Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Розділ П. приємницькі товариства не мають за основну мету одержання при­бутку для його наступного розподілу між учасниками і безпосеред­ньо спрямовують свою діяльність




приємницькі товариства не мають за основну мету одержання при­бутку для його наступного розподілу між учасниками і безпосеред­ньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших по­треб дестинаторів (третіх осіб, для задоволення потреб яких створю­ються дані юридичні особи) або своїх духовних чи інших інтересів. Діяльність цих юридичних осіб фінансується за рахунок майна, пере­даного засновниками, внесків членів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо. До них закон відносить благодійні і недержавні пенсійні фонди1, благодійні і релігійні організації, творчі спілки, по­літичні партії тощо.

Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна:

юридичні особи, щодо яких їх учасники мають корпоративні пра­ва - господарські товариства2, кооперативи; юридичні особи, щодо яких засновники не мають майнових прав, але мають членські права -творчі спілки, релігійні та благодійні організації; юридичні особи, на майно яких засновники мають інші речові права - державні акціонер­ні товариства.

За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на:

юридичних осіб - власників майна (всі приватні юридичні особи), юридичних осіб - не власників майна, які, між тим, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, дер­жавні акціонерні товариства). Не власники майна - це юридичні осо­би публічного права. Для них майнова ознака має дещо формальний характер, бо вони не є суб'єктами права власності, а тому не стають власниками майна, що їм передасться засновниками3. Запровадження конструкції юридичної особи публічного права - не власника обу­мовлюється тим, що державна та комунальна власність є цінністю не як такі, а лише у зв'язку з тим, що вони повинні використовуватися з метою задоволення потреб суспільства і держави в цілому. Тому не зовсім зрозумілою є поява у ЦК ст. 329, відповідно до якої передба­чається, що юридична особа публічного права набуває право власно-

1 Див.: Закон України від 9 липня 2005 р. «Про недержавне пенсійне забезпечен­
ня» // Юрид. вісник України. - 2003. - № 38. - 20-26 вер.

2 Ця точка зору поділяється не всіма правниками; зокрема, Т. В. Боднар вважає, що
у вказаних юридичних осіб виникають зобов'язальні права (див.: Цивільне право Украї­
ни: Шдруч. - С 347,353.

3 Іншу точку зору висловлено Калітенко Г. М. (Цивільний кодекс України. Комен­
тар. - Харків. ТОВ «Одісей», 2003. - С 222-223), яка вважає, що і публічні юридичні
особи - власники майна. З цим важко погодитися. До того ж обгрунтування, що нею на­
водиться, не може бути взято до уваги. Закон України «Про передачу об'єктів права
державної та комунальної югасвості» від 3 березня 1998 р. регулює відносини, пов'язані
з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних
громад, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Мова не
йде про створення юридичних осіб публічного права, а йдеться лише про трансформу­
вання державної власності у комунальну і, навпаки. Але комунальна власність не є
приватною власністю.


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ



сті на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у влас­ність на підставах, не заборонених законом, оскільки це входить у протиріччя з ч. 3 ст. 81 ЦК, котрою передбачено: ЦК встановлює по­рядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус то­що лише юридичних осіб приватного права (ч. 3 ст. 81).

Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на:

юридичні особи, засновниками яких може бути тільки держава, АРК, територіальні громади у особі компетентних органів (казенне підприємство, комунальне підприємство); юридичні особи, заснов­никами котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організа­ції, об'єднання фізичних осіб, творчі спілки); юридичні особи, засно­вниками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпоративні недержавні пенсійні фонди); юридичні особи, заснов­никами котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юри­дичні (господарські товариства).

За кількісним складом засновників окремих організаційно-пра­вових форм юридичні особи поділяються на:

юридичні особи, що створюються декількома особами (господар­ські товариства), і юридичні особи, які створюються однією особою1, (товариства однієї особи - акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю). Акціонерне товариство може бути створено однією особою чи може складатися з однієї особи (наприк­лад, у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства). У цьому випадку законодавець передбачив прямий порядок виникнен­ня акціонерного товариства однієї особи. Відомості про це підляга­ють реєстрації і опублікуванню для загального відома. Але акціонер­не товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК).

Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути заснова­но однією особою. При цьому, як і при створенні акціонерного това­риства однією особою, передбачається обмеження, відповідно до яко­го товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником котрого є одна особа. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учас­ником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (ч. 2 ст. 141 ЦК)- Товариство з додатковою відпо­відальністю теж може бути створено однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК).

Таким чином, можна дійти висновку, що товариство однієї особи може виникати за волею одного засновника, який формує статутний фонд, а може скластися вже у процесі існування юридичної особи шляхом перетворення товариства, що засновано на об'єднанні ка­піталів декількох осіб, у товариство, єдиним учасником якого зали­шиться тільки одна особа.

1 Більш дет. про це див.: Борисова В. І. До проблеми товариства однієї осо­би // Проблеми законності. - 2001. - № 50. - С. 72-81.



Розділ II


У зв'язку з появою товариств однієї особи постає питайня: чи збе­рігаються стосовно цієї форми ознаки та функції, притаманні взагалі юридичній особі? Чи може йтися про те, що у цього товариства існує якась інша воля, ніж у засновника? У діючих господарських товарис­твах складається виважена система органів (загальні збори, виконав­чий орган, ревізійна комісія), які знаходяться у взаємодії. Що ж від­бувається у товаристві однієї особи?

Юридична особа - організація, існування якої законодавець не по­в'язує, за загальним правилом, з визначеною кількістю людей, хоча іноді передбачає останню як обов'язкову умову для створення пев­них видів юридичних осіб (наприклад, страхових компаній). Причо­му незалежно від кількості засновників юридичної особи їх власний інтерес має вторинний характер, на перше місце завжди стає інтерес юридичної особи. Товариство однієї особи, як і будь-яка інша юри­дична особа, має також особливу волю, що відрізняється від волі за­сновника, і особливі інтереси. Хоча засновник фактично одноособо­во формує органи управління цього товариства, а може і сам увійти до складу таких органів (органу), що, безумовно, впливатиме на їх (його) діяльність, але вже в силу того, що воля його реалізується крізь ці органи (орган), вона неодмінно у чомусь зміниться, тобто не буде збігатися в усьому з волею засновника, а значить перетвориться на самостійну волю юридичної особи. Засновник даного товариства підпорядковує свою діяльність інтересам юридичної особи, меті її створення, тобто реалізує інтерес саме юридичної особи.

За організаційними ознаками:

юридичні особи поділяються на прості і складні. Вбачається, що прості юридичні особи - це ті, що виникають на базі власності фізичних осіб, на основі власності фізичних та юридичних осіб, на базі власності держави, коли учасник цивільних відносин відокрем­лює частку свого майна для створення юридичної особи. Складними є юридичні особи, які виникають при об'єднанні декількох юридич­них осіб (об'єднання споживчої і промислової кооперації, об'єднан­ня, що створюють об'єднання фізичних осіб).

Залежно від наявності економічної залежності:

головна юридична особа і залежна юридична особа (залежне гос­подарське товариство). В умовах переходу України до ринкової еко­номіки у процесі концентрації виробництва спостерігається поява по­між самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування, тобто перетворення юридично самостійних суб'єк­тів права на економічно залежних. І у вказаних випадках у нагоді стає інститут юридичної особи. Про це свідчить поява у законодавстві України термінів: «афілійовані», «пов'язані», «зв'язані», «залежні» юридичні особи, а у ЦК — залежного господарського товариства. Так, відповідно до ст. 118 ЦК господарське товариство (товариство з об-


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ



меженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) вважається залежним, якщо іншому (головному) господарському то­вариству належить двадцять або більше відсотків статутного капіта­лу товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю або два­дцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

До недавнього часу вважалось, що відносини залежності виника­ють між суб'єктами цивільного обороту лише на підставі укладення договорів і припиняються належним їх виконанням. Між тим в умо­вах ринку залежність може виникати також з інших підстав. Відноси­ни економічної залежності юридичних осіб вже знайшли закріплення у законодавстві багатьох країн світу, а юридично самостійні суб'єк­ти, пов'язані цими відносинами, отримали назву афілійованих осіб. Термін «афілійовані особи» (англ. - (о афііаіе, а0і1іаііоп - приєднува­ти, пов'язувати) має багато значень, але всі вони визначають взаємо­відносини між двома або більшим колом суб'єктів господарювання, які засновані на різних формах залежності та контролю1.

За особливостями правового становища юридичні особи поді­ляються на:

національні (резидентів), які створені і діють відповідно до зако­нодавства України; іноземні (нерезидентів), котрі створені за законо­давством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяльність.

Наведена класифікація може існувати поряд з другими, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.





Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 577 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.008 с)...