Самозахист суб'єктивних цивільних прав та інтересів

Самозахист є основною неюрисдикційною формою захисту су­б'єктивного цивільного права і інтересу, які підлягають правовій охо­роні. Положеннями ч. 5 ст. 55 Конституції визначається право кож­ного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи. У приватно-правовій сфері вказана конституційно-правова можливість знайшла конкретизацію і законодавче втілення у положеннях ст. 19 ЦК, що визначають право особи на здійснення са­мозахисту порушеного суб'єктивного цивільного права або інтересу, які належать їй або іншій особі. Виходячи з положень названої статті, право на самозахист слід розглядати як юридично визначену можливість застосування особою у випадку порушення суб'єк­тивних цивільних прав і інтересів, належних їй або іншій особі, засобів протидії протиправним діям або бездіяльності правопо­рушника, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і спрямовані на забезпечення реалізації доз­воленої можливої поведінки управомоченої особи, припинення правопорушення і відновлення порушеної майнової і немайнової сфери. Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, що спричи­нені цим порушенням (ч. 2 ст. 19 ЦК). Спосіб самозахисту слід визна­чити як порядок здійснення протидії протиправним діям або без­діяльності правопорушника, закріплений актами цивільного законо­давства, положеннями договору або не визначений нормативно, який підлягає застосуванню особою відповідно до закріплених законодав­ством умов правомірності здійснення права на самозахист без звер­нення до відповідних юрисдикційних органів. Способи здійснення самозахисту різноманітні. Одним із них в цивілістичній літературі

визнають навіть знання¹. Разом з тим, слід погодитись з висловленою Г. Свердликом і Е. Страунінгом думкою про те, що знання не можуть визнаватися засобом протидії, а підлягають розгляду як передумова, яка сприяє реалізації особою права на самозахист². Отже, обізнаність суб'єктів цивільних правовідносин з фактами, які мають значення для правильного обрання ними відповідних, адекватних характеру правопорушення засобів протидії, може визнаватися тільки однією з передумов забезпечення дієвості механізму реалізації права особи на самозахист. Обрання того чи іншого способу здійснення самозахисту належить особі, яка здійснює протидію порушенню належних їй або іншій особі суб'єктивних цивільних прав та інтересів, які в цей момент вже порушені, або наявною є загроза їх порушення у майбут­ньому.

Способи самозахисту можуть визначатися положеннями договору або актів цивільного законодавства, а також безпосередньо особою, яка реалізує право на самозахист. В останньому випадку названі спо­соби можуть і не мати нормативної визначеності на рівні положень актів цивільного законодавства або саморегулювання, а характер дій управомоченої особи, в яких втілюється їх реалізація, визначається нею самостійно. Обираючи спосіб самозахисту порушеного права або інтересу, особа здійснює право на захист на власний розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК). Цим обґрунтовується можливість застосування особою засобів протидії, які не знайшли закріплення ні в актах цивільного за­конодавства, ні в положеннях договору (у випадках необхідності здійснення права на самозахист при порушенні умов договірних зо­бов'язань). При цьому застосування особою засобів протидії при ре­алізації права на самозахист завжди повинно відповідати межам його здійснення, визначеним положеннями ч. 1 і ч. 2 ст. 19 ЦК. У випадку недотримання цього правила здійснення особою права на застосуван­ня засобів протидії протиправним діям правопорушника шляхом са­мозахисту може бути визнане неадекватним змісту порушеного пра­ва, характеру дій правопорушника, спричиненим правопорушенням наслідкам, а також суперечити моральним засадам суспільства або порушувати визначені законом заборони і вийти за межі правомірних дій. Застосування самозахисту як міри захисту порушеного права мо­же здійснюватись як після порушення правопорушником суб'єктив­ного цивільного права, так і превентивно - з метою запобігти можли­вому настанню несприятливих для управомоченої особи наслідків.

Можливість застосування способу самозахисту, який має превен­тивний характер, визначена положеннями ст. 592 ЦК. Відповідно до положень цієї статті, заставодержатель має право вимагати достроко-

1 Головкова Н. Знание как способ самозащиты // Российская газета. -1997. - № 67. -
4апр.-С. 10.

² Свердлик Г., Страунинг Э. Способы самозащиты гражданских прав и их класси­
фикация // Хозяйство и право. - 1999. -№ 1 (264). - С. 37.

ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ _______ 267

вого виконання зобов'язання, забезпеченого заставою у випадку здійснення наступних неправомірних дій: передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одер­жання такої згоди було необхідним; порушення заставодавцем пра­вил про заміну предмета застави; втрати предмета застави за обста­вин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави. Невиконання заставодав­цем вимоги заставодержателя про дострокове виконання забезпече­ного заставою зобов'язання як міри самозахисту не позбавляє упра-вомочену в розглядуваних правовідносинах особу можливості за­хистити порушене право шляхом звернення до суду, застосувавши таким чином своє право на судовий захист, яке належить до юрисдик-ційних форм захисту. Згідно з ч. 2 зазначеної вище статті заставодер­жатель має право дострокового виконання зобов'язання:і в інших ви­падках, встановлених договором.

Прикладом закріплення способу самозахисту положеннями актів цивільного законодавства є притримання (ст. 594 ЦК). Право притримання як спосіб самозахисту підлягає розгляду як юридично визначе­на можливість управомоченої у зобов'язальних правовідносинах осо­би притримати річ у себе до моменту належного виконання боржни­ком його зобов'язання по її оплаті або відшкодуванню кредитору по­в'язаних з нею витрат. Відповідно до ч. 2 названої статті притриман-ням речі можуть забезпечуватись і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб здійснення самозахисту і умови його застосування можуть бути визначені і при здійсненні саморегулювання відносин у договір­ній сфері. Зокрема, як спосіб самозахисту підлягає розгляду визначе­на положеннями договору можливість сторони в односторонньому порядку вимагати його розірвання у випадку невиконання або нена­лежного виконання контрагентом відповідних обов'язків, які станов­лять його зміст.

Крім цього, деякі способи самозахисту можуть мати правове зна­чення і для цивільно-правових відносин, хоча умови і межі їх застосу­вання, а також правові наслідки їх перевищення можуть визначатися іншими актами законодавства України. Зокрема, йдеться про крайню необхідність і необхідну оборону. Таким чином, матеріальні та про­цесуальні норми, які визначають способи, форми, засоби та процеду­ру захисту, а також закріплюють можливість самозахисту порушених суб'єктивних прав та інтересів суб'єктів цивільного права, спрямова­ні на забезпечення відновлення порушеної майнової та немайнової сфери. У зв'язку з цим слід погодитись з висновком, що ці норми ста­новлять єдиний комплексний інститут правового захисту¹.

¹ Цивільне право України: Підруч. У 2-х кн. / О. В, Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид до-пов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - Кн. 1. - С. 234.