Офіційний вісник України. - 1997. - № 39. - Ст. 269

торговельна марка. Так, не можуть отримати правову охорену позначення, які, по-перше, не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені в знак як неохоронювані елементи, якщо на це мається згода відповідного ком­петентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми), офіційні назви держав, емблеми, скоро­чені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки; по-друге, в силу об'єктивних причин не зможуть ви­конувати функцЙҐторговельної марки, оскільки звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позна­чення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів та послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складають­ся лише з позначень, що є загальновживаними символами і термі­нами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності; по-третє, тотожні або схожі на­стільки, що їх можна сплутати, наприклад, з марками, раніше зареє­строваними чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої осо­би для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 Ьія Паризької кон­венції про охорону промислової власності; фірмовими найменуван­нями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів; знаками відповідності (сертифікаційними зна­ками), зареєстрованими у встановленому порядку; по-четверте, від­творюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізви­ща, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відо­мих в Україні осіб без їх згоди.

Законодавство закріплює принцип не абсолютної, а відносної но­визни позначень, що заявляються як торговельні марки, тобто новиз­на позначення обмежується територією України. Це, зокрема, озна­чає, що реєстрація того чи іншого позначення як марки у інших країнах не перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення

маркою в Україні, якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасницею яких є Україна.

При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше, тор­говельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охоронювані на її території в силу міжнародних договорів.

Ознака новизни тісно пов'язана з поняттям пріоритету. Новизна марки визначається на дату пріоритету, яка, у свою чергу, встанов­люється за загальним правилом за датою надходження правильно оформленої заявки на реєстрацію марки до Установи. Поряд з цим пріоритет марки може встановлюватися за датою подачі першої заяв­ки на марку у іншій країні-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет), якщо в Установу України заявка надійшла протягом шести місяців із зазначеної дати. Виставочний пріоритет може встановлюватися за датою початку відкритого показу експоната на виставці, якщо в Установу України заявка на марку надійшла протягом шести місяців від зазначеної дати. Пріоритет марки може встановлюватися також за датою міжна­родної реєстрації товарного знаку відповідно до міжнародних дого­ворів України.

Обсяг правової охорони торговельної марки. Позначення розгля­дається як торговельна марка тільки у взаємозв'язку з товарами і по­слугами, для розрізнення яких вона використовується. Тому обсяг на­даної правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і переліком товарів і послуг, внесених до реєстру, якщо інше не встановлено законом. Отже, якщо особа за­реєструвала марку для певної групи товарів і послуг, то її виключні права поширюються лише на використання цієї марки стосовно за­значених товарів та послуг. Що стосується інших груп товарів і по­слуг, то таке позначення вправі використовувати будь-яка особаГЛ

Правова охорона добре відомих торговельних марок. У світі існує два принципи надання правової охорони товарному знаку: реє­страційний принцип і принцип першого використання. Україна нале­жить до країн, що використовують реєстраційний принцип. Це озна­чає, що одержати виключне право на торговельну марку можна шля­хом її реєстрації і отримання охоронного документа. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується сві­доцтвом. Доречно враховувати, що у цьому випадку правова охорона торговельної марки обмежується територією тих країн, де вона заре­єстрована. Однак із цього загального правила є певні винятки. Відпо­відно до ч. 3 ст. 494 ЦК, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвід­чення свідоцтвом.

Умови охорони прав на добре відому марку передбачені ст. 25 За­кону «Про охорону прав на знаки для товарів і посігуг». Насамперед

необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Вирішити це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.

При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: сту­пінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що во­на використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстою­вання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з мар­кою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації ком­петентний орган у комплексі оцінює усі фактори.

З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається правова охорона така са­ма, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'я­зок між ними та власником добре відомої марки, і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.

Таким чином, у випадку визнання марки добре відомою можливе розширення обсягу її правової охорони.

Суб'єкти права на торговельну марку. Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх пра­вонаступники. Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК, суб'єктами права інте­лектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Таким чином, виникнення права на торговельну марку не по­в'язується з зайняттям підприємницькою діяльністю.

У науці гостро дискутується проблема можливості бути власника­ми свідоцтва на торговельну марку фізичних осіб, які не є підприєм­цями. Пов'язано це з тим, що основна функція торговельної марки -розрізняльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльніс­тю і відповідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи на­данні послуг, не переслідує мету використання марки на ринку. По­дібний підхід знайшов законодавче закріплення у деяких зарубіжних країнах, зокрема Російській Федарції. Однак, враховуючи, що для одержання охоронного документа потрібен час, напевно, не варто вводити норму, яка б змушувала фізичну особу перед подачею заявки на торговельну марку реєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.

461

До того ж у Договорі про закони щодо товарних знаків¹, який на­був чинності, у тому числі для України, 1 серпня 1996 р., передбаче­но, що держава не може ставити як обов'язкову умову для реєстрації товарних знаків здійснення заявником виробничої чи торговельної діяльності. Однак країнам-учасницям надається право вимагати по­дання серед інших документів також заяви про наміри використову­вати знак відповідно до вимог законодавства. Зокрема, можна встано­вити певний строк, протягом якого необхідно подати докази фактич­ного використання.

Слід зазначити, що фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а пере­слідує у подальшому мету передати право на марку іншій особі чи ви­дати ліцензію на використання. Тому видається доречною позиція за­конодавця України стосовно розширення кола суб'єктів на торго­вельну марку. Адже існують й інші гарантії використання марки, зок­рема, можливість дострокового припинення дії свідоцтва на марку, якщо вона не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про вида­чу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинено.

Не існує обмеження і стосовно кількості осіб, які можуть мати пра­ва на марку — право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридич­ним особам.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну мар­ку та строки їх чинності. Відповідно до ст. 495 ЦК, майновими пра­вами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на ви­користання торговельної марки; виключне право дозволяти вико­ристання торговельної марки; виключне право перешкоджати непра­вомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороня­ти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зазначені права належать володільцю відповідного свідоцтва; во­лодільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої ви­знано у встановленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелек­туальної власності, носять строковий характер: вони є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Однак, на відміну від прав на інші об'єкти інтелектуальної власності, зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, передбаченому законом.

Законодавець передбачає випадки дострокового припинення чин-

• Интеллектуальная собственность (в 2-х кн.): Кн. 2 Промышленная собствен­ность. - Минск: Амалфея, 1997. - С. 181-215.

пості майнових прав інтелектуальної власності на торговельну мар­ку, по-перше, у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загаль­новживане позначення певного виду товарів чи послуг, або, по-друге, за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умо­вам договору, а також у інших випадках, передбачених законом.

Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку зав­дано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не визначено договором чи законом. Достроково припинені вик­лючні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення, мо­жуть бути відновлені у порядку, встановленому законом.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бу­ти визнані недійсними з підстав та у порядку, встановлених законом. Так, відповідно до ст. 19 Закону «Про охорону прав на знаки для то­варів і послуг», свідоцтво може бути визнано у судовому порядку не­дійсним повністю або частково у разі: невідповідності зареєстрова­ного знака умовам надання правової охорони; наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з пору­шенням прав інших осіб. Свідоцтво або його частина, визнані недійс­ними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Право попереднього користувача на торговельну марку. Відпо­відно до ст. 500 ЦК, будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріо­ритету заявки, в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підго­товку для такого використання, має право на безоплатне продовжен­ня такого використання або використання, яке передбачалося зазна­ченою підготовкою (право попереднього користувача). Право попе­реднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було вико­ристано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготов­ку для такого використання.

Такі положення традиційно характерні для об'єктів патентного права. їх законодавче закріплення пояснюється можливістю пара­лельного винахідництва і є своєрідним компромісом, оскільки фак­тично у цьому випадку відсутній один із критеріїв патентоздатності -новизна. У зв'язку з тим, що патентовласник не має можливості забо­роняти попередньому користувачеві застосовувати об'єкт інтелекту­альної власності, відсутня потреба ставити питання про визнання охоронного документа недійсним.

Між тим, коли йдеться про торговельні марки, то досить важко

463

окреслити межі можливості визнання особи попереднім користувачем і у зв'язку з цим захищати її права, адже на відміну від об'єктів патент­ного права значних капіталовкладень у цьому випадку не потрібно. Мінімальні зусилля та кмітливість дадуть можливість у випадку реє­страції марки іншою особою ставити питання про наявність права по­переднього користувача, Оскільки, як уже зазначалося, Україна до­тримується реєстраційного принципу стосовно торговельних марок, то наявність права попереднього користувача значно його обмежить.

§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

В умовах ринкової економіки досить часто на попит продукції впливає місце її походження. Пояснюється це тим, що у більшості ви­падків особливі властивості товару, його певні якості, репутація чи інші характеристики обумовлені впливом природного та (або) люд­ського фактора.

Якщо винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки одержують правову охорону з моменту визнання їх такими компетентним органом і оформлення прав на них, то механізм охоро­ни походження товарів істотно відрізняється. Зазначення походження товарів мають іншу правову природу. В силу об'єктивного існування географічного об'єкта (країни, населеного пункту, регіону і т. п.) будь-яка особа вправі скористатися вказівками на нього за умови, що результати її праці у вигляді товарів чи послуг пов'язані з цим геогра­фічним місцем. Виконання будь-яких формальностей для цього не по­трібно, оскільки дане зазначення є об'єктом загального користування, і права на нього не можуть монопольно належати певній особі.

ЦК передбачає право інтелектуальної власності на географічне за­значення (глава 45), а Закон «Про охорону прав на зазначення поход­ження товарів» від 16 червня 1999 р.¹ - на зазначення походження товару, під яким розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару.

Від зазначень походження товарів варто відрізняти видову назву товару, тобто застосовувану в назві товару назву географічного міс­ця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, але яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару без­відносно до конкретного місця його походження. Наприклад, швей­царський сир, маргарин «Ленінградський»; ковбаса «Полтавська», «Одеська» тощо. Якщо видова назва товару відображає насамперед зв'язок «товар - якість», то зазначення походження товару відобра­жає зв'язок «місце - товар».

Просте зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Прикладом словес-

¹ Відомості Верховної Ради України. -1999. - № 32. - Ст. 267.

них позначень може бути: «Зроблено в Україні», «Виготовлене в м. Харкові», «Маслини з Іспанії». Графічні зображення Ейфелевої ве­жі асоціюються з Парижем, пірамід - з Єгиптом, Кремля - з Москвою, статуї Волі - зі США, Золотих Воріт - з Києвом, Дзеркального струме­ня - з Харковом.

Основна функція простого зазначення походження товару - інфор­мативна - визначити географічне місце, де вироблений товар чи нада­на послуга. Правова охорона простого зазначення походження това­ру надається без реєстрації на підставі його використання і полягає у недопущенні використання позначень, що є фальшивими чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.

Поняття та види кваліфікованого зазначення походження то­варів. Кваліфіковане зазначення походження товарів відбиває більш складний зв'язок «місце - особливі властивості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». У цьому випадку передба­чається прямий зв'язок між якістю продукту, наявністю у нього кон­кретних особливостей або інших характеристик, і місцем його ви­робництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною і обумовлена природними умовами чи характерним для даного геогра­фічного місця людським фактором, що об'єктивно існує в зазначено­му географічному місці.

Кваліфіковане зазначення походження товару включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного геог­рафічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця при­родними умовами або поєднанням цих природних умов з характер­ним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару - назва географіч­ного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші ха­рактеристики, в основному зумовлені характерними для даного геог­рафічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Розмежування між назвою місця походження та географічним за­значенням походження проводиться насамперед за ступенем залеж­ності особливих характеристик товару від природних умов місця по­ходження товару. Для назви місця походження ця залежність обо­в'язкова: хоча особливі властивості товару, позначеного нею, можуть залежати і від людського фактора, характерного для даної місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (використан­ням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин тощо).

До географічного зазначення походження висуваються більш ло­яльні вимоги. Особливі характеристики, якість і репутація можуть за­лежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути обумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для да­ної місцевості.

Також обов'язковою для назви місця походження є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Для географічного зазначення по­ходження у цьому ж контексті використовується термін «в основно­му», тобто допускається менш твердий зв'язок. Таким чином, при­кладом назви місця походження є мінеральна вода «Миргородська», Краснодарський чай тощо, а географічного зазначення походження -Петриковськии дерев'яний розписний посуд, вологодські мережива тощо.

До того ж виробництво (видобування) і переробка товару, позначу-ваного назвою місця походження, здійснюються у межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження до­статньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою това­ру вироблялася або перероблялася у межах зазначеного географічного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина мо­же бути привезена з інших регіонів і піддатися істотній переробці, до­статній для надання характерних рис готовому товару.

Таким чином, якщо взяти географічне місце товару - м. Миргород, то прикладом простого зазначення походження товару буде: м. Мир­город Полтавської області або сільгоспродукти з Миргорода, а квалі­фікованого - Миргородська мінеральна вода (назва місця походжен­ня товару) та Миргородський фарфоровий посуд (географічне зазна­чення походження товару).

Не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню по­ходження товару, що не відповідає названим вище умовам надання правової охорони; суперечить публічному порядку, принципам гу­манності та моралі; є видовою назвою товару; правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому геогра­фічному місці (наприклад, Париж у США); є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням похо­дження товару, що використовуються для позначення різних за влас­тивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при викорис­танні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання вве­денню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів. Що стосується омонімічних зазначень походження товару, то вони охо­роняються за умови забезпечення запобігання введенню в оману спо-

живачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця по­ходження товару або його меж.

Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню похо­дження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній дер­жаві, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

При зіткненні прав на назву місця походження товару і торговель­ної марки законодавець перевагу віддає першому із зазначених об'єк­тів інтелектуальної власності. Так, не може бути підставою для від­мови у наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареє­стрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлевелозначення як елемент.

Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару і (та) права на його використання. Оскільки кваліфіковане зазначен­ня походження товару є об'єктивно існуючою реальністю, що обу­мовлена самою природою, то право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг не може належати од­ній особі. У зв'язку з цим існує необхідність внести кваліфіковане за­значення походження товару до Державного реєстру України квалі­фікованих зазначень походження товару, і тільки потім заінтересова­ним особам за наявності необхідних умов може бути видане свідоцт­во на право використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Таким чином, існує два етапи в одержанні прав: реєстрація ква­ліфікованого зазначення походження товару та надання права на ви­користання зареєстрованого зазначення походження товару.

Відповідно до ст. 501 ЦК, право інтелектуальної власності на геог­рафічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

ЦК до суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне за­значення відносить виробників товарів, асоціації споживачів, інших осіб, визначених законом. Закон «Про охорону прав на зазначення по­ходження товарів» розрізняє суб'єктів права на реєстрацію і суб'єктів права на його використання. Так, право на реєстрацію кваліфіковано­го зазначення походження товару мають: особа чи група осіб, які в за­явленому географічному місці виробляють товар, особливі властиво­сті, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Відповідно право на використання зареєстрованої назви місця похо­дження товару або зареєстрованого географічного зазначення похо­дження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, осо-

бливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відпо­відають тим, що внесені до Реєстру.

Обидва етапи реєстрації можуть бути здійснені одночасно: якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається особою, яка виробляє товар, для якого заявляється зазна­чення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення (п.1 ст. П) Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Реєстрація проводиться шляхом внесення до Реєстру необхідних даних про кваліфіковане зазначення походження товару і/та осіб, що мають право на використання зареєстрованого зазначення походжен­ня товару. Дані про реєстрацію кваліфікованого зазначення поход­ження товару і/чи права на його використання публікуються в офіцій­ному бюлетені Держдепартаменту «Промислова власність».

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазна­чення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на те­риторії України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні (ст. 16 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чин­ним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням (ст. 504 ЦК).

Що стосується права на використання зареєстрованого зазначення походження товару, то воно засвідчується свідоцтвом про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження това­ру і обмежено у часі строком дії свідоцтва - десять років з дати подачі заявки. Термін дії свідоцтва може бути продовжений Держдепарта­ментом на наступні десять років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року його дії, за умови надання під­твердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцт­ва робить товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а ха­рактеристики товару відповідають характеристикам, внесеним до Реєстру. Заява власника свідоцтва про продовження терміну його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.