Особливості кваліфікації готування до злочину та замаху на злочин

Готування до злочину та замах на злочин, відзначає О.В. Навроцький, характеризуються, зокрема, тим, що при їх вчиненні відсутні всі ознаки злочину, передбачені статтею Особливої частини кримінального закону. Водночас, відсутність ознак складу злочину, які належать до об'єкта та суб'єкта посягання, свідчить не про те, що має місце незакінчений злочин, а про відсутність складу зло­чину взагалі. Отже, можна констатувати, що готування до злочину і замах на нього характеризуються недорозвиненою об'єк­тивною стороною. Для готування характерна повна відсутність діянь, які описані у диспозиції статті Особли­вої частини, а тим більше суспільно небезпечних наслідків; для замаху - відсутність суспільно небезпечних наслідків чи (та) неповне або часткове виконання діяння, яке є озна­кою об'єктивної сторони відповідного злочину. Тобто, незакінчений злочин має місце при відсутності деяких обо­в'язкових ознак складу злочину, описаного у статті Особ­ливої частини.

У зв'язку з цим постає питання про підставу криміналь­ної відповідальності за готування до злочину та замах на нього, причому за тією ж статтею Особливої частини, яка передбачає відповідний закінчений злочин.

Пануюча у тео­рії кримінального права та на практиці думка про те, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у по­сяганні всіх ознак складу злочину у даному випадку не спрацьовує. На думку П.Л. Фріса, визначати підставу кримінальної відповідальності для випадків притягнення до неї за дії, що утворюють готування або замах на злочин, в тому вигляді як це здійснено у чинному кримінальному законі – некоректно, а з правової точки зору і протиправно. Адже, ч. 1 ст. 13 КК, визначаючи поняття закінченого злочину, справедливо вказує, що таким є діяння, яке “містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.” Частина 2 цієї статті називаючи незакінчений злочин, яким є готування та замах, не визначає їх змісту. Зіставлення ч. 1 та ч. 2 ст. 13 КК приводить до висновку, що готування та замах, як незакінчені злочини не містять всіх ознак складу злочину – їх містить виключно закінчений злочин, що визнає і сам законодавець. Отже, сама стаття несе в собі глибоке внутрішнє протиріччя. Елементарне логічне тлумачення норм, що вона містить, підтверджує висловлену думку про відсутність у діяннях, які утворюють готування та замах на злочин складу злочину. Виходячи з цього, залишається зробити лише один крок і зафіксувати на законодавчому рівні, що склад злочину не може розглядатися як підстава кримінальної відповідальності для випадків вчинення готування та замаху на злочин. Такою підставою повинно бути щось інше.

Між, тим загальноприйнятою сьогодні є думка, яка полягає у тому, що готування і замах становлять собою склад злочи­ну, ознаки якого передбачені як статтею Особливої части­ни про відповідний закінчений злочин, так і статтею За­гальної частини, що передбачає незакінчений злочин. Склад незакінченого злочину містить ознаки відповідно­го закінченого посягання (крім відповідних ознак об'єк­тивної сторони), ознаки об'єктивної сторони, котрих бра­кує, «заміщуються» ознаками готування до злочину чи замаху на злочин (які передбачені ч. 1 ст. 14 або ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК 2001 р.). Відсутні ознаки об'єктивної сто­рони доказуються не як такі, які фактично настали, а як ті, що повинні були настати, якщо їх настанню не пере­шкодили б обставини, незалежні від волі особи. Саме тому, що у чинному законодавстві склад готуван­ня до злочину і замаху на злочин встановлені статтею Особ­ливої частини та ч. 1 ст. 14 або ч.ч. 2, 3 ст. 15 КК, при ква­ліфікації попередньої злочинної діяльності потрібно поси­латися також на статтю Особливої частини, яка передбачає відповідний закінчений злочин, і на вказані статті Загаль­ної частини КК.

Кваліфікація створення злочинної організації, вступу до такої організації.

Статті Особливої частини КК, які перебачають відповідальність за створення злочинних організацій, участь у таких організаціях (ст.ст. 255, 257, ст.260 КК) сформульовані так, що навіть початок організаторських дій - підшукання учасників організації, розроблення планів її діяльності, матеріальне чи інше забезпечення функціонування організації оцінюються як не готування, а становлять собою закінчений злочин. Тому дії по створенню злочинних організацій кваліфікуються як закінчений злочин навіть тоді, коли вони не привели до виникнення такої організації. Стосовно таких злочинів стадія готування практично неможлива. Інше описання у законі посягання, передбаченого ст.109 КК, зумовлює й інший підхід до визначення моменту його закінчення. Змова з метою насильницького повалення чи зміни конституційного ладу або захоплення державної влади є закінченою тоді, коли досягнута відповідна домовленість хоча б двох осіб. Підшукання учасників для відповідних дій кваліфікується як готування до злочину, передбаченого ч.1 ст.109 КК.

Участь у злочинній організації є закінченим злочином з моменту вступу до неї. Особа вважається її учасником відтоді, відколи інші учасники виразили згоду на її прийняття до своєї спілки.

Кваліфікація готування до злочину, що являє собою інший закінчений склад злочину.

У ході готування до злочину можуть вчинятися дії, які становлять собою інший закінчений злочин. Типовим прикладом цього є придбання для вчинення злочину предметів чи речовин, за придбання чи зберігання яких встановлена кримінальна відповідальність - зброї, вибухових речовин, наркотичних засобів тощо. Якщо є різні стадії одного і того ж злочину, то скоєне кваліфікується за найпізнішою стадією. У випадку, який розглядався, все посягання кваліфікується за сукупністю - як готування до відповідного злочину та як закінчений злочин.

Кваліфікація готування до злочину при альтернативному умислі.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає заподіяння шкоди або одному, або іншому об'єкту - тобто, передбачає настання або одного або іншого суспільно небезпечного наслідку, але при цьому бажає настання будь-якого наслідку.

У теорії кримінального права і на практиці однозначно вирішується питання щодо кваліфікації закінченого злочину, що вчиняється з альтернативним умислом - скоєне кваліфікується "за фактичним результатом" - за нормою, яка передбачає відповідальність за злочин, який фактично виконаний.

Це правило не може застосовуватися до кваліфікації готування з альтернативним умислом, оскільки, на стадії готування неможливо визначити об'єкт, проти якого буде спрямоване посягання.

Н.: винний готує вибуховий пристрій, який буде приведений у дію під час зустрічі офіційної делегації з представниками іноземної держави. При цьому, він не знає порядок розташування учасників зустрічі, а тому й не передбачає, кому саме буде заподіяна шкода - державному діячеві України, представникові іноземної держави, особі з числа обслуговуючого персоналу. Однак, бажає заподіяння смерті будь-кому з присутніх, переслідуючи при цьому відповідну мету - вчинення чи то посягання на життя державного діяча (ст.112 КК), чи то посягання на представника іноземної держави (ст.443 КК), чи то вбивства у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п.8 ч.2 ст.115 КК).

Питання про кваліфікацію готування з альтернативним умислом практично не поставленеУ теорії кримінального права, не розв'язане воно на практикці, не вирішене у законодавстві.

Теоретично можливі такі варіанти кваліфікації готування з альтернативним умислом:

1) за ч.1 ст.14 КК та усіма нормами Особливої частини, які передбачають злочини, що охоплюються умислом особи, тобто, як готування до всіх тих злочинів, один із яких міг бути вчинений винним;

2) за ч.1 ст.14 КК та нормою Особливої частини, яка передбачає відповідальність за найтяжчий із злочинів, що охоплюються умислом винного;

3) за ч.1 ст.14 КК та нормою Особливої частини, яка передбачає відповідальність за найменш небезпечний із злочинів, що охоплюються умислом винного.

З приводу кваліфікації скоєного при готуванні з альтернативним умислом В. Навроцький пропонує застосовувати загальне правило, відповідно до якого всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого - готування до злочину при альтернативному умислі повинно кваліфікуватися за ч.1 ст.17 та нормою Особливої частини, яка передбачає найменш небезпечний із злочинів, що охоплюються альтернативним умислом.

Кваліфікація готування до злочину при неконкретизованому умислі.

Для неконкретизованого умислу характерним є те, що винний точно не знає об'єму наслідків, які повинні настати в результаті злочинного посягання.

Для злочину з неконкретизованим умислом характерним є те, що винний точно, достовірно знає про настання якихось наслідків своєї дії або бездіяльності, однак не знає лише, якими вони будуть - який об'єкт буде порушений (наприклад, життя потерпілого чи лише його здоров'я), у якому розмірі буде заподіяна шкода.

Проблема кваліфікації готування до злочину з неконкретизованим умислом виникає тоді, коли кримінальна відповідальність диференційована залежно від розміру заподіяної шкоди.

Стосовно кваліфікації закінченого злочину, який вчиняється з неконкретизованим умислом, діє загальновизнане правило - вмінюється норма про фактично виконаний злочин.

Н.: якщо злодій зламує сейф, не знаючи, скільки грошей у ньому знаходиться, розраховуючи викрасти все, що є у ньому і реалізує свій намір, то скоєне залежно від фактичної шкоди може, кваліфікуватися як і дрібна, і значна, і вчинена у великому розмірі, і особливо великому розмірі крадіжка. Однак, це правило (як і аналогічне щодо кваліфікації посягання з альтернативним умислом) не може застосовуватися у випадку готування до злочину, оскільки на цій стадії винний не знає, яка шкода буде заподіяна.

Можливих варіантів кваліфікації готування з неконкретизованим умислом є принаймні, стільки ж, скільки видів злочину, диференційованих залежно, від розміру шкоди, встановлює законодавство. Таке готування може кваліфікуватися так:

1) за ч.1 ст.14 та нормою Особливої частини, яка передбачає злочин, що був би виконаний при доведенні посягання до кінця (стосовно розглянутого вище гіпотетичного випадку - залежно від кількості грошей, які фактично знаходилися у сейфі, відмичку до якого виготовив винний);

2) за ч.1 ст.14 та нормою Особливої частини, яка передбачає найтяжчий із злочинів, що охоплюються неконкретизованим умислом (у описаній ситуації - готування до крадіжки в особливо великих розмірах);

3) за ч.1 ст.14 та нормою Особливої частини, яка передбачає найменш небезпечний із злочинів, що охоплюються неконкретизованим умислом (тобто, як готування до дрібного розкрадання);

4) за ч.1 ст.17 та будь-якою з інших статей Особливої частини, що передбачають злочини, що охоплюються неконкретизованим умислом (тобто, як готування до кравдіжки у значних чи великих розмірах).

В. Навуроцький пропонує, таке правило: готування до злочину з неконкретизованим умислом кваліфікується за ч.1 ст.14 та нормою Особливої частини, що передбачає відповідальність за найменш небезпечний із злочинів, що охоплюються неконкретизованим умислом.

Щодо особливостей кваліфікації замаху.

Злочини при вчинені яких замах неможливий.

До деліктів, стосовно яких замах неможливий, насамперед, належить заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони (ст.ст.118 та 124 КК). Доведення гіпотези про те, що при вчиненні вказаних посягань неможлива стадія замаху, полягає в обгрунтуванні двох положень:

1) про те, що перевищення меж необхідної оборони не може вчинятися з прямим умислом;

2) що замах неможливий у зв'язку з особливостями конструкції відповідних кримінально-правових норм.

Неможливий замах і щодо злочинів, які вчиняються у стані сильного душевного хвилювання - ст.ст.116 та 123 КК.

Також неможливий замах на ті злочини з формальним складом, об'єктивна сторона яких включає лише одну обов'язкову дію або бездіяльність. Якщо така дія ще не почала виконуватися - то вчиняється лише готування до злочину, коли ж вона виконана - має місце закінчений злочин.

Кваліфікація замаху на злочин при неконкретизованому та при альтернативном умислі.

Замах на злочин при неконкретизованому та альтернативному умислі кваліфікується, виходячи з тих же засад, що і готування з вказаними видами умислу. Тобто, відповідальність має наставати за нормою Особливої частини, яка передбачає найменш тяшкий (найменш небезпечний) види злочину.