Візантійська архітектура

Епоха феодалізму охоплює величезний період (IV - XIXст.) ЇЇ початок відноситься до поділу Римської імперії в 395 р. на східну, яка отримала назву Візантія, та західну.

Візантійська архітектура розвивалася під впливом філософії християнства й на основі традицій античного зодчества. У Візантії будували палаци, акведуки, терми, але основним типом будинків стали церкви. Головним будівельним матеріалом була плінфа - квадратна або прямокутна добре обпалена цегла товщиною 4 - 5 см. Кладку вели на вапняному розчині, фасади не штукатурилися. В V - VІ ст. сформувався тип хрестово-купольного храму на основі базиліки й центричного храму. У хрестово-купольному храмі підпружні арки, що стоять на чотирьох опорах, підтримують вітрила й купол, до арок із чотирьох сторін примикають циліндричні зводи, що забезпечують стійкість опор.

Найбільш значний пам'ятник хрестово-купольної системи - собор Святої Софії в Константинополі (532 – 537, Анфімій і Ісідор). Висота його коло 60м, діаметр купола 33м. Купол прорізаний у основи кільцем вікон і спирається на чотири арки, в кутах створена конструкція трекутно-сферичної форми, яка називається парусом. Зі сходу і заходу до куполу примикають два більш низьких пів куполи, які перекривають кінці залу.

Хрестово-купольна система ґрунтовно увійшла в культову архітектуру країн східного християнства, вплинув на архітектуру наступних періодів.

Рис.1.8 Візантійський стиль. Храм св. Софії в Стамбулі

Рис.1.9 Візантійський стиль. Мозаїка