Правове регулювання морського транспорту. Правові основи транспортної політики й транспортне законодавство ЄС

НЕ 2.6.

Лекція на тему:

Правові основи транспортної політики й транспортне законодавство ЄС

План:

1. Правові основи транспортної політики ЄС

2. Правове регулювання залізничного транспорту

3. Правове регулювання автомобільного транспорту

Правове регулювання морського транспорту

5. Правове регулювання внутрішнього водного транспорту

6. Правове регулювання повітряного транспорту

7. Правове регулювання змішаного перевезення

1. Правові основи транспортної політики

Правовою основою транспортної політики ЄС є розділ VI частини третьої ДФЄС «Транспорт», положення якого не зазнали істотних змін з моменту укладання Договору в 1957 р. Найбільш важливими серед них є ст. 90, 91 і 100.

Стаття 90 ДФЄС затверджує в компетенції Союзу особливу сферу діяльності - транспортну політику, якої повинні дотримуватися держави-члени при реалізації власних заходів в галузі транспорту. У ст. 100 зазначені конкретні види транспорту, регулювання яких може або повинне проводитися в рамках транспортної політики Союзу. До їхнього числа, безумовно, належать автомобільний, залізничний і внутрішній водний транспорт (п. 1 ст. 100). Що стосується повітряного й морського транспорту, то вони виведені зі сфери дії положень Договору. У той же час Рада та Парламент ЄС може (але не зобов'язана) запроваджувати відповідні нормативні акти й інші рішення, спрямовані на регулювання й розвиток даних видів транспорту після консультацій із Комітетом регіонів та Економічно-соціальним комітетом (п.2 ст. 100).

Стаття 91 ДФЄС установлює компетенцію Союзу в галузі транспортної політики і є по суті головною уповноважуючою статтею розділу про транспорт. Повноваження Союзу досить широкі, воно вправі визначати:

- загальні правила міждержавних транспортних перевезень;

- умови, при яких перевізники-нерезиденти вправі надавати транспортні послуги в державах-членах;

- заходи щодо вдосконалення безпеки на транспорті й ін. Сфера транспорту ставиться до предметів спільного ведення.

ДФЄС чітко окреслює межі діяльності держав-членів у розглянутій галузі.

Компетенція держав-членів обумовлена:

- по-перше, забороною будь-якої дискримінації в перевезеннях усередині Союзу, що полягає в застосуванні транспортними агентствами тарифів і різних умов під час перевезення того самого товару й по тим самим транспортним шляхам залежно від країни походження або призначення товару (ст. 95 ДФЄС);

- по-друге, забороною застосування без санкції Комісії державою-членом до перевезень усередині Союзу тарифів і умов, що містять який-небудь елемент підтримки або захисту в інтересах одного або декількох певних підприємств або галузей промисловості (ст. 96 ДФЄС).

Державам-членам дозволяється вводити міри допомоги транспортному сектору, якщо вони відповідають потребам координації перевезень або компенсують виконання деяких зобов'язань, що входять у поняття концепції громадських послуг (ст. 93).

2. Правове регулювання залізничного транспорту

Протягом останніх 35 років Співтовариством був виданий ряд правових актів, що проводять уніфікацію й гармонізацію окремих елементів правового статусу залізничних підприємств, форми надаваних ними послуг, зокрема:

— Регламент 1191/69 від 26 червня 1969 р. про дії держав-членів у сфері із зобов'язальних відносин, які виникають у сфері суспільних послуг, що надаються у залізничному, автомобільному транспорті й внутрішніх водних шляхах;

— Регламент 1192/69 від 26 червня 1969 р. про загальні правила нормалізації розрахунків залізничних підприємств;

— Регламент 1107/70 від 4 червня 1970 р. про державну допомогу, що забезпечує заходи щодо координації функціонування транспорту.

— Директива 95/18/ЄС від 19 червня 1995 р. про ліцензування залізничних підприємств;

— Директива 91/440/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про розвиток залізниць Союзу (із змінами, внЄСеними Директивою 2001/12/ЄС від 26 лютого 2001 р.);

— Директива 2001/14/ЄС від 26 лютого 2001 про розміщення потужностей залізничної інфраструктури, стягнення плати за використання залізничної інфраструктури і сертифікації безпеки;

— Директива 2008/57/ЄС від 17 червня 2008 р. про функціональні сумісності залізничної системи в Співтоваристві.

Згадані регламенти скасували окремі тарифні й нетарифні обмеження стосовно сфери надання послуг залізничного транспорту, ввели єдиний порядок надання субсидій підприємствам залізниць, правила інвестиційної діяльності залізничних підприємств, зокрема, щодо їхнього обов'язку складати плани інвЄСтицій, що включають повний і чіткий кошторис планованих витрат.

3. Правове регулювання автомобільного транспорту

Серед правових актів, виданих Співтовариством в останні роки, багато з яких спрямовані на встановлення однакових вимог і стандартів в галузі безпеки руху, оподатковування, технічних норм, кваліфікації водіїв автотранспортних засобів. Так, Директива 96/53/ЄС від 25 липня 1996 р., що встановлює для деяких транспортних засобів, що переміщаються по Союзу, максимально припустимі розмірипри національних і міжнародних перевезеннях і максимально припустиму вагу при міжнародних перевезеннях, закріпила принцип, відповідно до якого держави-члени не вправі забороняти на своїй території експлуатацію автотранспорту, якщо його технічні характеристики відповідають нормам ЄС, але не відповідають вимогам національного законодавства. Ряд нормативних актів стосуються норм вихлопів газів, рівня створюваного шуму, стандартів стекол заднього виду, видів сертифікатів і систем гальм.

Доповнюють зазначену Директиву Директива Ради 84/5/ЄЕС від 30 грудня 1983 про зближення законодавства держав-членів по страхуванню цивільної відповідальності, яка виникає при використанні транспортних засобів, і Директива Ради 90/232/ЄЕС від 14 травня 1990 р. з аналогічною назвою.

Директива 96/96/ЄС від 20 грудня 1996 р. про зближення законодавства держав-членів щодо випробування придатності автотранспортних засобів і трейлерів для них.

Директива 96/26/ЄС від 29 квітня 1996 р. про визнання професії операторів дорожніх перевезень і операторів дорожніх транспортувань пасажирів і про взаємне визнання дипломів, сертифікатів і інших доказів кваліфікації. Що стосується професійної компетенції водіїв, то відповідно до Директиви 76/914/ЄЄС від 16 грудня 1976 р. про мінімальний рівень підготовки деяких категорій водіїв.

4. Правове регулювання внутрішнього водного транспорту

В 1990-і рр. ЄС затвердило ряд нормативних актів, що істотно впливають на функціонування внутрішнього водного судноплавства. Найважливішим з них є Регламент 718/1999 від 29 березня 1999 р. про політику Союзу в галузі пропускної здатності флоту з метою стимулювання внутрішнього водного транспорту. Регламент поширюється на судна, що здійснюють перевезення вантажів по внутрішніх водних шляхах між двома й більше пунктами в державах-членах. Документ уводить загальні для держав-членів вимоги до тоннажу суден, що здійснюють перевезення по внутрішніх водних шляхах, їхньої реєстрації, а також передбачає створення в державах-членах спеціальних фондів для фінансової підтримки розвитку внутрішнього водного транспорту.

Ще одним немаловажним документом у розглянутій області є Директива 96/75/ЄС від 19 листопада 1996 р. про систему фрахтування й розцінок у Співтоваристві для національного й міжнародного внутрішнього водного транспорту, що встановила принцип свободи договору відносно ціни контрактів на надання послуг перевезення внутрішнім водним транспортом.

Загальноєвропейська Угода про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення передбачає відкриття національних водних шляхів для міжнародного судноплавства.