались установи, в особняках – робочі клуби, дитячі садки і т.п.

Одразу після революції були створені проекти реконструкції Москви і Петрограду, проекти міст майбутнього. Пошуки нових шляхів рішення проблем в архітектурі велися у різних напрямках: в галузі містобудівництва, стандартизації і типізації, основ архітектурної освіти і т.п. Одні архітектори проповідували вічність законів класичного зодчества, інші виражали архітектуру в зонтичних формах, прагнучи порвати з традиціоналізмом.

Контрасти в історії архітектури проявилися у діалектиці історизму і авангардизму.

Найбільш впливовою течією вітчизняної культури ХХ ст. була неокласика. Прибічники неокласики розглядали модерн як антихудожню течію, в той час у багатьох європейських країнах новаторські течії були спадково з ним пов’язані.

Прибічники історизму в архітектурі прагнули створити в середовищі майбутнього знаки історичної пам’яті. Вони часто зверталися до спадщини зодчих часів Великої французької революції.

Водночас з цім в країні розвивалися ліві новаторські течії. В період 1912 – 1922рр. переважало ліве образотворче мистецтво, а в період 1922 – 1932рр. – новаторська течія архітектури. Концепціями, які створювали стиль першого періоду були конструктивізм і супрематизм. Конструктивізм передбачав конструкторсько – винахідний початок, конструювання в нутрі, супрематизм пропонував пошуки нового стилю через геометризацію форм, через колір, через створювання системи нових форм. Однак якість матеріалів і будівельних робіт відставало від нових архітектурних ідей. В 1925р. виникли перші проекти соціалістичних міст на базі промислових гігантів перших п’ятирічок: Запоріжжя, Кузнецьк, Магнітогорськ. Будували нові міста комплексно: разом з житловими будинками зводили підприємства, магазини, дитячі заклади, школи, клуби і т.ін.

Архітектурною спорудою світового рівня являлася будівля Дніпрогесу в Запоріжжі, величний образ якого характерний для першого етапу радянської архітектури.

Розвиток промисловості визвало бурний ріст міського населення. Сформувався новий тип чотирьох- і п’ятиповерхового багатоквартирного секційного житлового будинку. В цей час будувалися нові типи суспільних будинків – робочі клуби: в Москві – Палац культури Пролетарського району, Клуб імені Русакова. До кінця 20-х років палац отримав значення символу перемоги нового суспільного строю. Прикладом синтезу тенденцій авангарду і історизму став Мавзолей В.І.Леніна на Красній площі в Москві. Ярусність і пірамідальний силует, які йдуть від древніх архетипів меморіальних споруд, поєднані в його композиції з лаконізмом форми, яка притаманна авангардній архітектурі 20-х років ХХст.

До середини 30-х років направленість в архітектурі змінилася. Архітектори звернулися до класичної спадщині як арсеналу композиційних принципів, прийомів і форм. Задача, яку поставила перед архітектурою влада, містила в собі створення «нового ампіру» - 20-річного послідовного розвитку «стилю сталінської імперії».

Рр.

Радянська архітектура передвоєнного часу характеризується монументалізацією архітектурного образу, парадною імпозантністю. Велику роль в створенні стилю цього періоду відіграє об’явлений на початку 30-х років конкурс на розробку проекту Палацу Рад в Москві. В другому турі конкурсу головними нагородами були відмічені проекти, які прагнули до романтизированому класицизму і ар-деко. Гасло до виконання «як нових, так і кращих прийомів класичної архітектури» був прийнятий як програмна вказівка всій радянській архітектурі. В 1939 році почалося будівництво Палацу Рад. Будівництво було перервано війною, але проект вплинув на розвиток архітектури 50-х років.

Перший комплексний Генеральний план Москви, затверджений у 1935 році, передбачав розширення території Москви зі зберіганням радіально-кільцевої структури, яка склалася історично, але з корінним переплануванням вулиць та площ.

Житлові території формувалися у вигляді збільшених кварталів, які об’єднувалися в планіровочні райони і мали комбінати побутового обслуговування. Почалося будівництво метрополітену, перша черга якого почала діяти в 1935р.

Особливо цінним став досвід зведення житлових будинків поточно - швидкісним методом, будинків з великих блоків.

Будівництво, яке було розгорнуто по всій країні перервалося війною 1941-1945рр.

Відновлення, будівництво і реконструкція міст після війни вимагали наукового обґрунтування величезного об’єму проектно-планувальних робіт, розробки схем і проектів районного планування. Формування нового архітектурного обліку міст і сіл у післявоєнний період йшло в короткі строки, вже в першої половині 50-х років зруйновані міста і села загалом були відновлені.

У 1947р. було прийнято рішення про будівництво в Москві висотних будинків як символу перемоги у Великій Вітчизняній війні.

В цей час були збудовані в Москві житлові будинки за проектами І Жолтовського на Смоленській площі та Великій Калузькій вулиці, які були вирішені на основі розробки тем класики. В багатоповерхових будинках, збудованих за проектами І Жолтовського, на фасадах з рівномірною сіткою вікон відтворена структура ренесансної системи при організації сучасного житла.

Важливу роль в післявоєнної архітектурі відіграє типове проектування, яке тримало розвиток в 1945 – 1954рр. Це був час створення нової методології типового проектування – серійного метода при централізованому виготовленню уніфікованих елементів.

Рр.

Для 60- років характерним є впровадження методів науки в творчі області, розвиток структурно-топологічних досліджень, прагнення до точності формулювань, виводів, визначень, часу НТР. Типовим в цей час є захоплення просторово – трансформованими решітчастими конструкціями, збірними елементами, де домінують сітчасті орнаменти, які позбавлені акцентів. Це привело до появлення методів машинного проектування., типологічної однаковості і стандартизації в сфері будівельного мистецтва і архітектури.

Створюються великі житлові масиви переважно на вільних міських землях. Почалося будівництво багатоповерхових односекційних великоблочних будинків баштового типу.

Для архітектури 70-х років характерна прагнення в область екології людини. При створенні загальноміських ансамблів творчо опановувався історичний досвід, враховувався зв'язок міста з природним оточенням. Основу архітектури міст формує житлове і культурно-побутове будівництво. Генеральний курс на типізацію в масовім будівництві та розвитку індустріального будівництва будинків дозволив набагато швидше вирішувати проблему забезпечення населення житлом.

В 1976 році почалося будівництво об’єктів до XXII Олімпіади 1980 року в Москві. Деякі з будованих олімпійських об’єктів є унікальними за своїм архітектурним і інженерно-технічним рішенням, технологічним обладнанням (критий спортивний стадіон і басейн «Олімпійський» на проспекті Міра, критий велотрек в Крилатському, міжнародний поштамт на Варшавському шосе та ін.).

Архітектура кінця 70-х – початку 80-х років відзначена зростанням рівня майстерності. Архітектурна практика переходить на більш високий рівень розвитку, характерною рисою якого є комплексне рішення її задач архітекторами, конструкторами, будівельниками, економістами, робітниками промисловості будівельних і оздоблювальних матеріалів, в тому числі житлобудівельних заводів, соціологами, медиками і іншими працівниками суміжних професій.

Форму в архітектурі стало визначати культурно-історичне середовище, більше стало приділятися уваги до історично-культурним традиціям. Особливу увагу приділяли новим тенденціям в розвитку будівництва міст, своєрідності міст і селищ, питанням охорони архітектури історичних районів, ландшафтній архітектурі.