Управління активами як засіб підтримки платоспроможності страхової компанії

В докризовому періоді в Україні діяла система оцінки платоспроможності страховиків, яка називалася Solvency 1.

При цьому в Україні до оцінки платоспроможності не входили такі важливі питання як:

оцінка якості активів, що представляють страхові та вільні резерви;

оцінка адекватності страхових резервів взятим на себе зобов'язанням (загальна сума);

оцінка відповідності страхового портфеля компанії сформованим резервам (як за розміром резервів, так і за структурою їх розміщення);

оцінка рівня реальної капіталізації страхової компанії.

Уже на початку фінансово-економічної кризи європейські експерти з державного нагляду за страховою діяльністю зробили висновок про те, що чинна система Solvency 1 ніяк попередила фінансова криза. Більшість страхових компаній, які напередодні фінансово-економічної кризи виконували всі вимоги Solvency 1, мали фінансові труднощі, коли економіка стала розвиватися в кризовому напрямку. Це зумовило потребу у формуванні нової системи оцінки платоспроможності страховиків Solvency 2 на основі досвіду управління страховими компаніями в кризових умовах.

При оцінці впливу структури активів на забезпечення платоспроможності страхових компаній необхідно мати на увазі, що активи страхових компаній частково фінансуються за рахунок власних коштів, а частково за рахунок залучених коштів та інших зобов'язань. Але враховуючи специфіку діяльності страхових організацій при оцінці платоспроможності необхідно враховувати як ті активи, профінансовані власним капіталом (нетто-активи), так і ті, що профінансовані за рахунок коштів страхувальників та інших кредиторів (і цей постулат повинен бути основним при формуванні підходів до державного нагляду за платоспособностью страхових компаній).

Склад активів, що забезпечують фактичний запас платоспроможності страховика, має законодавчо унормуватіся, як і склад тих активів, що складають покриття страхових резервів. Такий підхід застосовується, наприклад, в британському страховому законодавстві, по яких немає обмежень по об'єктах вкладення капіталу страховика. Обмеження стосуються тільки того, що дозволяється розглядати як активи, які можуть враховуватися при розрахунку резерву платоспроможності.

Між активами, якими представлені страхові резерви, і активами, які забезпечують фактичний запас платоспроможності, повинен існувати зв'язок, заснований на принципі "відповідності" зобов'язань страховика ліквідності його активів. В першу чергу покриваються за рахунок грошових коштів та їх еквівалентів термінові зобов'язання страховика, далі за рахунок залишку коштів (якщо буде місце) і поточних фінансових інвестицій покривається частка страхових резервів, за рахунок інших оборотних активів і довгострокових фінансових інвестицій покривається решта страхових резервів і довгострокових зобов'язань, за рахунок власного капіталу покривається нерухомість та інші основні засоби компанії.

У західній практиці при проведенні аналітичних досліджень платоспроможності застосовується показник реальної вартості активів.

Реальна вартість активів компанії - це умовна величина, що характеризує здатність компанії швидко перетворювати свої активи в грошові кошти за рахунок дисконту їх вартості.

Зараз в розвинених країнах світу стала домінувати думка, що управління капіталом і платоспроможністю фінансово-кредитних установ має здійснюватися на основі оцінки ризиків їх діяльності. При цьому проводиться оцінка як фінансових, так і нефінансових факторів діяльності страховика. Відповідно до цього постулату в країнах ЄС проводиться нова система оцінки платоспроможності страхових компаній і критеріїв достатності капіталу під назвою Solvency 2.

За цією системою ризики групуються на:

ризик ідентифікації - ризик неадекватного сприйняття власниками та менеджментом ситуації, яка має місце в компанії, її положення на страховому ринку, оцінки фінансових можливостей компанії з виконання ним своїх зобов'язань;

ризик в управлінні активами і пасивами - ризик невідповідності покриття термінових зобов'язань активами, ризик неякісних активів, ризикштучного збільшення капіталізації страхових компаній;

ризик моніторингу та менеджменту - ризик прийняття помилкових управлінських рішень, ризик шахрайства з боку менеджменту та персоналу, ризик помилок у контролі за виконанням страховиком поставлених нормативів забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості;

ризик звітності та інформаційний ризик - ризик, пов'язаний з неправильним інформуванням про ситуацію в компанії власників, нових інвесторів, клієнтів. Ризик виникнення інформаційних воєн, "чорного піару" з боку конкурентів страхової компанії;

ризик інфраструктури - ризик, пов'язаний з помилками при обробці даних в компьютерпіх системах та інших комунікаціях компанії, ризик, що виникає при передачі інформації та взаємодії у відносинах між структурними підрозділами компанії, компанією та страховими посередниками;

ризик у відносинах з клієнтами - ризик шахрайств, фальсифікацій страхових випадків, судових позовів з боку клієнтів по неналежного виконання страховою компанією своїх зобов'язань.

Серед зазначених ризиків тільки другий відноситься до управління капіталом страховика безпосередньо, решта побічно, але реалізація кожного з певних ризиків веде до фінансових втрат і, відповідно, до зменшення капіталу страхових компаній.

Зараз органи нагляду за страховою діяльністю розробляють національні стандарти управління капіталом страхових компаній і загальний стандарт ЄС на основі принципів, закладених в Solvency 2.

Solvency 2 застосовуватиметься до всіх компаній з обсягом надходження страхових премій, перевищує 5 млн. Євро або з об'ємом технічних резервів, перевищує 25 млн. Євро (під це визначення підпадає майже 100% європейських страхових компаній).

Solvency 2 складається з трьох основних елементів:

^ Формування адекватних фінансових ресурсів (капіталу і резервів) узятим на себе зобов'язанням;

^ Демонстрація адекватної системи управління;

^ Визначення нормативних вимог до фінансової звітності страховиків та її оприлюднення.

Solvency 1 була прийнята в 2002 і діяла до сучасної фінансово-економічної кризи, за результатами якої було визнано неефективною.

Solvency 2 відрізняється від Solvency 1 більш широким підходом. Якщо Solvency 1 була замкнутою системою на рівні страхової компанії, то Solvency 2 передбачає введення до оцінки платоспроможності страховиків оцінку поточних змін у сфері страхування на фінансовому ринку, управління ризиками, методи фінансування. Система повинна стати основою міжнародного нагляду за страховою діяльністю. На її основі мають бути сформовані міжнародна звітність страхових компаній і пруденційного стандарти.

Однією з цілей впровадження в дію системи Solvency 2 є посилення захисту страхувальників в умовах зростання конкуренції на європейському страховому ринку шляхом оцінки достатності капіталу страхової компанії з урахуванням виникнення непередбачених подій на страховому, фінансовому ринках, в окремих компаніях.

Solvency 2 вносить нові стандарти управління ризиками, зокрема, система припускає використання сек'юритизації як інструмента зниженняризиків. Зокрема, передбачається, що сек'юритизація застосовуватиметься серед розширеного переліку методів, які страховики зможуть використовувати для отримання зменшення вимог до забезпечення достатності капіталу.

Solvency 2 регламентується низкою основних документів, серед яких можна визначити:

> Робочі матеріали - передбачає вирішення правових та технічних питань впровадження системи;

> Дрібні і середні страхові компанії - вказується на формування підходів до оцінки платоспроможності таких страховиків (у тому числі, критерії віднесення);

> Страхові групи - вказується на формування підходів до оцінки платоспроможності страхових груп;

> Диверсифікація та спеціалізація - визначається специфіка оцінки платоспроможності спеціалізованих компаній, а також тих, що диференціюють ризики своєї діяльності;

> Інші документи - документи, які визначають вплив Solvency 2 на покриття адміністративних витрат страхових компаній, характеристика ринків і страхових послуг (проведено аналіз в напрямках визначення статистичних даних щодо розвитку страхування життя, та інших видівстрахування, співвідношення між отриманими преміями та інвестиціями, частка на ринку ТОР 5, рівень страхування у ВВП, премія на душу населення і т.д.).

Достатність капіталу по Solvency 2 повинен визначатися на основі ризик-менеджменту. Головна ідея полягає в наступному: чим більше сукупний ризик в діяльності страхової організації, управлінні нею, тим більше розмір капіталу повинен бути забезпечений менеджментом і акціонерами. При цьому компанія в доповненнях до фінансової звітності має оприлюднити і структуру ризик-менеджменту, і результати оцінки ризику діяльності. Під кожен рівень ризику має бути сформований певний сегмент капіталу або захисту страхувальників за допомогою інших методів (сек'юритизація, перестрахування, емісія катастрофічних облігацій тощо).

Впровадження в діяльність страхових компаній Solvency 2 неможливо без зміни корпоративної культури (це відображено і в документах розробників концепції). На думку засновників концепції, всі співробітники компанії повинні розуміти її суть і між усіма повинна бути розподілена відповідальність за реалізацію мети системи - забезпечення високого рівня платоспроможності та фінансової надійності страхової компанії.

На початковому етапі впровадження в діяльність страхової компанії системи Solvency 2 необхідна розвиток на рівні страхової компанії процесу навчання для вищої та середньої ланки менеджменту на базі економічної моделі навчання за системою корпоративної бази знань. Ця система була сформована саме під час фінансово-економічних криз, коли компанії змушені були звільняти своїх працівників, припиняти звичайні процеси навчання. Крім цього система корпоративної бази знань формує виникнення в компанії інноваційного підходу до управління бізнес-процесами.

Позитивний ефект від впровадження системи в дію може бути більше звичайної системи навчання, заснованої на семінарах (традиційну систему більше розглядають як систему заохочень, а не систему формування знань). До того ж такий підхід до впровадження в дію системи набагато дешевше, що актуально в часи фінансової кризи.