Історична школа: В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс

Вільгельм Рошер (1817-1894), Бруно Гільдебранд (1812-1878), Карл Кніс (1812-1898) виступили з ідеєю створення нової політичної економії на підставі історичного методу. Особливістю методології історичної школи було заперечення об’єктивних законів, загальних закономірностей соціально-економічного розвитку, а таким чином методу абстракцій.

Рошер у роботі „Нарис політичної економії з точки зору історичного методу” (1843) сформулював загальні тези щодо історичного методу в політичній економії. Він наголошував на тому, що природні розбіжності країн виключають можливість існування однотипних господарських систем, тому спільної політичної економії не може бути, вона повинна бути національною.

Гільдебранд обґрунтував принцип історизму в роботі „Політична економія сучасного й майбутнього” (1848). Він виступив проти абстракції в політичній економії, його концепція ґрунтувалася на емпірічному (від лат. empirio – збираю факти) методі. Центральним пунктом теорії Гільдебранда є захист приватної власності.

Кніс у роботі „Політична економія з точки зору історичного методу” (1853) системно виклав методологічні принципи історичної школи. Він відхиляє економічні закони, ототожнює їх з природними законами і наголошує на тому, що історичні події не повторюються і тому кожна країна повинна мати свою політичну економію.

Щодо категорії „ вартість ”, то усі представники історичної школи виступили проти її визначення класичною школою й вважали, що „ вартість – суб’єктивна оцінка корисності речей ”.

Капітал вони характеризували як наслідок утримання, як плату за „жертву” капіталіста.

Таким чином, засновники історичної школи поставили проблему національного в господарських системах, що робить їх дослідження оригінальними. Разом з тим заперечення загальних закономірностей соціально-економічного розвитку країн свідчить про нерозуміння „істориками” цінності методу абстракції в науці.