Тема 2. Економічні цілі та проблеми суспільства. Економічні відносини власності

Економічні цілі - комплекс потреб та вимог національного суспільства. Жодна нація або група націй не може повністю досягнути своїх цілей. Ця неспроможність виникає з непослідовності та конфліктів цілей як на національному, так і на міжнародному рівнях та з неадекватності інструментів політики. Виникають конфлікти між приватними і національними цілями, між внутрішніми та зовнішніми тощо. Пом'якшити такі конфлікти та знайти можливість задоволення першочергових, значущих цілей і є завданням економічної політики.

Ресурси – (фр. ressources — допоміжний засіб, від латин. resurgo — підіймаюсь, виникаю, поновлююсь знову) — природні, сировинні, матеріальні, трудові, фінансові цінності, які можуть бути використані в разі потреби на створення товарних ресурсів, надання послуг, одержання додаткової вартості.

Економічні потреби – ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення передусім власного добробуту та членів своєї сім'ї.

Економічні інтереси – категорія, що відбиває об'єктивно зумовлені матеріальні потреби людей. І.е. втілюються в життя через активну діяльність, є спонукальним мотивом цієї діяльності, рушійною силою в досягненні певних економічних результатів. Особисті інтереси членів суспільства задовольняються через систему матеріального стимулювання праці. 2. Історично зумовлені економічні відносини, спрямовані на досягнення певних матеріальних результатів, що відповідають даному рівню розвитку продуктивних сил і слугують для задоволення матеріальних потреб. І.е. -це, по суті, суспільні потреби різних соціальних груп, господарських суб'єктів у суспільному продукті.

Господарські ресурси – матеріали і фінансові ресурси, які утворюються за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, позики та ін.). Для ефективного управління аптечними фармацевтичними закладами (ФП) потрібна інформація про Г.з., які знаходяться в розпорядженні підприємства, про їх розміщення і функціонування, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Виходячи з цього, Г.з. розподіляють на групи за складом і розміщенням, за функціональною участю в процесі діяльності, за джерелами формування і цільовим призначенням. Класифікація Г.з. (активів) ФП: за складом і розміщенням — засоби виробництва, засоби у сфері обігу, засоби невиробничої сфери, засоби для обслуговування обігу (торгові приміщення аптек, аптечні склади, ваговимірні прилади тощо; за функціональною участю в процесі діяльності — необоротні та оборотні активи, витрати наступних періодів (напр. витрати на освоєння виробництва нових ЛП, передоплата за товари та послуги). Таким чином, Г.з. — сукупність основних і оборотних засобів, а також дебіторської заборгованості, джерелами яких є статутний фонд, частина прибутку після сплати податків, кредиторська заборгованість.

Крива виробничих можливостей – сукупність точок, координати яких означають можливі комбінації випуску продукції (набори) із наявних ресурсів. Це точки повної зайнятості ресурсів та ефективного виробництва.

Мотивація - причина, яка спонукає економічного суб'єкта до діяльності для досягнення певної мети, наявність інтересу до цієї діяльності й способів її реалізації.

Економічний прогрес – поступальний розвиток (наявність кількісно-якісних та суттєвих змін) усієї економічної системи, зокрема кожної з головних підсистем: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас і технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму.

Науково-технічний прогрес – це планомірне, постійне і поступове вдосконалення засобів виробництва, техніки, предметів праці та поліпшення методів їх використання, впровадження найновішої технології, організації праці й виробництва, управління, підвищення кваліфікації кадрів, широке впровадження у виробництво досягнень науки і техніки з метою збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції з найменшими затратами праці та коштів на її одиницю.

Науково-технічна революція – революційні перетворення науки, техніки і технології, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи, особистісних і речових факторів виробництва, системи продуктивних сил та її речової (техніко-економічної) форми, що, у свою чергу, детермінує перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, принципові зміни ролі людини в суспільному виробництві.

Цивілізація – 1. Синонім культури. 2. Рівень, ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, досягнутий даною суспільно-економічною формацією. 3. Ступінь суспільного розвитку, що прийшов на зміну варварству в період первіснообщинного ладу.

Економічна система – сукупність принципів, правил, законодавче закріплених норм, які діють у країні і визначають форму і зміст основних економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічного продукту.

Продуктивні сили – засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага, а також люди. що здатні до праці, мають певні навички і знання і приводять у дію засоби виробництва, вдосконалюють їх.

Економічні відносини – сукупність суспільних виробничих відносин, що складаються між людьми в процесі відтворення матеріальних благ (у виробництві, розподілі, обміні і споживанні).

Господарський механізм – це певна система способів і форм реалізації дії об'єктивних економічних законів з метою узгодження економічних інтересів різних класів і соціальних груп для найбільш повного забезпечення задоволення потреб усіх членів суспільства.

Шокова терапія - комплекс радикальних заходів, спрямованих на оздоровлення економіки, що супроводжується тимчасовими негативними явищами: стрімким зростанням цін, падінням зайнятості тощо.

Привласнення – протизаконне, необґрунтоване відторгнення об'єкта власності, майнових і духовних цінностей від власника, здійснене особою, яка має мету в результаті такого акту стати власником цінностей незаконним, підступним шляхом.

Відчуження – передача землі, майна, що належать одній особі, у власність іншій особі. В. відбувається головним чином з ініціативи первинного власника на основі договору з особою, яка хоче придбати майно, або на підставі рішення суду в примусовому порядку (конфіскація). В. буває виплатне, тобто за певну плату, та безвідплатне, шляхом дарування.

Володіння – одна з форм власності на землю, будівлі, основні засоби, майно, гроші, цінні папери, природні ресурси. Це реальне, фактичне В. чи право володіти об'єктом власності, підкріплене документально. В. об'єктом дає право власникові використовувати його, передавати у розпорядження іншим особам, продавати, дарувати.

Розпорядження – (фр. ressources — допоміжний засіб, від латин. resurgo — підіймаюсь, виникаю, поновлююсь знову) — природні, сировинні, матеріальні, трудові, фінансові цінності, які можуть бути використані в разі потреби на створення товарних ресурсів, надання послуг, одержання додаткової вартості.

Користування – добування з речей їхніх корисних властивостей (наприклад, збиративрожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття]. Одна з трьох класичних правомочностей власника (поряд з володінням і розпорядженням).

Об'єкти власності – Порівняно з об'єктами цивільних прав взагалі об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.

Інтелектуальна власність – це результат творчої діяльності людини: винаходи у всіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, знаки обслуговування, фірмові знаки, комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Іншими словами — це такі результати науково-технічної та художньої творчості людини, які можна використовувати будь-яким способом у господарській діяльності.

Суб'єкти власності – Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів. Законом може бути обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Тип власності – якісно особлива сутність відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, що визначається якісно особливим суб'єктом власності. Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності.

Вид власності – якісно особливий зміст відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, зумовлений якісно особливим способом поєднання особового та речових факторів виробництва в межах того самого типу власності.

Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва. В сучасних умовах економічною наукою використовується два підходи щодо їх класифікації: вертикально-історичний та горизонтально-структурний. Такий підхід дозволяє систематизувати все різноманіття відносин власності, подолати різнобій щодо трактування її типів, видів, форм.

Роздержавлення – процес приватизації частини державної власності, передання ряду повноважень державних органів підприємствам, розвитку приватного підприємництва, заміни вертикальних зв'язків горизонтальними.

Приватизація – 1. Процес роздержавлення власності на засоби виробництва, майно, житло, землю, природні ресурси. 2. Трансформація майнових цінностей державної, муніципальної чи іншої власності у приватну. Це одна із форм передачі права власності з проведенням роздержавлення державних підприємств і створенням на їх базі нових за організаційно-адміністративними і майновими формами підприємств — приватних, кооперативних, колективних, акціонерних. Вона проводиться з метою передання збиткових або неприбуткових підприємств конкретним власникам, які особисто майнове зацікавлені у підвищенні ефективності підприємницької діяльності. Особливе значення має роздержавлення надто великих підприємств, їх реструктуризація (в окремих випадках перепрофілізація) або створення корпоративних, холдингових компаній тощо. П. може проводитись шляхом акціонування з участю коштів трудового колективу, населення, продажу з аукціону.

Приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Оренда – 1. Надання майна, землі тощо його господарем для тимчасового користування іншій особі за певну плату на договірних умовах. 2. Винаймання за відповідну плату на договірних засадах фізичною чи юридичною особою у іншої фізичної чи юридичної особи майна (основних фондів, землі, підприємств, цехів, будівель, транспортних засобів, обладнання, техніки тощо без зміни права власності. Розрізняють просту О. та О. за викупом, тобто таку, коли в орендному договорі може бути передбачена можливість викупу орендованого майна орендатором.

Лізинг – 1. Підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у користування на певний строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. 2. Строкова (здебільшого довгострокова) оренда виробничих комплексів, машин, устаткування, транспортних засобів і споруд виробничого призначення або передання господарського майна в тимчасове користування лізингоодержувачу (без передання права власності) на умовах зворотності та платності за майно, що є власністю лізингодавця. Відповідно до лізингового договору лізингоодержувач вносить поступово пропорційну плату за користування лізинговим майном. Після завершення строку дії договору лізингоодержувач (орендатор) або продовжує (пролонговує) строк дії угоди, або сплачує залишкову вар-тість орендова