Форми готівкових та безготівкових розрахунків. Зміст акредитованого та вексельного зобов’язання

Безготівкові розрахунки — це спосіб приймання-передачі грошо­вого еквівалента за допомогою банківських переказів певно* суми з рахунка платника на рахунок одержувача, або з каси банку на рахунок одержувача. Як указувалося вище, згідно зі ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями у сфері господарю­вання здійснюються за загальним правилом у безготівковій формі або в готівковій формі через установи банків.

Форми безготівкових розрахунків обумовлюють механізм роз­рахункових операцій (активна функція формалізації процесу).

Форми безготівкових розрахунків необхідно поділяти на дві групи залежно від їх співвідношення з поняттям самостійних роз­рахункових правовідносин: інструментальні та інтегративні (комплексні). Першій групі властива завершена здатність без залу­чення інших форм реалізовувати переказ коштів з рахунка платника на рахунок одержувача. Інтегративним формам розрахунків така самостійність не властива. Вони є комплексними утвореннями і можуть бути остаточно реалізованими переважно із використанням інструментальних форм розрахунків. Проте інтегративні форми розрахунків додають вихідним господарським відносинам додат­кові властивості кредитного, організаційного та іншого характеру.

Критерій розмежування двох груп форм безготівкових розра­хунків виявляється при співставленні розрахунків акцептованими акредитивами та стандартних акредитивів. В першому випадку бенефіцїар, подавши певні документи до банку, не може отримати платіж за акредитивом без додаткової згоди (акцепту) платника. Тут акредитивна форма доповнюється процедурою одержання згоди платника на оплату за рахунок акредитива. Аналогічним чином ви­никає комплексність (інтегративність) акредитива, що передбачає акцепт переказного векселя (рамбурсний акредитив).

Перелік форм (видів) безготівкових розрахунків за законодав­ством не є вичерпним.

Розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення — це інструментальна форма розрахунків, що здійснюється за допо­могою комбінованого документа, який складається з двох частин: верхня — вимога одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити грошовий борг; нижня — доручення платника банку, який його обслуговує, перерахувати кошти.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними і юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за одержані товари, виконані роботи і надані послуги. У чековій формі розрахунків обов'язково беруть участь 3 суб'єкти: чекодавець — особа, що здійснює платіж за допомогою чека; чекодержатель — особа, що одержує кошти за чеком; банк-емітент — банк, який обслуговує чекодавця і видає йому чекову книжку (розрахунковий чек). Незаповнені чеки групуються в чекові книжки, обмежені гра­ничною сумою коштів — лімітом. Розрахункові чеки і чекові книжки є бланками строгої звітності. Без видачі чекової книжки розрахунковий чек може бути виданий банком-емітентом фізичній особі для разових розрахунків з підприємствами торгівлі або по­слуг. Термін дії чекової книжки — один рік. Чек, виданий з чекової книжки, повинен бути пред'явлений до сплати протягом 10 днів. Термін дії розрахункового чека для разового розрахунку з фізичною особою — 3 місяці. Чек з чекової книжки виписується у момент здійснення платежу і видається чекодавцем чекодержателю за одержані ним товари (послуги). Чекодержатель здає чек в банк разом з реєстром, що відображає сумарні (кількісні) характеристики пред'явлених до оплати чеків. Банк-емітент може відмовитися від оплати чека у випадках, якщо чек або реєстр заповнені з порушенням правил НБУ; чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж депонована (заброньована) ним на спеціальному банківському рахунку.

Розрахунки акредитивом - це інструментальна форма розра­хунків, при якій банк-емітент (банк, що відкрив акредитив) за дорученням клієнта (платника - заявника акредитива) зобов'язується здійснити платіж одержувачеві (бенефіціару) після одержання визначених в акредитиві документів. Останні, як правило, товаротранспортні документи, які підтверджують факт виконання товарного зобов'язання перед платником. Банк емітент може до­ручити іншому банку (виконуючому банку) здійснити платіж. Ця форма розрахунків, окрім ст.ст. 1093-1098 ЦК України ре­гламентується також Інструкцією НБУ про безготівкові розрахунки і Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акре­дитивів в редакції 1993 р., публікації Міжнародної торговельної палати № 500 (далі — УПДА). При вказівці на підстави платежу за акредитивом застосовується поняття «проти документів», одо означає «після надання документів».

Види акредитивів достатньо різноманітні. За забезпеченістю коштами платника вони поділяються на:

а) покритий акредитив, за якого своєчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку;

б) непокритий акредитив, оплата за яким гарантується банком емітентом за рахунок банківського кредиту.

За можливістю дострокового відкликання невиконаного акре­дитива вони поділяються на:

а) відкличний акредитив, який може бути замінено або анульова­но банком-емітентом без попереднього узгодження з бенефіціаром;

б) безвідкличний акредитив, який може бути замінений або анульований тільки з відома бенефіціара, на користь якого він від­критий.

У разі відсутності вказівки в акредитиві він вважається безвід­кличним.

Акредитив може бути депонованим (розміщеним) у банку бене- фіціара або в банку платника — згідно з умовам акредитива. Для виконання акредитива бенефіціар надає виконуючому банку документи, передбачені умовами акредитива. Але банк не перевіряє відповідність документів фактично проведеним операціям (напри­клад, не перевіряє прибуття вантажу в місце призначення). До­кументи перевіряються лише за формальними ознаками (їх склад, реквізити, наявність певних даних, підписів тощо). Саме тому УПДА веде мову про «документарний» акредитив.

Розрахунки по інкасо (з використанням інкасового доручення) згідно зі ст.ст. 1099-1101 ЦК України характеризуються тим, що банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює дії з одержання від платника платежу та/або акцепту платежу (наприклад, з одер­жання акцепту переказного векселя).

Розрахунки по інкасо можуть бути трьох видів, два з яких є інкасо документів, що не вимагають згоди платника і одне — перед­бачає таку згоду. Розглянемо ці види інкасо.

Розрахунки по інкасо документів, що вимагають згоди плат­ника, є інтегративною формою розрахунків, за якою одержувач коштів доручає банку, який його обслуговує, отримати грошовий платіж від платника після надання («проти») комерційних доку­ментів або в результаті інших інструкцій. У господарському обороті України поширене інкасо чеків і вексе­лів, коли банки приймають на себе зобов'язання здійснити комплекс заходів щодо представлення цих документів до оплати платникам в необхідні строки і порядку, зокрема з виконанням супутніх про­цедур (наприклад, протесту в неплатежі). Основою регламентації інкасової форми розрахунків є норма­тивні акти НБУ, а також Уніфіковані правила по інкасо в редакції 1995 р., публікації Міжнародної торгової палати № 550.

Розрахунки по інкасо в порядку примусового списання (стяг­нення) — це специфічна інструментальна форма розрахунків, за якою у випадках, встановлених законами України, банк здійснює платіж з рахунка платника, поза його волевиявлення, на підставі платіжної вимоги одержувача. Примусове списання коштів відпо­відає усталеному поняттю «безспірне стягнення коштів». Розрахунки по інкасо в порядку договірного списання є само­стійною інструментальною формою розрахунків стосовно примусо­вого списання (стягнення) коштів. Поняття договірного списання вперше було встановлене в Законі «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і охоплює собою процедуру, за якою банк реалізує платіжну вимогу, ініційовану одержувачем, на виконання договору між платником і одержувачем.

Розрахунки векселем — це ще одна інтегративна форма розра­хунків, за якою замість грошового зобов'язання, заснованого на ви­хідному товарному відношенні, учасники розрахунків оформляють безумовне і абстрактне грошове зобов'язання однієї особи сплатити іншій після настання строку певну суму. Інтегративність тут зумов­лена, по-перше, поєднанням у векселі кредитного і розрахункового інструменту, по-друге, застосуванням при погашенні векселя інших форм розрахунків — платіжного доручення, акредитива тощо.

Безумовність векселя означає, що зобов'язання щодо платежу за векселем повинне бути простим і необтяженим якими-небудь умовами і застереженнями. Абстрактність векселя означає його відірваність від вихідного правочину як текстуально, так за суттю, коли боржник не має права захищатися проти добросовісного век- селедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невико­нанні операції, яка передує видачі або передачі векселя. Вексельне зобов'язання цілком втілене в документі строгої форми — векселі. Для стягнення боргу за векселем не вимагається інших доказів; вексель не може бути знесилений ні запереченнями про безпідстав­ність його видачі, ні запереченнями про здійснений платіж. Такий висновок підтверджується правилом ч. 2 ст. 198 ЦК України про те, що відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається. Найбільш істотні особливості застосування векселів в госпо­дарському обігу України у порівнянні з Женевською конвенцією

1930 р. полягають у наступному: (1) векселі не можуть видаватися як попередня оплата за товари (роботи, послуги), не можуть вико­ристовуватися як внесок до статутного фонду господарських това­риств; (2) векселі повинні оформлятися на бланках строгої звітності, які реалізуються банками, із сплатою державного мита; (3) векселі підписуються не тільки керівником, але і головним бухгалтером юридичної особи, а також засвідчуються печаткою; (4) платіж за векселем на території України допускається тільки безготівковим шляхом тощо.

Залежно від того, платіж за векселем проводиться безпосередньо векселедавцем, або за його дорученням («переказом») іншою особою (акцептантом, його боржником), векселі поділяються на прості та переказні (тратти).

При переказному векселі фактично відбувається відступлення векселедавцем векселедержателеві вимоги до третьої особи, яка стає платником за векселем

Готівкові розрахунки — це спосіб здійснення розрахунків, за якого платіж здійснюється паперовими грошима чи металевою монетою. У законодавстві розрахунки з використанням платіжної картки, як правило, прирівнюються до готівкових розрахунків.

Розрахунки з використанням РРО — де форма готівкових роз­рахунків у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, за якої підтвердження готівкової операції проводиться із застосуванням зареєстрованого, опломбованого і переведеного у фіскальний режим роботи РРО з видачею касового чека або іншого розрахункового до­кумента (залежить від типу РРО).

Розрахунки з використанням розрахункової книжки — це форма готівкових розрахунків, за якою у випадку неможливості використання РРО (поломка, ремонт, розрахунки в гірських насе­лених пунктах тощо) фіксація розрахункової операції проводиться з використанням належним чином зброшурованої, прошнурованої і зареєстрованої книжки, яка містить номерні розрахункові квитан­ції, що видаються платникові.

Розрахунки з використанням видаткового касового ордера — це форма готівкових розрахунків, за якою видача готівкових коштів з каси підприємства оформляється видатковим касовим ордером. Ця форма розрахунків застосовується у разі закупівлі сільгосппро­дукції у населення, повернення проданої раніше продукції власного виробництва, видачі коштів під звіт тощо.

Розрахунки з використанням прибуткового касового ордера — це форма готівкових розрахунків, за якою внесення готівки до каси підприємства оформляється прибутковим касовим ордером з вида­чею особі, яка внесла готівку, відривної квитанції, що підтверджує факт внесення коштів. Ця форма розрахунків застосовується у разі продажу продукції власного виробництва, а також при операціях разового або нетоварного характеру.

Розрахунки з використанням товарного чека — це форма го­тівкових розрахунків, за якою у випадках, встановлених законодав­ством України, суб'єкт господарювання уповноважений проводити операції без використання реєстратора розрахункових операцій і розрахункових книжок, але на вимогу покупця оформляє товарний чек, який підтверджує дані проведеної операції.