Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Межі судового розгляду 1 страница



Встановлені КПК межі судового розгляду визначають предмет судового дослідження, забезпечують цілеспрямоване дослідження тільки тих доказів, які мають відношення саме до предмета судового дослідження. Чітке визначення меж судового розгляду слугує важ­ливою гарантією права підсудного на захист, адже він знає, яке об­винувачення проти нього висунуто і має можливість підготуватися до захисту.

Аналізуючи ст. 275 КПК, в якій зазначено, що судовий розгляд про­вадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення, можна зробити висновок, що межі судового розгляду визначені відносно осіб, щодо яких здійснюється провадження, і від­носно обвинувачення, яке інкриміновано цим особам. Щодо осіб межі судового розгляду визначені таким чином: розгляд справи в суді здій­снюється тільки відносно підсудних

Підсудним визнається обвинувачений після призначення справи до судового розгляду. Очевидно, що підсудним вважається і особа, щодо якої суддею було порушено кримінальну справу приватного обвинува­чення і призначено її до розгляду (хоч така особа не перебувала в стані обвинуваченого). Таке визначення меж судового розгляду означає, що суд не має права провести розгляд щодо інших осіб, про причетність яких до злочину можуть повідомити в судовому слідстві потерпілий, свідки чи сам підсудний. Суд не має права розглядати докази і прийма­ти рішення про участь у вчиненні злочину осіб, щодо яких справу було закрито. У вироку суду не повинно бути тверджень про винність у вчи­ненні злочину інших осіб, щодо яких справу було закрито, виділено в окреме провадження, зупинено. Коли суд визнає, що підсудний вчинив злочин у співучасті з іншими особами, то він не вказує прізвища та інші дані таких осіб, а зазначає, що підсудний вчинив злочин у співучасті, наприклад, з особою, щодо якої справу виділено в окреме провадження. У тих випадках, коли суд у судовому слідстві отримає дані про причет­ність до злочину крім підсудного інших осіб, він може повідомити про це прокурора тільки за наявності відповідного клопотання.

Відносно обвинувачення межі судового розгляду визначено так: розгляд справи провадиться в межах пред'явленого обвинувачення. Таке регулювання з цього питання не можна визнати досконалим. Обвинувачення пред'являє обвинуваченому слідчий на досудовому слідстві (ст. 140 КПК). Якщо під час досудового слідства виникає необхідність змінити або доповнити таке обвинувачення, слідчий це робить заправилами, передбаченими ст. 141 КПК, в обвинувальному висновку слідчий формулює те обвинувачення, яке він пред'являв на досудовому слідстві обвинуваченому. Справу з обвинувальним ви­сновком слідчий передає прокурору, який може відповідно до ч. 2 ст. 231 КПК змінити своєю постановою обвинувачення, яке містилося в обвинувальному висновку, на менш тяжке. Крім того, прокурор в судовому засіданні також може змінити обвинувачення відповідно до ст. 277 КПК, про що складає відповідну постанову, яка приєднується до справи і копії якої вручаються учасникам судового розгляду. Зви­чайно ж в тих випадках, коли прокурор змінював обвинувачення, про що повідомлялося обвинуваченому (підсудному), його дії можна вва­жати пред'явленням обвинувачення, а отже, і межі судового розгля­ду в таких випадках повинні визначатися тим обвинуваченням, яке сформулював прокурор. Але можлива ситуація, коли прокурор в су­довому слідстві змінює обвинувачення на менш тяжке, а потерпілий (його представник), скориставшись наданим йому правом, підтримує обвинувачення в попередньому обсязі. І виникає питання — яким об­винуваченням визначаються межі судового розгляду в цьому випад­ку. Відповідь може бути одна — тим обвинуваченням, яке підтримує потерпілий або його представник, інакше не було б сенсу надавати відповідні права потерпілому. У справах приватного обвинувачення межі судового розгляду визначаються обвинуваченням, яке міститься в скарзі потерпілого. У справах, які надійшли до суду з постановою про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (ст.ст. 7,7-1 КПК) і призначені до судового розгляду, межі судового розгляду повинні визначатися тим діянням, опис якого міститься в постанові, в зв'язку із вчиненням якого пропонується звільнити обви­нуваченого від кримінальної відповідальності.

Таким чином, КПК визначає межі судового розгляду, хоч і не дуже чітко, тільки в справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, або з постановою про звільнення обвинуваченого від кри­мінальної відповідальності, а також у справах приватного обвинува­чення. І зовсім не визначено межі судового розгляду в справах про застосування примусових заходів медичного характеру, а також у справах про застосування примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. Такі прогалини в законодавстві повинні бути усунуті.

Питання про межі судового розгляду тісно пов'язане з питанням про зміну обвинувачення в судовому розгляді. Ст. 277 КПК надає пра­во змінити обвинувачення прокуророві, який бере участь у судовому розгляді справи. Він має право змінити обвинувачення на менш тяжке і на більш тяжке в порівнянні з обвинуваченням, яке було пред'явлено підсудному. Зміна обвинувачення прокурором неприпустима у випад­ках, зазначених ч. 2 ст. 277 КПК:

1) якщо в зв'язку із зміною обвинувачення будуть порушені прави­ла про підсудність. Таке положення закону має певні неточності. Оче­видно, що в зв'язку із зміною обвинуваченння можлива і зміна підсуд­ності кримінальної справи. І тут можливі два варіанти — справа, яка була підсудна по першій інстанції районному (міському) суду, буде підсудна апеляційному суду; і, навпаки, справа, що була підсудна апе­ляційному суду буде підсудна районному (міському) суду. Така змі­на'підсудності потягне різні наслідки. Наприклад, у районному суді розглядається справа, в якій підсудний обвинувачується у вчиненні вбивства по ч. 1 ст. 115 КК, в судовому слідстві встановлено, на думку прокурора, що вбивство було вчинене з корисливих мотивів, прокурор має намір змінити обвинувачення і кваліфікувати дії підсудного по п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. У зв'язку із зміною обвинувачення справа буде під­судна апеляційному суду (п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК). Розглядати справу, підсудну апеляційному суду, районний суд не має права, отже і зміни­ти обвинувачення таким чином у судовому засіданні неможливо. Прокурор в такому випадку звертається з клопотанням про направлення справи на додаткове розслідування. Таке ж рішення необхідно буде прийняти і в тому випадку, коли справа, яку розглядає територіаль­ний суд, у зв'язку із зміною обвинувачення буде підсудна військовому суду, або справа, яка розглядається військовим судом, буде підсудна територіальному суду.

В іншому випадку, коли справу по обвинуваченню особи у вчи­ненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК, розглядає по першій інстанції апеляційний суд, а прокурор змінює обвинувачення і, ска­жімо, пропонує виключити з обвинувачення кваліфікуючу ознаку (вчинення вбивства з хуліганських мотивів) і кваліфікувати дії під­судного за ч. 1 ст. 115 КК, підсудність справи теж змінюється, але така зміна можлива в судовому слідстві, після зміни обвинувачення апеляційний суд продовжує розгляд справи. В даному випадку необ­хідно застосувати правила, передбачені ч. 4 ст. 41 КПК — передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається;

2) якщо в зв'язку із зміною обвинувачення буде порушено прави­ло про обов'язковість досудового слідства. Йдеться про такі випадки, коли в кримінальній справі здійснювалось провадження за протоколь­ною формою досудової підготовки матеріалів (глава 35 КПК), напри­клад, у справі про злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КПК (крадіжка), а прокурор вбачає підстави для зміни обвинувачення на ч. 2 ст. 185 КПК (крадіжка, вчинена повторно). У справах про злочини, перед­бачені ч. 2 ст. 185 КПК обов'язкове провадження досудового слідства (ст. 111 КПК), таким чином, прокурор не зможе змінити обвинувачен­ня в розглядуваному випадку, і повинен буде звернутися до суду з кло­потанням про направлення справи на додаткове розслідування.

Підстави для зміни обвинувачення необхідно відрізняти від підстав для часткової відмови прокурора від обвинувачення та від підстав для вирішення питання про нове обвинувачення щодо підсудного.

Зміна обвинувачення може мати місце, коли прокурор виключає з обвинувачення певні кваліфікуючі ознаки діяння, або, навпаки, включає кваліфікуючі ознаки, виключає з обвинувачення окремі епі­зоди злочинної діяльності, які мають загальну кваліфікацію з інши­ми епізодами. Прокурор може змінити кваліфікацію злочину, давши іншу, ніж раніше, оцінку формі вини, мотиву вчиненого діяння, по- іншому оцінити будь-які об'єктивні ознаки діяння — ступінь і харак­тер застосованого насильства, розмір заподіяної злочином шкоди та ін. При ідеальній сукупності злочинів (одне діяння кваліфіковано за двома або кількома статтями КК) прокурор може виключити з обви­нувачення зайво пред'явлені статті, або, навпаки, діяння, яке було кваліфіковано за однією статтею, кваліфікувати за двома.

У тих випадках, коли прокурор вважає за необхідне виключи­ти з обвинувачення один або декілька епізодів, які мали самостійну кваліфікацію, він повинен винести постанову про часткову відмову від обвинувачення. Часткова відмова прокурора від обвинувачення може потягти (або не потягти) зміну обвинувачення в іншій частині.

Оскільки в тих випадках, коли прокурор відмовляється від частини обвинувачення, інша частина обвинувачення зберігається, ми умовно розглядатимемо таку часткову відмову як окремий випадок зміни об­винувачення.

Якщо прокурор вважає, що є підстави для того, щоб включити в обвинувачення новий епізод злочинної діяльності (навіть у тих випад­ках, коли він матиме спільну з іншими епізодами кваліфікацію), або новий злочин, він не може зробити це шляхом зміни обвинувачення. В таких випадках прокурор діє так, як передбачено ст. 276 КПК, яка регулює порядок вирішення питання про нове обвинувачення.

Порядок зміни обвинувачення прокурором такий. Коли прокурор на підставі доказів, які були досліджені в судовому слідстві, дійде висновку про необхідність зміни обвинувачення, він складає відпо­відну постанову, в якій докладно мотивує свою думку про зміну об­винувачення та викладає нове обвинувачення. Цю постанову проку­рор оголошує в судовому засіданні, передає її суду для приєднання до справи, а копії постанови вручає підсудному, захисникові, законному представникові, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному від­повідачу та їх представникам. Якщо прокурор змінює обвинувачення на менш тяжке (змінює кваліфікацію злочину на статтю, яка перед­бачає відповідальність за менш тяжкий злочин, зменшує обсяг обви­нувачення, тощо), як і в разі повної або часткової відмови прокурора від обвинувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі. Якщо потерпілий та його представник скористаються наданим їм пра­вом і будуть підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі, саме цим обвинуваченням, яке підтримує потерпілий, визначатимуться межі судового розгляду. Коли потерпілий та його представник пого­дяться з прокурором щодо зміни обвинувачення, то суд розглядатиме справу в межах того обвинувачення, яке сформулював прокурор (тоб­то обвинувачення, що було змінено прокурором).

Суд роз'яснює потерпілому та його представнику відповідне пра­во, якщо потерпілий та (чи) його представник присутні в залі судово­го засідання. Як повинен діяти суд в тих випадках, коли потерпілий, його представник в судове засідання не з'явилися і суд визнав за мож­ливе розглядати справу у відсутності потерпілого, КПК не визначає. Роз'яснення з цього питання містяться в постанові Пленуму Верхов­ного Суду України № 13 від 2 липня 2004 року «Про практику засто­сування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів». Пленум рекомендує судам відкладати розгляд справи та надсилати потерпілому копію постанови прокурора та роз'ясняти право підтримувати обвинувачення в раніше предъявленному обсязі.

У тих випадках, коли розглядається справа, в якій підсудному або підсудним пред'явлено обвинувачення в кількох злочинах, або по декількох епізодах, що мають загальну кваліфікацію, а проку­рор змінює обвинувачення на менш тяжке тільки по одному злочи­ну або одному епізоду, право підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі має тільки той потерпілий, якому шкоду було

заподіяно саме цим злочином або по цьому епізоду, отже і відповідне право суд роз'яснює тільки такому потерпілому.

Якщо прокурор, змінюючи обвинувачення, пропонує кваліфікува­ти злочин підсудного за статтею КК, за якою справа порушується не інакше ніж за скаргою потерпілого (справи приватного обвинувачення — ч. 1 ст. 27 КПК), суд роз'яснює потерпілому його право підтримува­ти обвинувачення в попередньому обсязі. Коли потерпілий скориста­ється своїм правом, суд продовжує розгляд справи в межах того обви­нувачення, яке підтримує потерпілий. А якщо потерпілий погодиться з прокурором, то справа, яка була справою публічного обвинувачення, стає справою приватного обвинувачення. Продовжити розгляд такої справи суд зможе тільки після одержання від потерпілого письмової або усної скарги (заяви) потерпілого, в якій потерпілий наполягатиме на розгляді справи та визнанні підсудного винним. Коли потерпілий відмовиться подати скаргу, тобто відмовиться підтримувати обвину­вачення проти підсудного, суд закриває справу, посилаючись на п. 7 ст. 6 КПК1.

Прокурор має право змінити обвинувачення в судовому слідстві, в тих випадках, коли прокурор дійде висновку про необхідність зміни обвинувачення після закінчення судового слідства, він повинен заяви­ти клопотання про відновлення судового слідства і після того, як суд прийме рішення про задоволення такого клопотання, прокурор саме в судовому слідстві зможе своєю постановою змінити обвинувачення.

Коли прокурор змінив обвинувачення, вручив копії відповідної постанови учасникам судового розгляду, суд роз'яснює підсудному, що він захищатиметься проти нового обвинувачення, та відкладає розгляд справи не менш ніж на три доби для підготовки підсудного та його захисника для захисту. За клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений. Після закінчення цього строку суд продовжує розгляд справи.

Якщо прокурор у судових дебатах у своїй промові запропонує змі­нити обвинувачення, то така його думка не обов'язкова для суду, тоб­то це вже не впливає на межі судового розгляду, пропозиція про зміну обвинувачення в такому випадку може стосуватися тільки зміни його в бік пом'якшення.

Під час судового слідства можуть бути одержані дані, які свідчать про вчинення підсудним, крім злочину, з приводу якого провадиться

' Пленум Верховного Суду України в постанові № 13 від 2 липня 2004 року * Про практику застосування судами законодавства, яким передбаче­ні права потерпілих від злочинів» пропонує в розглядуваних ситуаціях (якщо потерпілий відмовився подавати скаргу) закривати справу за від­сутності складу злочину, зазначивши, що це не позбавляє потерпілого права звернутися до суду зі скаргою в порядку приватного обвинувачення. Такі рекомендації викликають заперечення. По-перше, закриття справи за відсутності складу злочину буде перешкодою до порушення справи приватного обвинувачення суддею ~ п. 9 ст. 6 КПК. По-друге, йдеться не про те, одо діяння не може розглядатися як злочин, а саме про відсутність скарги потерпілого. судовий розгляд, ще й іншого злочину, або даних про причетність до злочину крім обвинуваченого ще й іншої особи.

У таких випадках, питання про зміну обвинувачення не постає. Наголосимо, що сам суд не має права відреагувати на такі дані, не має права порушити кримінальну справу, не має права з власної ініціа­тиви навіть повідомити прокурора про встановлені обставини (крім випадків, передбачених ст. 279 КПК). В зазначених ситуаціях суд може діяти тільки за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника, а саме — своєю ухвалою (постановою) повідомити про­курора про встановлені дані. Якщо дані про новий злочин підсудного свідчать, що роздільний розгляд справи, яку розглядає суд, та справи про нововиявлений злочин недоцільний, то суд всю справу повертає на додаткове розслідування. Після додаткового розслідування справа буде направлена до суду в загальному порядку. Таке ж рішення суд приймає і в разі виявлення даних про причетність до злочину іншої особи, тобто за наявності клопотання, чи повідомляє про одержані дані прокурора, чи направляє справу на додаткове розслідування, якщо роздільний розгляд справ стане на заваді повному та об'єктивному їх розгляду. Ст. 276 КПК, яка регулює порядок вирішення питання про нове обвинувачення, передбачає право сторін принести апеляцію на ухвалу (постанову) суду протягом семи діб з дня її винесення. Ст. 278 КПК, в якій йдеться про вирішення питання про притягнення до кри­мінальної відповідальності іншої особи, оскарження відповідної ухва­ли (постанови) суду не передбачає. Але, якщо суд прийме рішення про направлення справи на додатковий розгляд, оскарження такого рішення можливе на підставі правил, зазначених у ст. 281 КПК.

Якщо суд, який остаточно вирішує кримінальну справу, оцінюючи в нарадчій кімнаті докази, дійде висновку, що певні свідки, потерпілі давали завідомо неправдиві показання, або експерт дав завідомо не­правдивий висновок чи перекладач зробив завідомо неправдивий пе­реклад, суд одночасно з постановлениям вироку відповідно до ст. 279 КПК своєю ухвалою (постановою) може поставити перед прокурором питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальнос­ті за відповідні злочини, передбачені ст. 384 КК. Таку ж ухвалу (по­станову) суд може винести і в тих випадках, коли він закриває кримі­нальну справу, тобто приймає саме остаточне рішення. А от одночасно з рішенням про відкладення розгляду справи або з рішенням про на­правлення справи на додатковий розгляд суд не має права зробити ви­сновок про завідому неправдивість тих чи інших показань, висновку експерта чи перекладу, оскільки тільки суд, який вирішує справу по суті, приймає остаточне для даної стадії рішення, висловлює і свою оцінку доказів, визнає певні докази недостовірними і робить висновок про причини їх недостовірності. До того ж висновок суду про недостовірність певних доказів, зроблений до остаточного вирішення справи, можна було б розглядати як спробу впливу на суб'єктів, які будуть здійснювати подальше провадження в справі.

Питання про межі судового розгляду тісно пов'язане ще з одним дуже важливим питанням — про право суду своїм вироком змінити обвинувачення. Адже суд, вирішуючи справу по суті, може не погоди­тися з прокурором та потерпілим і дійти висновку, що підсудний вчи­нив інший злочин, а не той, щодо якого підтримує обвинувачення про­курор чи потерпілий. Наприклад, прокурор вважає, що дії підсудного необхідно кваліфікувати як розбій (ст. 187 КК), оскільки підсудний під час заволодіння майном погрожував насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого. Підсудний визнав себе винним у відкритому заволодінні майном, але заперечує застосування погрози, небезпечної для життя та здоров'я потерпілого. Суд, аналізуючи до­кази в нарадчій кімнаті, дійшов висновку, що відкрите заволодіння майном з боку підсудного доведено доказами, які були досліджені в судовому засіданні, але підсудний на погрожував потерпілому насиль­ством, інакше кажучи, підсудний, на думку суду, вчинив не розбій, а грабіж. Яким буде вирок суду?

До проведення малої судової реформи, тобто до 2001 року, в КПК України передбачалось право суду змінити обвинувачення та було ви­значено межі використання такого права, в ст. 277 КПК в попередній редакції було зазначено, що суд може змінити обвинувачення, якщо цим не погіршується становище підсудного та не порушується його право на захист. Тобто, суд міг у вироку змінити обвинувачення на менш тяжке (змінити кваліфікацію на статтю з менш суворою санк­цією, виключити певні епізоди злочинної діяльності, виключити ква­ліфікуючі ознаки тощо); крім того, нове обвинувачення не повинно було істотно відрізнятися від того обвинувачення, яке було предметом судового розгляду, в іншому випадку порушувалось би право обвину­ваченого на захист.

У чинному законодавстві право суду змінити обвинувачення пря­мо не передбачено, що є, на наш погляд, прогалиною в законодавстві. Можливо, відсутність чіткого регулювання з наведеного питання ста­ло приводом до досить суперечливих висловів у літературі. Так, один з авторів стверджує, що зміна обвинувачення в суді допускається як винятковий випадок лише самим обвинувачем. А якщо в суді будуть виявлені нові епізоди злочинів, вчинених обвинуваченим, або обста­вини, які суттєво змінюють обвинувачення або виникає необхідність у перекваліфікації дій обвинуваченого на статтю, яка передбачає більш тяжке покарання, суд звертає увагу прокурора на необхідність зміни обвинувачення. Незрозуміло, чому зміна обвинувачення в суді мож­лива лише як «винятковий випадок», а також невідомо, яким чином суд буде звертати увагу прокурора на необхідність зміни обвинува­чення, коли виникає необхідність перекваліфікації дій підсудного на статтю про більш тяжкий злочин. Суд не може виконувати обви­нувальну функції і «натякати» прокуророві на необхідність зміни об­винувачення в разі виявлення нових епізодів злочинної діяльності або необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке. До того ж, як ми вже зазначали, виявлення нових епізодів злочинної діяльності не до- зволяє включити такі епізоди в обвинувачення шляхом його зміни, а потребує дій, відповідно до ст. 276 КПК. Крім того, суд до видалення в нарадчу кімнату не має права висловити свою думку щодо доведеності обвинувачення, кваліфікації діяння.

Незважаючи на те, що право суду змінювати обвинувачення прямо не передбачено, аналіз відповідних норм кримінально-процесуального права дозволяє зробити висновок, що таке право суд має. Так, у ст. 334 КПК вказано, що суд у мотивувальній частині вироку повинен сфор­мулювати обвинувачення, яке він визнає доведеним... мотиви зміни обвинувачення.

В ст. 335 КПК передбачено, що в тих випадках, коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведе­ні, то в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких — засуджений. Отже, коли підсудний обвинувачувався в декількох злочинах, що мали різну ква­ліфікацію, то суд може по деяких обвинуваченнях його виправдати, а по інших — визнати винним. А якщо декілька епізодів мають одну кваліфікацію (декілька крадіжок), то суд виключає з обвинувачення певні епізоди, тобто змінює обвинувачення. В таких випадках можли­ва і зміна кваліфікації злочину, який суд визнав доведеним.

Стаття 378 КПК визначає підстави для ухвалення судом, що роз­глядає справу в апеляційному порядку, вироку, зокрема, це необхід­ність застосувати закон про більш тяжкий злочин або збільшити обсяг обвинувачення. Суд вправі це зробити тільки за умови, що в суді пер­шої інстанції засуджений захищався від такого обвинувачення. Отже, передбачена в розглядуваній статті ситуація можлива в тих випадках, коли прокурор або потерпілий підтримували обвинувачення в більш тяжкому злочині, а суд змінив обвинувачення на менш тяжке, або зменшив обсяг обвинувачення.

Можливість зміни обвинувачення передбачена під час апеляційно­го (ст. 373 КПК) або касаційного (ст. 396 КПК) провадження.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального пока­рання» також йдеться про окремий випадок зміни обвинувачення су­дом.

Отже, ми вважаємо, що суд першої інстанції має право змінити обвинувачення, яким визначено межі судового розгляду, і тільки на менш тяжке, оскільки в іншому випадку суд взяв би на себе обвину­вальну функцію, що неприпустимо. Крім того, суд не вправі істотно змінити обвинувачення за фактичними обставинами (наприклад, за­мість обвинувачення у вбивстві сформулювати у вироку обвинувачен­ня в доведенні до самогубства), тому що в такому випадку буде пору­шено право підсудного на захист. Адже суд формулює обвинувачення, яке він визнає доведеним, саме у вироку суду. До постановления виро­ку суд не має права висловлювати будь-які міркування щодо обставин справи, які, на думку суддів, встановлені під час судового розгляду. Тому підсудний не знає, яке обвинувачення суд визнає доведеним і не зможе захищати себе від такого обвинувачення.

Безперечно, в КПК необхідно чітко сформулювати межі судового розгляду, зазначити, що в тих випадках, коли прокурор змінив обви­нувачення на підставі ст.ст. 231 чи 277 КПК, межі судового розгляду визначаються тим новим обвинуваченням, яке сформулював проку­рор. У разі зміни прокурором обвинувачення на менш тяжке, якщо потерпілий (його представник) буде підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі, то межі судового розгляду визначатимуться тим обвинуваченням, яке підтримує потерпілий (його представник). Слід також визначити межі судового розгляду і в справах про застосуван­ня примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відпо­відальності, а також у справах про застосування примусових заходів медичного характеру. Такі межі повинні визначатися описанням того діяння, в зв'язку із вчиненням якого, на думку прокурора, поставлено питання про застосування примусових заходів відповідно виховного чи медичного характеру, і запропонованою кваліфікацією такого су­спільно небезпечного діяння. До речі, необхідно передбачити і право прокурора змінювати описання зазначених діянь та їх кваліфікацію на тих же умовах, що стосуються зміни обвинувачення.

Доцільно було передбачити право потерпілого змінювати обвинува­чення в справах приватного обвинувачення, відповідно до того, як це може зробити прокурор у справах публічного та публічно-приватного обвинувачення.

У КПК також необхідно закріпити право суду змінювати обвину­вачення на менш тяжке у вироку або постанові (ухвалі) про закриття справи і визначити умови, за яких така зміна обвинувачення допус­тима.

15.5. Частини судового засідання. Підготовча частина

Розгляд справи в суді першої інстанції відбувається у судовому за­сіданні, в якому можна виділити певні частини:

- підготовча частина;

- судове слідство;

- судові дебати;

- останнє слово підсудного;

- постановления та проголошення вироку.

Підготовча частина судового засідання має своїм призначенням пе­ревірку наявності необхідних підстав та створення умов для належно­го дослідження доказів у судовому слідстві. Порядок проведення під­готовчої частини визначається послідовністю певних статей глави 25 КПК, цей порядок єдиний для всіх справ.

У приміщення суду розміщують об'яви про те, в якому залі відбу­ватиметься розгляд кожної справи. Секретар судового засідання пе­ревіряв явку осіб, які були викликані та з'явилися до суду, з'ясовує, наскільки це можливо, причини неявки відсутніх, зокрема, переві­рне, чи було їм вручено повістки, та доповідає головуючому про явку викликаних осіб. Учасники судового розгляду та викликані особи за­прошуються до залу судового засідання в призначений для розгляду справи час. Перед виходом суду секретар судового засідання пропонує присутнім встати.

Починається судове засідання з того, що головуючий відкриває судове засідання, оголошує, яка справа буде розглядатися (ст. 283 КПК), повідомляє, хто з учасників судового розгляду та викликаних осіб з'явився, а також про причини неявки відсутніх, наскільки такі причини можна буде з'ясувати (ст. 284 КПК).

Якщо в справі беруть участь особи, які не володіють мовою судочин­ства, в судове засідання запрошується перекладач, якому головуючий роз'яснює його обов'язок зробити правильний переклад та попереджає про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка (ст. 285 КПК).

Після виконання зазначених дій суд встановлює особу підсудного та час вручення йому копії обвинувального висновку. Головуючий за­питує у підсудного його прізвище, ім'я, по батькові, з'ясовує рік, дату та місце народження, місце проживання, роботи або навчання, сі­мейний стан, наявність дітей та інші дані, які характеризують особу. Інші судді чи народні засідателі також мають право задавати питання, спрямовані на з'ясування даних про підсудного. Хоч це прямо не пе­редбачено законом, з дозволу головуючого питання про обставини, які характеризують особистість підсудного, можуть задавати сторони.

Мета встановлення особи підсудного — перш за все, переконатися, що в судовому засіданні присутня саме та особа, щодо якої здійсню­ється провадження. Якщо підсудний знаходиться під вартою, його паспорт приєднаний до матеріалів справи, отже, судді повинні озна­йомитися з цим документом, а якщо до підсудного було обрано інший запобіжний захід, необхідно витребувати від нього документ, який посвідчує його особу.

Далі встановлюється час вручення «підсудному копії обвинуваль­ного висновку, а в справах приватного обвинувачення — копії скарги потерпілого, та повістки. Якщо прокурор відповідно до ст. 231 КПК своєю постановою змінив обвинувачення, то одночасно з копією об­винувального висновку підсудному вручається і копія відповідної по­станови прокурора. І вручити такі документи підсудному необхідно не менш ніж за три дні до розгляду справи в суді. Коли підсудний непов­нолітній, копію обвинувального висновку необхідно вручити також його законному представникові. Підсудному, який не володіє мовою судочинства, копія обвинувального висновку вручається в перекладі на його рідну мову або мову, якою він володіє. Своєчасне вручення на­званих документів — гарантія права підсудного на захист. Коли ці до­кументи не були вручені або вручені в строк менший як три дні, суд повинен буде відкласти розгляд справи. Але на прохання підсудного справу можна буде не відкладати і розглянути, незважаючи на несвоє­часне вручення підсудному названих документів (ст. 287 КПК).





Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 313 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.011 с)...