Українські реферативні видання 90-х рр. ХХ ст

Розпад СРСР та створення на його території 15 незалежних держав, в тому числі України, призвели до необхідності становлення в кожній із них національної системи НТІ. Це диктувалося потребами забезпечення серед інших складових незалежності ще й інформаційної. Йшлося саме про становлення таких систем, тому що в колишніх союзних республіках вони функціонували у складі єдиної ДСНТІ СРСР. Проте багато в чому ці системи не носили національного характеру, адже формуванням власних інформаційних ресурсів республіканські системи НТІ практично не займалися через надмірну централізацію ДСНТІ та політику, яка проводилася на той час і передбачала створення інформаційних продуктів переважно на території Російської Федерації. Понад 90 % інформаційних матеріалів республіканські системи НТІ отримували з Росії.

Згідно зі статистичними даними, наведеними у дослідженні О.А.Гречихіна та І.Г.Здорова [40, с. 13] щодо випуску інформаційних видань органами НТІ в 1966-1985 рр., можно зробити висновок про постійне зростання кількості таких продуктів. Якщо 1966 р. їх було надруковано 88,3 тис. обліково-видавничих аркушів, то 1970 р. — 128,6; 1975 р. — 152,6; 1980 р. — 140,9, а 1985 р. — 152,4. Але тільки 8-12 % цих видань було підготовано республіканськими та територіальними органами НТІ: 1966 р. — 6,9 тис. обліково-видавничих аркушів; 1970 р. — 11,9, 1975 р. — 17,1; 1980 р. — 12,7; 1985 р. — 18,3. 20 %-30 % інформаційних видань випускалися центральними галузевими органами інформації, що в більшості випадків також були сконцентровані в Росії.

На початку 1990-х рр. найбільшим виробником інформаційної продукції в Україні був Український науково-дослідний інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень (УкрНДІ НТІ). Згідно з розподілом функцій між інформаційними органами різних рівнів ДСНТІ, його діяльність була зорієнтована на випуск оглядової та експрес-інформації з вузькогалузевих і проблемно-тематичних питань, підготовку інформаційних карт та анотованих переліків технічної документації.

Аналіз періодики, яка виходила в Україні 1989 р., здійснений на базі "Літопису періодичних видань УРСР. 1989" [81] виявив, що інформаційні продукти становили зовсім невелику частку цього масиву [115, 116]. Видання УкрНДІ НТІ були представлені оглядовою інформацією, що виходила 32 серіями з основних галузей народного господарства ("Экономика и организация промышленного производства", "Управление народным хозяйством", "Производство и применение новых материалов и продуктов в промышленности", "Животноводство и ветеринария", "Растениеводство" тощо). Для керівників виробництва готувалися аналітичні огляди "Нове в науці, техніці та виробництві" — 26 серій ("Ресурсосбережение", "Экономические проблемы научно-технического прогресса", "Строительные материалы и изделия", "Заготовительное производство" тощо). Експрес-інформації, що відображали зарубіжний досвід, виходили 28 серіями (за аналогічними тематичними напрямами). Крім цього, видавалися ретроспективні покажчики за темами республіканських науково-технічних програм "Енергокомплекс", "Матеріалоємність", "Агрокомплекс", "Транспорт", "Труд"; поточні бібліографічні покажчики "Указатель изобретений, внедренных и рекомендуемых к внедрению в народном хозяйстве Украинской ССР в... году", "Технические условия министерств и ведомств УССР", "Депонированные научные работы, поступившие в республиканский СИФ". Два останніх покажчики готувалися спільними зусиллями УкрНДІ НТІ та Державної республіканської науково-технічної бібліотеки.

Вищезазначені джерела були тільки доповненням до інформаційних видань, які видавалися ДСНТІ. УкрНДІ НТІ був середньою ланкою цієї системи, основне завдання якої — довести до користувачів інформацію, що надходила від всесоюзних органів НТІ й доповнити цей інформаційний потік відомостями про здобутки та досвід конкретних вітчизняних підприємств. Крім нього випуском інформаційних видань в республіці займалися й інші установи. В першу чергу це стосується галузевих органів інформації та бібліотек.

Республіканська наукова медична бібліотека як центр наукової та рекомендаційної медичної бібліографії займалася випуском поточних, рекомендаційних і ретроспективних науково-допоміжних покажчиків з відповідної тематики. Щорічно, починаючи з 1971 р., бібліотека видає серію анотованих рекомендаційних покажчиків літератури "На допомогу практикуючому лікарю" з 33 спеціальностей, а з 1982 р. щоквартально — анотовані списки літератури з актуальних тем медицини й охорони здоров'я, такі як: "Охорона материнства і дитинства", "СНІД", "Медицина катастроф". Одночасно з поточним бібліографічним інформуванням бібліотека готувала тематичні рекомендаційні покажчики, в яких відображалися найновіші вітчизняні й іноземні видання ("Холера", "Медичні та соціальні проблеми катастрофи на ЧАЕС" тощо). В практику бібліотеки широко увійшло видання рекомендаційних покажчиків, випуск яких був приурочений до з'їздів і конференцій. Серед них: "Кишечные инфекции. Вирусный гепатит" (1975 р.), підготований до І Всесоюзного з'їзду інфекціоністів, "Медицинская генетика" (1984 р.), виданий до І Всесоюзного з'їзду медичних генетиків. Одним із головних напрямів бібліографічної діяльності бібліотеки була розробка великих науково-допоміжних покажчиків літератури, які підводили підсумки розвитку вітчизняної та закордонної медицини з окремих проблем. Видано близько 50 таких покажчиків ("Физические факторы окружающей среды в населенных местах", "Остеосинтез", "Перитонит" тощо).

Республіканський центр наукової медичної інформації випускав бібліографічні покажчики оглядів за темами "Отоларингология" та "Гигиена и санитария", а також 1988 р. розпочав видавати анотований покажчик "Отраслевые рационализаторские предложения".

Республіканська наукова сільськогосподарська бібліотека щоквартально видавала бібліографічні покажчики літератури "Новые сельскохозяйственные книги" та "Генетика, селекция и семеноводство сельскохозяйственных культур", а також анотований бібліографічний покажчик "Достижения науки и передовой опыт — сельскохозяйственному производству".

Науково-технічна бібліотека НДІБП Держбуду УРСР готувала покажчик "Текущая информация о поступившей литературе", а Науково-дослідний та проектний інститут з питань містобудівництва — бібліографічний покажчик опублікованих матеріалів "Рациональное использование территорий в городах".

Інформаційний центр з питань культури та мистецтва з 1989 р. випускав поточні бібліографічні списки "Загальні питання культури" та "Загальні питання мистецтва".

До цього ж переліку слід додати державні бібліографічні покажчики — "Літописи…", що видавалися Книжковою палатою УРСР, поточні бібліографічні покажчики нових надходжень до фондів бібліотек та органів інформації, різноманітні рекомендаційні покажчики, краєзнавчі інформаційні видання, які випускалися республіканськими, обласними та науковими бібліотеками.

Свою мережу інформаційного забезпечення мали й наукові установи АН УРСР. Створення її розпочалося 1949 р. заснуванням в Інституті електрозварювання ім. Є.О.Патона відділу науково-технічної інформації. Швидкого розвитку науково-інформаційна діяльність набула у 60-ті рр., коли в установах АН України повсюдно почали створюватися інформаційні підрозділи. Координувало їх діяльність Відділення наукової інформації АН УРСР, сформоване 1968 р. з метою вирішення завдань дослідного, методичного, організаційного та інформаційного характеру. Крім того, Відділення здійснювало інформаційне обслуговування керівництва Президії АН УРСР.

У 1980-ті рр. інформаційні підрозділи функціонували майже в усіх наукових установах АН УРСР. Утворився певний контингент інформаційних працівників зі своїми напрямами, методами та формами роботи. Вивчення показників науково-інформаційної діяльності, що проводилось на протязі 1960-1980-х рр., продемонструвало стійку тенденцію до зростання її кількісної та якісної характеристик [8, с. 116-117]. Однак якісний бік інформування відчутно відставав від кількісних показників. Вважалося, що якість роботи інформаційного підрозділу визначається числом абонентів, охоплених інформаційним обслуговуванням, кількістю складених анотацій, рефератів, різноманітних покажчиків літератури, а також сигнальних повідомлень, оригіналів, копій документів, відправлених користувачам. Прагнення ствердитися за рахунок кількісного росту спричинило те, що якісному аспекту було приділено щонайменше уваги.

Інформаційне забезпечення наукових досліджень в АН України проводилось, головним чином, у режимі поточного інформування за тематикою, що була прийнята до розробки, й базувалося на обробці документальної інформації, яка надходила до бібліотечного фонду установи. Аналітико-синтетична обробка обмежувалась складанням бібліографічних описів, у кращому випадку — анотацією чи рефератом. Вилучення фактографічної інформації для формування БД не набуло широкого розповсюдження, як і підготовка інформаційних матеріалів узагальнюючого та аналітичного характеру.

Науковці академічних установ, опитані в середині 1980-х рр., коли сфера науково-інформаційної діяльності в АН України вже майже остаточно оформилася та закріпилася, оцінили рівень інформаційного обслуговування НДДКР усього в 3,1 бала, а бібліотечне обслуговування отримало оцінку в 3,8 бала (за п'ятибальною шкалою) [8, с. 116]. Тобто, ефективність інформаційної діяльності на той час не задовольняла учених. Це незадоволення особливо відчувалося під час переходу до нових умов господарювання (початок 1990-х рр.) і призвело до скорочення кількості інформаційних підрозділів та штатів інформаційних працівників на 25 %. Між іншим, добре відомо, що саме рівень поінформованості вчених про розвиток справ у світі в галузі їх наукових інтересів має суттєво впливати на результативність їх творчої праці.

Історично склалося так, що в більшості інформаційних підрозділів науково-дослідних установ АН України такі напрями науково-інформаційної діяльності, як редакційно-видавнича та патентно-ліцензійна, були забезпечені кадрами краще та їм надавалося більше уваги, ніж сфері інформаційного обслуговування наукових досліджень. У цій галузі працювало менше половини співробітників інформаційних підрозділів, серед яких лише 1/6 частина займалася аналізом та синтезом інформації [7, с. 12].

Крім фахівців інформаційної сфери до цієї роботи на громадських засадах залучалися референти з числа дослідників, які допомагали у відборі матеріалів для подальшого аналізу, анотування чи реферування. Референтами, як правило, були висококваліфіковані фахівці, які на підставі глибокого аналізу та узагальнення інформації виробляли рекомендації щодо використання інформаційного ресурсу наукової установи або підприємства. Звичайно — це були головні спеціалісти інститутів та виробництв. Серед основних видів робіт, які проводили референти у своїх наукових установах — аналітико-синтетична переробка інформації (аналіз і вивчення нових документів, реферування, анотування, індексування та складання оглядово-аналітичних документів); відбір та впровадження науково-технічних досягнень і передового досвіду; доведення інформації до користувачів (колег); взаємодія з інформаційним підрозділом (підготовка матеріалів висхідного потоку інформації для органу НТІ, формування запитів спеціалістів підрозділу, складання завдання на інформаційне обслуговування, допомога інформаційному підрозділу у підготовці оглядово-аналітичних документів).

Слід констатувати, що певного розвитку в Україні у цей період набула й науково-аналітична діяльність, яка завжди відігравала важливу роль в інформаційному забезпеченні економіки, науки, освіти, культури. Науково-аналітичні огляди, які є результатом цієї діяльності, дозволяють представити споживачам у найбільш концентрованому вигляді узагальнену проблемно-концептуальну інформацію, що синтезує дані, опубліковані в розрізнених джерелах. Обгрунтування та прийняття управлінських рішень у всіх сферах суспільного життя неможливе без використання науково-аналітичної інформації. Її підготовка завжди входила до завдань центрів регіональної інформації з суспільних наук. Зокрема, в Україні наприкінці 1980-х — початку 1990-х рр. побачили світ науково-аналітичні огляди ("Научно-аналитическая деятельность в области общественных наук", "Освещение прессой процессов перестройки в экономике" тощо). Але цей напрям роботи був найменше розвинутий на той час.

Викладене свідчить про актуальність для України проблеми становлення національної системи НТІ. Основне її завдання — формування національних інформаційних ресурсів, які стають частиною стратегічних ресурсів суспільства та важливим чинником економічного та соціально-політичного розвитку. Можна впевнено стверджувати, що національний, соціальний і культурний престиж країни, її економічний стан залежать від кількості накопичених і ефективно використаних інформаційних ресурсів. Тому завдання створення національної системи інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів Національної програми інформатизації на 1999-2001 рр., затверджених постановами Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. N 914-XIV і Кабінету Міністрів України від 22 березня 1999 р. N431.

Важливою складовою інформаційних ресурсів, інтеграційною основою наукової інфосфери держави є реферативні ресурси, які відповідно до Закону України "Про науково-технічну інформацію" повинні створюватися шляхом аналітико-синтетичної обробки джерел науково-технічної й технологічної, економічної та суспільствознавчої вітчизняної інформації. Реферування всієї наукової літератури та документації — це не лише своєрідний обліково-реєстраційний механізм охоплення масиву вітчизняних публікацій, а й засіб активізації залучення наукового доробку українських учених і фахівців для сприяння сталому розвитку суспільства.

В Україні вже налагоджено механізм обліку НДДКР. З метою створення інформаційної бази для керування науковою діяльністю, інформаційного забезпечення творчої праці вчених, інженерно-технічних працівників і прискореного використання науково-технічних досягнень, на базі Українського інституту науково-технічної й економічної інформації (УкрІНТЕІ) створено автоматизований інформаційний Фонд НДДКР і дисертацій.

У Фонді зосереджено найповніші дані про результати та досвід науково-технічної діяльності в Україні. На початок 1998 р. обсяги головного Фонду в ретроспективі з 1991 р. складали: звітів з НДДКР — 22738 шт., реєстраційних карток НДДКР — 186155 шт., ідентифікаційних карток НДДКР — 114376 шт., дисертацій — 22863 шт. [24, с.16].

Накопичення, облік і зберігання даних щодо вітчизняної наукової діяльності здійснюється Центром інформаційних ресурсів УкрІНТЕІ з метою створення та розвитку Державної автоматизованої системи моніторингу наукових досліджень України.

Ресурси Фонду дозволять вирішувати наступні завдання:

· здійснення міждержавного обміну інформацією щодо результатів науково-технічної діяльності з метою доступу України до національних інформаційних ресурсів інших країн;

· забезпечення міжгалузевого обміну інформацією про науково-технічні досягнення для впровадження у виробництво сучасних вітчизняних технологій і скорочення зарубіжних закупівель;

· проведення багатоаспектного аналізу науково-технічних розробок, в тому числі й пошук аналогів НДДКР з метою уникнення дублювання робіт зі створення науково-технічної продукції;

· надання користувачам інформації з НДДКР і дисертацій, накопичених у Фонді (наявність, чинність, термін дії, скасування, внесені зміни тощо); забезпечення усіх видів аналітико-пошукових послуг і консультацій, надання за запитами тематичних добірок, оглядів, аналітичних, реферативних і фактографічних довідок на основі баз даних першоджерел та реєстраційно-облікових документів НДДКР і дисертацій;

· підготовка та розповсюдження інформаційних періодичних видань про результати науково-технічної діяльності в Україні тощо.

Свою систему обліку та державної реєстрації має нормативно-технічна документація. Державне патентне відомство України з 1993 р. видає офіційний бюлетень "Промислова власність".

Бібліографічним обліком вітчизняних публікацій, у тому числі в галузі науки і техніки, займається Книжкова палата України, яка випускає серію поточних державних бібліографічних покажчиків, серед них: "Літопис книг"; "Літопис журнальних статей"; "Літопис газетних статей". Цією установою у 1996-1998 рр. було поновлено випуск "Літопису картографічних видань"; "Літопису нот"; "Літопису образотворчих видань"; "Літопису періодичних видань України, 1997"; "Літопису рецензій"; покажчика "Нові видання України". Таким чином, формується система державної бібліографічної інформації, що надає відомості про твори друку в Україні.

Проте відсутність у державі єдиної системи реферування всіх вітчизняних наукових джерел призводить до втрат інформації, перешкоджає якісному обслуговуванню користувачів інформації, а також участі України в міждержавному обміні НТІ.

На сторінках української бібліотечної преси, у статтях та виступах дослідників і діячів інформаційної справи М.М.Єрмошенка, Р.П.Карташова, В.М.Бірбраєра, Л.Котенко, Л.О.Кочубей [10, 45, 48, 60, 70] вже кілька років порушується питання про необхідність створення українського РЖ, який би сприяв включенню вітчизняної наукової інформації до світового документального потоку.

В Україні вже здійснено окремі спроби підготовки та випуску реферативних видань. З 1993 р. Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочато видання українського Медичного РЖ, який має 5 розділів: "Внутрішні хвороби", "Соціальна медицина і організація охорони здоров'я", "Хірургія", "Педіатрія, акушерство та гінекологія" та "Профілактична медицина". У журналі наведено реферати зарубіжних статей, опублікованих у профільних ядерних журналах, які зберігаються у різних документально-інформаційних фондах країни. Одним із завдань під час підготовки Медичного РЖ є публікація наукових оглядів з актуальних проблем сучасної медицини, що підготовлені провідними фахівцями галузі. Серед недоліків цього видання слід відзначити обмежений обсяг інформації, що підлягає реферуванню, та спрямованість, перш за все, на відображення зарубіжних публікацій.

1996 р. Книжкова палата України заявила про наміри стати засновником "Реферативного журналу України (РЖУ), який би містив реферативну інформацію всіх видань України, а за якістю інформаційного наповнення відповідав найвищим вимогам" [60]. Засновано окремий структурний підрозділ — відділ реферування інформації, робота якого полягає у створенні реферативних БД, шляхом підготовки РЖ і генерування реферативно-бібліографічної інформації, та у дослідженні процесів її підготовки. Основними напрямами діяльності відділу є:

· надання споживачам систематизованої реферативно-бібліографічної інформації, створеної на основі книг, брошур, журналів, бюлетенів та збірників, які видаються в Україні та надходять до Книжкової палати;

· підготовка різних серій РЖ гуманітарного циклу та з проблем економіки;

· проведення наукових досліджень з питань теорії та методики реферування тощо.

У листопаді 1997 р., з метою задоволення підвищеного інтересу до політичного життя держави та суспільства і створення умов для більш оперативного доступу до відповідних джерел інформації, Книжковою палатою було започатковано випуск щомісячного РЖ "Політика. Політичні науки" [23, 71]. Слід відзначити належний рівень підготовки та друку цього видання. Розроблено структуру журналу, яка охоплює ключові напрями розділу "Політика". Кожен бібліографічний запис супроводжується досить змістовним інформативним рефератом. Журнал має довідково-пошуковий апарат, який складається з покажчика авторів, алфавітно-предметного покажчика, покажчика використаних періодичних і продовжуваних видань.

Збільшення попиту на видання з питань економіки зумовило появу на ринку значної та дещо безсистемної пропозиції відповідних публікацій. За цих умов пошук необхідних даних стає громіздким і не гарантує повного обсягу інформації. Для вирішення цієї проблеми Книжковою палатою започатковано випуск нової серії — РЖ "Економіка. Економічні науки" [72], що виходить з жовтня 1998 р. У цьому журналі знаходять відображення результати вітчизняних економічних досліджень, які систематизовано за такими основними напрямами: розробка довгострокової економічної політики переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин; державне регулювання економіки; розвиток підприємництва; використання світового економічного досвіду; аналіз динаміки народного господарства; зовнішньоекономічні програми співробітництва тощо.

З метою підготовки цього реферативного видання первинному аналізу підлягають усі неперіодичні (книги, автореферати дисертацій, збірники наукових праць, матеріали конференцій) і періодичні видання (журнали, бюлетені, періодичні та продовжувані збірники) — всього близько 11000 одиниць друкованої продукції на рік. За підрахунками фахівців Книжкової палати [98], економічна інформація складає 6 % документального потоку нашої країни. При цьому 25 % матеріалів для РЖ відбирається з першоджерел суміжних галузей науки:

· права — питання регулювання господарської діяльності;

· політики та державного управління — формування орієнтирів макро- та мікроекономічної політики, зовнішньоекономічної діяльності;

· економічної географії — розміщення продуктивних сил.

Такий підхід свідчить про якість підготовки даного видання.

У подальшій діяльності, відділом реферування Книжкової палати, заплановано аналітико-синтетичну обробку документального потоку літератури всього гуманітарного спрямування. За підрахунками фахівців цього підрозділу — це приблизно 6-7 серій. Серед них: "Історія. Історичні науки", "Культура і мистецтво", "Право. Юридичні науки" та інші.

У документальному потоці вітчизняних наукових матеріалів певна частка належить неопублікованим роботам, які проходять режим депонування. Депонування — це метод оперативної публікації відомостей про завершені наукові роботи за вузькоспеціальною тематикою, які недоцільно видавати звичайними засобами друку. Він забезпечує оперативне інформування про наукові досягнення вчених і фахівців, а також сприяє затвердженню пріоритету української науки. З цією метою 1997 р. в Україні почав видаватися на паперовому та електронних носіях РЖ "Депоновані наукові роботи" ("ДНР"). Він готується до друку і видається Державною науково-технічною бібліотекою України (ДНТБ) [65].

Появу РЖ "ДНР" зумовлено рядом причин. У складній економічній ситуації автори-науковці не завжди мають можливість надрукувати рукопис наукової статті з різних причин, насамперед економічного характеру. Недостатнє фінансування або повна його відсутність ускладнює реалізацію публікації наукових монографій, матеріалів з'їздів, конференцій, симпозіумів, нарад. Інколи авторів не влаштовують довготривалі строки публікації документів. У цій ситуації окремі вчені, фахівці, особи, творчі наукові колективи використовують депонування як єдиний доступний і демократичний засіб друкування інформації стосовно проведених робіт або досягнутих результатів наукової та науково-дослідної діяльності.

Розпад радянської системи НТІ не спричинив повного розриву зв'язків щодо обміну вторинними документами між Україною та Росією. ДНТБ України, враховуючи зацікавленість учених і фахівців у міжнародному обміні інформацією про наукові дослідження, підтримує контакти з інформаційними центрами Росії та надсилає реферати депонованих наукових робіт з природничих та технічних наук з метою їх видання, як і раніше, у ВІНІТІ РАН, а з гуманітарних та суспільних галузей знань — у ІНІСН РАН. Однак строків видання сигнальної інформації відносно дотримується лише ІНІСН РАН, здійснюючи друкування бібліографічних описів ДНР через 3-4 місяці, ВІНІТІ РАН — через 7-9 місяців. Ускладнюється технологія оформлення рефератів ДНР з суспільних та гуманітарних наук, постійно зростає вартість їх публікації в РЖ.

Відсутність необхідного фінансування діяльності деяких колишніх союзних центральних галузевих органів інформації призвела до неможливості публікації рефератів ДНР з ряду галузей знань, таких як медицина, педагогіка, сільське та лісове господарство, мистецтвознавство, будівництво та архітектура, фізична культура і спорт тощо.

При цьому слід відзначити, що рукописи, які складаються з різних типів документів і стосуються різних галузей знань, є невід'ємною частиною національного документального потоку, що потребує повного їх включення в інформаційний простір країни.

РЖ "ДНР" розроблено як багатофункціональне інформаційно-бібліографічне видання, що має гнучку структуру. Це багатогалузевий посібник за змістом і тематикою документів і разом з тим поточний бібліографічний покажчик, який відображає нові надходження ДНР. На сьогодні це інформаційне видання відбиває більше ніж 5,5 тис. документів.

Вторинні документи в РЖ сформовано й структуровано у відповідності з рубриками та підрубриками класифікатора УДК. Крім основних рубрик УДК, після кожного бібліографічного опису ДНР для проведення широкотематичних інформаційних пошуків документів подаються повні індекси УДК і ДРНТІ (Державний рубрикатор науково-технічної інформації). ДРНТІ, в даному випадку, забезпечує взаємозв'язок з автоматизованими ІПС та БД у країнах СНД з метою подальшого міжнародного обміну інформацією з традиційними партнерами.

Бібліографічний опис складається на кожну окрему ДНР, депонований збірник наукових робіт, депонований випуск багатотомного або серіального видання, а також на окрему статтю, вміщену в збірнику ДНР. Джерелами бібліографічних описів є титульний лист і зміст роботи. Бібліографічний опис ДНР є повним і включає обов'язкові та факультативні елементи у відповідності до ГОСТ 7.1-84.

Характерною особливістю даного опису ДНР є область відомостей про відповідальність, де подано прізвища всіх авторів незалежно від їх кількості, а також наведено назву організації-депонента, вказано вчену раду, яка направляє рукопис наукової роботи на депонування. Бібліографічний опис ДНР включає відомості про місцезнаходження організації-депонента, рік написання роботи, її обсяг, наявність довідково-пошукового апарату, кількість використаних бібліографічних джерел, мову тексту наукової роботи, дату депонування та її реєстраційний номер. Обов'язкові та факультативні елементи повного бібліографічного опису ДНР забезпечують ідентифікацію документа.

У РЖ публікуються реферати, які містять лаконічне викладення первинного документа або його частини, що розкриває особливості теми, предмет чи об'єкт, характер і мету дослідження, а також до його складу входять відомості та висновки, необхідні для попереднього ознайомлення з його змістом.

За умовами депонування автори рукописних наукових робіт самі складають реферати до ДНР. Реферат друкується у тому вигляді, в якому він поданий автором, організацією-виконавцем або редакцією наукового, науково-технічного журналу. Від якості змісту рефератів, які друкуються в РЖ і вводяться до інформаційної бази, значною мірою залежить ефективність використання інформації щодо отриманих результатів, а також закінчених і впроваджених у виробництво розробок.

Для забезпечення більш оперативного пошуку документів журнал має довідково-пошуковий апарат, який складається з авторського покажчика й переліку збірників депонованих наукових робіт.

Видання РЖ "ДНР" є фактом включення депонованих наукових робіт до інформаційних документальних потоків країни, що необхідно для своєчасного інформування вчених і фахівців про наукові досягнення вітчизняної науки з усіх галузей знань, рішення наукових проблем, розширення можливостей методів бібліометрії під час прогнозування пріоритетних наукових напрямів.

Ще однією спробою створення реферативного видання на Україні стало започаткування в 1996 р. Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України (ІПРІ) Українського реферативного журналу "Джерело". Однак на початковому етапі й це видання не було позбавлене певних недоліків. Цілком слушними були критичні зауваження, викладені у статті Р.Карташова [60]. Адже аналітичний розпис тільки 70-80 періодичних видань із декількох сотень, що виходять в Україні, не міг задовольнити дослідників. Бібліографічний опис, виконаний не за державним стандартом, прийнятим в Україні, ускладнював пошук першоджерел, дезорієнтовував учених при складанні бібліографічних списків до власних робіт. Головним же недоліком цього видання була відсутність систематичного розміщення матеріалів, яке не дозволяло кумулювати інформацію про документи вузькоспеціальної тематики, розпорошені по різних періодичних виданнях.

У грудні 1999 р. Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою УААН розпочато випуск РЖ "Агропромисловий комплекс України" з метою надання інформації про основні напрями, тенденції та перспективи розвитку агропромислової сфери [134]. РЖ має чітко визначене галузеве спрямування. Журнал видано з дотриманням усіх чинних вимог та державних стандартів щодо бібліографічного опису, подання та розташування матеріалів.

Використання РЖ дещо ускладнюється неритмічністю видання його випусків через економічні чинники. Розвитком цієї роботи стане створення та експлуатація електронної бази даних з питань АПК. У перспективі планується також збільшити тираж РЖ та здійснювати його розповсюдження за передплатою, а не тільки шляхом розсилки інститутам, дослідним станціям і регіональним центрам наукового консультування мережі УААН, як це відбувалося впродовж перших років існування журналу. РЖ видається тільки українською мовою, що робить його незрозумілим для користувачів країн близького та далекого зарубіжжя. Тому фахівці, які здійснюють підготовку журналу, вважають одним з першочергових завдань розвитку РЖ його переклад російською мовою для здійснення інформаційного обміну з відповідними виданнями Росії та створення англомовної реферативної бази даних згідно з міжнародними стандартами для включення інформації, створеної в Україні, у світовий документальний потік.

Наведений огляд вітчизняних реферативних видань [115, 116] свідчить про те, що значну частину роботи щодо інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні наприкінці 1990-х рр. ще не було виконано. Існуючі на цей час РЖ характеризувалися певними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Значна частина українських наукових видань, серед яких книги, брошури, автореферати дисертацій, продовжувані видання природничого, технічного та гуманітарного профілю залишалися не включеними до національного та світового інформаційного простору.