Розділ Ш

ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

росовісної сторони недійсного правочину, що не заснована на вчи­ненні цивільного правопорушення. Отже, недоговірна та деліктна відповідальність співвідносяться між собою як ціле та частина. Без­перечно,, деліктна відповідальність є найбільш поширеним різнови­дом недоговірної відповідальності. Недоговірна відповідальність на­стає у разі порушення встановленого законом або іншим актом цивільного законодавства юридичного обов'язку, що має абсолют­ний характер. У абсолютних правовідносинах обов'язок особи поля­гає в утриманні від вчинення таких дій, що порушують суб'єктивні цивільні права та охоронювані законом інтереси інших учасників від­носин. У разі ж порушення суб'єктивного цивільного права конкрет­ного носія пасивний обов'язок трансформується у новий обов'язок, який полягає вже у здійсненні активних дій (зокрема, у відшкодуван­ні шкоди).

Відмінність між договірною та недоговірною відповідальністю поз­лягає у декількох моментах. Суб'єктом договірної відповідальності є конкретно визначена особа (боржник), яка перебуває з потерпшою особою у відносних відносинах. Суб'єктом недоговірної відповідаль­ності може бути будь-яка особа, яка порушила суб'єктивне право по­терпілого, перебуваючи з ним в абсолютних відносинах. На практиці можуть мати місце випадки, коли правопорушник та потерпілий перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій не пов'язане з виконанням цього договірного зобо­в'язання. За таких обставин виникає недоговірна відповідальність. Остання врегульовується переважно імперативно. Для договірної відповідальності ЦК встановлює лише загальні правила - загального чи спеціального для окремих договірних зобов'язань характеру. Во­ни є диспозитивними і сторони при укладенні договору мають право врегулювати питання відповідальності інакше.

Отже, форми і розмір недоговірної відповідальності встановлю­ються тільки законом (імперативність регулювання), а форми і розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і укладе­ним договором (дисиозитивність регулювання). За домовлетстш сторін у договорі може встановлюватися відповідальність за дії або бездіяльність, які у чинному законодавстві правопорушеннями не вважаються, або передбачатися інша форма відповідальності, ніж та, що закріплена у законі за певне правопорушення. Сторони також ма­ють можливість збільшити або зменшити розмір відповідальності у порівнянні з зазначеним у законі, якщо у ньому це прямо не заборо­няється. Зокрема, спеціальне правило про неможливість зміни (у то­му числі й обмеження розміру відповідальності) встановлено для до­говорів приєднання (ст. 634 ЦК).

Вважається, що недоговірна відповідальність є більш суворою, ніж договірна. Ця суворість обумовлюється такими чинниками, як ім­перативне врегулювання її умов, розміру та форм.

Залежно від розміру цивільно-правова відповідальність може бути повною, обмеженою та кратною {збільшеною).

Поєна відповідальність полягає у відшкодуванні (компенсації) шкоди, завданої правопорушенням у еквівалентному (рівному) роз­мірі. Зокрема, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо дого­вором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. З ст. 22 ЦК). Наявність і розмір збитків, завда­них правопорушенням, доказується потерпілою особою. Так, при ви­значенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються за­ходи, вжиті особою, щодо їх одержання.

Повна відповідальність проявляється і у компенсації моральної шкоди (ст. 23 ЦК).

Повна відповідальність при порушенні договірних зобов'язань включає також сплату неустойки (ст. 624 ЦК).

В окремих випадках законодавець встановлює винятки із загаль­ного принципу повної відповідальності, а саме—допускає обмежену відповідальність.

Обмежена відповідальнісї передбачає встановлення меж розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. У таких випадках розмір зав­даної правопорушенням шкоди перевищує розмір відшкодування. Обмеження розміру відповідальності може бути обумовлено певним видом діяльності особи (ч,2 ст. 924 ЦК, ст. 113 Статуту залізниць України (далі - СЗУ)), поведінкою кредитора (ст. 616 ЦК) або потер­пілої особи (ч. 2 ст. 1193 ЦК), майновим станом фізичної особи, яка заподіяла шкоду (ч. 4 ст. 1193 ЦК), тощо.

Обмежена відповідальність може встановлюватися законом, дого­вором або рішенням суду. При цьому не може обмежуватися (або скасовуватися) відповідальність за умисне порушення зобов'язань. Якщо ж таке обмеження встановлене правочином, то він відповідно до ч. З ст. 614 ЦК є нікчемним.

Цивільно-правова відповідальність може обмежуватися розміром фактичної шкоди, заподіяної майну, вартістю втраченого майна, роз­міром виключної неустойки.

Сутність кратної відповідальності полягає у обов'язку сплати збитків у більшому розмірі, ніж розмір завданої майнової шкоди. Об­числення розміру стягнення здійснюється шляхом визначення завда­них збитків та їх кратним помноженням. Згідно зі статтями 230, 231 ЦК у разі вчинення правочину під впливом обману або насильства винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки у подвійному роз­мірі та моральну шкоду. Кратний розмір відповідальності може вста­новлюватися і домовленістю сторін.

При множинності суб'єктного складу у разі порушення зобов'я­зання має місце часткова або солідарна відповідальність. При цьому вид відповідальності залежить від її розподілу між співборжниками.

За загальним правилом відповідальность співборжників перед креди­тором є частковою (ст. 540 ЦК), тобто окрема відповідальність кожного