Комбіноване застосування антибактеріальних лікарських препаратів. Взаємодія їх з іншими препаратами

У процесі фармакотерапії інфекційних хвороб виникає потреба комбінувати антибактеріальні засоби для підсилення ефекту. Крім того, інфекційна патологія дуже часто поєднується з хронічними змінами внутрішніх органів (виразкова хвороба шлунка і 12 палої кишки, пієло- чи гломерулонефрит, гепатит, бронхіальна астма, артеріальна гіпертонія, СН, цукровий діабет), які постійно контролюються певними групами ЛЗ.

Комбінація препаратів різних фармакологічних груп на етапах фармакокінетики змінює ефективність ЛЗ. Бензилпеніцилін й інші пеніциліни не можна призначати одночасно з НПЗП. Комбіноване призначення ампіциліну з алопуринолом посилює можливість виникнення алергічних реакцій, ефективність антикоагулянтів, аміноглікозидів, знижує ефективність пероральних контрацептивів.

Амоксицилін і цефалоспорин не призначають одночасно з бактеріостатичними засобами, не змішують в одному шприці з іншими препаратами.

Цефалоспорини не поєднуються з еритроміцином. Більшість з них не застосовуються з петльовими діуретиками, етанолом. При потребі комбінувати з іншими антибіотиками не слід їх змішувати в одному шприці – спочатку цефалоспорин, потім аміноглікозид. Цефазолін не поєднувати з антикоагулянтами непрямої дії – підвищується кровоточивість. Обережно при поєднанні з аміноглікозидами та поліміксинами – можливе підвищення нефротоксичності.

Тетрацикліни не застосовуються одночасно з ерготаміном, вітаміном С, препаратами кальцію, стрептоміцином, пеніциліном. Вони знижують рівень протромбіну крові у хворих, що приймають антикоагулянти. Порушується їх всмоктування антацидами, прийомом солей кальцію, магнію, заліза, виведення пришвидшується алкоголем, барбітуратами, фенітоїном. Тетрацикліни знижують активність пероральних контрацептивів. Рекомендовано приймати їх з вітамінами групи В і ністатином. Тетрацикліни створюють стійкі сполуки з кальцієм у кістковій тканині (жовто-сіро-коричневі зуби). При одночасному застосуванні їх з ретинолом зростає ризик розвитку внутрішньочерепної гіпертензії.

Аміноглікозиди при одночасному застосуванні з нефротоксичними препаратами інших лікарських груп посилюють свою нефротоксичність. Токсичність гентаміцину підсилюють препарати, що блокують нервово-м’язову передачу (засоби для наркозу, міорелаксанти), можливе також при цьому пригнічення дихання.

Макроліди конкурують з цитохромом P_450, можуть змінювати безпечність і ефективність препаратів, що застосовуються одночасно з ними. Макроліди з антигістамінними засобами II покоління посилюють концентрацію їх метаболітів з кардіотоксичною дією й аритмогенним ефектом (подовження інтервалу Q-Т на ЕКТ). Еритроміцин підвищує в крові концентрацію теофіліну, кофеїну, теоброміну, карбамазепаму. Кларитроміцин несумісний з алкалоїдами ріжків, терфенадином, підвищує в крові, рівень теофіліну, підсилює ефекти дигоксину й варфарину.

Карбапеми слід вводити лише з дозволеними розчинниками, враховувати можливість фармакокінетичної взаємодії. Поєднання іміпенему з ганцикловіром може викликати генералізовані судоми.

Глікопептиди є ото- і нефротоксичні. Ця властивість посилюється при комбінації з нейро- або нефротоксичними засобами (фуросемідом, аміноглікозидами). Одночасне застосування ванкоміцину й засобів для анестезії супроводжується гіперемією шкіри, розвитком гістаміноподібної реакції.

Можливі взаємодії сульфаніламідних препаратів з препаратами інших груп і результати при цьому подані в табл.22.

ТАБЛИЦЯ 22