Ф’ючерсні стратегії та хеджування

Структуру ринку фінансових ф’ючерсів, з погляду цілей, які мають бути досягнуті на ньому, утворюють два типи осіб — хеджери і спекулянти. Для спекулянта робота на ринку фінансових ф’ючерсів нічим не відрізняється від роботи на спот-ринку базових інструментів. Її сутність виражена в словах: «Купуй дешево, продавай дорого і роби гроші». Але як це реалізувати? З погляду дилінгу з одним або кількома активами (коли позиції відкриваються і закриваються протягом торгової сесії кілька разів, але до кінця її, як правило, всі позиції закриті) відповідь на поставлене питання можна знайти в технічному аналізі, що застосовує різні підходи до визначення моментів купівлі і продажу.

Існує низка спекулятивних стратегій, які не потребують навіть застосування технічного аналізу. Це так звані спекуляції на часових спредах.

Спекуляція на часовому спреді виявляється в прагненні зайняти певну позицію на ринку ф’ючерсних контрактів з коротким терміном виконання і протилежну — на ринку з довшим терміном виконання. Механізм спекуляцій аналогічний механізму географічного арбітражу, коли пряма й обернена позиції у валюті відкриваються на двох різних ринках.

Окремий випадок часового спреду утворює певна позиція на ринку базового активу і протилежна — на ринку ф’ючерсів.

Надалі ми розглядатимемо суто ф’ючерсні стратегії, які визначаються особливостями цього інструменту і не пов’язані із застосуванням технічного аналізу. Це так звані стратегії хеджування. Мета цих стратегій — запобігання ризикам відкритих позицій за базовим активом.

Розглянемо, наприклад, металургійне підприємство-експортера. Аналізуючи поточні активи і пасиви, можемо побачити, що дебіторська заборгованість у валюті, яка має бути інкасована протягом поточного місяця, значно переважатиме зобов’язання підприємства у валюті, які мають бути погашені протягом того ж місяця. Якщо валютні активи переважають валютні пасиви, то це означає, що підприємство має довгу валютну позицію.

Для підприємств-імпортерів характерне протилежне співвідношення: пасиви у валюті переважають валютні активи. Тобто такі підприємства мають, як правило, коротку валютну позицію.

Саме наявність відкритої валютної позиції є чинником ризику, пов’язаного зі зміною валютного курсу, а хеджування зводиться до закриття валютної позиції, тобто збалансування валютних пасивів і активів.

1. Зміст і цілі укладання опціонних контрактів.

Опціоном називається контракт, відповідно до якого одна особа надає іншій особі право купити або продати стандартну кількість певного активуза певною ціною в межах певного періоду. Актив, що поставляється згідно з опціонним контрактом, називають базовим. Предметом опціону можуть бути як матеріальні активи, так і фінансові: акції, фондові індекси, облігації, валюти, валютні ф’ючерси та ін.

Розрізняють сторони опціонного контракту. Продавець опціону передає право, але не обов’язок, виконати умови контракту покупцеві опціону. Підкреслимо, що предметом опціону є саме право,а не базовий актив. Покупець опціону набуває права (але вільний у своєму виборі — скористатись цим правом чи ні) на певну операцію з базовим активом.

Існують два різновиди прав, яких може набути покупець залежно від того, який опціон укладено: колл або пут. Опціон колл — контракт, що надає покупцеві опціону право купити стандартну кількість базового активу; продавець опціону зобов’язаний продати цей актив. Тобто тут можливі дві операції купівлі/продажу. Перша — придбання опціону колл, друга — придбання базового активу у продавця опціону згідно з його умовами. Але друга операція не є обов’язковою, а здійснюється за бажанням покупця опціону.

Опціон пут — це контракт, що надає покупцеві опціону право продати (а не купити, на відміну від опціону колл) стандартну кількість базового активу. Тобто тут також можливі дві операції купівлі/продажу. Перша — придбання опціону пут, друга — продаж базового активу продавцеві опціону. Але друга операція також не є обов’язковою, а здійснюється за бажанням покупця опціону.

Таким чином, покупець опціону може набувати права купівлі (колл) та права продажу (пут) базового активу. Ціна, яку платить покупець опціону його продавцеві за право виконання опціонного контракту, називається премією опціону.

Датою закінчення опціону називають дату, на яку опціон може бути виконаний, проданий або куплений, а ціною виконання — ціну, за якою відбувається поставка базового активу. Причому розрізняють опціони, які можуть бути виконані тільки на дату закінчення (їх називають європейськими опціонами), та опціони, які можуть бути виконані в будь-який день від дати укладення до дати закінчення опціону (американські опціони). Ці назви не пов’язані з місцем укладення опціонів. Як в Америці, так і в Європі організовують торги як американськими, так і європейськими опціонами.

Внутрішня вартість опціону вказує на можливість отримати прибуток при його негайному виконанні і визначається за наведеними нижче формулами.

Справді, якщо ціна базового активу на ринку вища за ціну виконання опціону, то виконання опціону колл (тобто придбання базового активу за ціною, нижчою від ринкової) приносить прибуток. Інакше виконання опціону колл не має сенсу, отже, його внутрішня вартість дорівнює нулю.

Опціони in-, at-, out-the-money. Розрізняють також опціони з виграшем, без виграшу і з програшем. У табл. 14.1 друга і третя графи визначають цю якість опціону при дотриманні умов, записаних у першому стовпці.

Часова вартість опціону = Премія опціону – Внутрішня вартість опціону. Ця характеристика вказує на перевищення справжньої ціни опціону над його внутрішньою вартістю і відображає вартість особливих переваг, пов’язаних з володінням цим активом. Часова вартість лінійно падає до нуля протягом часу до закінчення опціону.

Таблиця УМОВИ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКІВ/ЗБИТКІВ ПРИ ВИКОНАННІ ОПЦІОНІВ

	Опціон колл	Опціон пут
Ціна виконання менша за ціну базового активу при виконанні опціону	З виграшем (in-the-money) Внутрішня вартість > 0	З програшем (out-the-money) Внутрішня вартість = 0
Ціна виконання більша за ціну базового активу при виконанні опціону	З програшем (out-the-money) Внутрішня вартість = 0	З виграшем (in-the-money) Внутрішня вартість > 0
Ціна виконання дорівнює ціні базового активу при виконанні опціону	Без виграшу (at-the-money) Внутрішня вартість = 0	Без виграшу (at-the-money) Внутрішня вартість = 0

Існують біржові та позабіржові опціони. Умови біржових опціонних контрактів стандартизовані. Продавці біржових опціонів зобов’язані вносити і підтримувати необхідний рівень маржових коштів у кліринговій установі, які гарантують виконання ними умов контракту.

Закрити позицію на ринку біржових опціонів можна здійсненням зворотної операції. Такі операції називають закриваючими купівлями або закриваючими продажами. Наприклад, довгу позицію опціон колл потрібно закривати продажем опціону колл на той самий базовий актив, з тією ж датою закінчення і тією самою ціною виконання (неоднакові лише премії, різниця яких становитиме прибутки або збитки за двома операціями). Чи треба ліквідовувати довгу позицію, адже виконувати опціон не обов’язково? Треба, бо закриття позиції зменшить витрати на придбання опціону, якщо необхідність у його виконанні відпала.

На біржовому ринку продаються опціони за стандартним переліком валют: фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни, євро, які котируються відносно долара.

На позабіржовому ринку опціони не стандартизуються, тобто сторони можуть домовлятись відносно базового активу і його кількості, дати виконання та інших умов. Валютні опціони на позабіржовому ринку котируються відносно ширшого переліку валют, який включає, крім основних, датську крону, бельгійський франк, південноафриканський ранд та ін., а також відносно крос-курсів.

На ринку біржових опціонів існують гарантії виконання угод, подібні до тих, які характерні для ф’ючерсів, тобто маржові внески і гарантійні фонди. Особливістю маржі на ринку опціонів є те, що внески стягуються лише з однієї сторони — продавця опціону. Покупець опціону не вносить маржових внесків, оскільки його позиції не містять ризику. Вільними від необхідності вносити маржу є також ті продавці опціонів колл, які мають на своїх рахунках відповідну кількість базового активу. У цьому разі говорять про покритий опціон колл.

Опціон, як ніякий інший фінансовий інструмент, дає дуже широкі можливості для побудови різноманітних стратегій. Найпростіші стратегії полягають у комбінуванні рівновеликих позицій за базовим активом і за опціонами. Аналогічні стратегії виникають при комбінуванні ф’ючерсних позицій і опціонів. Складніші комбінації — пари опціонів колл або пут на один і той самий актив і з однією і тією ж датою закінчення. Опціони мають бути довгими або короткими, а ціни виконання можуть збігатися або бути різними.

Спреди формують за рахунок опціонів на один і той самий актив, але з різними цінами виконання або датами закінчення. Причому спред складається як з довгих, так і коротких позицій.

Стратегії поєднання опціонів з активами. Існують такі стратегії, які використовують для хеджування відкритих позицій за базовим активом:

· Довга позиція за активом і коротка за опціоном колл. Вони еквівалентні короткій позиції за опціоном пут. Тут і надалі еквівалентність слід розуміти, як рівність прибутків/збитків еквівалентих позицій.

· Коротка позиція за активом і довга за опціоном колл (обмежує збитки при зростанні спот-курсу базового активу і забезпечує прибутки при його падінні). Еквівалентна довгому опціону пут.

· Довга позиція за активом і опціоном пут (обмежує збитки при падінні курсу і забезпечує прибутки під час зростання). Еквівалентна довгому опціону колл.

· Коротка позиція за активом і за опціоном пут. Еквівалентна короткому опціону колл.

Розглянемо докладніше стратегію «Довгий актив і довгий пут». Вона використовується для запобігання втратам при зниженні курсу активів нижче певного рівня, який фіксується ціною виконання. Саме обмеження збитків, а не прибутки від зростання курсу, є провідним мотивом використання цієї стратегії. Якби інвестор розраховував на зростання курсу, то він використав би формально еквівалентну стратегію — «Довгий колл». Вона дає змогу в разі перевищення спот-курсом значення ціни виконання, придбати актив за опціонним контрактом і продати його на спот-ринку з прибутком.

Припустимо, що в Україні не заборонені термінові угоди з валютою. Тоді керівництво підприємства, яке експортує товари до США з поверненням експортної виручки через три місяці (або до інших країн, але з оплатою в доларах США), може хеджувати свою довгу позицію за цим активом купівлею опціону пут.

Приклад. Експортовано товарів на суму 1 000 000 дол. при курсі 5,5 грн за 1 дол. на дату відвантаження товару. У цьому разі, зважаючи на можливе зміцнення гривні протягом майбутніх трьох місяців, можна укласти опціон пут з банком на право продажу вказаної суми через три місяці від дати відвантаження за курсом 5,6 грн за долар. Припускаючи, що премія становитиме 0,12 грн на 1 дол. контракту, знайдемо, що експортер конвертує експортну виручку за курсом, не нижчим від 5,48.

Справді, якщо ринковий курс на дату повернення виручки становитиме 5,65 грн за долар, то підприємство не буде виконувати опціон, і (з урахуванням премії) остаточний курс за двома позиціями буде дорівнювати 5,53 грн за долар. Якщо прогноз зміцнення гривні справдиться і ринковий курс на дату повернення виручки становитиме, наприклад, 5,45 грн за долар, то підприємство скористається опціоном і продасть валюту банку за курсом 5,6. Остаточний курс з урахуванням премії опціону — 5,48 грн за долар.

Аналогічно провідний мотив стратегії «Короткий актив — довгий колл» полягає в обмеженні збитків за рахунок короткої позиції при зростанні курсу базового активу. На валютному ринку це природна стратегія підприємства-імпортера, яке отримує товари або сировину на умовах торговельного кредиту.

Ця стратегія може також застосовуватись і позичальником іноземної валюти. Нижче ми розглянемо її саме в такому контексті. А саме: фінансовий менеджер підприємства може вирішити хеджуватись від ризику зростання процентних ставок за наявним ролловерним кредитом.

Нагадаємо, що це — середньо- або довгостроковий кредит з плаваючою відсотковою ставкою, яка переглядається кожні три або шість місяців. Це пояснюється фінансуванням таких кредитів за рахунок тримісячних або шестимісячних депозитів. Оскільки джерела фінансування постійно змінюються, повинні переглядатись і процентні ставки.

Фінансовий менеджер може дотримуватись політики непокриття ризиків. Така політика виправдовує себе, коли процентні ставки відносно стабільні. Але якщо прогнозується нестабільність відсоткових ставок, то менеджер може дотримуватись політики повного або вибіркового покриття ризиків.