Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
розгляду подібних справ лише на підставі ст. 8 Конвенції1. Суд керується ст. 8 Конвенції, вважаючи, що її положення охоплюють право людини на сприятливе довкілля і, відповідно, на захист від забруднення довкілля і шкідливої дії небезпечних хімікатів, інших речовин, сприяючих розвитку-захворювань, запахів, шуму2.
Екологічні права проголошує прямо чи побічно законодавство держав-членів. Відповідно до Конституції Португалії (ст. 66), громадяни мають право жити у здоровому довкіллі в умовах екологічної рівноваги. Конституція Чехії проголошує, що громадяни мають право на чисте і сприятливе довкілля. Фундаментальне екологічне право закріплюють конституції Болгарії (ст. 55) та Іспанії (ст. 45)3.
Екологічні права в ряді держав втілюються через обов'язок держави забезпечувати належну якість місця існування людини. Стаття 20а Конституції Німеччини визначає, що держава, усвідомлюючи відповідальність за майбутні покоління, здійснює охорону природних основ життя в конституційних рамках відповідно до закону. Конституція Австрії відносить до ведення федерації вжиття заходів із запобігання небезпечній дії на довкілля, викликаної перевищенням допустимих норм вмісту шкідливих домішок, забезпечення чистоти повітря, утилізації небезпечних відходів (ст. 102). Конституція Бельгії (ст. 23) свідчить, що кожен має право на життя відповідно до людської гідності, гарантує право на здорове довкілля. Стаття 24 Конституції Греції визначає як обов'язок держави охорону природного і культурного довкілля. Держава зобов'язалася вживати спеціальних репресивних або превентивних заходів для його збереження.
Право на позов у справах екологічного характеру встановлюється національним законодавством держав-членів. Відповідно,
Див.: Оиегга ап<1 Оіпеге V. Ііаіу (1998) 26 Е. Н. К. К. 357.
Див. докладніше: Андрусєвкч А. Захист екологічних прав людини у практиці Європейського суду з прав людини / А. Акдрусевич // Вісник екологічної адвокатури. ~ 2000. — № 12. - С. 18-30.
Див.: Даваєва КК. Конституционное право на благоприятную окружающую сРеду в Российской Федерации: правовое регулирование и судебная защита: авто-?еФ- дис.... канд. юрид. наук / К.К. Даваева. — М., 2008. — С, 28.
Див.: Конституції європейських держав [Електронний ресурс]. — Режим Доступу: піф://209.85.129.132/5еагсл?я=сасЬе:яеаНТМС1Уаоі. - «ітсшкШиНоп. іагапі.ги/ООС
75
у різних державах-членах існують різні можливості звернення до суду за захистом власних екологічних прав. Загалом, їх можна розділити на чотири основні групи:
1) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав будь-якої особи (Голландія, Ірландія);
2) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав будь-якої зацікавленої особи (Франція, Велика Британія, Іспанія, Швеція, Фінляндія);
3) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав лише при порушеннях індивідуальних прав позивача (Німеччина);
4) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав, надана відповідним асоціаціям (Італія, Греція).
У цілому засоби судового захисту екологічних прав громадян у державах-членах відповідають положенням Оргуської конвенції 1998 року. Національні суди можуть скасувати рішення державних органів або навіть анулювати пакет таких рішень. У деяких державах-членах суди можуть також давати доручення державним органам виконати їхні обов'язки в цій сфері1.
Конституція ФРН гарантує кожному громадянину, права якого були порушені публічною владою, судовий захист (ст. 19). Однак не було жодного судового рішення, що зобов'язує законодавця, відповідно до ст. 20а, вжити додаткових заходів з охорони навколишнього середовища. Проте на цю норму часто посилаються, коли йдеться про обґрунтування заходів з охорони навколишнього середовища, проти яких поданий позов через порушення основних прав2.
В одній справі, наприклад, хазяїн земельної ділянки поскаржився, що йому не дали дозволу на будівництво двох великих скульптур, які він хотів спорудити на ділянці у вільному ландшафті. Федеральний адміністративний суд застосував тут ст. 20а для того, щоб обґрунтувати, що будівельно-правові норми, спрямовані на збереження в певних областях дикої природи, є конституційними, незважаючи на те, що в цьому разі неможливе
' Див.: Калиниченко П.А., Рацнборинская Д.Н. Вказ. твір.
Див.: Клемин А.В. Взаимодействие европейского и национального права в практике ФРГ: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 — международное право / А.В. Клємин. — Казань, 1992 — 24 с.
створення твору мистецтва й у такий спосіб обмежена свобода творчості'.
При розгляді іншої справи Федеральний адміністративний суд вирішив, що з основного права вільного віросповідання (ст. 4 Основного Закону) не випливае,.-що можна споруджувати цвинтар у природних парках; якщо спорудження цвинтаря взагалі підпадає під ст. 4, то тут припустимо обмеження основного права правом охорони природи, що, у свою чергу, гарантується ст. 20а2.
4.4. Цінний досвід застосування екологічного законодавства та активної роли громадськості в цьому процесі накопичений у СІЛА3. Закон США «Про національну політику в галузі охорони навколишнього середовища», за оцінкою спеціалістів, сприяв поліпшенню екологічної обстановки, має позитивне значення для вирішення екологічних проблем4.
Заяву про вплив законодавчих чи інших ініціатив, крупних федеральних заходів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього середовища, готують міністерства і відомства і передають ЇЇ Агентству з охорони навколишнього середовища, яке виступає з публічним коментуванням та оцінкою Заяви як офіційний експерт.
Міністерства і відомства використовують різні форми залучення громадян до процедури збирання даних на Заяву про вплив на навколишнє середовище. Це публікації в пресі, одержання думок поштою, збори, публічні слухання. Найбільш ефективними є останні, які провідне міністерство чи відомство, заслуховуючи думки ініціатора проекту, експертів чи представників екологічних організацій, окремих громадян щодо можливого негативного впливу певної діяльності на навколишнє середовище, пропонує шляхи запобігання йому, альтернативні варіанти вжиття заходу. Провідне міністерство (тобто основне з декількох міністерств чи
Див.: Сазе ВУегеСе Ш\У? 1995? 2648-26-49$ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Нир://209.85.129.132/8еагсЬ?я==сасІіе Д С
Див.: Сазе ВУєпуОє №1иг ипсі КесЬІ? 1997.5. 440 [Електронний ресурс]. -Режим доступу: Ь11р://209.85.129.132/5еагсЬ?я=саспе
Див. докладшіше: Кравченко С.М. Захист екологічних прав громадян в країні та США / С.М. Кравченко // Право України. - 1995. — № 5-6.
Див.: Робинсон Н. Правовое регулирование природопользования и охраньї 0|фужающей средн в США / Н. Робинсон. — М., 1990. — С. 101-127.
відомств, які беруть участь у підготовці Заяви) має прокоментувати, дати відповідь та врахувати в подальшому зауваження учасників публічних слухань. Подібні процедури передбачені аналогічними законами штатів щодо заходів на їхніх територіях і містять оцінку їхнього впливу на навколишнє середовище та ін.
Процедуру публічних слухань ми можемо запозичити для інформування громадськості про зміст Заяви і форми залучення її до обговорення альтернатив проектам тієї чи іншої діяльності з урахуванням думки населення, яке проживає в даному регіоні. Правовою підставою для цього є ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», яка передбачає участь громадян у обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів про розміщення, будівництво і реконструкцію об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, з внесенням пропозицій по цих питаннях до державних та господарських органів.
Важливу роль у забезпеченні ефективної реалізації права на захист навколишнього середовища у США має контроль окремих громадян за додержанням екологічного законодавства шляхом подачі позовів. Вони як інструмент контролю за реалізацією законодавства були введені доповненнями до Закону про чисте повітря, згідно з яким будь-який суб'єкт може пред'явити позов до будь-якого урядового органу чи відомства, включаючи Сполучені Штати, про недодержання покладених на них обов'язків з контролю за якістю повітря; порушення стандартів викидів в атмосферу; невиконання приписів органів державного контролю; будівництво промислового підприємства (обладнання), що здійснює викиди в атмосферу, без відповідного дозволу. Отже, громадяни наділені правом контролювати як державні органи, котрі, на думку позивача, здійснюють покладений на них контроль неналежним чином, так і суб'єкти природокористування'. Аналогічні норми були включені й у інші федеральні законі. Інститут позовів громадян охоплює також судовий захист їхнього права на безпечне навколишнє середовище, відшкодування шкоди, заподіяної його забрудненням.
1 Див.: Захарченко Т.Р. Некоторьіе вопросьі права окружающей средн США / Т.Р. Захарченко. - К., УМКВО. 1992. - С. 48-63.
У ряді законів, що стосуються захисту довкілля, Американський Конгрес передбачив значне розширення права звернення до суду для всіх осіб. Проте Верховний суд доклав останніми роками не менше зусиль для звуження цього права, оголосивши вимоги звернень «неконституційними». Законодавчі органи окремих штатів теж значно розширили право звернення до суду, причому ця законодавча ініціатива зустрінута відповідними судами штатів лояльніше1.
Інститут позовів громадян США має за мету в першу чергу не відновлення порушеного суб'єктивного права позивача на відшкодування шкоди, а є засобом контролю за додержанням законодавства в галузі охорони навколишнього середовища. Часто ці справи приводять до реформи законодавства чи державної політики. Щодо такого роду справ використовується термін «стратегічна справа». Одним із її результатів є зупинення порушення прав невизначеного (широкого) кола суб'єктів або зміна законодавства чи практики, що породжує порушення прав громадян чи соціальну несправедливість, а також боротьба із соціальною несправедливістю в державі або конкретному регіоні. Результатом стратегічної справи може стати привернення уваги суспільства до важливих проблем суспільного життя та недоліків функціонування держави та її апарату.
Широко використовується термін «стратегічний судовий процес», тобто судовий процес, що ініціюється з метою досягнення таких результатів, що виходять за межі конкретної справи чи індивідуального клієнта з метою зміни законодавства чи його застосування так, щоб це вплинуло на суспільство в цілому. Також цей термін взаємозаміняється термінами «результативний судовий процес» та «тестовий судовий процес». Часто стратегічні судові процеси називають також «судові процеси громадського інтересу»2.
4.5. За українським законодавством, подання громадянами судових позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій має за мету відшкодування шкоди, завданої їхньому здоров'ю
Див. докладніше: Бонайн Д. Право на обращение в суд / Д. Бонайн // Вісник екологічної адвокатури. — 2000. — № 11-12.
Див. докладніше: Мелень О. Стратегічність у діяльності НУО: тлумачення термінів / О. Мелень // Епуігоптепі Реоріе Ьа\у.ІоигпаІ. — 2007. — № 4-5 (34-35]; А (Зиагіегіу Ьері РгоГеззіопаІ РиЬІІсаііоп. — Р. 63-67.
та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Громадські об'єднання мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.
Враховуючи право останніх брати участь у здійсненні спеціально уповноваженими органами управління перевірок додержання природоохоронного законодавства, слід зробити висновок, що їхнє право подавати позови про відшкодування шкоди, завданої екологічними правопорушеннями, можна розцінити як засіб контролю.
Україна є стороною Оргуської конвенції. Для нашої держави є важливою розробка практичних механізмів впровадження та відповідальності за недотримання стандартів Оргуської конвенції — для захисту природного світу, забезпечення сталого розвитку, розвитку громадянського суспільства, дотримання прав людини та прав майбутніх поколінь, адже органи влади в Україні належним чином не виконують взятих на себе зобов'язань з доступу до екологічної інформації, участі громадськості та доступу до правосуддя з питань довкілля'. Порушення екологічних прав громадян в Україні мають постійний, системний характер. Серед головних причин цього — низька пріоритетність екологічної політики, дефіцит політичної волі, корупція та криза в системі державного управління, невідповідність багатьох нормативно-правових актів України міжнародним стандартам, у тому числі стандартам Оргуської конвенції, та незадовільна практика правозастосування.
Необхідні зміни були внесені Законом України № 254-ІУ від 28.11.2002 року лише до чотирьох Законів України, а саме: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологіч- ; ну експертизу», «Про місцеве самоврядування в Україні» та до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Але цього недостатньо.
У процесі імплементації Конвенції до національного законодавства України не внесено змін до ряду законів, які вочевидь
1 Див.: Відкрите звернення Української Гельсінської спілки з прав людини щодо недотримання положень Оргуської конвенції в Україні [Електронний ресурс]' — Режим доступу: ргугосіа.іп.иа/Ьіо^/іа^/ог^изка-копуепсіуа.
потребували приведення у відповідність до Конвенції, наприклад, Закону України «Про інформацію». Тлумачення поняття «екологічна інформація» в цьому законі відрізняється від тлумачення Оргуської конвенції. З нього виключено такі важливі сфери інформації, як відомості про стян здоров'я та безпеки, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд, тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан довкілля.
Досі практично нічого не зроблено для створення загальнодержавної інформаційно-аналітичної системи доступу до екологічної інформації. Така система, згідно із ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону «Про місцеве самоврядування», повинна була запрацювати ще 2005 року.
Позиція України щодо виконання нею своїх зобов'язань за Оргуською конвенцією не є послідовною та цілісною, а нагляд за ЇЇ виконанням на національному рівні практично відсутній. Можна стверджувати про те, що робота державних органів часто відбувається з порушенням взятих Україною зобов'язань1.
Так, Мінприроди своїми нормативними актами великі розділи екологічної інформації віднесло до конфіденційної, а саме: інформацію про регулювання екологічних питань на транскордонних річках України; регулювання екологічних питань, що стосуються біологічно активних (отруйних, інфекційних) речовин, генетично змінених організмів, які можуть використовуватися як біологічна зброя; окремі висновки державної екологічної експертизи; інформацію про технічні характеристики гідротехнічних споруд; інформацію, що стосується питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.
Це суперечить Конституції України, Оргуській конвенції, Законам «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про інформацію», які гарантують кожному право вільного до-стУпу до екологічної інформації. Обмеження цього права можуть встановлюватися лише законом. З огляду на це, повинні бути скасовані накази Мінприроди та інших органів влади, що обмежують право доступу.
Андрусевич А. Щодо виконання Україною своїх зобов'язань за Конвенцією пРо доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ Д° правосуддя з питань, що стосуються довкілля / А. Андрусевич // Екологія. Право. Людина. — № 1 (31). — С. 14
В Україні порушується право участі громадських природоохоронних організацій у прийнятті рішень з резонансних проектів та стратегічних програм, які матимуть суттєвий вплив на довкілля. Суттєві проблеми зберігаються й у практиці доступу до правосуддя та правозастосуванні. За класифікацією Ради Європи, стан участі громадськості можна поділити на чотири стадії: інформація, консультації, діалог та партнерство. Можна сказати, що в Україні ми перебуваємо десь між першою та другою стадією1.
Все це привело до визнання України другою нарадою Сторін Оргуської конвенції 2005 року стороною, що не дотримується Конвенції. Урядом досі не виконано рекомендацій другої наради: привести законодавство та практику у відповідність до положень Конвенції; не пізніше кінця 2005 року подати Комітету ЄЕК ООН з питань дотримання Конвенції Стратегію інтеграції її положень до національного законодавства разом з розробкою відповідних графіків, практичних механізмів та процедури введення в дію ім-плементуючого законодавства.
Тривале зволікання у справі впровадження Оргуської конвенції є неприйнятним з огляду на євроінтеграційні наміри України. Якщо тепер не порушити питання про відповідальність вищих органів державної влади за багаторічне невиконання положень Оргуської конвенції, про політичні декларації щодо становлення правової держави, демократичний та європейський вибір Україні невдовзі доведеться забути.
Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі
5.1. Міжнародно-правове регулювання охорони кліматичної системи Землі.
5.2. Правове регулювання в галузі запобігання змінам клімату в Європейському Союзі.
5.3. Правове регулювання в галузі охорони клімату у США.
5.4. Запобігання змінам клімату в Україні та його правове забезпечення.
5.1. 1992 року була прийнята Конвенція про зміну клімату, яка заклала основи вирішення проблеми зміни клімату1. Важливим положенням Конвенції було визнання наявності проблеми глобального потепління в результаті діяльності людини. Сторонами Конвенції є Європейський Союз і Україна.
Рамкова конвенція відіграє важливу роль як основа міжнародних подій, політичних рішень, дипломатичних переговорів, звітувань держав, координованих наукових досліджень, забезпечуючи технологічне та фінансове сприяння, зменшення та адаптацію, обмін інформацією і розвиток можливостей у сфері зміни клімату2. Як Рамкова конвенція, зазначена Конвенція не містить конкретних зобов'язань. Але ст. 2 Конвенції містить деякі юридичні обов'язки: «...досягти у виконанні відповідних положень Конвенції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосферу на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий У строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на стійкій основі». *
Див.: Голубовська-Онісімова Г. Деякі сучасні проблеми впровадження Оргуської конвенції в Україні [Електронний ресурс] / Г. Голубовська-Онісімова. -Режим доступу: ^№\у.тагаа-86.ог£.иа/Ше5/5реесЬ_а§о.(іос
Див.: Про зміну клімату [Електронний ресурс]: Конвенція. — Режим Доступу: ипксс.іпі/гезоигсе/сіосз/
Див.: Кравченко С. Право на забруднення чи право на життя: зміна клімату ' права людини / С. Кравченко // Екологія. Право. Людина. — 2008. — № 6-7. -С 15-20.
Згідно з Конвенцією країни-учасниці диференційовані на три основні групи:
1. Країни Додатка І (члени Організації економічного співробітництва і розвитку та країни з перехідною економікою, що прийняли на себе особливі зобов'язання з обмеження викидів (у т.ч. ЄС, Україна, США);
2. Країни Додатка II (виключно члени ОЕСР), що взяли особливі зобов'язання фінансового характеру з допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (включаючи допомогу в розробці та впровадженні екологічно чистих технологій
— ЄС, Німеччина, США);
3. Країни, що розвиваються.
Головною метою Конвенції стала «стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечної антропогенної дії на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у терміни, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату. Загальне завдання, що декларується Конвенцією, полягає в забороні кількісного зростання антропогенних викидів парникових газів, погодженому зниженні їхньої долі в рамках міжнародно зафіксованих зобов'язань окремих країн і організації спеціальних заходів, що збільшують інтенсивність поглинання окремих газів наземними екосистемами.
Сторони домовилися захищати кліматичну систему на благо нинішнього і майбутніх поколінь людства на основі справедливості й відповідно до їх загальної, але диференційованої відповідальності та можливостей, що є в них.
Політика і заходи у сфері захисту кліматичної системи від антропогенних змін повинні відповідати конкретним умовам кожної Сторони і бути інтегровані з національними програмами розвитку.
Стратегія запобігання змінам клімату, що декларується Конвенцією, ґрунтується на зниженні швидкості зростання, а в подальшому і стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері. Ця мета може бути досягнута двома шляхами: зниженням емісії парникових газів і збільшенням їх стоку з атмосфери. Зниження емісії може досягатися в основному зменшенням енергетичного використання викопного палива. Для збільшення стоку парникових газів у даний час доступна лише одна ефективна дорога
— поглинання двоокису вуглецю лісами молодого віку.
Відповідно до Конвенції:
«Зміна клімату» означає зміну клімату, яка пряма або побічно обумовлена діяльністю людини, що викликає зміни у складі глобальної атмосфери, і накладається на природні коливання клімату, спостережувані впродовж порівняних періодів часу.
«Несприятливі наслідки зміни клімату» означають зміни у фізичному середовищі, або біоті, що викликаються зміною клімату, які справляють значний негативний вплив на склад, відновну здатність або продуктивність природних і регульованих екосистем, або на функціонування соціально-економічних систем, або на здоров'я і благополуччя людини.
«Парникові гази» означають такі газоподібні складові атмосфери — як природного, так і антропогенного походження, які поглинають і перевипромінюють інфрачервоне випромінювання. Головні парникові гази антропогенного походження, які включаються у сферу дії зобов'язань по клімату, — вуглекислий газ, метан, закис азоту, а також фторвуглецеве з'єднання. Зниження емісії кожного виду газів у перерахунку на двоокис вуглецю зараховується у виконання зобов'язань.
Для практичної реалізації положень Рамкової конвенції і корекції її недоліків 1997 року був прийнятий Кіотський протокол, який характеризується як перший міжнародний документ, що використовує ринкові механізми для вирішення глобальних екологічних проблем.
У Кіотському протоколі були встановлені показники зниження об'єму викидів парникових газів. Для розвинених країн показник зниження викидів склав 5,2% порівняно з 1990 роком. Індивідуальні зобов'язання країн-учасниць Протоколу визначені в додатку до нього. Так, наприклад, держави-члени ЄС повинні скоротити свої викиди на 8% від рівня 1990-х років (вклад окремих держав диференціюється). Так, Німеччина повинна скоротити викиди на 21%, а Франція — залишитись на рівні 1990 року; Україна на період до 2012 року має право на здійснення того самого об'єму викидів, як і 1990 року.
Для досягнення мети розробники Кіотського протоколу вибрали не стільки екологічні й наукові заходи (створення і поширення ефективних екологічно безпечних технологій, співпраця в науково-технічних дослідженнях, створення системи спостереження і
архівів даних і т. д.), скільки економічні інструменти. Зазначені в Кіотському протоколі інструменти зачіпають не лише природоохоронну сферу, але здатні справляти істотний вплив на соціально-економічний розвиток держав, а також на їхні комерційні й тор-гівельні взаємовідносини з іншими членами світової спільноти.
Зокрема, ст. 2 Кіотського протоколу в число зобов'язань сторін включає розробку і здійснення національної політики з врахуванням таких заходів:
— поступове скорочення або усунення ринкових диспропорцій, фіскальних стимул-реакцій, звільнення від податків і мит, а також субсидій у всіх секторах — джерелах викидів парникових газів і вживання ринкових інструментів;
— заохочення належних реформ у відповідних секторах у цілях сприяння здійсненню політики і заходів, обмежуючих або таких, що скорочують викиди парникових газів.
Для реалізації Протоколу, відповідно до Статті 2, державам надано право розробляти свої комплекси заходів державної політики, яка найбільшою мірою відповідатиме їхнім національним інтересам. Особливу увагу рекомендується приділити підвищенню ефективності використання енергії, переходу на «чистіші» джерела енергії та ЇЇ альтернативні джерела, розробку нових технологій.
Економічні механізми міжнародної кооперації, які закладені в Протоколі, ґрунтуються на бо кліматичні ефекти не залежать від місця викиду парникових газів, а парникові гази в атмосфері в наявних концентраціях прямо не шкодять здоров'ю людини. Ці механізми отримали назву «механізмів гнучкості Кіотського протоколу».
Сюди входить:
— спільне здійснення проектів — передача або придбання одиниць скорочення викидів парникових газів, отриманих у результаті реалізації проектів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів або збільшення поглинання парникових газів у будь-якому секторі економіки (ст. 6);
— торгівля квотами на викиди парникових газів — комерційне переуступання своїх прав на викиди парникових газів для цілей виконання своїх зобов'язань (ст. 7);
— «механізм чистого розвитку» — здійснення проектів на території країн, що не входять у Додаток 1 до Рамкової конвенції
про зміну клімату (країни, що розвиваються), і додавання у свої квоти результатів скорочення викидів парникових газів, досягнутого шляхом здійснення цих проектів (ст. 12).
З інших важливих документів, що складають механізми Конвенції про зміну клімату, слід" зупинитися на Боннських угодах про здійснення Буенос-Айреського Плану дій. План передбачає технічну і фінансову підтримку країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, які зобов'язалися включити положення про заходи запобігання змінам клімату в Національні стратегії сталого розвитку. Фінансування необхідних заходів передбачається через Глобальний екологічний фонд.
10 червня 2009 року в Бонні громадські Експерти з проблем глобальної зміни клімату подали проект «Копенгагенської Кліматичної Угоди»1. Вона має стати опорною точкою для урядів країн, які ведуть переговори щодо угоди на пост-Кіотський період з боротьби зі зміною клімату, та покаже як подолати неузгодження між бідними та багатими країнами.
Угода показує шлях, яким суспільство повинно піти, щоб запобігти катастрофічним наслідкам глобальної зміни клімату, визнаючи, що середня глобальна температура на Землі не повинна піднятися вище ніж на 2°С. У документі наведений глобальний «ковпак» на викиди парникових газів — вуглецевий бюджет — та описано в деталях, як промислово розвинені країни та країни, що розвиваються, можуть зробити свій внесок задля безпеки планети та її жителів відповідно до їхніх можливостей та принципів відповідальності. Найбідніші та вразливіші країни таким чином будуть захищені.
Адаптація — інший ключовий момент, якого торкається Угода. У рамках Адаптаційних дій передбачені гранти, страхування та компенсації для найбільш незахищених країн.
Угода закликає до створення договору із зобов'язаннями з трьох частин: Кіотський протокол із внесеними змінами про те, що промислово розвинені країни теж візьмуть зобов'язання; Новий протокол Копенгагена, який визначає плани дій із скорочення викидів парникових газів та їх фінансування для країн, що розвива-
Див.: Копенгагенська кліматична угода [Електронний ресурс]. — Режим Доступу: ппр://с1ітаіе£гоир.ог£.иа/ирі/їїпаИгеа{у
ються; а також набір рішень, що стануть основою кліматозахисної політики на наступні три роки.
На їхню думку, розвинені країни повинні взяти подвійні зобов'язання: по-перше, скоротити викиди парникових газів на 40% від рівня 1990 року до 2020; по-друге, надавати допомогу країнам, що розвиваються, у заходах з адаптації до змін клімату, які вже сьогодні не можна відвернути, та з реалізації програм з енергозбереження і переходу на відновлювальні джерела енергії.
Розвинені країни також повинні будуть розробити плани скорочення викидів парникових газів у короткостроковій перспективі та підготувати довгострокову стратегію скорочення викидів парникових газів на 80-95% від 1990 року до 2050.
Натомість країни, що розвиваються, повинні будуть розробити плани скорочення викидів парникових газів з метою їх зменшення на 15-30% від рівня «бізнес, як завжди». Фінансування таких заходів буде частково здійснюватися розвиненими країнами.
Кліматичний саміт ООН відбувся в Копенгагені з 7 по 18 грудня 2009 року. Саміт виявив серйозні суперечності між його учасниками. Через розбіжності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, щодо розміру фінансової допомоги бідним державам і механізму контролю за викидами саміт був на межі провалу. За підсумками конференції її учасники підписали угоду, яка має декларативний характер, а укладення повноцінного договору з проблем клімату перенесли на наступний рік. Наступний саміт з проблем зміни клімату відбудеться в місті Бонн у Німеччині.
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 294 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!