Функції уяви її індивідуальні особливості

ТЕМА 7. 19. УЯВА

Конспект лекції

План

1. Поняття про уяву. ЇЇ фізіологічна основа.

2. Функції уяви її індивідуальні особливості.

3.Класифікація та види уяви.

4.Процеси створення нових образів уяви.

5.Уява та органічні процеси.

6. Фантазія та мрія.

Поняття про уяву. ЇЇ фізіологічна основа

І.М.Сєченов говорив: «Витвори уяви – це небачені в світі сполучення бачених вражень.»

Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов’язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково – у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (фантастичний твір).

Вчені вважають, що уява виникла у людини як відповідь на потребу передбачити результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Отже, уява (імажинація) – це психічний (інтелектуальний) процес створення образів, предметів, ситуацій, обставин, шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями.

Головними характеристиками уяви є:

- Продуктивність – здатність породжувати певну кількість нових образів упродовж певного проміжку часу;

- Осмисленість – відповідність образів уяви певним призначенням, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них якоїсь прихованої реальності;

- Оригінальність – міра індивідуальності, несхожості на інші образи, які є продуктами уяви.

За Г.С.Костюком: УЯВА – це процес створення образів на основі минулого досвіду, причому об’єкти, які створюються в даний момент не сприймаються людиною, або їх не існує взагалі.

Уява тісно пов’язана з різними психічними процесами, особливо з мисленням та пам’яттю:

Спільне між уявою та мисленням:

1. Виникають в проблемній ситуації.

2. Користуються однаковими засобами: образами, думками, гіпотезами.

Відмінне між уявою та мисленням:

1. Уява виникає в такій проблемній ситуації, коли не можна чітко визначити задачу та способи вирішення цієї задачі.

2. Уява визначається як випереджальне відображення дійсності в нових образах та уявленнях. А мислення відбиває дійсність у формі понять.

Спільне між уявою та пам’яттю:

1. Базуються на образах, які є в досвіді людини.

Відмінне між уявою та пам’яттю:

1. Пам’ять – це відтворення образів та предметів, які ми раніше сприймали.

2. Уява оперує такими образами, які реально не існують.

Фізіологічною основою уяви є утворення тимчасових зв’язків, їх дисоціація (розпад на окремі елементи) і об’єднання в нові системи:

1. В основі створення образів уяви лежить робота головного мозку:

а) на думку І.П.Павлова в основі уяви лежить механізм асоціації та

дисоціації тимчасових нервових зв’язків.

б) взаємозв’язок першої та другої сигнальних систем.

2. Уява має аналітико-синтетичний характер (людина аналізує образи, які

накопичені в її досвіді, потім вибирає елементи і об’єднує їх в нові

образи).

3. В утворенні образів уяви основну роль відіграє підкірка, а саме гіпоталамус.

4. За точність, логічність, життєвість образів уяви відповідає кора великих півкуль, яка керує роботою підкірки.

Функції уяви її індивідуальні особливості

Функції (значення) уяви:

1. Представляє дійсність в образах, щоб мати можливість користатися ними при вирішенні задач. Ця функція пов’язана з мисленням (особливо наочно-образним) і органічно в нього уплетена;

2. Регулює емоційними станами;

3. Формує внутрішній план дії;

4. Перетворює те, що міститься в пам’яті.

5. Мотивується потребами особистості.

6. Виступає необхідним елементом пізнавальної діяльності.

7. Виступає елементом творчої діяльності.

8. Дає можливість ще на початку діяльності передбачити її результати.

9. Дає можливість людині змінити світ(Рубінштейн С.Л.).

Індивідуальні якості людини.

Уява кожної людини має свої індивідуальні відмінності:

1. Виявляються в різній широті та змістовності уяви. Чим багатший досвід людини, чим ширше у неї коло потреб, інтересів і знань, тим ширша та багатша за своїм змістом уява, і навпаки.

2. Перевазі певних видів уяви. Залежно від основного напряму діяльності людини її уява найбільше виділяється в якійсь певній галузі: у конструктивній, художній чи літературній творчості, у практичній діяльності, тощо.

3. Люди розрізняються за швидкістю, легкістю перетворення наявних вражень у нові образи. Одні бувають скуті ситуацією. Інші – легко перетворюють враження, одержані в дійсності.

4. Сила, яскравість, динамічність образів уяви пов’язана з емоційними рисами людей, в них відображаються особливості нервових процесів, що протікають в головному мозку, а також співвідношення між І та ІІ сигнальними системами.

5. Уява людини не залишається однаковою на протязі всього життя: розвиваючись, вона зазнає істотних змін. Перші прояви уяви виникають у дітей на третьому році життя, коли у дитини вже є певний досвід, який дає матеріал для роботи уяви.

6. Всіх людей можна умовно розподілити на реалістів і фантазерів.

7. Уява є центром або основою ТВОРЧОСТІ людини, яка складається з: Уява + знання + вміння + навички + здібності + цілеспрямованість + почуття + емоції. Творчість – це синтез пізнавальної, емоційно-вольової сфери особистості.

Т. Рибо вважав, що розвиток уяви проходить дві фази і дуже тісно пов'язаний з розвитком розумової діяльності («крива Рибо»). До 15 років показники уяви та мислення прогресивно збільшуються. Потім розумова діяльність зберігає свій прогресивний розвиток, а уява в більшості випадків характеризується падінням. Чим менше це падіння, тим більші здібності виявляє людина. Коли ж крива уяви зберігає свою стабільність або прогресивний напрямок, ми говоримо про обдарованість чи геніальність. Дитинство й отроцтво – періоди панування фантазії, ігор, казок, вимислу; юність – поєднання вимислу і діяльності «тверезого», розважливого розуму; зрілість – підпорядкування фантазії розуму та інтелекту.

Для дитини, яка ще тільки знайомиться зі світом, ступінь і частота «невизначеності ситуації» інші, ніж для дорослого. Її життєвий досвід малий, мислення недосконале, а на кожному кроці – зустріч з новими, незрозумілими явищами. Світ дитини – світ невпізнання і невизначеності; дитині постійно не ясні вихідні дані задачі, яку треба розв’язувати, а кількість таких задач величезна.

На тому рівні психічного розвитку, який характерний для дошкільника, уява – правильний засіб, що компенсує і переборює недосконалість мислення й обмеженість життєвого досвіду. Це можливо шляхом перекомбінування досить обмеженої кількості вражень, народження нових зв’язків між явищами і подіями. Уява – засіб проти розривів, пробілів і незрозумілостей у загальній картині світу. «Добудовуючи» за допомогою уяви цю картину, додаючи їй цілісності та завершеності, дитина запобігає виникненню негативних емоцій.