Підприємства, установи й організації 1 страница

Активними учасниками адміністративних правовідносин виступають різні за правовим статусом організації, різновидами яких є:

– підприємства як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України та іншими законами.

– установи, а саме організації, створені власником для здійснення управлінських, соціально-культурних або інших функцій некомерцій­ного характеру, з частковим або повним фінансуванням їхнім власником (установи культури, охорони здоров’я, благодійний фонд тощо).

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності;

– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від організаційно-правових форм розрізняють:

– відкриті та закриті акціонерні товариства;

– товариства з обмеженою відповідальністю;

– товариства з додатковою відповідальністю;

– повні товариства;

– командитні товариства;

– державні (казенні) та муніципальні підприємства;

– виробничі підприємства та кооперативи;

– орендні підприємства.

Залежно від цілей діяльності підприємства можуть бути комерційними і некомерційними.

Залежно від галузевої спеціалізації підприємства й установи поділяють на:

– промислові (атомні станції, заводи, фабрики, комбінати тощо);

– сільськогосподарські (селянські спілки, фермерські господарства та ін.);

– будівельні (будівельні управління, кооперативи, трести тощо);

– транспортні (підприємства Укрзалізниці, підприємства водного, автомобільного, морського, повітряного та трубопровідного транспорту, аеропорти та ін.);

– зв’язку (підприємства Укртелеком, Утел, поштамти, телеграфи тощо);

– торгівлі (універмаги, гастрономи, торгові доми, супермаркети та ін.);

– житлово-комунальні (житлово-експлуатаційні дільниці, тепло- та енергомережі тощо).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства:

– унітарні, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприєм­ства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

– корпоративні, які утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприєм­ства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути:

– малими (незалежно від форми власності), зокрема підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

– великими, зокрема підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньо­річним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Відповідно до ст. 118 Господарського Кодексу України об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання підприємств є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворювати:

– господарське об’єднання як об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Господарські об’єд­нання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками;

– державне (комунальне) господарське об’єднання як об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

За чинним законодавством господарські об’єднання утворюються у формі:

– асоціації — як договірного об’єднання, що створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, які об’єд­налися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації;

– корпорації — як договірного об’єднання, що створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів під­приємств, які об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізо­ваного регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;

– консорціуму — як тимчасового статутного об’єднання під­приємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо);

– концерну, яким визнається статутне об’єднання підприємств,

а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Правові норми встановлюють адміністративно-правовий статус підприємств та установ, відповідно до якого вони:

– підлягають державній реєстрації. Зміни і доповнення в установчі документи також підлягають державній реєстрації. У випадку реорганізації або ліквідації ці суб’єкти керуються не тільки вимогами цивільного законодавства, але й зобов’язані дотримуватись адміністративних вимог;

– надають до державних органів бухгалтерську, статистичну й іншу звітність.

– під час здійснення своєї підприємницької діяльності постійно взаємодіють з органами виконавчої влади;

– є підконтрольними суб’єктами для органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції здійснюють перевірку їх діяльності. Порядок проведення перевірок регламентується відповідними нормативними актами.

Деякі особливості адміністративно-правового статусу спостерігаються в державних організацій, оскільки вони є власністю держави, що вирішує багато питань щодо їх формування, управління, діяльності тощо. Від імені держави виступають його виконавчі органи, зокрема Фонд державного майна України. Їх правове становище характеризується насамперед меншим ступенем самостійності в порівнянні зі звичайними державними підприємствами.

Аналогічний адміністративно-правовий статус мають муніципальні організації. Головна їх відмінність полягає в тому, що їх статус реалі­зується органами місцевого самоврядування, тоді як особливістю адміністративно-правового статусу недержавних підприємств та установ є обмежений стосовно них вплив та роль держави.

У даному випадку держава не вирішує конкретних питаннь їх за­снування, визначення профілю, організації управління та розподілу прибутку. Управління ними здійснюють власники (засновники) або уповноважені ними органи, що не володіють державно-владними повноваженнями. Порядок заснування й ліквідації суб’єктів господарювання регламентується чинним законодавством, при цьому всі вони підлягають державній реєстрації та включенню до Єдиного державного реєстру. Установчим документом таких організацій є статут, що затвер­джується засновником.

Ліквідація недержавних підприємств та установ провадиться за рішенням засновників або органу, уповноваженого на такі дії, або за рішенням суду: у випадку здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії), чи з іншими кількаразовими або грубими порушеннями закону або інших правових актів, чи при систематичному здійсненні діяльності, що суперечить статутним цілям.

Існує також ряд гарантій самостійності підприємств й установ:

– протиправні акти і дії органів виконавчої влади, що обмежують самостійність підприємств, установ, підлягають скасуванню компетент­ними органами;

– характер компетенції органів виконавчої влади такий, що вони відсторонені від безпосереднього управління повсякденною діяльністю підприємств й установ і не мають права вчиняти стосовно них адміністративно-розпорядницькі акти як форми поточного управління;

– цим суб’єктам права надано право захисту своєї самостійності в адміністративному і судовому порядку;

– дотримання законності у взаєминах між органами виконавчої влади і підприємствами й установами входить у сферу загального нагляду органів прокуратури1.

Дайджест

У 1797 році в Англії було введено податок на годинники: кожен, хто їх мав, зобов’язаний був сплачувати до казни щорічно 5 шилінгів. Власники шинків одразу ж обзавелися настінними годинниками у своїх закладах, щоб залучити джентльменів, змушених через уведений податок продати свої годинники. Податок, однак, був настільки непопулярним, що його довелося скасувати.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть та охарактеризуйте елементи правового статусу суб’єктів адміністративного права.

2. За яких обставин адміністративно-правовий статус громадян може бути обмеженим?

3. Які відмінності правового статусу іноземних громадян з СНД та далекого зарубіжжя?

4. Що є основним критерієм у визначенні статусу біженця? Назвіть його елементи.

5. Назвіть вимоги, які передбачені чинним законодавством до звернень громадян.

6. Охарактеризуйте адміністративно-правовий статус молодіжних та дитячих організацій як різновиду об’єднань громадян.

7. Назвіть ряд повноважень, що їх здійснює Президент України як Глава держави.

8. Назвіть та охарактеризуйте конституційні завдання Кабінету Міністрів України.

9. Які види органів виконавчої влади можуть бути створені в структурі обласної адміністрації?

10. Що входить в обов’язки місцевих державних адміністрацій?

11. Визначте поняття та ознаки місцевого самоврядування.

12. У який спосіб здійснюються формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування?

13. У чому полягає особливість статусу державних службовців як суб’єктів адміністративного права?

14. Як Ви вважаєте, чи є адміністрація державного підприємства органом виконавчої влади? Чому?

15. Дайте характеристику повноважень керівника та адміністрації державного підприємства.

16. Висвітліть письмово порядок організації роботи Кабінету Міністрів України.

17. Охарактеризуйте в письмовій формі організаційно-правові засади діяльності професійних спілок в Україні.

18. Розкрийте письмово компетенцію органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Додатки

Питання. Що стало причиною звільнення з посади Генерального прокурора України, оскільки в Указі Президента України “Про звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України” від 29 жовтня 2003 р. відсутня будь-яка мотивація даного рішення.

Відповідь. Конституція України та ст. 2 Закону України “Про прокуратуру” від 21 листопада 1991 р. містить вичерпний перелік випадків, коли Генеральний прокурор України звільняється з посади, а саме: вислов­лення Верховною Радою недовіри Генеральному прокуророві Украї­ни; закінчення терміну, на який його призначено; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; порушення вимог щодо несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Однак гарант Конституції на них не посилався, чим, на нашу думку, протиставив силу закону і влади.

Питання. Що становить правову основу функціонування Секретаріату Президента України? Адже Конституція України не передбачає існування такого органу державної влади.

Відповідь. Конституція України конкретно не визначає правовий статус Секретаріату Президента, регламентуючи лише створення у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб. Секретаріат функціонує згідно із Положенням про Секретаріат Президента України, що затверджено Указом Президента України від 27 січня 2005 р.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Визначте, які з вказаних органів належать до місцевих органів виконавчої влади?

а) регіональна митниця;

б) обласна державна адміністрація;

в) Головне управління державної служби;

г) адміністрації підприємств, які розташовані на території району.

2. Визначте, в яких видах здійснюється легалізація об’єднань громадян?

а) реорганізація;

б) акредитація;

в) повідомлення про заснування і реєстрація;

г) атестація і акредитація.

3. Діяльність державного комітету (державної служби) спрямовує і координує:

а) Президент України;

б) відповідний урядовий комітет;

в) один із членів Уряду;

г) Верховна Рада України.

4. Обмеження для проходження державної служби встановлено:

а) Законом України “Про виконавче провадження”;

б) Законом України “Про підприємництво”;

в) Положенням про Головне управління державної служби;

г) Законами України “Про боротьбу з корупцією” і “Про державну службу”.

5. Проаналізуйте законодавство про державну службу і визначте, хто з державних службовців користується правом на відставку?

а) особи, які дискредитували себе аморальною поведінкою;

б) які займають посади 1 і 2 категорії;

в) які є посадовими особами;

г) всі незалежно від рангу.

6. Визначте, ким присвоюються ранги державним службовцям, які займають посади 2 категорії?

а) Президентом України;

б) Головним управлінням державної служби;

в) Кабінетом Міністрів України;

г) Секретаріатом Президента України.

7. Проаналізуйте основні положення Концепції адміністративної реформи і визначте, на які види посад мають бути розділені всі посади державних службовців?

а) керівний склад і виконавці;

б) політичні, адміністративні і патронатні;

в) посадові особи і технічний персонал;

г) виборчі.

8. Визначте, який порядок оскарження регулює Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 р.?

а) позасудовий порядок оскарження;

б) тільки судовий порядок оскарження;

в) апеляційний порядок оскарження;

г) не регулює взагалі.

9. Визначте, який існує порядок призначення голів місцевих державних адміністрацій?

а) голови місцевих державних адміністрацій призначаються Президентом України;

б) голови обласних державних адміністрацій призначаються Верховною Радою України, а голови районних – Кабінетом Міністрів України;

в) голови місцевих державних адміністрацій призначаються за поданням Кабінету Міністрів України Верховною Радою України;

г) голови місцевих державних адміністрацій обираються на посаду безпосередньо населенням.

10. Ранги, які відповідають посадам 1 категорії, присвоюються державним службовцям:

а) Кабінетом Міністрів України;

б) Головним управлінням державної служби;

в) Міністром;

г) Президентом України.

11. Стажування у державних органах, відповідно до Закону України “Про державну службу”, проводиться:

а) терміном до 1 місяця;

б) терміном до 2 місяців;

в) терміном до 3 місяців;

г) терміном до 6 місяців.

12. Прийняття на державну службу проводиться за конкурсним відбором на посади державних службовців:

а) незалежно від категорії посади;

б) на посади 1–7 категорії;

в) на посади 1–2 категорії;

г) на посади 3–7 категорії.

13. Випробування при прийнятті на державну службу проводиться:

а) терміном до 1 місяця;

б) терміном до 2 місяців;

в) терміном до 3 місяців;

г) терміном до 6 місяців.

14. Міністерства у системі центральних органів виконавчої влади є:

а) основними;

б) звичайними;

в) з особливим статусом і повноваженнями;

г) головними і провідними.

Модуль № 5

Поняття, функції, форми та методи державного управління

Зміст дидактичної одиниці

Поняття та принципи державного управління.

Види функцій державного управління.

Поняття та види форм державного управління.

Адміністративний договір.

Правові акти державного управління та їх класифікація.

Поняття та види методів державного управління.

Адміністративний примус.

Анотація

Зміст даного модуля представлений теоретичним матеріалом, що характеризує державне управління, зокрема його функції, форми та методи. Його слід сприймати як елемент суспільного управління, яке виникає там, де має місце суспільна діяльність людей. Для терміна “державне управління” властиве багатоаспектне розуміння, оскільки його можна розглядати як вид діяльності, надзвичайно складну динамічну систему або ж владно упорядкований вплив суб’єкта управління на об’єкт управління.

З метою досконалого засвоєння запропонованого матеріалу варто з’ясувати та зрозуміти характерні ознаки державного управ­­ління, що вирізняють їх з-поміж інших видів управління. Це гарантуватиме студенту можливість успішно опанувати подальший матеріал модуля, а саме функції, форми та методи державного управ­ління. Автором модуля акцентується увага на видах адміністративно-правових методів, зокрема адміністративному примусі.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. // ВВР. — 1996. — № 30. — Ст.141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України: В 3-х кн. — К., Юрінком Інтер. — 1998. — Кн. 1.

Основна література

1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). — К.: Юридична думка, 2004. — 584 с.

2. Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. /Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – 2-е изд., перераб. и доп. — Х.: Право, 2003. — 576 с.

3. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова.— Одеса: Юридична література, 2003. — 896 с.

4. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. — К.: Вид. Паливода А.В., 2003. — 212 с.

5. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

6. Правознавство: Підручнк / А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський та ін.: За ред. В.В. Копейчикова, А.Н. Колодія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 752 с.

Додаткова література

1. Васильев А.С. Подготовка и принятие управленческих решений: организационно-правовые проблемы. — Одесса, 1997.

2. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе /НАН Украины, Институт государства и права, К., 1995.

3. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М. Бандурки. — Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — 304 с.

Факультативна література

1. Коломоєць Т. Публічне право України як підстава адміністративного примусу // Право України. — 2004. — № 3. — С. 99.

2. Коломоєць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу // Право України. — 2003. — № 2. — С. 105.

3. Комзюк А. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини // Право України. — 2004. — № 4. — С. 46.

4. Курінний Є. Державне управління: оновлений погляд на визначення категорії // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 82.

5. Миронюк Р. Адміністративно-правовий порядок видворення за межі Украї­ни іноземців та осіб без громадянства // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 10.

6. Стефаник В. Правові акти управління // Право України. — 2003. — № 7. — С. 3.

7. Стефаник В. Адміністративний договір – вимога сьогодення // Право України. — 2003. — № 11. — С. 11.

Тест-допуск

1. Вирішальна роль у розробці універсальних характеристик управ­ління належить:

а) менеджменту;

б) кібернетиці;

в) військовому мистецтву;

г) математиці.

2. Акти державного управління завжди спрямовані на:

а) виникнення, зміну або припинення адміністративних правовідносин;

б) захист інтересів органів державної влади і управління;

в) попередження правопорушень;

г) здійснення завдань і функцій, поставлених перед державою.

3. Визначте, які акти видає Кабінет Міністрів України для здійснення своїх повноважень:

а) постанови і розпорядження;

б) рекомендації та рішення;

в) декрети і рішення;

г) накази й інструкції.

4. Засобами переконання не може бути:

а) навчання;

б) передвиборна пропаганда;

в) політична агітація;

г) покарання.

5. Яким за своїм змістом є заохочення щодо присвоєння почесного звання “Заслужений юрист України”?

а) моральне;

б) матеріальне;

в) статусне;

г) змішане.

Методичні вказівки для самостійної роботи

Опанування змісту даного модуля варто розпочати з усвідомлення того, що управління – це конкретно визначений та цілеспрямований вплив управлінського органу на об’єкт складної системи або ж на систему. При цьому слід наголосити, що природа та причинність цього впливу є об’єктивною реальністю і необхідною умовою розвитку суспіль­ства та окремих його сфер.

Зважаючи на комплексність питання, що розглядається, та склад­ність його опанування, доцільно самостійно опрацювати підручники з управління, зокрема у тій частині, що стосується соціального управ­ління.

Підручники з адміністративного права та державного управління містять різні підходи до суті (змісту) державного управління, однак загальними є підходи до характеристики його ознак та особливостей, які і засвідчують зміст цієї категорії.

Не менш важливим є питання принципів державного управління, тих засад, основоположних ідей, архітектурних підвалин, на яких будується та розвивається даний вид суспільно корисної діяльності. Беручи до уваги відсутність серед науковців єдиного класифікаційного підходу до принципів державного управління, варто ознайомитися з класифікаційною характеристикою та її критеріями, що мають місце в різних джерелах, що стосуються даної теми, зокрема перелічених в цьому модулі.

Аналогічна ситуація склалася і щодо питання класифікації та критеріїв видової характеристики функцій і форм державного управління. Однак це не проблема для студента, а можливість реалізації творчого підходу до вивчення даної категорії через опанування різних підходів та думок авторів з цього питання.

Використовуючи набуті знання при вивченні поняття та змісту методу адміністративного права, студентам слід сприймати методи державного управління як способи і прийоми безпосереднього і ціле­спрямованого владного впливу на керований об’єкт. Варто звернути увагу на різноманітність методів державного управління, що свідчить про необхідність вивчення їх загальних рис та видової класифікаційної характеристики.

Слідування студентів таким рекомендаціям забезпечить гарантію опанування знань про державне управління та створить переконливі можливості для розширення світогляду та формування правосвідомості майбутніх правознавців.

Матеріали для вивчення

Зародження та розвиток управління як діяльності з керівництва чимось (кимось) нерозривно пов’язане з розвитком усього живого на Землі. Така складна природа категорії управління пояснює різноаспектні підходи щодо неї вчених різних галузей науки. Синтезуючим при цьому є ви­значення управління як діяльності суб’єкта, змістом якої є цілеспрямований, організуючий та конкретно визначений вплив на об’єкт управлін­ня задля одержання суб’єктом бажаного результату.

Теорія управління своїм розвитком завдячує науці кібернетиці, з позиції якої управлінський процес має місце як серед живої, так і неживої природи, а саме в механічній, біологічній та соціальній управлінських системах. Виходячи з цього, традиційно прийнято виділяти механічне (технічне), біологічне та соціальне управління. Якщо перші два види управління — це предмет техніко-математичних та природничих наук, то соціальне управління є предметом суспільних наук.

Соціальне управління — це різновид суспільно корисної діяльності, що проявляється в цілеспрямованому, організуючому та конкретно визначеному впливі одних людей на інших, з метою впорядкування та узгодження бажаної для органу управління поведінки окремих людей, колективів та цілих народів. Саме на важливості відповідальності органів управління за результати своєї діяльності наголошується в основних цілях адміністративної реформи в Україні. Адже і донині тривають реформи, розпочаті в державі тринадцять років тому, однак за їх безрезультативність не несе відповідальності жоден з реформаторів.

Соціальне управління є публічним управлінням, яке включає в себе:

а) державне управління, тобто управління у сфері функціонування державних органів;

б) недержавне управління, яке, в свою чергу, поділяється на:

– місцеве самоврядування — здійснюється органами місцевого самоврядування;

– громадське управління — здійснюється в об’єднаннях громадян;

– комерційне управління — здійснюється в комерційних організаціях, які мають за мету одержання прибутку1.

Як бачимо, складовою соціального управління є державне управлін­ня, яке дослідниками адміністративного права розглядається як вид державної діяльності або ж як складна динамічна система, кожен елемент якої спрямований на впорядкування суспільних відносин. Як бачимо, державне управління покликане забезпечувати здійснення виконавчої влади в країні, що виявляється в присутності управлінського впливу у сфері соціального, політичного, культурного та економічного життя народу. Однак таке визначення розкриває зміст державного управління лише в його вузькому розумінні, тоді як в широкому — це законодавчо закріплена діяльність держави усіх її видів, з делегуванням при цьому відповідних повноважень державним органам.