Межі судового розгляду 4 страница

Якщо у своїх показаннях свідок посилається на будь-які до­кументи, він може ці документи зачитати. Такі документи мають бути пред'явлені суду, на прохання сторін документи мають бути пред'явлені і їм для ознайомлення. Якщо суд визнає це за необхід­не, то своєю ухвалою або постановою він приєднує такі документи до справи.

Умови про безпосередність і усність судового розгляду вимагають, щоб свідки були допитані в судовому засіданні, а судді і сторони мо­гли вислухати їх показання, задати необхідні питання (крім випад­ків, коли відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК суд визнав недоцільним дослі­дження доказів відносно обставин, що не заперечуються сторонами). Тому замінити допит свідка в суді оголошенням його показань, даних на досудовому слідстві, як правило, не можна.

Перелік випадків, коли допускається оголошення показань, наве­дений уст. 306 КПК, є вичерпним.

Показання свідка, дані при провадженні дізнання, досудового слідства або в суді, можуть бути оголошені за наявності істотних су­перечностей між цими показаннями і показаннями, які дає свідок у судовому засіданні. Істотними можуть бути визнані суперечності в по­казаннях у тих випадках, коли свідок по-різному викладає обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (на досудовому слідстві стверджував, наприклад, що бачив, як підсудний вчинив зло­чин, а в суді заявляє, що він цього не бачив).

Вирішити, чи є в показаннях свідка суперечності, наскільки вони істотні, можна тільки після того як свідок дасть показання і відпо­вість на питання сторін і суддів. Тоді і може бути ухвалене рішення про оголошення показань. Головуючий може оголосити показання свідка повністю або тільки ту частину показань, у якій свідок інакше, ніж у суді, викладав істотні обставини.

Якщо під час дізнання і досудового слідства при долиті свідка за­стосовувався звукозапис або відеозапис, то потрібно не обмежуватися оголошенням протоколу допиту свідка, а відтворити звукозапис або відеозапис.

Після оголошення показань головуючий запитує свідка про причи­ни суперечностей. Свідкові можуть задати питання з приводу оголо­шених показань і сторони. Пояснення свідка про причини суперечнос­тей мають бути судом перевірені.

Показання свідка можуть бути оголошені у разі неявки свідка, якщо забезпечити його явку з тих або інших причин неможливо. Так, суд може оголосити показання померлого свідка. Причинами, з яких явка свідка в судове засідання є неможливою, може бути тяжке захво­рювання свідка, його перебування в тривалому відрядженні у відда­леній місцевості, у далекому плаванні, виїзд за межі України. У цих випадках можна оголосити показання свідка, причому потрібно їх оголосити повністю. Після цього сторони і судді можуть задати питан­ня підсудному, потерпілому та іншим свідкам з приводу тих обставин, про які йшлося в оголошених показаннях.

У тих випадках, коли свідок не з'явився без поважних причин, а показання його мають значення в справі, суд повинен вжити заходів до забезпечення його явки до суду.

Якщо свідок не з'явився до суду з поважної причини (несвоєчасно одержав повістку, хворий, однак хвороба не є тривалою), а показання його мають істотне значення, суд повинен відкласти розгляд справи і повторити виклик свідка. У цьому разі не можна замінити показання свідка в суді оголошенням його раніше даних показань.

Якщо при відкладенні справи відповідно до правил, передбачених ст. 292-1 КПК, провадився допит свідка, то суд має право оголосити ці його показання при розгляді справи. Якщо ж сторони наполягають на виклику цього свідка і проведенні його повторного допиту, про про­ведення за його участю очної ставки, слід не обмежуватися оголошен­ням показань, а ще раз викликати і допитати свідка.

Суд може оголосити показання свідка в зазначених випадках з власної ініціативи або за клопотанням сторін.

Допит неповнолітнього свідка, тобто особи, яка не досягла на мо­мент допиту 18 років, проводиться за загальними правилами допиту свідків з урахуванням тих особливостей, які встановлені КПК. Закон не встановлює мінімального віку, після досягнення якого можливий допит дитини як свідка. Це питання має бути вирішене з урахуванням цілої низки обставин. Так, якщо є інші свідки, крім малолітнього, ко­трим відомі обставини справи, від допиту маленької дитини взагалі доцільно відмовитися. Якщо ж немає інших свідків, які могли б дати показання про певні обставини, то, вирішуючи питання про допит ма­лолітнього, потрібно враховувати рівень його розвитку, можливості правильного сприйняття дитиною тих обставин, з приводу яких він має бути допитаний, здатність дитини правильно і складно виклада­ти свої думки, враження. Звичайно питання про допит малолітнього встає перед слідчим, а суд уже перевіряє, які результати допиту, про­веденого слідчим, чи є необхідність у допиті даної особи в суді.

Якщо суд визнає за необхідне провести допит неповнолітнього свідка, то потрібно забезпечити такі умови допиту, щоб не нанести шкоди неповнолітньому. Допит повинен проводитися в спокійній, до­брозичливій обстановці, питання мають бути поставлені в доступній розумінню дитини формі.

Допит неповнолітнього старше 16 років, якщо він не виявляє ознак психічного розладу, розумової відсталості, проводиться за загальни­ми правилами допиту свідка. Вік свідка враховується при оцінці його показань.

Допит свідків, які не досягли 14 років, а за розсудом суду — свід­ків, які не досягли 16 років, повинен провадитися за участю педаго­га, при необхідності забезпечується також присутність батьків або інших законних представників. Допит малолітніх краще проводити в присутності одного або обох батьків, дитина буде почувати себе спо­кійніше і впевненіше (звичайно, якщо в дитини нормальні відносини з батьками). Для участі в допиті неповнолітнього може бути запроше­ний лікар — спеціаліст у галузі дитячої та юнацької психології. Педа­гог і лікар є спеціалістами, їхні права і обов'язки визначені ст. 128-1 КПК.

Завдання цих спеціалістів полягає в тому, щоб допомогти постави­ти перед дитиною питання в доступній для її розуміння формі, допо­могти в оцінці показань такого свідка, визначивши, чи відповідають форма і стиль викладу свідком своїх показань рівню розвитку дитини. Якщо дитина дає показання, вживаючи явно не властиві їй вислови, терміни, це може бути наслідком впливу дорослих.

Педагог і лікар з дозволу головуючого можуть задавати питання неповнолітньому свідкові для того, щоб краще усвідомити, яким є рі­вень розвитку дитини, наскільки він розуміє характер тих обставин, про які дає показання.

Перед початком допиту неповнолітнього свідка головуючий вста­новлює його особу, з'ясовує, які відносини дитини з підсудним і по­терпілим. Свідкам віком до 16 років головуючий пояснює, що вони повинні дати правдиві показання. Свідки старше 16 років попереджа­ються про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 КК. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти про відомі йому обста­вини. Після вільної розповіді свідкові задають питання сторони і суд. Так само як і при допиті повнолітнього свідка, головуючий може під час допиту неповнолітнього задавати уточнюючі питання. Всі питан­ня мають бути поставлені в зрозумілій для дитини формі.

У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або для забезпечення безпеки неповнолітнього свідка, його допит може провадитися у відсутності підсудного. Про проведення такого допиту суд зі своєї ініціативи або за клопотанням сторін виносить ухвалу або постанову. Підставою для такого рішення можуть послужити дані про можливий негативний вплив підсудного на неповнолітнього свідка або про те, що неповнолітній боїться підсудного і у його присутності не буде давати показання тощо.

Якщо суд прийняв таке рішення, підсудний видаляється із залу судового засідання на час допиту свідка. Після повернення підсуд­ного в зал головуючий знайомить його з показаннями, даними у його відсутності, і надає підсудному можливість задати питання свідкові. Якщо є побоювання, що своїми питаннями підсудний може налякати малолітнього, вплинути на нього, доцільно запропонувати підсудному сформулювати питання до свідка в письмовому вигляді. Відповідати на ці питання (які можуть бути поставлені таким чином, щоб дитина їх зрозуміла) неповнолітній буде у відсутності підсудного, як це перед­бачено ч. 11 ст. 303 КПК. Після того як свідок відповість на питання підсудного, підсудного повертають до залу, головуючий знайомить його з відповідями свідка і надає можливість дати пояснення із при­воду показань і відповідей на питання неповнолітнього свідка.

Після допиту неповнолітній свідок, за загальним правилом, вида­ляється із залу судового засідання. Він може бути залишений у залі за розсудом суду або за клопотанням сторін, якщо надалі може виникну­ти необхідність у повторному або додатковому допиті такого свідка. Присутність у залі малолітніх небажана, тому краще видалити їх із залу навіть у тих випадках, коли може виникнути потреба їх додатко­вого або повторного допиту. Малолітні можуть якийсь час перебувати в приміщенні суду, чекаючи на допит, але не в залі засідання.

Допит потерпілого проводиться за тими ж правилами, що й допит свідка, з урахуванням особливостей становища потерпілого як сторо­ни в процесі. Потерпілого необхідно допитати перед допитом свідків.

Перед тим як потерпілий дасть показання по суті, головуючий з'ясовує, які відносини між потерпілим і підсудним. Потім потерпі­лому пропонується розповісти все відоме йому в справі. Після того як потерпілий викладе відомі йому обставини у формі вільної розповіді, йому можуть бути задані питання сторонами в такій послідовності, як свідкам, викликаним прокурором. Головуючий протягом всього допи­ту може задавати уточнюючі питання.

При проведенні допиту, при перевірці та оцінці показань потер­пілого потрібно враховувати зацікавленість потерпілого у вирішенні справи, а також ту обставину, що потерпілий знайомий з матеріалами справи. Тому при допиті потерпілого потрібно йому пояснити, що він повинен розповідати тільки про ті обставини, які він особисто сприй­мав, а не про те, що йому стало відомо з матеріалів справи.

Потерпілому, як і свідкові, можуть бути задані додаткові питання, може бути проведений додатковий і повторний допит потерпілого, а також допит на очній ставці. Показання, раніше дані потерпілим при провадженні дізнання, досудового слідства і у суді, можуть бути ого­лошені на тих же підставах, що і показання свідка.

У зв'язку із забезпеченням безпеки свідка або потерпілого суд має право у виняткових випадках звільнити їх від обов'язку з'являтися в судове засідання і обмежитися письмовим підтвердженням показань, які свідок чи потерпілий давали раніше (ч. 2 ст. 290, ч. 2 ст. 292 КПК). У цьому разі головуючий також оголошує повністю показання, які свідок чи потерпілий давали раніше. Дане правило, на наш погляд, потребує певних зауважень. Перш за все, йдеться про виключення з принципу безпосередності, тому його можна застосувати саме у ви­няткових випадках. По-друге, слід врахувати, що відповідно до ст. 6 Европейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підсудний має право на участь у допиті свідків, які свідчать проти нього. Отже, якщо підсудний наполягатиме на допиті свідків чи потерпілих, то суд повинен забезпечити можливість реалізації підсуд­ним його права, і провести такий допит. КПК передбачає можливість проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, утому числі за межами приміщення суду. Такий допит передбачає право сторін задавати допитуваним запитання. В разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжувати­ся створенням акустичних перешкод. Якщо допитати свідка з викорис­танням технічних засобів неможливо, суд допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судового засідання (ч.ч. 6-8 ст. 303 КПК). Оскільки відповідно до ст. 308 КПК потерпілий допитується за правилами допиту свідків, всі розглянуті правила стосу­ються і потерпілого.

Пред'явлення для впізнання в судовому слідстві регулюється ст. 309 КПК, в якій передбачено, що свідкові, потерпілому або підсудному можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи предмет. В судовій практиці пред'явлення для впізнання проводиться рідко. Якщо така дія була проведена на досудовому слідстві, то повторення її в судовому засіданні не має сенсу. Якщо пред'явлення для впізнання особи на до­судовому слідстві не провадилося, то й тоді недоцільно пред'являти, наприклад, підсудного для впізнання потерпілому або свідкові, які бачили його в підготовчій частині судового засідання.

Можливе пред'явлення для впізнання предмета, який був приєд­наний до справи як речовий доказ, якщо раніше він не пред'являвся для впізнання свідкові або потерпілому.

Щодо порядку пред'явлення для впізнання в судовому слідстві в літературі висловлені різні думки. Деякі автори вважають, що при пред'явленні для впізнання в суді необхідно застосувати правила, пе­редбачені ст.ст. 174, 175 КПК, які регулюють порядок пред'явлення для впізнання на досудовому слідстві, крім правила про участь поня­тих. Тобто йдеться про необхідність пред'явити для впізнання особу чи предмет відповідно разом з іншими особами, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу (не менше трьох осіб), чи в числі однорідних предметів.

Інша думка полягає в тому, що в ст. 309 КПК врегульовано по­рядок пред'явлення для впізнання саме в умовах судового слідства і цей порядок відмінний від того, що передбачений для досудового слідства. В судовому слідстві свідок або потерпілий під час допиту докладно описують предмет, називають його ознаки, за якими вони можуть впізнати такий предмет. Потім головуючий пропонує їм огля­нути предмет і вказати на ньому ті ознаки, за якими свідок або потер­пілий впізнає цей предмет.

Експертиза в судовому розгляді призначається за наявності під­став, передбачених ст.ст. 75, 76 КПК. Як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 30 травня 1997 року (зі змінами від 25 травня 1998 року) «Про судову експертизу в кримінальних і цивіль­них справах», суди не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов'язковим. Непроведения такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Питання про виклик експерта вирішує суд­дя при попередньому розгляді справи. В судовому засіданні клопотан­ня про проведення експертизи можуть заявити сторони.

Якщо експертиза була призначена і проведена на досудовому слід­стві, і суддя не вбачає підстав для проведення додаткової або повтор­ної експертизи, суд з участю сторін повинен провести дослідження висновку експерта, який було дано на досудовому слідстві. Таке до­слідження можливе з участю експерта.

Коли експерт був викликаний і з'явився до початку судового за­сідання, головуючий оголошує прізвище експерта, роз'яснює, з яких підстав можливий його відвід, у підготовчій частині судового засідан­ня і в разі заявления відводу суд вирішує питання про відвід. В під­готовчій частині головуючий роз'яснює експерту права, обов'язки та попереджає його про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а також за відмову без поважних причин від виконання по­кладених на нього обов'язків.

Коли питання про необхідність призначення експертизи і виклик експерта виникло пізніше, можливо, в судовому слідстві, і за клопо­танням сторін було викликано певного фахівця для участі в справі як експерта, права та обов'язки йому роз'яснюються після того, як він з'явиться в судове засідання і буде допущений до участі в справі. Якщо в судове засідання було викликано того ж експерта, який проводив екс­пертизу на досудовому слідстві, після вирішення питання про відвід і роз'яснення прав, експерт набуває права, і з початку судового слідства має можливість їх реалізовувати. Коли в судове засідання було викли­кано іншого фахівця, який вперше залучається до проведення експер­тизи в даній справі, то після перевірки його компетентності, вирішен­ня питання про відвід, суд повинен ухвалити рішення про призначен­ня його експертом. Тільки після цього йому роз'яснюються права та обов'язки і він набуває можливості їх реалізовувати.

Експерту в судовому засіданні має бути надана можливість корис­туватися правами, передбаченими ч. З ст. 77 КПК, зокрема, ознайом­люватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи, порушу­вати клопотання про надання йому нових матеріалів, необхідних для провадження експертного дослідження, з дозволу суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій, ставити допитуваним запитання, які стосуються експертизи. За наявності підстав, передба­чених ст. 52-1 КПК, експерт має право на забезпечення безпеки.

У випадках, коли для забезпечення експертного дослідження по­трібно зібрати додаткові матеріали (провести ревізію, відшукати до­кументи чи речові докази тощо) суд повинен застосовувати для цьо­го необхідні заходи, зокрема, якщо необхідно провести певні слідчі дії — скористатися правом на направлення органу, який проводив розслідування, судового доручення (ст. 315-1 КПК). Якщо в судовому

засіданні неможливо зібрати необхідні матеріали для проведення екс­пертизи, вирішується питання про направлення справи на додаткове розслідування.

Якщо на досудовому слідстві було проведено експертизу і ні суддя при попередньому розгляді, ні сторони не вбачають підстав для прове­дення повторної чи додаткової експертизи, суд з участю сторін дослі­джує висновок експерта, наявний у справі. В такому випадку голову­ючий оголошує наявний висновок і пропонує сторонам поставити пи­тання обвинуваченому, потерпілому, свідкам з приводу тих обставин, яких стосується висновок експерта. Так, наприклад, якщо у висновку йдеться про визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, під­судного та потерпілого запитують, чи згодні вони з тим, як експерт визначив тяжкість нанесених тілесних ушкоджень. Коли експерт був викликаний у судове засідання, то після оголошення висновку екс­перта, даного на досудовому слідстві, головуючий пропонує сторонам задати експертові запитання для роз'яснення та доповнення виснов­ку, як це передбачено ст. 311 КПК.

Чинний КПК не надає права суду призначати в судовому засіданні експертизу з власної ініціативи, але, оскільки право на витребування додаткових доказів та на виклик необхідних осіб у судове засідання передбачене ст. 253 КПК, ми вважаємо, що в тих випадках, коли суддя викликав у судове засідання експерта, він має право поставити перед сторонами питання про призначення експертизи в судовому засіданні. В інших випадках питання про призначення експертизи вирішується за клопотанням сторін. Якщо сторони порушують відповідне клопо­тання, і суд його задовольнив, то поряд з питаннями, які пропонують сторони, суд може поставити перед експертом і власні питання.

Призначення та проведення експертизи в судовому засіданні, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 30 травня 1997 року (зі змінами від 25 травня 1998 року) «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повинно відбувати­ся з додержанням правил, передбачених КПК, зокрема, суд виконує такі дії:

• з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного ви­сновку;

• пропонує учасникам судового розгляду письмово поставити пи­тання, які вони бажають порушити перед експертом;

• оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;

• заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу пода­них питань;

• у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті із них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призна­чення;

• оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призна­чення експертизи і вручає її експертові;

• після проведення експертом досліджень, складання й оголошен­ня експертного висновку приєднує його до справи;

• допитує експерта з метою роз'яснення і доповнення ним виснов­ку.

Ухвала (постанова) суду про призначення експертизи повинна бути складена як окремий документ із наведенням в ній мотивів прийнятого рішення та чітким визначенням питань, що стосуються предмета екс­пертизи. В ухвалі (постанові) також зазначається, які питання, що по­дані учасниками судового розгляду, були відхилені і з яких мотивів.

Якщо провести експертне дослідження в судовому засіданні не­можливо, суд спрямовує ухвалу (постанову) про призначення експер­тизи і необхідні матеріали до судово-експертної установи для прове­дення експертизи. Залежно від часу, що необхідний для проведення експертних досліджень, суд може оголосити перерву в судовому засі­данні чи відкласти розгляд справи, або продовжити розгляд справи і досліджувати інші докази.

Після проведення експертних досліджень експерт складає висно­вок, який оголошує в судовому засіданні. Після цього експертові мо­жуть бути задані питання для роз'яснення і доповнення його виснов­ку, тобто провадиться допит експерта, відповідно до ст. 311 КПК. Питання експертові задають спочатку прокурор, потерпілий, цивіль­ний позивач та їх представники (тобто, сторона обвинувачення), а по­тім — захисник, підсудний, цивільний відповідач та його представ­ник (сторона захисту), останніми питання експертові задають судді. Роз'яснення експерта можуть торкатися окремих положень висновку; суті використаних наукових методик дослідження; спеціальних тер­мінів, яких вживає експерт; придатності наданих експертові об'єктів для проведення експертного дослідження, тощо. Доповнення до свого висновку експерт дає у разі необхідності надання учасникам судового розгляду та суду додаткової аргументації окремих положень виснов­ку; необхідності повідомлення про виявлення при проведенні екс­пертизи фактів, з приводу яких в ухвалі (постанові) про призначення експертизи не були поставлені питання; необхідності додаткового мо­тивування окремих відповідей на поставлені питання, якщо для цього не потрібно додаткове експертне дослідження (інакше суд або суддя призначають додаткову експертизу).

У разі якщо проведення експертизи поручалося декільком екс­пертам, які в ході дослідження не прийшли до єдиної думки, і кожен з них склав свій висновок, можливий допит кожного з експертів — учасників експертного дослідження. При цьому першим допитується експерт, що надав категоричний висновок або висновок, що не супере­чить іншим матеріалам кримінальної справи.

Питання, що поставлені експертові, який проводив експертне до­слідження в стадії досудового розслідування, без призначення само­стійної експертизи в суді в порядку ст. 310 КПК, також можуть сто­суватися роз'яснень і доповнень окремих положень такого висновку. Після відповіді на ці питання учасники судового розгляду і судді мають право задати експертові додаткові усні питання, які поряд з відпо­відями заносяться до протоколу судового засідання.

Відповіді експерта оцінюються судом або суддею разом з наданим І цим експертом висновком. Якщо проведення в судовому розгляді до­питу експерта не дозволяє повною мірою і без сумнівів з'ясувати від­повідні обставини справи, суд вирішує питання про призначення до­даткової або повторної експертизи, відповідно до ст. 312 КПК.

Суд вирішує питання про призначення додаткової експертизи піс­ля того, як буде з'ясовано, що неповноту або неясність висновку екс­перта неможливо усунути шляхом допиту експерта, тобто після того, як з участю сторін було проведено дослідження наявного в справі ви­сновку, проведений допит експерта. В ухвалі (постанові) про призна­чення додаткової експертизи суд повинен зазначити, які висновки первинної експертизи він вважає неповними (тобто, чи дослідив екс­перт не всі подані йому об'єкти, чи не дав вичерпних відповідей на всі порушені перед ним питання), які висновки, на думку суду, є неясни­ми (тобто нечітко викладеними, мають невизначений, неконкретний І характер), або які обставини зумовили необхідність розширення екс­пертного дослідження.

У випадках, коли виникає необхідність провести дослідження но­вих об'єктів або щодо інших обставин справи, суд призначає нову екс­пертизу, яка не є додатковою.

В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи не­обхідно зазначити обставини, які викликають сумніви у правиль­ності попереднього висновку експерта — чи має місце недостатня обґрунтованість висновку, чи суперечить висновок іншим матеріа­лам справи, чи було істотно порушено процесуальні норми, які рег­ламентують порядок призначення і проведення експертизи. Якщо на досудовому слідстві були істотно порушені права обвинувачено­го, передбачені ст. 197 КПК, суд вирішує питання про можливість поновлення цих прав у судовому засіданні. Так, якщо, скажімо, на досудовому слідстві обвинувачений був позбавлений права постави­ти перед експертом питання, дати пояснення експертові, пред'явити додаткові матеріали, то суд повинен призначити повторну експерти­зу, і забезпечити підсудному відповідні права.

Якщо в розглядуваній в суді справі є речові докази, вони також підлягають дослідженню, яке включає огляд речових доказів (ст. 313 КПК).

Речові докази доставляються в судове засідання для безпосередньо­го огляду їх судом і учасниками судового розгляду, а коли це необхід­но, вони пред'являються свідкам і експертам.

КПК не встановлює певного моменту, коли необхідно провести огляд речових доказів, такий огляд провадиться відповідно до особли­востей кожної справи. Якщо, наприклад, потерпілий розповідає про певні предмети, які у нього були викрадені, то огляд таких предметів, які були свого часу вилучені у обвинуваченого і приєднані до справи як речові докази, доцільно провести одразу після допиту потерпілого.

При огляді речових доказів потерпілий може звертати увагу суду на певні особливості таких речей.

Якщо речові докази внаслідок їх великого габариту, великої ваги, небезпечного випромінювання або з інших причин неможливо до­ставити в судове засідання, то суд, визнавши це за необхідне, разом з учасниками судового розгляду направляється в місце зберігання цих речових доказів для їх огляду і дослідження. Після прибуття в місце зберігання речового доказу головуючий оголошує судове засідання продовженим. Хід і результати огляду речових доказів фіксуються в протоколі судового засідання, а також за допомогою технічних засобів, які застосовуються згідно зі ст. 87¹ КПК.

У разі неможливості огляду речових доказів судом і учасниками процесу внаслідок передачі їх для реалізації (ч. 4 ст. 80 КПК), зни­щення, псування та інших причин у судовому засіданні оголошується протокол огляду речових доказів, що був складений слідчим із вказів­кою на ознаки, особливості, властивості даних речових доказів. Після оголошення такого протоколу, сторони та суд можуть задавати питан­ня підсудному, потерпілому, свідкам, експертові щодо обставин, які містяться в протоколі.

Якщо речові докази необхідні для проведення експертного дослі­дження в порядку ст.ст. 310 і 312 КПК, то їх огляд здійснюється до проведення експертизи.

Як ще один засіб дослідження доказів у судовому слідстві ст. 314 КПК передбачає огляд та оголошення документів. Питання про те, про які саме джерела доказів йдеться в цій статті, вирішується в літерату­рі неоднозначно, іноді мають на увазі тільки документи як самостійні джерела (ст. 83 КПК), в іншому випадку ведуть мову про докумен­ти в широкому розумінні, включаючи і протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені за результатами оперативно-розшукових заходів, а також інші документи. Остання думка є, на наш погляд, правильною.

На досудовому слідстві провадяться слідчі дії, які неможливо про­вести в суді — обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події тощо. Для того, щоб дослідити, перевірити докази, які містять­ся в протоколах таких слідчих дій, вони оголошуються в судовому засіданні. Це ж стосується і протоколів, складених за результатами оперативно-розшукових дій. Після оголошення протоколу або іншого документа головуючий та сторони можуть задавати питання підсудно­му, потерпілому, свідкові щодо обставин, зафіксованих в такому про­токолі або в іншому документі, наприклад, після оголошення характеристики на підсудного його запитують, чи погоджується він з тими даними, оцінками, які містяться в характеристиці, свідкові можуть бути задані питання про обставини проведення та результати відтво­рення обстановки та обставин події, в якому він брав участь, т.ін. Під­судний та потерпілий мають право з власної ініціативи дати пояснен­ня щодо оголошених документів. Якщо під час проведення слідчої дії було застосовано технічні засоби для додаткової фіксації ходу та ре­зультатів такої дії, то відтворюється і такий запис. Документи можуть бути також оглянуті учасниками судового розгляду, що дозволяє пе­ревірити їх достовірність шляхом дослідження тексту, підписів, печа­ток і штампів на них.

Вимога усності судового розгляду, встановлена в ст. 257 КПК, зу­мовлює необхідність оголошення кожного письмового документа. Така процедура дозволяє кожному учасникові судового розгляду озна­йомитись на слух з документом, а також висловити свою думку щодо його змісту. Посилання у вироку на документ, що не оголошувався або не оглядався в судовому засіданні, а тому і не був досліджений у судо­вому розгляді, є недопустимим.

Головуючий повинен оголосити не тільки документи, зібрані слід­чим у стадії досудового слідства, а і ті документи, які були подані сто­ронами або витребувані судом за їх клопотанням.

У разі необхідності оголошення або огляду документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, слід вирішувати пи­тання про закритий порядок проведення даної судової дії.