Вплив взаємовідносин батьків і дітей на формування соціа­льно-психологічного типу дитини

Вивченню впливу стилю батьківської поведінки на соціальний роз­виток дітей присвячена велика кількість досліджень. В одному з них було виділено три групи дітей. До першої групи ввійшли діти, яким властивий високий рівень незалежності, зрілості, впевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, дружелюбності, уміння, коригу­вати свою поведінку відповідно до оточення (модель І). У другій групі опинились діти, недостатньо впевнені в собі, замкнуті і недовірливі (модель II). Третю групу склали діти, які найменше були впевнені в собі, не виявляли допитливості, не уміли стримувати себе (модель III).

Було розглянуто чотири параметри поведінки батьків по відношенню до дитини: контроль, вимога зрілості, спілкування, доброзичливість. Кон­троль є спробою впливати на діяльність дитини. Під час експерименту визначався ступінь підлеглості дитини вимогам батьків. Вимога зрілості: здійснення батьками тиску на дитину з метою примусити її діяти на межі своїх можливостей, високому соціальному і емоційному рівні. Спілкуван­ня: використання батьками переконання для того, щоб домогтися від дитини поступок, з'ясування її думки або ставлення до чого-небудь. Доб­розичливість: наскільки батьки виявляють зацікавленість у дитині (схва­лення, радість від її успіхів), тепло, любов, турботу, співчуття.

Результати дослідження виявилися такими.

Модель поведінки І. Батьки, діти яких дотримувалися моделі пове­-

дінки і, набрали найбільшу кількість балів за всіма чотирма ознаками.

Вони ставилися до своїх дітей ніжно, з теплотою і розумінням, добро­зичливо, з ними спілкувалися, контролювали дітей, вимагали свідомої

поведінки. І хоча батьки прислухалися до думок дітей, поважали їх незалежність, вони не виходили тільки з бажання дітей. Батьки дотри­мувалися своїх правил, прямо і ясно пояснюючи мотиви власних ви­мог. Батьківський контроль поєднувався з безумовною підтримкою бажання дитини бути самостійною і незалежною. Ця модель була на­звана моделлю авторитетного батьківського контролю.

Модель поведінки II. Батьки, діти яких дотримувались моделі пове­дінки II, мали нижчі бали за виділеними параметрами, вони більше покладалися на суворість і покарання, ставилися до дітей з меншою теплотою, меншим співчуттям і розумінням, рідко спілкувалися з ними. Дорослі жорстко контролювали своїх дітей, легко застосовували свою владу, не спонукали дітей до висловлювання їх власних думок. Ця модель була названа владною.

Модель поведінки НІ. Батьки, діти яких демонстрували модель пове­дінки III, були поблажливими, невимогливими, неорганізованими, мали погано налагоджений побут. Вони не заохочували дітей, відносно рідко і мляво робили зауваження, не звертали уваги на виховання незалежно­сті дитини і її упевненості в собі. Ця модель була названа поблажливою. Дисгармонійний розвиток деяких рис характеру дитини може бути обумовлений особливостями сімейних взаємовідносин. Недооцінка ба­тьками особливостей характеру дітей може сприяти не тільки посилен­ню конфліктності сімейних відносин, але і призвести до розвитку пато-характерологічних реакцій, неврозів, формування психопатій на основі акцентуйованих рис. Деякі типи акцентуйованих особистостей надто чутливо реагують або особливо вразливі щодо певних типів сімейних відносин. О.Е. Личко зазначає декілька типів неправильного виховання:

• Гіпопротекція - недостатність опіки і контролю, відсутність спра­вжнього інтересу до справ, хвилювань і захоплень підлітка. Особливо несприятливий цей тип виховання при акцентуації за гіпертимним, нестійким і конформним типами.

• Домінуюча гіперпротекція - надмірна опіка і дріб'язковий контроль. Батьки не привчають до самостійності і стримують розвиток відповіда­льності. Особливо несприятлива ця виховна ситуація для акцентуйова­них підлітків психастенічного, сенситивного і астенічного типів. У гіпертимних підлітків таке виховання викликає різку реакцію емансипації.

• Потураюча гіперпротекція - недостатність контролю і некритичне ставлення до порушень поведінки підлітками. Цим культивуються не­стійкі та істероїдні риси.

• Виховання «в культі хвороби» - хворобливий стан, навіть незна­чне нездужання надають дитині особливих прав і висувають її у центр уваги сім'ї. Культивується егоцентризм і рентні установки.

• Емоційне неприйняття - дитина відчуває, що є тягарем для сім'ї. Це негативно відображається на лабільних, сенситивних та астенічних

підлітках, підсилюючи риси цих типів. Можливе загострення акцентуа-цій і у епілептоїдів.

• Умови жорстких взаємин - зривання зла на підліткові, душевна жорстокість. Сприяє посиленню акцентуйованих рис у епілептоїдів і розвитку епілептичних рис на основі конформної акцентуації.

• Умови підвищеної емоційної відповідальності - на дитину покла­даються недитячі турботи і завищені очікування. Дуже чутливим вияв­ляється психастенічний тип, риси якого загострюються і можуть пере­ходити у психопатичний розвиток або невроз.

• Суперечливе виховання - неузгоджені виховні дії різних членів сім'ї. Таке виховання особливо травмує представників усіх типів акцентуацій.

Ставлення дитини до сім'ї у процесі дорослішання змінюється. Спочатку для підлітків, а потім для юнацтва групи ровесників значною мірою заміщують батьків («знецінення» батьків - за виразом Х.Рем-шмідта). Перенесення центру соціалізації з сім'ї у групу ровесників призводить до послаблення емоційних зв'язків з батьками. Необхідно відзначити, що зауваження щодо «знецінення» батьків у підлітковому і юнацькому віці є дуже поширеними. Наприклад, для підліткового віку вважається характерною така поведінкова особливість, як «реакція емансипації». Існують навіть спроби пояснити це з еволюційно-біологічної точки зору. Але, зазначаючи загальний напрям вікового розвитку особистості, не слід гіперболізувати ідею «заміщення батьків» групою однолітків, що мало відповідає реальній психологічній картині.

Є дані, що, хоча батьки як центр орієнтації і ідентифікації відсту­пають у цьому віці на другий план, це стосується лише певних сфер життя. Для більшості молодих людей батьки і особливо мати залиша­ються головними емоційно близькими особами. Так, в одному дослі­дженні німецьких психологів було показано, що в проблемних ситуаці­ях найближчою, довіреною особою для підлітків є мати, а потім, зале­жно від ситуації, в різній послідовності: батько, подруга або друг.

В іншому дослідженні, виконаному на вітчизняній вибірці, старшо­класники ранжували, з ким їм краще проводити свій вільний час - з батьками, друзями, в компанії однолітків своєї статі, в змішаній компа­нії. Батьки опинилися у хлопців на останньому місці, у дівчат - на чет­вертому. Проте, відповідаючи на питання «З ким би ти став радитися в складній життєвій ситуації?» - і ті, і інші поставили на перше місце ма­тір. На другому місці у хлопчиків опинився батько, у дівчаток - друг, подруга. Інакше кажучи, як зауважив з приводу цих результатів І.С.Кон, з друзями приємно розважатися, але в скрутну хвилину краще зверну­тися до матері. Останні дані, отримані на вибірках сучасних підлітків, хлопців і дівчат, підтверджують цю тенденцію. Як засвідчено в одному і

акому дослідженні (А.А.Реан, М.Ю.Саннікова), в системі відносин осо­-

бистості з соціальним оточенням (зокрема визначалося і ставлення до

однолітків) саме ставлення до матері є найбільш позитивним.

Було встановлено, що зниження позитивного ставлення до матері, збільшення негативних дескрипторів (характеристик) при описі матері корелює із загальним зростанням негативізації всіх соціальних відносин особистості. Можна вважати, що за цим фактом стоїть фундаменталь­ний феномен прояву тотального негативізму щодо всіх соціальних об'єк­тів, явищ і норм у тих осіб, для яких характерним є негативне ставлення до власної матері. Таким чином, негативне ставлення до матері є важ­ливим показником загального неблагополучия у розвитку особистості.