Показники укладання біржових угод

Основними процедурами, що пов’язані із укладанням біржових угод, є:

– допуск до торгівлі – сукупність процедур щодо внесення цінних паперів та інших фінансових інструментів до біржового списку;

– призупинення торгівлі – процедура, що призводить до заборони протягом певного строку оголошувати заявки, укладати біржові угоди та виконувати біржові контракти щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів;

– припинення торгівлі – процедура виключення цінного папера або іншого фінансового інструмента із біржового списку;

– маніпулювання – дії учасників біржових торгів, направлені на створення оманливої уяви активної торгівлі або надання недостовірної інформації про цінні папери та їх ціни, емітента для підняття або зниження цін з метою спонукання інших учасників торгів до купівлі-продажу цінних паперів за цінами, які не відповідають їхнім ринковим значенням.

Всі визначені фінансові інструменти, показники, процедури щодо укладання біржових угод здійснюються відповідно до Правил фондової біржі, які складаються з 8 порядків, кожний із яких регулюється своїми правилами.

Основні порядки Правил фондової біржі:

1. Організація та проведення біржових торгів.

2. Лістинг і делістинг цінних паперів.

3. Допуск членів фондової біржі та інших осіб до біржових торгів.

4. Котирування цінних паперів та оприлюднення їх біржового курсу.

5. Розкриття інформації про діяльність фондової біржі та її оприлюднення.

6. Розв’язання спорів між членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством.

7. Здійснення контролю за дотриманням членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у торгах, правил фондової біржі.

8. Накладення санкцій за порушення правил фондової біржі.

3. Операції фінансового ринку

Виходячи ізсутності фінансового ринку як каналів для потоку грошових коштів від тих, хто зберігає, до тих, хто позичає, з’ясуємо суть операцій.

Найпростішою фінансовою операцією є одноразове надання в кредит певної суми S_o з умовою, що через час (термін) Т буде повернена сума S_t. Важливим є визначення ефективності такої угоди. Для цього використовується дві величини: відносне зростання:

r_t = (S_t- S_o)/S_o..................................................... (10.1),

відносна скидка (discount rate, дисконт /депорт/)

d_t= (S_t-S_o)/S_t.................................................... (10.2).

Ці величини характеризують приріст капіталу кредитора, який відноситься до початкового вкладу (S_o) або ж до кінцевої суми (S_t) /дисконт/. Виразивши відповідно одні змінні через інші, одержимо:

r_t = d_t /(1- d_t); d_t = r_t /(1 + r_t)...................................... (10.3)

/ S_t=S_o(1+r_t); S_o=S_t (1-d_t) /.

Інколи, замість дисконту використовують дисконт-фактор (discount factor). Аналогічно до ведення розрахунків при валютних операціях при проведенні операцій з цінними паперами ми змушені розраховувати дисконт чи дисконт-фактор за певний період часу (Т) з урахуванням оголошеної річної відсоткової ставки (r) чи річного дисконту (d), простих чи складних ставок.

У банківських розрахунках при купівлі чи обліку банківських векселів /ко­рот­ко­стро­кових зобов’язань/ використовується такий принцип розрахунку банків­сь­кого дис­конту (bank rate):

Dr_t = 1 – T_d (10.4),

де d – річний дисконт, а Т – тривалість розрахункового періоду.

Наприклад. На суму 20 тис. гривень видано вексель із зобов’язанням виплатити власнику векселя суму 15.04.2011 року. Власник пред’явив банку вексель достроково, 1.03.2011 року, і банк згодився виплатити суму, але з дисконтом у 110% річних. Одержана сума рівна:

20 х (1-­ 45:360х1,1)= 17,25 S₀=S_t(1-d_t); d_t=t:360*r

Щоправда такий розрахунок не можна застосовувати при T_d > 1 так само як операція не має змісту при річному дисконті більше 100 %. D_t=r_t/(1+r_t) при t>1

Більш прийнятним є використання при таких розрахунках дисконт-фактору, який враховує механізм простого і складного проценту:

Dr_t = 1/1+r_t = 1 - d_t, (10.5)

де при простому проценті вплив процентних ставок розраховується:

r_t=T_r , (10.6)

а при складному проценті відповідно:

r_t = (1+r)^t - 1 (10.7),

використовуючи формулу річного дисконту, отримаємо такий розрахунок:

Df_t = 1/(1+r)^t = (1-d)^t = Dr^t (10.8),

де Df - річний дисконт-фактор.

Однак при річних ставках більше 10% при розрахунку за методом складних процентів і виплаті за певний процентний період типу щоквартально, піврічно, щомісяця слід пам’ятати про корекцію на 365/360.

(r * 365 / n * 360), де n – процентний період виплат.

Dr_t = (1 – d/n) ^T*n. (10.9)

Наприклад. Вексель видано на два роки на суму 500 тис.UAH з річною процентною ставкою 10 % річних з дисконтуванням два рази в рік. Сума, яку необхідно надати у позику, складе відповідно:

500 х (1 – 0,1/2)⁴ = 407,253 тис.UAH, D_r=(1-d/n)^T*n

а при річній процентній ставці скажімо в 17% розрахунок буде таким:

500 х (1 – (17 / 2 * 100))⁴ = 350,473 тис.UAH, без корекції та

500 х (1 – (17*365/2*360*100))⁴ = 348,668 тис.UAH. D_r=(1-(r*365/n*360*100)^T*n

Важливе значення має і розрахунок ефективної річної ставки – річна ставка складного проценту, яка дає однаковий результат співвідношення між виданою початковою сумою ( S_o) і сумою через період ( S_t), яка отримана при будь-якій схемі розрахунку. Виходячи із визначення, можна вивести загальну формулуефективної ставки r_ef:

S_t/S_o = (1+r_ef)^t, (10.10)

де t –період виражений у роках, звідси

r_ef =[S_t/S_o]^1/t – 1 (10.11)

Наприклад. Взято позику на 1,5 року в сумі 2 млн. RUR з умовою повернення 3 млн. RUR. У цьому випадку ефективна ставка рівна:

r_ef = (3 млн. /2 млн. )^1/1,5 – 1 = 0,31 * 100 = 31%. r_ef=[S_t/S_o]^1/t-1

При умові заданої річної відсоткової ставки (наприклад, видано кредит у 3 млн. RUR на 3 місяці під 100 % річних), розрахунок на базі простого проценту буде таким (де t – період, на який видана позика):

S_t = S_o (1+t/12) = 3 млн. * (1+3/12) = 3,75 млн.RUR S_t=S_o(1+r_t), де r_t=(r:12)*(t:100)

і ефективна ставка рівна:

r_ef = (3,75/3)^12/3 – 1 = 1,44 * 100 =144% r_ef=[S_t/S_o]^12/t-1

З вищенаведених прикладів можна зробити висновок, що ефективна відсоткова ставкабезпосередньо залежить від премії чи дисконту та механізму нарахування. Щодо сум, як початкової так і кінцевої, то вони впливають менш значимо. Розрахунок ефективної ставки має важливе значення при проведенні фінансового аналізу, оскільки дає можливість порівнювати між собою угоди, визначення ефективності, дохідності яких було розраховано з використанням різних схем. Чим вища ефективна ставка, тим вигіднішою є угода для кредитора. Окрім цього слід пам’ятати,що при рівних (однакових) номінальних ставках процентна ефективна ставка при нарахуванні під простий процент є вищою, ніж при нарахуванні під складний процент, якщо період нарахування менше року, і нижча при періоді більше одного року. При комбінованій схемі нарахування ефективна ставка завжди перевищує номінальну, якщо кількість років є стандартним терміном (цілим).

При проведенні фінансових операцій з цінними паперами, наданням певних сум у кредит, погашення дебіторської та кредиторської заборгованості, проведенні валютних операцій на термін, оформлення фінансових контрактів ми маємо можливість прослідковувати потік капіталів від виробників до споживачів, від кредиторів до позичальників і у кожному з цих випадків нам необхідно визначати кінцеву ціну до одержання чи виплати.

Наприклад. З метою заощадження коштів для купівлі у майбутньому земельної ділянки в банк вносять 5тис.дол., однак сума вноситься не одразу, а рівними частками в кінці кожного року упродовж 5 років. Необхідно розрахувати, якою ж буде сума на рахунку після 5 років. Звісно, що ця сума буде більшою від 5 тис..дол., оскільки в кінці кожного року окрім суми набігають ще й проценти. Так, в кінці першого року ми будемо мати 1 тис.дол., а вже в кінці другого року на цю тисячу будуть нараховані проценти і долучиться ще 1 тис.дол. (1+1+r). В кінці третього року ця сума буде уже рівна 1+(1+r)[(1+(1+r)] і так до п’ятого року. В кінцевому виразі даний розрахунок можна записати таким алгоритмом:

S₅= 1+(1+r)+(1+r)²+... +(1+r)⁵, однак з цього видно, що нагромадження суми відбувається у вигляді суми геометричної прогресії з показником (1+r) можна записати: S₅ = (1+r)⁵-1/r.

У міжнародній практиці сума в майбутньому (future value) від щорічних платежів n при сталому ануітеті С і складній процентній ставці r визначається за формулою:

S_n = C Sn₁r¹ (10.12)

Існують спеціальні таблиці для визначення значень Sn₁r при рівних n і r*

Однак потік не завжди є однобоким і часто-густо ми маємо справу із двосторонніми потоками платежів, оскільки фінансова операція може передбачати неодноразові та різночасові надходження грошових сум і відповідно їх виплати. Для оцінки вигідності та доцільності проведення фінансової операції використовують показник чистої приведеної вели­чини (net present value, NPV) /цей показник визначається з формули:

; (10.13)

, (10.14)

де

ІС – інвестиції; n – кількість років; P_n – річні доходи.

Dr_k – дисконт-фактор за будь-який період від вихідного k моменту t.

C_k -величина платежів за період t, k = 1,..., N – кількість виплат.

Наприклад, Фірма "Шредер" уклала контракт з брюссельським "Kreditbank" на надання їй кредиту в 3 млн. доларів протягом 3 років із щорічною виплатою в розмірі 1 млн.дол. на початку кожного року під 10 % річних. Фірма повертає кредит в кінці 3-го, 4-го та 5-го років, виплачуючи відповідно 1; 2 та 1 млн.дол. Відповідно банк повинен розрахувати для себе вигідність проведення цієї операції, або іншими словами NPV. Згідно формули отримаємо:

NPV = -1 - 1*1/(1+0,1) - 1*1/(1+0,1)2+ 1*1/(1+0,1)3 + 2*/(1+0,1)4+ 1*1/(1+0,1)5 = 0,003 млн. дол.

З наведеного прикладу видно, що операцію доцільно проводити, оскільки результат ми маємо позитивний.

4. Фінансові ф’ючерси: суть і структура ф’ючерсної операції

Ф’ючерсна операція – строкова господарська операція суб’єкта підпри­ємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) ф’ючерсної угоди, тобто зобов’язання на купівлю-продаж сировинних товарів, золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів у визначений час в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на момент її здійснення. При цьому покупець (продавець) ф’ючерсної угоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони ф’ючерсної угоди. Розрахунки за ф’ючерсною операцією здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів і валютних цінностей. До завершення угоди, як гарантія її виконання, вноситься невелика сума. Розрахунки здійснюються через клірингову палату, котра стає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання зобов’язань. Переважна більшість ф’ючерсних операцій не закінчується поставкою товару чи іншого об’єкта угоди, оскільки однією з основних їх цілей є хеджування (страхування) наявних активів чи зобов’язань від зміни цін, курсів чи процентних ставок. Для цього на біржі паралельно до наявних угод проводяться рівні за сумою або протилежні їм ф’ючерсні операції. При наближенні термінів оплати наявних активів чи зобов’язань ф’ючерсні операції зараховуються (зворотними угодами), що дає можливість компенсувати втрати на наявному ринку прибутком на біржі чи навпаки. Технічно таким же чином діють спекулянти для одержання прибутку від зміни цін, але вони несуть ціновий ризик, тому що нічого не страхують.

Коливання валютних курсів, процентних ставок, ціни на золото в умовах плаваючих валютних курсів викликали потребу в нових методах захисту від них. Тому з 1972 р. почали використовувати ф’ючерсні операції з іноземною валютою і золотом; з 1975 – з сертифікатами, векселями, облігаціями, депозитами; в 1982р. з’явилися ф’ючерсні операції, в котрих ціною контракту виступають різні фондові індекси. Сукупність ф’ючерсних операцій з нетрадиційними для товарних бірж фінансовими інструментами одержала назву фінансових ф’ючерсів (financial futures). В них беруть участь чисельні брокерські фірми, інвестиційні інститути, промислові таторговельні монополії, окремі інвестори. Зростає в цих операціях роль банків, котрі для цього створюють особливі дочірні компанії чи відділи.

Регулювання ф’ючерсними операціями в основному покладається на керівництво бірж, а також на центральні банки і міністерства фінансів, а в США створена спеціальна комісія по строковій торгівлі.

Розглянемо приклад із застосуванням ф’ючерсів у валютних операціях.

Наприклад. Очікується, що компанія А через 6 місяців одержить 100000 UKP від англійської фірми. Курс нині такий: 1UKP =1,20 USD.

Проте курс фунта стерлінгів може впасти. Скориставшись ринком ф’ючерсних валютних операцій, компанія А продає свої 100000UKP за курсом UKP/USD 1,15. Через 6 місяців компанія одержить 115000USD (100000 UKP х 1,15), та передасть 100000UKP партнерові за контрактом. Незалежно від того, що станеться з курсом фунта стерлінгів протягом наступних 6 місяців, загальні надходження компанії гарантуються ф’ючерсним контрактом на 115000 USD. Справжні витрати за цим контрактом, що прив’язують компанію-експортера до певного курсу - це 0,05 USD на 1UKP. Річ у тому, що англійський фунт стерлінгів було продано дешевше на 0,05 для передачі його в майбутньому (1,20-1,15=0,05). На те, в яку суму обходяться такі операції, можна подивитися і так: справжні витрати залежать від курсу англійського фунта стерлінгів через 6 місяців. Якщо курс фунта зросте до 1,25 USD на час передачі валюти, компанія – експортер втратить 0,10 USD на кожному фунті, бо курс 1,15 USD, зазначений у контракті, на 0,10 USD нижчий за ринкову ціну англійського фунта стерлінгів. За такої ситуації компанія заощаджує гроші, а не втрачає, коли на час передачі валюти ціна фунта стерлінгів падає нижче курсу контракту 1,15 USD.

система маржі

Система гарантій, які надає біржа, що бере на себе відповідальність за врегулювання контрактів на відповідний розрахунковий день, стає ще більш надійною завдяки силу існуванню системи маржі (гарантійного внеску). Система маржі забезпечує покриття будь-яких дефіцитів, які утворюються при переоцінці, за рахунок гарантійного внеску, який повинен бути внесеним до здійснення угоди.

Наприклад. Для укладення контракту на суму 25000 UKP на міжнародному валютному ринку треба внести початковий гарантійний внесок у розмірі 1500USD як з боку продавця, так і з боку покупця, за умови, що до цього вони не провели обернену угоду.

Як біржа контролює внесення маржі, щоб гарантувати покриття усіх можливих втрат? Це робиться наступним чином.

Покупець через члена біржі придбає ф’ючерсний контракт на 25000 UKP з виконанням у грудні (третя середа чи перший наступний робочий день) за курсом 2,0000 USD. Це означає, що контракт на 50000 USD. Покупець вносить маржу у розмірі 1500 USD на біржу через свого агента, який є членом біржі. Біржа проводить переоцінку всіх невиконаних контрактів кожен вечір за останнім курсом на закриття біржі. Якщо б у цей вечір курс фунта стерлінгів впав до 1,98 USD, і, відповідно, покупець поніс би втрати в розмірі 500 USD, біржа у цьому випадку не вимагала б від нього збільшення маржі, оскільки розміри його втрат не вийшли за межі внесеної маржі. Це так звана перехідна маржа - у випадку з фунтом стерлінгів, це 1000 USD. Однак, якщо фунт стерлінгів знецінився до 1,95 USD і контракт став коштувати лише 48750 USD, покупець буде змушений перевести до відкриття біржі на наступний день ще 250 USD для того, щоб встановити свій внесок до рівня перехідної маржі в розмірі 1000 USD.

Якщо ж у ході щоденних переоцінок утворюється прибуток, то він переказується покупцю, звичайно, при збереженні мінімальної маржі у розмірі 1000 USD.

Таким чином, система маржі дозволяє проводити переоцінку всіх невиконаних контрактів на щоденній основі, коректує розміри гарантійного внеску і у той же час забезпечує одержання прибутку і покриття втрат.

Це дуже спрощений опис функціонування системи маржі, що практикується на Чікагській біржі.

Будь-яка сторона, зацікавлена у тому, щоб стати членом біржі чи здійснювати операції через члена біржі, повинна ознайомитися з усіма практичними і правовими наслідками здійснення біржових угод. Окрім того, деякі біржі можуть вимагати з часом внесення більш високої чи більш низької маржі.

Вони також можуть неохоче вести розрахунки при виплаті із гарантійного внеску прибутку, хоча швидше всього наполягатимуть на збереженні гарантійної маржі на випадок втрат.

фінансові ф’ючерси з інструментами, що приносять дохід

Хоча багато говорять на користь валютних ф’ючерсів, ринок короткострокових капіталів у цілому виграє більше від проведення фінансових ф’ючерсів з інстру­мен­та­ми, що приносять дохід.

Ф’ючерсні біржі мають тенденцію до роботи за принципом практичної відсутності реальних поставок. Цей ринок використовується для хеджування і спекуляції з активами і пасивами, котрі можуть бути врегульовані значно швидше іншими фінансовими організаціями.

Очевидно, що інвестор, який вклав кошти на 3, 4 і 6 місяців, може взяти інстру­мент, якому він надає перевагу, якщо він торгує на біржі. Позичальник, бажаючий застрахувати свої витрати, не знаходиться у подібній ситуації, оскільки є малоімовірним, що в очікуваному майбутньому будь-яка біржа зможе запропонувати інструменти для позики грошових коштів.

Що можуть запропонувати біржі, то це зафіксувати вартість позики, хоча і з деякими обмеженнями. При цьому плата за кошти, отримані від будь-якого іншого джерела, не може бути фіксованою.

Наприклад, якщо позичальник передбачає, що вартість коштів сильно зросте до того часу, коли він зможе їх взяти в кредит, то він може покрити ризик, пов’язаний із змінами процентної ставки за рахунок державних скарбних векселів.

У цьому випадку великого значення не буде мати розмір процентної ставки по його позиці, якщо встановлено кореляційний зв’язок між ціною позики і доходом по державних скарбних векселях, чи то вони у фунтах стерлінгів чи в доларах США.

Якщо позичальник бажає застрахувати себе на випадок зміни вартості позики і йому вдалося отримати різницю між доходом по скарбному векселю і вартістю позики близько 2%, то він може бути у певній мірі впевненим, що сума, яку він повинен буде заплатити, залишиться незмінною у тому випадку, якщо він здійснить продаж скарбного векселя чи партії векселів з оплатою на різні дати. Коли підійде час розрахунків по цих контрактах, він зможе викупити їх назад за більш низькою ціною (з більш високим доходом) і різниця компенсує суму, яку йому прийдеться виплатити понад початкову вартість позики через збільшення процентних ставок.

Наприклад. Компанії необхідно одержати кредит через 3 місяці, і ця дата приблизно співпадає з майбутньою датою розрахунків (за ф’ючерсним контрактом зі скарбним векселем). Доход по векселю складає 13% річних, а вартість позики - 15% річних.

Якщо позичальник передбачає ситуацію на ринку і вважає, що процентна ставка зросте через 2 чи 3 місяці до 17 чи навіть вище відсотків річних, він без сумніву вирішить продати один чи декілька скарбних векселів з розрахунком по угоді через 3 місяці за ціною 13% річних. Якщо його здогади справдилися, і дохід по векселях зріс до 15% річних, а вартість позики до 17%, то до того часу, коли треба буде одержувати позику і передавати скарбний вексель чи векселі, він збереже 2% річних і стабілізує свої видатки по позиці на рівні 15% річних.

Очевидно, що в реальній ситуації важко провести подібні операції з такою точністю, але цілком ймовірно, що йому вдасться значно скоротити суму, на яку зросла вартість позики.

Враховуючи, що євродоларові контракти на міжнародному ринку короткострокових капіталів дуже подібні у стадії пропозиції на контракти, що укладаються на Міжнародній Лондонській фінансовій біржі термінових угод, валютні ризики на євродоларовому ринку можуть бути тепер хеджованими за допомогою контрактів з фінансовими ф’ючерсами.

5. Взаємозв’язок між ринками прямих банківських кредитів і рин­ками облігацій. Фінансові операції на цих ринках