Особливості застосування штрафних санкцій у сфері господарювання

Штрафні санкції у сфері господарювання є найпоширенішою формою господарсько-правової відповідальності. Інститут штрафних санкцій є новелою ГК України (гл. 26). Як і багато інститутів господарського права, цей інститут виник завдя­ки особливій модифікації цивільно-правових (приватноправових) норм стосовно умов господарювання і їх послідовного насичення своєрідними публічно-правовими характеристиками. 6 даному ви­падку в понятті штрафних санкцій поєднуються спеціальні норми щодо цивільно-правової неустойки (штрафу, пені) для майново- господарських зобов'язань і своєрідні норми щодо штрафів (пені) для організаційно-господарських зобов'язань.

Поширеність штрафних санкцій пояснюється тим, що довести їх розмір, чітко визначений у законі або договорі, набагато простіше, ніж довести розмір збитків.

Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визна­ються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконанні або неналежному виконанні господарського зобов'язання.

Поняття штрафних санкцій уданому випадку ширше за поняття неустойки, оскільки в господарських відносинах зустрічаються штраф або пеня, які не можна віднести до такої договірної форми відповідальності. Наприклад, згідно зі ст. 52 Закону «Про госпо­дарські товариства» учасник зобов'язаний повністю внести свою

частку не пізніше року після реєстрації товариства. У разі неви­конання цього зобов'язання учасник, якщо інше не передбачене установчими документами, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних із суми прострочення. Ці санкції на відміну від неустойки мають позадоговірну природу, оскільки покладаються на учасника господарського товариства адміністративним актом — статутом.

ГК України не дає визначення неустойки, пені і штрафу — від­повідні поняття передбачені в ст. 549 ЦК України. У свою чергу, поняття пені, наприклад, співвідноситься в ЦК з порушенням грошових зобов'язань. Проте, в ч. З ст. 6 ЦК передбачається, що сторони можуть відступити в договорі від положень цивільного законодавства, а, крім того, згідно зі ст. 231 ГК, де наведені за­гальні принципи обчислення штрафних санкцій, допускається використання пені для негрошових господарських зобов'язань. У результаті можна констатувати, що в господарських відноси­нах допускається застосування пені за прострочення виконання будь-яких зобов'язань, а не тільки грошових.

Поняття штрафних санкцій (ст.ст. 230-234 ГК) не співпадає з поняттям адміністративно-господарського штрафу (ст. 241 ГК).

Штрафні санкції є приватноправовою санкцією, а адміністра­тивно-господарський штраф — публічно-правовою санкцією. Ад­міністративно-господарський штраф застосовується уповноваже­ними органами державної влади або місцевого самоврядування, а штрафні санкції — за ініціативою інших учасників відносин у сфері господарювання. Адміністративно-господарський штраф стягується в дохід державного або місцевих бюджетів, а штрафні санкції — в дохід приватних бюджетів учасників господарських відносин.

Крім того, адміністративно-господарський штраф застосовується виключно за порушення тих правил здійснення господарської ді­яльності, які встановлені в законах України. Наразі штрафні санкції можуть застосовуватися, передусім, за порушення господарських зобов'язань, встановлених у договорах, і лише в окремих випадках — за порушення правил здійснення господарської діяльності у вну­трішньогосподарських і організаційно-господарських відносинах, встановлених у локальних актах і законодавстві. Законом для окремих видів господарських зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Це правило ч. 1 ст. 231 ГК України означає, що сторонам заборонено змінювати в договорі розмір штрафних санкцій, вказаний у законі. Правильність такої точки зору підтвер­джується правилом ч. 4 ст. 231 ГК України про те, що «у випадку якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором». Виходить, що розмір штрафних санкцій, точно визначений у законі, не може бути не тільки зменшений, але навіть збільшений за угодою сторін. Це положення відрізняє штрафні санкції від інших заходів відпо­відальності згідно з ч. 6 ст. 225 ГК України. Наприклад, згідно з ч. б ст. 29 Закону України «Про приватиза­цію державного майна» у разі недодержання покупцем обов'язку зі збереження впродовж визначеного у приватизаційній угоді періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

Але нерідко, у разі встановлення законом конкретних штрафних господарських санкцій, одночасно передбачається можливість їх перегляду в договорі. Наприклад, згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлю­ються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором. При застосуванні цієї диспозитивності господарсько-правових норм, не можна виходити за рамки імперативних положень ч. 5 ст. 225 ГК України — штрафні санкції можуть бути лише збіль­шені у порівнянні із вказаним у законі розміром.