Економічне учення Д.Рікардо

Епоха Давида Рікардо (1772-1823) була епохою промислового перевороту, тому він чітко сформулював інтереси промислової буржуазії: відкрито виступав за високі темпи накопичення капіталу, розглядав робітничий клас як клас, що виробляє багатство.

Головна праця „Начала політичної економії й оподаткування” (1817) тричі перевидавалась за життя автора.

Основним завданням політичної економії і метою свого дослідження Рікардо вважав вивчення законів розподілу створеного продукту між класами суспільства.

Перевагою методології Рікардо було використання езотеричного методу пізнання, тобто методу проникнення в сутність явищ. Це суто метод абстракцій. Рікардо відкинув екзотеричний метод Сміта. Тому його теорія виглядає більш завершеною й цілісною.

Рікардо розглядав капіталізм як єдиний стан суспільства. Навіть засоб праці первісної людини він вважав капіталом. Тому його метод характеризується як антиісторичний.

Перевагою методології Рікардо порівняно з методологією Сміта був системний аналіз економічних категорій. Рікардо виділив працю як системоутворюючий фактор: вартість він визначив виключно працею, а всі категорії розглядав як похідні від вартості.

Заслугою Рікардо було розуміння того, що величина вартості не може визначатись індивідуальними витратами праці.

Рікардо підкреслював, що вартість товарів визначається не тільки результатами живої праці, але включає й вартість використаних засобів праці.

На відміну від Сміта, який вважав, що вартість складається з доходів, Рікардо підкреслював, що вартість не складається, а розпадається на доходи, що вартість первісна відносно доходів: спочатку необхідно створити багатство, а тільки потім розподіляти його між класами суспільства. З цього положення логічно випливає, що зі збільшенням заробітної плати робітників вартість не змінюється, зменшуються лише інші форми доходів, зменшується прибуток капіталістів.

В ученні про заробітну плату й прибуток Д.Рікардо зробив важливий висновок про протилежність руху заробітної плати й прибутку (чим більша заробітна плата, тим менше прибуток в рамках створеної працею вартості), а також висновок про протистояння капіталістів і робітників, про суперечливість їхніх інтересів.

Під заробітною платою Рікардо розумів доход найманих працівників, що створюється їхньою працею. Однак він вважав, що робітники продають капіталістам свою працю, а тому заробітна плата у Рікардо виступала як ціна праці. Але ціну праці він, як і Сміт, пов’язував з вартістю життєвих коштів робітників. Рікардо поставив питання про співвідношення заробітної плати й прибутку.

Прибуток Рікардо характеризував як надлишок вартості над заробітною платою, як продукт неоплаченої праці.

Учення про земельну ренту є досягненням Д.Рікардо. Він підкреслював, що єдиним підґрунтям ренти є праця сільськогосподарських робітників, і що рента утворюється у відповідності до закону вартості, а не є наслідком сил природи. Рікардо вважав, що єдиною підставою для одержання ренти є власність на землю.

Здобуток Рікардо – аналіз диференціальної ренти. Він правильно показав різницю в родючості й розташуванні земель відносно ринку, що зумовлює виникнення ренти. Рікардо розкрив механізм утворення диференціальної ренти, характеризував ренту як надлишок вартості над середнім прибутком, пояснив діалектику ціни на сільськогосподарські продукти й ренти.

Проблема грошей й грошового обігу. Рікардо підкреслив, що основою грошової системи є золото. Вартість золота він визначав як і вартість всіх інших товарів – витратами праці. Рікардо розрізняв вартість і ціну товарів, як вираження вартості в грошах, і підкреслив взаємозв’язок кількості грошей в обігу з сумою товарних цін. Однак як і його попередники він так і не розкрив до кінця природу й сутність грошей. Як і Сміт він фактично визнавав тільки одну функцію грошей – як засобу обігу.

Місце Д.Рікардо в історії політичної економії обумовлено наступними здобутками:

- розвитком теорії трудової вартості;

- визначенням вартості витратами праці;

- вимірюванням витрат праці робочим часом;

- аналізом економічних категорій як похідних від вартості;

- постановкою питання про суперечливість класових інтересів.

В цілому місце класичної школи політичної економії визначається тим, що вона досліджувала виробництво, визначила вартість працею, визнала об’єктивність економічних законів, а також обумовила подальшу еволюцію буржуазної економічної науки і стала однією з теоретичних основ марксизму.